З нашого погляду, є очевидним, що громадсько-соціальна активність в Україні чи Гонконзі призводить до такого росту різноманітних форм і методів новомедійної комунікації, які не властиві, наприклад, Німеччині чи якійсь іншій економічно ситій і мирній країні в технологічно розвиненій Західній Європі. У цьому сенсі саме Україна чи Гонконг перебувають попереду тієї ж Німеччини. Саме політично-соціальна турбулентність спричиняє такі феномени в нових медіях, які приваблюють увагу експертів чи дослідників усього світу.

Гонконг

2 жовтня глядачі «1+1» вже бачилигасло «Слава Україні!» на саморобних плакатах у китайському Гонконзі. Тобто зв'язок Майдану з Революцією парасольок має цілком реальне підґрунтя. «ТСН.ua» та liveuamap.com запустили спільний проект — hongkong.tsn.ua — на підтримку гонконзьких протестів. Тож українці можуть у реальному часі відстежувати тамтешні події очима людей, які зараз перебувають на площах цього азійського міста.

Як і в кожній «кольоровій революції», медії відіграють тут надзвичайно важливу роль. Цей протест, з легкої руки, точніше з вірусного запису у Twitter Адама Оттона з Нью-Йорка, охрестили Революцією парасольок, які учасники протестів використовували для захисту від перцевого аерозолю та сльозогінного газу.

Усе почалося 26 вересня 2014 р. Студентам не сподобалися зміни до виборчого законодавства, які мали призвести до правління пекінських намісників у цій колишній британській колонії (до 1997 р.). Донині Гонконг мав у Китаї особливий статус: підлягав доктрині «Одна країна — дві системи» і тішився широкою автономією (за міжнародними угодами — до 2047 р.). Але цього року автономію поставлено під загрозу.

Лідери протестного руху це — 17-річний студент Джошуа Вонг та професор Університету Гонконгу Бенні Тай, які, власне, й зайшли із сотнею студентів на територію центрального урядового комплексу — Central Government Complex. Звідси й назва руху — Occupy Central, яку можна перекласти «окупуй» або «захопи» централь). Повна назва Occupy Central with Love and Peace — Окупуй централь із любов'ю й миром, що мало підкреслювати винятково ненасильницький характер демонстрації.

Невеликий студентський протест розігнали, що викликало обурення в мегаполісі. 28 вересня на протест вийшло вже значно більше людей. Вам це не нагадує події минулорічного Києва? На початку протесту, 29 вересня, побачивши в мережі прямі трансляції — відеостріми студентів, яких оточила поліція, та численні повідомлення у Facebook із проханням про допомогу, десятки тисяч громадян вийшли на вулиці. Вдалося організувати АНТИОТОЧЕННЯ. Тобто в зовнішньому оточенні опинилася поліція, яка пресингувала студентів.

Cпіраль їхнього майдану розкручувалася, стаючи все масовішою, хоч і під цілком мирними, ненасильницькими гаслами. Поряд із розгортанням медичної служби і харчування (вода, каша) було забезпечено Wi-Fi та можливість підзаряджати мобільну техніку. Для порівняння пригадаємо IT-намет на київському Майдані. Згадана інфраструктура була надзвичайно важливою для того, щоби через відеостріми глобальна аудиторія могла стежити за розвитком подій і в такий спосіб тримати їх під візуальним контролем.

Поширення в мережі мемів, демотиваторів і пародій, як і в Україні, підтримує бойовий дух протестантів. Оскільки вони черпають натхнення, окрім іншого, в творчості Джона Леннона, то на Гонконзькому майдані, біля Адміралтейства, створено стіну його імені, на якій розміщують оголошення і твори революційного мистецтва. Фігура триметрової людини з жовтою парасолькою (Umbrella Man) відома завдяки соціальним мережам у всьому світі. Оскільки жовті парасолі стали символом цього протесту, то на платформі Android у жовтні випущено онлайнову гру Yellow Umbrella, у якій геймери можуть використовувати віртуальні стрічки та парасолі для боротьби з поліцією.

Цензура і спроби придушення протесту

Так само, як і в українському випадку, Пекін звинувачує західні демократії в розпалюванні протестів. South China Morning Post писала, що учасникові протесту платять $800 (гонконзьких доларів) щоденно. При цьому, як і більшість авторитарних режимів, включно з російським, влада Китаю щиро вірить, що спонтанні протестні рухи — неможливі. А якщо, за логікою влади, це витівки західних спецслужб, то не гріх простимулювати «антимайдан». Якщо бунтарі вдягають на одяг жовті стрічки, то опоненти — «антиокупанти» — носять на собі сині та блакитні стрічки.

