Масові арешти протестувальників, що пройшли у минулі вихідні, передвіщають Росії важкі часи. Інавгурація Владіміра Путіна на посаду президента  на третій термін – це відкат  від обмежених  реформ, здійснених його попередником  Дмітрієм Медведєвим. Замість розширення свободи в країні Путін невиразно вдосконалив свою потьомкінську  демократію.

Один із попередників Владіміра Путіна настільки милий його серцю, що він змусив команду своїх міністрів пожертвувати місячну заробітну платню  на будівництво пам'ятника на його  честь. Цей пам'ятник Петру Столипіну, прем'єр-міністру останнього царя,  постане неподалік резиденції уряду.

Столипін допоміг селянам, надавши їм   невеликі кредити. Його пам’ятають, як одного  з найбільших реформаторів царської Росії. Путін хоче, щоб саме  таким пам’ятали його – як батька нації, під керівництвом якого країна стала сучасною після травматичного розвалу Радянського Союзу.

Ті, хто сподівається отримати щось від   нього, вірять у  Путіна-реформатора. Американські компанії та країни Європейського Союзу сподіваються, що він використає свій третій президентський термін, аби продовжити  приватизацію економіки Росії. Тим часом   західні уряди покладають надії, що Путін зреагує на останні масові акції протесту  лібералізацією надмірно авторитарної  системи правління в країні. Колишній канцлер Німеччини Ґерхард Шредер  засвідчив, що його московський друг «серйозно орієнтований на реальну демократію» в Росії.

Велична інагурація

Путін подякував Шредеру за солідарність, запросивши його  на свою помпезну президентську інавгурацію, що відбулася у понеділок. У присутності близько 3  тисяч гостей він прийняв присягу на церемонії, що транслювалася у прямому ефірі по державному телебаченню. Ще вступаючи 2000 року на перший президентський термін, Путін переніс церемонію з сірої радянської  будівлі з’їздів  у Кремлівський палац, що виблискує золотом. Саме тут самодержці за велінням божим дозволяли, щоб їх улещували.

Теперішня подія також є втіленням можновладства. Мета імперської помпезності –  відвернути увагу від останніх проявів слабкості Путіна. Його становище було хистким, коли очолювана ним партія «ЕдинаяРоссия» домоглася слабких результатів на грудневих виборах, а слідом за цим відбулися масові акції протесту проти фабрикацій.  Тож     олігархи й кремлівські бояри  обговорювали, чи, бува, не час ризикнути, усунувши Путіна.

Він цього не забув. Його коронація – це  офіційний стартовий постріл розпочатої ним контрреволюції. Кампанію реваншу та політичного відкату на старі позиції він розпочав за лаштунками вже давно. І в цьому взірцем для наслідування став  для нього також Столипін. Окрім  реформ  колишнього прем'єр-міністра росіяни пам'ятають ще й «столипінські краватки» –   шибениці, на яких без відстрочки страчували революціонерів – ворогів царського режиму.

Путін вирішив зайняти жорстку позицію щодо тих, хто під час зимових демонстрацій хотів відправити його у відставку. Марш протесту, в якому минулої неділі взяли участь понад   30 тисяч його супротивників, закінчився    арештом близько 500 демонстрантів. Радикальна частина опозиції, яка об’єдналася навколо «Лівого фронту», жбурляла в поліціантів каміння  та пляшки. Спецназ відповів набагато жорсткіше, ніж це було в останні місяці.

Обидві сторони отримали те, що їм було потрібно. Опозиція змогла розповсюдити по всьому світу знімки поліціантів, які напередодні путінської інагурації дубасять палицями протестувальників. Команда Путіна змогла продемонструвати своєму народові, що новий президент не вбачає потреби у будь-яких реальних політичних реформах.

Ще до повернення в Кремль Путін у відповідь на зимові протести успішно згладив реформи, які, перебуваючи ще на  посаді президента, обіцяв провести  Дмітрій Медведєв. Медведєв, якому Путін за правилами сумнівної оркестрової гри передав нині свою  колишню посаду   прем'єр-міністра, оголосив, що губернаторів 83 реґіонів знову  обиратимуть на прямих виборах. Однак Путін хоче «просвічувати»  кандидатів, нібито для того, щоб вилучити злочинців і фашистів. Насправді це означає, що губернатори можуть опинитися на посадах тільки з благословення Путіна.

