У світі глянцю євромайданів не існує

У світі глянцю євромайданів не існує

00:00,
28 Січня 2014
4009

У світі глянцю євромайданів не існує

00:00,
28 Січня 2014
4009
У світі глянцю євромайданів не існує
У світі глянцю євромайданів не існує
Жіночі видання творять ілюзорний світ прекрасного, де немає місця революціям. Але чи правильна це позиція? Чи повинні спеціалізовані видання повністю дистанціюватися від сьогоднішніх подій?

Нині, коли події у країні набули такого масштабу, дивують люди, які не звертають на них уваги чи ставляться як до чогось локального чи такого, що їх взагалі не стосується. Так само дивно, коли у фейсбук-стрічці продовжують з’являтися пости знайомих із котиками чи собачками. Звісно, кожен не повинен перетворювати свій акаунт на ретранслятор політичних новин, але й відверте дистанціювання виглядає щонайменше дивно (варто сказати, що іноді таке ігнорування є виявом принципової позиції). Те саме стосується й деяких ЗМІ. Йдеться не про ті телеканали чи сайти, котрі маніпулятивно висвітлюють події й не надають повної картини. Зараз мова про видання, яких події начебто й не мають стосуватися – це жіночі глянцеві журнали та жіночі сайти. Читаючи їхній контент, ніколи не здогадаєшся, що відбувається в країні – бо здається, тут час зупиняється. Світ може змінюватися як завгодно, але теми глянцю залишаються одними й тими ж: краса та здоров’я жінки, стосунки з чоловіками, сім’я й діти, дім і кулінарія, іноді психологія. На жіночих сайтах та сама картина: які б не були події в країні, головними залишаються секрети фіксації зачіски у холодну пору року й те, як зберегти пристрасть у стосунках, коли за вікном мороз. Чи логічний такий стан речей? Чи, може, в ситуації, коли в країні тривають революційні події з людськими жертвами, навіть від спеціалізованих ресурсів хотілося б очікувати хоча б якогось реагування?

Про своє бачення ситуації розповідає Жанна Лаврова, головний редактор «Натали»: «Жіночий журнал – це розважальне видання. У нас немає цілі знайти точку кипіння, розпалювати пристрасті. Це журнал розваги та відпочинку: щоб дівчина чи жінка прийшла додому, розкрила журнал та відпочила». Як пояснила пані Лаврова, річ не в тому, що редакція стоїть «над сутичкою», а в тому, що видання має інші завдання, які навіть зафіксовані у свідоцтві про реєстрацію: там сказано, що це видання для дозвілля. Тож такі події, як євромайдан, на сторінках журналу не можуть з’явитися – для цього є інформаційні та політичні ЗМІ.

Схожу позицію має й Олена Скачко, головний редактор журналу «Единственная». На її думку, події, які відбуваються зараз у країні, є роз’єднувальними за своєю суттю, вони розділяють суспільство, тому писати про них у жіночому журналі – черговий раз зіштовхувати людей. А завдання жіночого журналу (принаймні, «Единственной») – навпаки, об’єднувати людей, шукати спільні цінності.

Однак у такому разі виникає питання, чи не створює видання певний вакуум, «рожевий світ» без «катаклізмів», у який і втягує свого читача? «Рожевий світ теж має право на існування, – зауважує Олена Скачко. – Чомусь лише в Україні не прийнято вносити у шкалу цінностей таку рису, як позитив. Те, що ви називаєте рожевим світом, можна назвати й позитивним мисленням». Редактор «Единственной» наголошує, що відсутність політики на сторінках журналу – це не вакуум, а життя в «полі абсолютних цінностей», політика ж до таких цінностей не відноситься: «Ми не маємо право зраджувати своїм читачкам, занурюючи їх в атмосферу негативу… Я вважаю, що функція жіночого журналу – об’єднувати, підтримувати, давати надію й віру у свої сили».

Редактори журналів нагадали і про технологію підготовки щомісячників, яка не дозволяє оперативно реагувати на події. Як правило, випуск готують за три місяці, тому передбачити актуальність теми не завжди вдається. З іншого боку, нинішні масштабні події вже сильно вплинули на суспільство – і навряд чи воно залишиться таким, як раніше. То чи реально все ж таки інтегрувати матеріали, які б опосередковано були пов’язані з темою, яка хвилює найбільше? Про це розмірковує головний редактор «Женского журналу» Тетяна Пєткова: «Звісно, жіночі журнали не будуть купувати, щоби знайти там свіжі коментарі політичної ситуації. Але ми запланували матеріал про громадянську позицію, як вона виникає, як проявляється, як живуть люди з відсутністю громадянської позиції». Пані Пєткова пояснила, що редакція підшукує релевантні теми, актуальні під час таких подій – наприклад, на початку євромайдану на сайті розмістили раніше опублікований матеріал про те, як поводитися в натовпі. «Ми показали, що ми не на Майдані, бо ми не політичне видання, але з точки зору людських реакцій, звісно, ми висвітлюємо. Не помічати того, що відбувається в країні, – це треба жити на Марсі», – зазначила Тетяна Пєткова.

Глянець і соціальні проблеми?

