Законопроект про прозорість медіавласності: чи дізнаємося ми правду про власників усіх ЗМІ?

Фото - Facebook

16 червня Верховна Рада прийняла за основу законопроект № 1831, покликаний забезпечити прозорість власності на засоби масової інформації, та проголосувала за скорочення терміну його підготовки до другого читання. Це означає, що голосування за цей законопроект може відбутися вже наступного тижня. Але питання, яке регулює законопроект, є складним, а сам документ — неідеальним.

 Наприкінці минулого тижня Комітет із питань свободи слова та Міністерство з інформполітики за підтримки Ради Європи і Представництва Європейського Союзу в Україні провели конференцію, під час якої обговорили законопроект № 1831 та досвід розкриття кінцевих власників в Австрії та Грузії, де таке законодавство діє з 2011 року. Зустріч показала, що ніхто не має заперечень: українські ЗМІ потрібно перетворювати з інструмента політичного впливу на бізнес, і допомогти в цьому, зокрема, може оприлюднення кінцевих бенефіціарних власників медіакомпаній. Проте стосовно ефективності запропонованого в законопроекті № 1831 механізму існують сумніви.

«Я приїхав в Україну у вересні 2012 року. У той час відбувалася велика покупка на телеринку, — пригадав посол ЄС та голова делегації ЄС в Україні Ян Томбінський часи купівлі Дмитром Фірташем Inter Media Group. — Я здивувався, чому хтось заплатив більше $2 млрд за телегрупу, якщо весь рекламний ринок на той момент складав $ 460 млн. Позицію інвестора було складно зрозуміти. Коли я запитав про це інсайдерів ринку, вони відповіли: Ви наївний. Мова не про інвестицію, мова про можливість політичного впливу. Справа не в тому, що хтось має медіагрупу, а в тому, що ще він має на додачу до неї і які інтереси зможе захищати з її допомогою”».

З часу тієї великої покупки на українському медіаринку сталося багато подій — як хороших, так і поганих, — проте жодна з них по-справжньому не наблизила нас до прозорості власності на засоби масової інформації. Стосовно деяких великих активів як були питання, так і залишилися, не кажучи вже про дрібні медіа, які напередодні місцевих виборів почали засновувати анонімні «групи патріотичних бізнесменів».

Тим часом країна задекларувала курс на прозорість усієї власності: нещодавно прийняті закони вимагають, щоб усі без винятку юридичні особи повідомляли під час реєстрації про кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), та забезпечують відкритий доступ до цієї інформації в Єдиному державному реєстрі юросіб та ФОП. На жаль, історія цієї реформи почалася з хвилі роздратувань і обурення через величезні черги до реєстраторів.

«Потрібно розуміти, що Україна стала першою країною в Європі, яка ввела таку систему. Лише нещодавно Європейський парламент затвердив директиву, в якій зобов’язав країни ЄС упродовж двох років запровадити відкриті реєстри компаній з інформацією про кінцевих бенефіціарних власників. Водночас слід зауважити, що в чинному українському законодавстві є відповідальність за неподання інформації, але відсутня відповідальність за недостовірність даних. В Україні сотні тисяч юридичних осіб, і державні реєстратори не мають можливості перевірити всю інформацію, тому зараз у реєстрі діє декларативний принцип: інформація фіксується і відображається без перевірки, вона є публічною, і вже інші суб’єкти можуть перевіряти, чи справді вона відповідає дійсності», — пояснив юрист та експерт Ради Європи Дмитро Котляр.

Ураховуючи соціальну важливість медійної сфери, її вирішили додатково виокремити спеціальним законопроектом № 1831, прописавши в ньому відповідальність телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги (з огляду на формулювання законопроекту та ситуацію на ринку в документі зараз ідеться фактично про одного провайдера — «Зеонбуд») за неподання або недостовірність інформації та повноваження регулятора — Нацради — накладати штрафи, а також відмовляти у видачі або продовженні ліцензії.

Чи є цей закон жорстким? Зважаючи з чим порівнювати. Наприклад, в Австрії Закон про засоби масової інформації висуває однакові вимоги до розкриття інформації та накладає однакові санкції не лише на телерадіокомпанії, але й на друковані видання, інтернет-ЗМІ, кабельні мережі, а також містить суттєві обмеження щодо володіння однією особою різними видами медіа. А в Грузії держава вимагає від медіакомпаній ще й фінансової прозорості: скільки ці медіа заробили, скільки дотував власник і чи має він задекларовані кошти, щоби стільки дотувати. І вся ця інформація є відкритою для громадськості.

Будьмо чесними: без запровадження справжньої фінансової прозорості ЗМІ український медіаринок ніколи не зможе повністю уникнути існування номінальних власників. А отже, проблеми непрозорості медіавласності нинішній законопроект до кінця не вирішить. У відповідь на цю критику народні депутати — члени Комітету свободи слова, які опікуються документом, запевнили, що забезпечення фінансової прозорості буде наступним кроком. Але коли саме прийде час цього питання (і чи насправді прийде) — невідомо.

Закордонні експерти Ради Європи, оцінюючи законопроект, були дипломатично стриманими. «Відкритість дуже змінює ситуацію. Зрозуміло, що на вас чекає дуже складний перехідний період. Окремі медіа будуть знаходити варіанти, як обходити вимоги закону. Але в основному ви отримаєте фундамент, який дасть змогу побудувати зовсім інше медіасередовище», — запевнив експерт із Грузії Лаша Тугуші.

Спробуймо спрогнозувати, які саме «варіанти» знаходитимуть ті медіакомпанії, що побажають продовжити приховувати своїх справжніх власників.

1. Оскарження рішень Нацради на підставі того, що менеджмент мовника не має змоги отримати інформацію про свого кінцевого бенефіціара. «Якщо телекомпанія надасть Нацраді усі докази того, що вона зверталася до компанії, схованої в офшорі на п’ятому рівні, і їй не надали такої інформації, то яким чином Нацрада доводитиме, що має місце злий умисел? Ще одна проблема: законопроект покладає на Нацраду обовязок перевіряти достовірність інформації про кінцевих бенефіціарів. Якщо ми хочемо, щоби вона це справді перевіряла, ми повинні розуміти, що ліцензійні справи розглядатимуться приблизно шість — вісім місяців», — застерегла виконавчий директор Незалежної асоціації телерадіомовників і голова Громадської ради при Нацраді Катерина М'ясникова. На жаль, жодного члена Нацради на конференції не було, тож вони не мали змоги висловити свою позицію: саме в той момент регулятор розглядав питання продовження ліцензії телеканалу «Інтер» та переоформлення цифрових ліцензій телеканалу «112 Україна».

Також, за словами очільниці НАМ, законодавці даремно звузили коло медіаорганізацій, на розкриття інформації про власників яких потрібно звертати підвищену увагу. «Ми маємо усвідомлювати, що саме власники телекомунікаційних мереж все більше стають тими, хто грають медійний ринок. Кабельні оператори зараз визначають структуру медіаринків не тільки в невеличких містах, де вони є монополістами, але, наприклад, і в таких містах, як Одеса, Херсон. Існують кабельні оператори, які є безальтернативним каналом споживання (якщо говорити про кабельні мережі) в половині Одеси. І для того, щоб увійти туди, потрібно отримати благословення конкретної особи, яка є громадянином Росії.

Так що Зеонбуд — це яскравий приклад, але не єдиний. У великих містах значний вплив на медіасередовище також здійснюють інтернет-провайдери, постачальники доступу до мобільного інтернету. А якщо ми хочемо говорити про прозорість фінансування, то потрібно до сфери дії цього законопроекту відносити і рекламні агенції. Невже хтось дійсно думає, що Віктор Пінчук або Дмитро Фірташ приносять на свої телеканали гроші у валізі? Є рекламні потоки, які спрямовуються відповідним чином», — зауважила пані М'ясникова.