Місцеве телебачення спочатку давало в ефір сцени побиття демонстрантів поліцією, проте згодом владі й поліції вдалося залякати менеджмент телеканалу й у такий спосіб запровадити цензуру. Журналісти пишуть петиції, висловлюючи своє невдоволення діями менеджерів. Цензуру також запроваджено в мережі. Вже 28 вересня Пекін розпорядився блокувати або прибирати з веб-сайтів будь-які згадки про студентські акції Occupy Central у Гонконзі. Витираються будь-які тексти, де є слова Hong Kong, barricades, Occupy Central, umbrella. Передачі CNN та інших глобальних каналів глушаться, як тільки мова там починає стосуватися протестів. 15 жовтня було цілковито заблоковано китайський сайт BBC після того, як там з'явилося відео брутального застосування поліцією сили проти демонстрантів.

Зрозуміло, що китайські газети теж не висвітлюють протестів, за винятком статей, у яких засуджують протестантів. Ще 29 вересня одна з провідних пекінських газет The People's Daily писала, що гонконзькі демонстранти перейняли свою тактику від минулорічних учасників протестів у Тайвані — так званої Соняшникової революції, або Соняшникового руху — Sunflower Student Movement, за підтримки США та Великобританії. 11 жовтня згадана газета писала, що США намагається втручатися у внутрішні справи різних країн через механізми так званих кольорових революцій, але в Гонконзі їм це, мовляв, не вдасться.

Як бачимо, китайська цензура навколо гонконзьких подій є жорсткішою, ніж та, що ми бачили в Україні. Принаймні до ухвалення «диктаторських законів» 16 січня 2014 р. Режим Януковича зважився на це майже через два місяці від початку протестів у Києві. Натомість Пекін почав діяти майже миттєво, блокуючи сайти і телепрограми на самому початку Парасолькового руху.

Проте є ще простір соціальних мереж, які контролювати складніше й у яких, власне, й поширився логотип протестного руху — парасольки й жовті стрічки. За визнанням багатьох експертів, Facebook та інші соціальні мережі на початку жовтня 2014 р. були в самому осерді організації протестів.

Щоправда, в КНР було заблоковано соціальну мережу Instagram. Проте небувалої популярності набув сервіс WhatsApp — кросплатформний месенджер. Цей додаток для смартфонів доступний для iPhone, BlackBerry, Android, Windows Phone та Nokia й дозволяє обмінюватися повідомленнями і не платити як за есемес. Окрім стандартного обміну повідомленнями, користувачі WhatsApp можуть створювати групи, відправляти одне одному необмежену кількість фото, аудіо- та відеофайлів.

Побоюючись, що мережі мобільних телефонів можуть бути відключені урядом, протестувальники знайшли спосіб спілкуватися БЕЗ СОТОВИХ ОПЕРАТОРІВ, перейшовши на мобільний месенджер FireChat — додаток, базований на використанні Wi-Fi іBluetooth для передачі повідомлень у шлейфовому стилі. Міха Беноліел, генеральний директор Open Garden (розробник FireChat) заявив, що у вересні був величезний сплеск завантажень із Гонконгу — понад 100 000 нових облікових записів створено впродовж доби.

Що міг цьому протиставити комуністичний Пекін? З початку жовтня 2014 р. призупинено всі візи для групових турів у демократичний Гонконг. Організовано вже згаданий «антимайдан», тобто влада стимулює конфлікт між рухом Occupy та Anti-Occupy. На додаток запущено шкідливі програми, які через фішинг масово заражають електронні пристрої протестувальників і, крім іншого, дозволяють стежити за ними.

Як ми вже сказали, комуністичний Пекін зреагував майже миттєво на виникнення протестів у Гонконзі, запровадивши цензуру в мережі та блокуючи програми глобальних телеканалів. Невідомо, як би розвивалися події в Україні, якби режим Януковича діяв подібним чином у листопаді — грудні 2013 р. З іншого боку, Парасольковий рух довів ефективну можливість використання в організації протестів кросплатформних додатків і месенджерів — WhatsApp, FireChat — які дозволяють обходити накладені обмеження.

Україна

Озираючись назад, запитаймо себе, чи є зв’язок між економічним рівнем розвитку суспільства і рівнем розвитку нових медій? Першою напрошується відповідь «так». Усім зрозуміло, що передумовою якихось новацій у соціальних мережах є інфраструктура, яка забезпечує так зване інтернет-охоплення. Врешті, має бути певна критична маса ґаджетів. Хоча останнє, як показує досвід, вирішується найлегше. Коли смартфон стає предметом моди чи річчю, яка підтримує статус свого власника, багато молодих людей купують цю річ, не надто переймаючись високою ціною. За спостереженнями автора, в українському студентському середовищі дорогих смартфонів навіть більше, ніж в аналогічному студентському середовищі в Німеччині чи сусідній Польщі.