Питання сумісності євромайдану та жіночих журналів наштовхує на міркування, наскільки взагалі доречною є поява серйозних соціальних тем на сторінках глянцю. До цієї теми вже звертались іноземні журналісти. Так, минулого року на сайті New Republic було опубліковано статтю «Чи можуть жіночі журнали займатися серйозною журналістикою?», яка викликала відгуки у блогах. Авторка написала про недооцінювання жіночої журналістики з боку медіаспільноти. Вона відзначила, що статті з жіночих журналів рідко здобувають нагороди чи премії в журналістиці, навіть нагороди профільної організації – Американського об’єднання редакторів журналів (American Society of Magazine Editors). Навіть якщо у жіночому глянці з’явиться серйозна тема, вона вважається не настільки значущою, як, приміром, ті, що публікуються у GQ чи Esquire. Авторка наводить приклади висвітлення соціальних проблем у глянці, які залишилися проігнорованими. Зокрема, матеріал про кризу шлюбу в Китаї (де через гендерну політику неодружених чоловіків значно більше, ніж жінок) у Marie Claire, про братів-політиків Джуліана та Джоакіна Кастро у Vogue, «Великий бізнес раку легенів» (теж Marie Claire), «Насилля у стосунках: секрет, який вбиває 4 жінки щодня» (Glamour), «Жінка, яка вижила після урагану Сенді, розповідає свою історію» (Women’s Health).

Чи є місце соціальній проблематиці в українських жіночих журналах? Переважно такі теми з’являються, й тут вітчизняні видання діють за схожим принципом, як і іноземні – концентруються на тих проблемах, які безпосередньо пов’язані з роллю жінки. Як розповіла Олена Скачко, «Единственная» пише про проблему народжуваності, тісно пов’язану з головною функцією жінки у суспільстві: «Наш журнал – це перший глянець в Україні, який відкрито на своїх сторінках порушив соціальні проблеми, не боячись показати не завжди красиву картинку. Ми писали про дітей із важкими діагнозами, про важкі хвороби, про багатодітні сім'ї та їхні проблеми». «Натали» також фокусується на тих соціальних темах, які близькі жінці, наприклад, матеріал про те, як склалися долі жінок Чорнобиля. «Женский журнал» (що приділяє увагу психології на своїх сторінках) публікував матеріал про благодійність з аналітичним фокусом, також порушує теми якості навчання, нових професій.

Але навіть якщо в номері буде одна серйозна стаття, все одно у більшості випадків на обкладинці покупці побачать модель чи актрису, й половина журналу розповідатиме про косметику чи плітки про зіркових пар. Зрозуміло, ці теми також мають бути присутніми, але зараз баланс значно змістився на користь останніх. Як пише авторка статті на Levo League, проблема в тому, що жіночі журнали мають продаватися – а для цього потрібні й зірки на обкладинці, й купа реклами. Кілька десятиліть тому в жіночих журналах можна було знайти більше серйозних тем, однак згодом «рекламні оголошення, які були на звороті журналу, просунулися наперед та інтегрувалися в журнали. З ними прийшла зміна у сприйнятті журналу – від носія культури він став носієм споживацької культури».

Несправжня дружба

Отже, чи виправдана поява серйозних тем у жіночому глянці, й тим більше тих, які перетинаються з політикою? Якщо взяти до уваги психологію, можна припустити, що багато людей шукають емоційного порятунку в глянці. Те саме можна сказати і про гумористичні передачі чи серіали – тобто ті ЗМІ, де немає «майданів» (якщо говорити про нинішні події). І це зрозуміло: людина не може постійно сприймати серйозну інформацію, читати аналітику і навіть новини, які сьогодні часто просто лякають – це все призводить до виснаження нервової системи. Тому глядачеві потрібен більш легкий контент. Крім того, головний аргумент проти «майданних» тем у глянці полягає в тому, що читачка, купуючи видання, не очікує побачити в ньому щось подібне. З іншого боку, жіночі журнали постійно стверджують на своїх сторінках, що вони хочуть стати найкращими подругами для своїх читачок і, головне, писати про те, що їх найбільше хвилює. А багато дівчат та жінок зараз якраз дуже переймаються через нинішні події. Ситуація вже давно вийшла за рамки політики – йдеться радше про ціннісний вибір. Тому постійне ігнорування таких важливих процесів схоже на штучне звуження інтересів читачки, яку апріорі не мають цікавити глобальні теми.

Звісно, концепція видання може не дозволяти розкривати певні теми, та насправді завжди можна знайти свій аспект, оскільки нинішні процеси багатогранні. Наприклад, цікаво, що в лютневому номері Harper's Bazaar переможці конкурсу молодих фешн-талантів представляють свої авторські футболки, і на деяких із них присутня майданна тематика. «На моїй футболці – поранене серце, що стікає кров’ю. Воно живе, тому що мене хвилює все, що відбувалось у кінці року з Україною», – цитата Діни Ліннік. Це вияв людської реакції на подію – без аналітики, яка саме тут була б недоречною. А суцільне ігнорування сьогоднішніх подій ставить під сумнів тезу, що журнал – «найкраща подруга» читачки.

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Фото: www.cedarcom.co.uk
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2022 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду