Німецька журналістика завжди була для мене еталоном якості. Традиції розслідувальної журналістики, започатковані журналом Spiegel у повоєнні роки, а також високі етичні стандарти професії, які багато в чому сформувалися завдяки наявності громадсько-правового мовлення (до речі, теж створеного після Другої світової війни), витримали випробування часом і залишаються, незважаючи на глобальні зміни в медіасфері, визначальними для журналістів і сьогоднішніх медіа. Це ще раз довела справа німецького президента Крістіана Вульфа.

Тема його непростих стосунків із медіа, яку порушив Юрій Іванов у своїй статті «Немецкий опыт: никогда не ссорьтесь с журналистами и не давите на них», заслуговує на продовження. Це справді дуже корисний досвід для України, за умови, що з нього зможуть винести уроки як політики, так і журналісти (але в реальності, здається, цього не станеться).

Та для початку декілька ремарок до статті Юрія Іванова. Він пише: «Атакованный прессой, президент уже признал свои грубые ошибки во взаимоотношениях с журналистами (наша история не знает аналогичного случая)…». Наша історія, насправді, знає схожі випадки. Пригадаймо 2005 рік. Президент Віктор Ющенко на прес-конференції зривається на журналіста «Української правди» Сергія Лещенка через серію його публікацій «Андрій Ющенко – син Бога?». «Веди себе як журналіст чемний, а не як кілер найнятий» – сказав йому Віктор Ющенко. Була і така фраза: «Тому я сину сказав: "Сину, я тобі можу тільки однією порадою душу зм’якшити – учись себе захищати! Учись себе захищати! Рахунок? Підніми з ресторану рахунок. Скільки вас сиділо чоловік, що ви їли, що ви пили? Перед мордою того журналіста постав той рахунок, а потім піди в суд! І учись себе захищати!”». Тоді реакція української журналістської спільноти була досить сильною. Більше 700 журналістів підписали відкритого листа з вимогою до президента вибачитись. І Віктор Ющенко змушений був вибачитися. Він особисто подзвонив Сергієві Лєщенку – і конфлікт було вичерпано.

Але цей випадок справді є доволі унікальним в історії відносин журналістів та політиків в Україні. Останніми роками зневажливе ставлення політиків до журналістів стало нормою. Як їх останнім часом тільки не називали – і холуями, і корупціонерами, і непрофесіоналами... І про вибачення ніхто навіть не думає. Зрештою, його ніхто й не вимагає. Відбувається тотальна дискредитація професії за мовчазної згоди (окрім окремих голосів) самого журналістського цеху.

І ось тут якраз історія німецького президента Крістіана Вульфа дуже повчальна. І повчальна не тільки в тому сенсі, що політики вибачився. А повчальна в тому сенсі, що і всі німецькі журналісти (незалежно від політичних вподобань), і саме суспільство були солідарні в обуренні не стільки тим, що Вульф узяв цей злощасний кредит, а тим, що він намагався приховати цей факт та пробував тиснути на Bild, аби ця інформація не дійшла до громадськості.

Не залишилося жодного впливового ЗМІ Німеччини (а найкритичнішими були друковані та онлайн-видання), яке б не критикувало свого президента за таку негідну поведінку. Критика подекуди була доволі жорсткою та саркастичною. Так, наприклад, сатиричний журнал Titanic розмістив низку карикатур на президента, і ніхто їх потім не вимагав видаляти із сайту. Або ще іронічнішою є спеціально створена сторінка у Twitter – Hashtag #wulfffilme. «І президент змушений це все терпіти», – зазначив Spiegel.

Кореспондент Focus Армін Фурер, аналізуючи роль преси у цій ситуації, зауважив: «Першочергове завдання медіа не описувати громадськості картинки, які подобаються президентові. Першочергове завдання медіа – критично та чесно висвітлювати його діяльність».

Але найбільше мене вразила потужна і цілком серйозна реакція суспільства, що свідчить про його зрілість (на відміну від українського). Zeit-Online проаналізувала коментарі своїх читачів із цієї теми. «Багато юзерів цікавляться не стільки тим, чи Вульф добре тримався чи погано. Вони ставлять цілком інші запитання: Чи потребуємо ми взагалі федерального президента? Чи не повинен він обиратися на прямих виборах? (зараз німецький президент обирається парламентом. – MS) Хто був би достойний обійняти цю посаду?» – зазначає Zeit-Online. Частина юзерів, пише видання, вважає, що Крістіан Вульф дискредитував цю посаду. Більшість тих, хто брав участь в онлайн-дискусії, вважають, що Німеччина в першу чергу потребує гаранта демократії та Конституції, а не звичайного «нотаріуса», який завіряє закони, прийняті бундестагом.

Окрім того частина юзерів піднімає питання про прямі вибори президента. Але, очевидно, Німеччина в умовах кризи, яку переживає сьогодні ЄС, не здатна буде пережити ще й серйозну політичну реформу. Адже прямі вибори президента – це конституційні зміни і перегляд функцій усіх основних інститутів влади. Це занадто радикальний сценарій, на який ніхто не погодиться. Але інший сценарій – дострокова відставка нинішнього президента Крістіана Вульфа – цілком можливий. І про нього також починають писати у медіа та навіть називати імена можливих кандидатів на цю посаду, зокрема Вольфгана Шойбле (міністр фінансів), Урсули фон дер Лейєн (міністр праці), Клауса Тьопфера (колишній міністр навколишнього середовища) та Норберта Ламмерта (голова бундестагу).

Таким чином тиск на медіа дуже дорого коштував Крістіану Вульфу. «З пресою краще не змагатися, в цій суперечці політики завжди програють», – написав Армін Фурер. Так у Німеччині. Але зовсім інакше – в Україні.