Отже, з ґаджетами справа вирішується, як правило, доволі просто. Складніше з інфраструктурою, скажімо, технологією 3G, яка уможливлює відеодзвінки власників смартфонів, або 4G-технологіями мобільного зв‘'зку. У тій же Німеччині, в Дрезденському технічному університеті, вже діє «Лабораторія 5G», яка дозволяє спілкування речей, зокрема масове застосування автомашин без водіїв, і дає зелене світло так званому тактильному інтернету. Тобто в сфері інфраструктури зв'язку є чимала дистанція між Україною й Німеччиною чи Гонконгом. Проте ця відстань — аж ніяк не критична. Вона в жодному разі не є перешкодою для інноваційних феноменів у сфері нових медій навіть у відносно бідних країнах.

Врешті, навіть в Україні феномен масованого відеострімінгу в реальному часі може похвалитися зростанням популярності з грудня 2013-го до кінця лютого 2014 р. Уже в березні показники відвідуваності, для прикладу, hromadske.tv, пішли вниз. Тобто ця технологія була надзвичайно ефективною, коли треба було «поставити під візуальний контроль» світової громадськості події на порівняно маленькому просторі в центрі Києва, обмеженому вулицями Хрещатик, Грушевського та власне Майданом Незалежності. Півтора десятка професійних і аматорських відеострімів було для цього цілком достатньо. Так само, як достатньо цього було для висвітлення протестів у центрі Гонконгу.

Зовсім інші вимоги до висвітлення подій висуває такий значний за розміром простір, як зона АТО на сході України. Тримати його під безпосереднім відеонаглядом, як це було у випадку з Майданом, фізично неможливо. В цих умовах у рази зросли можливості фальсифікувати події. І цими можливостями повною мірою скористалася пропагандистська машина Російської Федерації.

Виклики й відповідь

Власне гібридна війна та пропаганда, яка їй передувала і яка її супроводжує нині, стали основним російським викликом для України, що теж знайшло яскраве вираження у сфері нових медій. У соціальних мережах розпочалося стихійне спростовування пропагандистських фальсифікацій. З'явилися також і спеціалізовані сайти, як-от StopFake, запущений 2 березня 2014 р. З ініціативи випускників і студентів Могилянської школи журналістики. Згодом, як пишуть автори проекту, до них приєдналися чимало журналістів, маркетологів, програмістів та перекладачів. Численні волонтери допомагають перевіряти інформацію, редагувати й перекладати тексти, розповсюджувати їх у мережі. Головна ж мета проекту, як і варто було сподіватися, — перевірка та спростування викривленої чи сфальсифікованої інформації про те, що відбувається в Україні.

У період Майдану (листопад — грудень 2013 — лютий 2014 рр.) найефективнішою відповіддю проукраїнської інтернет-спільноти, з нашого погляду, були численні прямі інтернет-трансляції безпосередньо з місця подій у центрі Києва.

У період гібридної війни (з березня 2014 р. Дотепер) — цілеспрямовані зусилля спеціалізованих проектів, новинних сайтів та груп у соціальних мережах, спрямовані на розвінчування і спростування фальсифікацій.

Підсумкове порівняння

Простір нових медій, з нашого погляду — парадоксальний за своєю суттю. Він більше зв'язаний із громадсько-соціальною активністю, аніж із технологіями. Одначе цей зв'язок підтверджується за наявності певного технологічного мінімуму, який був в арабських країнах у період твіттер-революції 2010–2011 рр., в Україні 2013–2014 рр. і, звичайно, в технологічно просунутому Гонконзі, який восени 2014 рр. пережив свій власний майдан.

Ми справді маємо підстави вважати, що випереджаємо західних колег у парадоксальному просторі нових медій? Причина цього — небувалої сили виклики, з якими ми зіткнулися. Перший виклик був пов'язаний зі спробою придушити Майдан, органічною частиною життя якого були соціальні мережі та відеостріми. Другий — гібридна війна, започаткована Росією, зокрема безпрецедентний пропагандистський тиск, побудований на авантюрній тактиці використання сотень фейків, вигаданих фактів і подій.

Згадані відповіді проукраїнської інтернет-спільноти на російський виклик пов'язані з таким спалахом активності, який висунув нові медії країни у фронтир, прикувавши до себе увагу зацікавленої громадськості та експертів із різних країн світу. Для цього, підсумуємо, потрібно мати принаймні базовий рівень інфраструктури зв'язку, як-от 3G. Далі йде спонтанне наповнення країни мобільними ґаджетами. Коли це наповнення кількісно сягає критичної маси (скажімо, половина дорослого населення має смартфони), у такій країні потенційно можливий спалах масового використання інноваційних мультимедійних практик. Незалежно від того, чи це такий важливий фінансовий центр, як Гонконг, чи, скажімо, доволі скромна за економічними і технологічними показниками (на загальноєвропейському тлі) Україна. Значення радше мають виклики, з якими стикається громадянське суспільство. Ці виклики, власне, і є потужним каталізатором, який виводить нові медії країни в авангард.

Борис Потятиник, професор кафедри нових медій факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, експерт Інституту демократії ім. Пилипа Орлика