Єта працює місцевою кореспонденткою BBC в Косово з 1996 року. Вона також є засновницею мережі Балканських журналістських розслідувань (BIRN) та ведучою телевізійної програми «Життя Косово» (Приштина, Косово). Єта розповіла про власні успішні кейси співпраці журналістів та уряду, які були реалізовані за умов складних відносин Косово з Сербією. Нагадаємо, що Сербія досі не визнала незалежності Республіки Косово, яку було проголошено 2008 року.

Перший кейс стосувався Енергетичної спілки Косово (Kosovo Energy Cooperation). Політики запевняли, що цілодобово електроенергія не подається через ворогів — Сербію. Але насправді, коли Єта провела розслідування, виявилося, що основна причина була в тому, що більше 50 % косівців не платили за рахунками. За словами журналістки, несплата впродовж багатьох років була способом тихого спротиву режиму президента Союзної Республіки Югославія Слободана Мілошевича.«Після війни як журналіст я відчувала своїм обов’язком розбудувати, відновити довіру до цих установ. — каже вона. — У 2007 році в нас були вибори. Я організовувала дебати у 30 містах і попросила Спілку переслати мені рахунки всіх, хто балотувався на посади мера. Мені хотілося побачити, чи сплачують вони (Єта під час дебатів ставила питання кандидатам про їхні рахунки. — MS.). Тому що якщо політики будуть платити за рахунками, то й люди платитимуть».

Єта Джара (Jeta Xharra), засновниця мережі Балканських журналістських розслідувань 

Крім того кореспонденти моніторили суди, чим контролювали правомірність їхніх рішень. Поки що активістам так і не вдалося домогтися встановлення камер у залах судових засідань. Також журналісти співпрацювали з поліцією: п’ять хвилин у передачі з розслідуваннями журналісти приділяли роботі правоохоронців, із якими ходили в рейди. «Косівська поліція була відома як сила, яка зловживала своїм службовим становищем, порушувала права людини, була корумпованою, — каже Єта Джара. — Ми звернулися до поліції і сказали: “Вам ніхто не довіряє, а ще вчора ви вважалися поліцією окупанта” (мається на увазі Сербії. — MS). Після тривалих переговорів наша команда змогла працювати з патрульною поліцією і зняти, що вони роблять. Ми хотіли показати поліцію як професіоналів, як звичайних людей, як представників нашого суспільства. І йдеться не про замовні матеріали, а саме співпрацю на рівних».

Журналістка наголошує, що влада у свою чергу повинна створити такі умови для медіа, щоб вони не відчували тиску. Єта запропонувала кілька порад:

• Розмовляйте зі ЗМІ якомога більше. Призначте завжди доступних прес-секретарів у якомога більшій кількості установ.
• Не змушуйте ЗМІ відчувати, що є табуйовані теми, яких не можна порушувати під час війни.
• Не змушуйте медіа відчувати, що вони є зрадниками країни, якщо вони зробили помилки у висвітленні конфлікту. «У мене було багато проблем. Мені казали, що я cербська шпигунка і зрадниця, що мої матеріали готуються у Бєлграді, тому що я належу до організації, що є регіональною [BIRN]. Що робити в таких випаках? Допомагайте журналістам, розвінчуйте ці міфи про зраду», — каже Єта.
• Дозвольте журналістам отримувати доступ до населення, груп інтересів, які мають різні погляди на конфлікт. Заохочуйте історії про людей, а не історії від державних службовців: ніхто не хоче читати офіційні прес-релізи.

Ще однією важливою темою лекції Єти став захист громадян від псевдожурналістів, тобто «найманців і пропагандистів». Перш за все вона радить дивитися на джерела фінансування ЗМІ, а також на те, звідки вони беруть інформацію, чи подають вони різні позиції. Медійниця надала поради владі для взаємодії з такими ЗМІ:

• Завжди надавайте свою відповідь, коли вас її запитують. Знайдіть спосіб висловити свою позицію в матеріалі якомога швидше.
• Організовуйте прес-брифінги в тих галузях і місцях, де такі медіа працюють, щоб бути впевненим, що інші медіа, яким потрібна ваша позиція, змогли отримати її швидко.
• Допомагайте людям, атакованим такими медіа.
• Не робіть своїх власних «найманців» чи «державних недержавних організацій».
• Не плутайте найманців із критичними медіа.

На важливості роботи журналістів із різними джерелами і сторонами конфлікту акцентував увагу й Алекс Андерсон, британський дослідник та письменник, який був менеджером міжнародних організацій Human Rights Watch та Amnesty International. Алекс тривалий час працював спостерігачем у Косово та на сході України.

Алекс Андерсон, британський дослідник та письменник

За словами дослідника, в Косово ключовим моментом став великий вибух повстань і погромів, які тривали три дні в березні 2004-го. Тоді увагу на них звернула вся міжнародна спільнота. «Офіційні сили на місцях, адміністрація ООН та НАТО діяли в інтересах своїх організацій, — розповідає він. — Вони хотіли звести цей конфлікт до спланованої змови албанських лідерів у Косово, що прагнуть дискредитувати владу і напасти на сербські меншини. Наш звіт із цього питання показав, що це не є достатнім поясненням, причини були набагато глибшими і стосувалися соціальних розбіжностей. 90 % людей у Косово є албанцями, й вони боялися, що разом із силами ООН прийде сербська адміністрація, що знову буде ними керувати, — це була основна причина вибуху тієї істерії. Повстання було більше подібним до зараження. І будь-яке керівництво з-поміж косівських албанців було насправді дуже вразливе. Така картина пророкувала дуже погане майбутнє для будь-яких меншин, тому що виявляла, що суспільство було, по суті, неконтрольоване. На противагу, якби версія зі змовою була б вірною, це би показувало, що це суспільство може бути контрольоване і лідери можуть “вмикати” і “вимикати” атаки на меншини, що насправді не відповідало дійсності», — розповів він.

Багаторічна серія доповідей Міжнародної кризової групи зі врегулювання політичного статусу Косово відіграли важливу роль не тільки у трактуванні бунтів у 2004-му. Також їхні розвідки були важливими для ініціювання процесу перемовин на початку 2005 року та надання дорожньої карти для досягнення незалежності під наглядом після того, як зусилля щодо узгодження цього питання провалилися в Раді безпеки ООН влітку 2007 року.

Андерсон закликає українських журналістів не замовчувати позиції людей та використовувати методи створення звітів міжнародних організації, приміром, опитування у фокус-групах. «На сході України я побачив багато локальних особливостей, — каже Алекс. — І не можна, щоб вони були змарновані... Навіть на територіях, які повернуті українською армією, у людей є велике обурення і багато проросійських поглядів, які повинні бути показані. Адже коли люди бачать, що вони не можуть висловити ці погляди, вони почуваються вкрай пригніченими».

Фото Валентини Балабанової