Від початку пандемії COVID-19 «Репортери без кордонів» зафіксували порушення права медіа висвітлювати тему коронавірусу не менш ніж у 90 зі 193 країн — членів ООН. Організація закликає держави припинити «карати гінців» та вжити заходів для захисту свободи преси й дати можливість журналістам надавати достовірну інформацію. MediaSapiens публікує переклад звіту «Репортерів без кордонів».

Немає різниці, йдеться про світові наддержави, передусім Китай, Росію, Індію та США, європейські демократії на кшталт Німеччини та Італії, чи про малі країни, ось як Косово, архіпелаг Коморські острови або королівство Есватіні, «Репортери без кордонів» виявили й задокументували численні перешкоди свободі преси, пов’язані з висвітлюванням коронавірусної кризи. Загалом 47 % країн — членів ООН не виявили поваги до права на інформацію. Цей відсоток не враховує тайванських журналістів, які були виключені із пресбрифінгів ВООЗ під тиском Китаю і приводом того, що Тайвань — не член ООН.

Жоден регіон світу не оминув спокуси обмежити чи контролювати інформацію, пов’язану з коронавірусною кризою. Серед 32 країн, яких це стосується, Африка є найбільш ураженим континентом. Азія, де почалася пандемія, також зазнала сильного тиску. Згідно з даними, зібраними командою «Репортерів без кордонів», та їхнього інструменту моніторингу впливу пандемії COVID-19 на свободу слова Tracker-19, засади свободи преси були порушені у 27 країнах Азіатсько-Тихоокеанського регіону та Центральної Азії. Європа, другий епіцентр епідемії, теж не пасе задніх: там зафіксовані порушення у 14 країнах ЄС та Балканського регіону. У західній півкулі дев’ять із десяти країн-порушниць розташовані в Південній чи Центральній Америці.

На Близькому Сході наразі виявлено лише п'ять таких країн. Найбільше порушень в Ірані: поширення хвороби в країні супроводжувалося посиленням репресій щодо незалежних журналістів. Із початку пандемії щонайменше 28 із них влада переслідувала, взяла під слідство чи заарештувала.

Найгірші зловживання траплялися не лише у країнах із найгіршими рейтингами Світового індексу свободи преси. Інциденти сталися в семи європейських країнах (шість із них є членами ЄС), де стан свободи преси зазвичай вважається хорошим або досить хорошим. Особливо це стосується Німеччини та Великої Британії, що займають, відповідно, 11-те й 35-тн місця у списку з 180 країн. Німецьких журналістів жорстоко побили під час мітингу проти карантинних обмежень, а у випадку з Великою Британією «Репортери без кордонів» переймаються агресивною реакцією уряду на публікацію певних статей, де критикували підхід влади до боротьби з пандемією. Чотири з виявлених країн-порушниць Африки теж відносно високо сидять у рейтингу Світового індексу свободи преси. Серед них Гана (30-те місце), де кореспондент Deutsche Welle Africa зазнав удару ножем від представниці Збройних сил країни, висвітлюючи ефективність карантинних заходів.

«Особливе занепокоєння викликає той факт, що коронавірусна криза слугує приводом для збільшення та поширення порушень свободи преси по всьому світу, в тому числі у країнах, які вважають демократичними взірцями, — каже Крістоф Делуар, генеральний секретар «Репортерів без кордонів». — Замість “карати гінця”, як нарікає Верховний комісар ООН з прав людини Мішель Бачелет, держави повинні зробити все, щоб захистити медійних “гінців” і дати їм змогу отримувати достовірну інформацію, що є важливою передумовою боротьби з дезінформацією, що посилює кризу».

Тим паче тривожно спостерігати за тим, що в деяких країнах свободу преси порушували самі президенти. У США з початку коронавірусної кризи президент Дональд Трамп під час своїх щоденних пресбрифінгів вербально атакував щонайменше вісім журналістів. Президент Бразилії Жаїр Болсонару також вирізняється цькуванням ЗМІ, замість боротися з пандемією.

Коли президенти не сварять журналістів особисто, державний апарат цензурує голоси, які наважуються поставити під сумнів управління пандемією. У Білорусі журналісту-розслідувачу загрожує 10 років в'язниці за критику президентської стратегії. У Нікарагуа уряд Даніеля Ортега розгорнув велику дезінформаційну кампанію та перешкоджав роботі незалежної преси, щоб заперечувати та мінімізувати вплив пандемії в країні. У Зімбабве та Уганді, де сталася чверть зафіксованих порушень на континенті, правоохоронці не лише заарештовують журналістів, а й застосовують до них фізичну силу. В Індії та Бангладеш поліція відповідальна за більшість випадків насильства над журналістами. Часом це трапляється навіть в Україні.

Пандемія також дала можливість низці держав прийняти ряд законів, постанов чи надзвичайних заходів, що виявились особливо шкідливими для свободи преси. Тимчасом як із такими «коронавірусними законами» стало легше затикати рота критично мислячим журналістам у країнах на кшталт Угорщини, такі країни як Камбоджа, М’янма, Сербія та Туреччина не потребують ніяких законів, щоб ув’язнювати журналістів через одну статтю про COVID-19.

Переклала: Оксана Мельничук