Розколюючи опозицію

На постійну критику  позапарламентської опозиції Путін не відреагував зміною системи, а лише зміцненням  своєї  потьомкінської  демократії, покаравши протестанті.  Журналістці Ользі Романовій, провідній фігурі у протестному русі, довелося безпорадно спостерігати, як її чоловік-бізнесмен потрапив у в'язницю нібито за  шахрайство цінними паперами. Його було арештовано через десять днів після того, як вона назвала Путіна на демонстрації «хрещеним батьком мафії».

Зате завдяки виборчим реформам, які в останній момент проштовхнув Медведєв,  опозиційному лідеру Владіміру   Рижкову дозволили відродити  заборонену  2007 року  Республіканську партію. Однак  цей прорив здається демократичним тільки на перший погляд. Число членів необхідне для того, щоб заснувати партію,  було зменшено з  40  тисяч до 500. Це зроблено, щоб розколоти  й без того роз'єднану опозицію.

Близько 160 партій вже  подали до міністерства  юстиції заявки на  офіційне визнання. Серед них -   політичні  групи водіїв, любителів пива, садівників і навіть власників дач. Тим часом має намір потішити росіян козацька група. «Небесна коаліція» бореться за суворе дотримання християнського способу життя та заборону носити міні-спідниці. «Субтропічна Росія» вимагає у країні з тривалою зимою постійної температури 20 градусів за Цельсієм (68 градусів за Фаренґейтом).

Переворот у ЗМІ

Команді Путіна, у кращих радянських традиціях, легко  представляти демократів і дисидентів наркоманами та божевільними.

Сам він  – герой  мовчазної більшості, яка  залежить від державного фінансування та  дотримується радянського світогляду, що жодні експерименти ні до чого. Путін підживлює щоденно консервативний дух часу полемічною агітацією проти опозиції.

Громадськість навряд чи помітила, що другу Путіна Юрію Ковальчуку вдалося через викупи та мережу дочірніх компаній створити потужну медіа-імперію. Нині він контролює п'ять телевізійних станцій, щоденні  «Известия», три найбільші таблоїди країни, а після скупівлі медіа-холдингів енергетичного гіганта «Газпрому»  - радіостанцію «Эхо Москвы», що колись була платформою опозиційних політиків.

Його імперія за своєю потужністю  затьмарює медіа-велетнів колишнього  прем'єра-міністра  Італії Сильвіо Берлусконі та  Руперта Мердока у Великій Британії. Дмітрій Муратов - головний редактор  критично налаштованої до уряду щоденної «Новой газеты», назвав те, що відбулося,  «медіа-переворотом на користь Путіна».

Молодший партнер   Путіна  Медведєв був прихильнішим до свободи медіа. Та коротка відлига скінчилася, коли Путін звинуватив опозиційні видання у тому, що вони – рушійна сила масових акцій протесту. Медведєву  вдалося проштовхнути один зі своїх улюблених проектів - створення громадського телеканалу. Однак генерального директора і головного редактора призначатиме Путін.

Удар по олігархах

З економічного погляду команда Путіна налаштована завдати удару олігархам – таким, як Віктор Вексельберг, власник коґломерату Renova Group, котрий, як вважають, пропонує більшу підтримку Медвєдєву, ніж цього хотів би новий президент. Путін, попри запевнення у реформах, планує уповільнити приватизацію, прихильником якої є Медвєдєв. Зрештою, під егідою Путіна частка державних компаній зросла  з 24% 2000 року до теперішніх понад 50%.

Та якщо (економічне) зростання Росії, рушійну силу  якого становить експорт  природних ресурсів, стане жертвою економічної кризи в Європі та Америці,  Путіна спіткає доля його кумира Столипіна. Реформи прем’єр-міністра   виявилися надто короткозорими. Через шість років після того, як його вбили, революціонери повалили царських правителів.

Джерело: Spiegel

Автор: Маттіас Шепп

Переклад: Аркадій Сидорук