2. Нескінченні суди. До речі, про «Зеонбуд»: це яскравий приклад того, як компанія з невідомими власниками може не просто існувати роками, а ще й займати монопольне становище, факт якого складно довести. «Антимонопольний комітет наприкінці минулого року визнав компанію монополістом. Провайдер оскаржив це рішення у суді. Саме зараз, коли триває ця конференція, суд апеляційної інстанції вдруге переніс розгляд цієї справи», — поскаржилася заступник начальника П’ятого управління досліджень і розслідувань Антимонопольного комітету України Наталія Помазуєва. Тиждень потому судова епопея в апеляційній інстанції добігла кінця – 18 червня Київський апеляційний адміністративний суд підтвердив розпорядження АМКУ про визнання монопольного становища «Зеонбуду». Але враження лишилося: погана судова система може звести нанівець будь-які закони.

До того ж, логіка, якою керується Антимонопольний комітет при виявленні ознак концентрації медіаактивів, також дає підстави для песимізму відносно дієвості, в тому числі й законодавства про розкриття кінцевих бенефіціарів ЗМІ. «Ключові злиття в медіасфері відбувалися у 20072008 роках. Після того ані скарг, ані заяв щодо правомірності концентрації на медіаринку до нас не надходило, — пояснила пасивність комітету пані Помазуєва, відповідаючи на пряме запитання про те, чи не вважає вона концентрацією медіавласності ситуацію, коли одна особа володіє, наприклад, вісьмома каналами. — Аналіз медіаринку є завданням не з легких. Це відбувається тому, що споживчий попит іде шляхом взаємозаміщення. Преса, телебачення, інтернет все більше перетворюються на єдину систему, що обмежує можливості розділити медійну сферу на окремі товарні ринки».

3. Заяви про відсутність бенефіціарів. Досвід банківського ринку, де вже діє подібне регулювання, свідчить: компанії, які не бажають розкривати своїх бенефіціарів, можуть заявити, що взагалі їх не мають — наприклад, через те, що власність у них розділена на п’ять рівних частин і, таким чином, не існує жодної особи, якій належало б 25 % (формальний критерій визначення кінцевого бенефіціарного власника). Так само ніщо не заважає розділити власність і на десять рівних частин, щоб обійти вимоги законопроекту № 1831.

4. Реєстрація на Кіпрі. Законопроект забороняє засновувати та брати участь у телерадіоорганізаціях особам, зареєстрованим в офшорних зонах, перелік яких затверджений Кабінетом Міністрів України. Наразі Кабмін не визнає офшором Кіпр.

5. Реєстрація ліцензії на неприбуткову організацію. У законопроекті нічого не сказано про неприбуткові організації, проте цікавий досвід із цього приводу є в Грузії, й він вартий уваги, так би мовити, на майбутнє. Один грузинський телеканал працює за ліцензією, виданою неприбутковій організації, і розкриває її фінансові дані. Але де-факто цим каналом керує інша фірма, яка частково належить офшорній компанії — і вся ця конструкція цілком легально обходить жорсткі вимоги грузинського законодавства: і заборону отримувати ліцензію офшорній юридичній особі, й необхідність вести прозору фінансову діяльність.

Я перелічила лише деякі шпарини в новому законопроекті. Не здивуюся, якщо юристи великих медіакомпаній уже знайшли й інші: врешті-решт, це їхня робота. Важливо ось що: нещодавно мені трапилися результати дослідження, згідно з яким менше 15 % глядачів великих українських телеканалів знають, хто саме є їхнім власником. І від того, що інформація про це просто з’явиться на сайтах мовників та в реєстрі Нацради, обізнаність українців помітно не зросте, а медіаграмотність та спроможність критично сприймати інформацію у ЗМІ не покращаться. А отже, закон законом, проте він є лише маленькою цеглиною у великій будівлі цивілізованого медіаринку, фундамент якого ми лише починаємо споруджувати.

Фото - Facebook 

comments powered by Disqus