Московський кореспондент TheNewYorkTimes Дейвід Гершенгорн проводить паралелі між перебігом виборів у США та Україні, закликає не сприймати вибори як перегони, визнає, що верховенство права в міжнародному полі майже не діє, а також звертає увагу на важливість постійного контакту влади з пресою. Про це йшлося у виступі журналіста на IVЛьвівському медіафорумі.

Нині Дональд Трамп готується до участі у виборах президента Сполучених Штатів Америки від Республіканської партії. Секрет його успіху важко зрозуміти, але Трамп справді популярний. Ви сподіваєтеся від мене пояснень, чому таку людину серйозно розглядають як претендента на пост президента США? Мені складно відповісти — ми так само здивовані, як решта світу, й не можемо передбачити, що буде далі.

Журналісти багато пишуть про нього. Наприклад, мій колега написав матеріал під таким заголовком: «Перегони завершуються — вибори програно». Преса зосереджується на неправильних речах, тому ми сприймаємо вибори як кінні перегони, результат яких дізнаємося на фініші. Проте на іподромі ми можемо програти кілька доларів, а на виборах — ризикуємо всесвітньою безпекою.

Виборча кампанія показала обмеження й помилки вільної преси у, здавалося, зрілій демократичній країні. Преса віддзеркалює суспільство, в якому вона живе й працює. Нам слід учитися в України, бо в Америці ситуація кипить так само, як кипіла у вашій країні в листопаді 2013 року.

В політиці багато що залежить від людей. Слід менше говорити, а більше слухати. Якщо ви проаналізуєте, хто підтримує республіканців, ви зрозумієте вибір цих людей. Вони злі на чинну владу й думають, що країна котиться до прірви. Ці люди впевнені, що система, уряд, країна контролюються елітою для задоволення власних потреб. Це перший урок.

Трамп — справжній олігарх-республіканець, але Україна навчила його, що влада належить народові. Ще один урок — дії Путіна. Коли західна демократія зросла, її звичка грати за правилами стала її слабкістю. Путін забрав Крим, через нього було вимушено переселено понад мільйон мешканців Донбасу, але Захід нічого не зміг із цим вдіяти. Трамп обіцяє зробити Америку знову великою державою. І якщо нещодавно в Конгресі виступав фронтмен U2 Боно й говорив про розвиток демократії після падіння Берлінського муру, то Трамп планує збудувати мур на кордоні з Мексикою.

Третій урок: слід звертати увагу на кандидатів, яких не вважають фаворитами. Акцентувати на тому, що вони кажуть. Рік тому до кандидатури Трампа ніхто не ставився серйозно, а його плани називали провокативними.  Але пересічний американський телеглядач бачить у ньому не того, кого бачимо ми. Люди кажуть: ми спробували з Обамою — не вдалося, зробімо тепер ставку на Трампа, адже він інший.

Урок четвертий — культ знаменитостей. Потрібно зосереджуватися не тільки на популярних темах. Висвітлювати складні питання, які мало цікавлять людей — наприклад, міжнародну політику. Те саме стосується кандидатів. Показувати потрібно не тільки те, про що говорять кандидати, а й те, що повинні говорити, але приховують. Політика не повинна бути розвагою, адже від неї залежить майбутнє.

П’ятий урок: люди мають розуміти механізм обрання кандидатів у президенти й системи відбору чиновників. У США мало звертають увагу на складність системи. Українці в цьому плані є прикладом для нас.

Шостий урок: ЗМІ в Америці — інструмент людей, що мають владу. Звісно, маніпулювати пресою легше в країні, де немає демократії. Методи маніпулювання у США не настільки очевидні, як, наприклад, у Росії. Але вони є. Політики завжди хотіли контролювати пресу. Репортерів возять на літаках і автобусах, закривають у кімнатах на прес-конференціях, щоб вони менше бачили й чули. У The New York Times досвідчені журналісти більше не хочуть висвітлювати політику й президентські вибори. Тим часом молоді журналісти вразливі й піддаються маніпуляціям. Не можна дозволяти, щоб журналістика ставала декорацією для політиків. Ідеальна модель — коли кілька штатних кореспондентів стежать за одним кандидатом, але це дуже дорого.

Людей не можна вилікувати від хабарництва чи ксенофобії. Ми живемо в епоху, коли люди мають доступ до будь-якої інформації, але вірять у те, у що хочуть, достукатися до них важко. Це урок номер сім.

Відмінність між висвітленням президентських кампаній в Україні й США в тому, що у вас є закони, які регламентують дії ЗМІ. Останнім часом усі сприймають гру за правилами як щось дивне, що не відповідає реальності. За порушення не карають. Наприклад, нещодавно The New York Times опублікувала розслідування про допінговий скандал у Росії. Кремль одразу висловив звинувачення у відповідь. Так само, як вони виправдовували анексію Криму втручанням США в ситуацію в Косові. Немає верховенства права — це восьмий урок.

Урок номер дев’ять: кандидата в президенти можна створити навіть із людини, що не має політичного досвіду. Але так само можна й зруйнувати репутацію необережним кроком. Деякі з речей, які казав Трамп, мали б виключити його з боротьби за президентське крісло, але ні — люди сприйняли його.

Україні не вистачає прозорості. Наприклад, у США прес-конференції в Білому Домі, мерії чи Конгресі відбуваються майже щодня. В нас є традиція виходити до преси, і не обов’язково це робить сам посадовець — це може бути помічник або прес-секретар. Головне, що політики в постійному діалозі з пресою. Потрібно відповідати на питання преси щодня і бути відкритими — це десятий урок.

Фото надано Львівським медіафорумом