Уявіть, що ви вчасно не сплатили за послуги хостинг-провайдера свого інтернет-ресурсу, тому що були в полоні. Або що ваша невелика радіостанція виїхала з окупованої території, де сепаратисти зайняли вашу частоту, а на решті території України ви також не можете мовити через нерухливість бюрократичної машини. Або що свою газету, яка виходить у прифронтовій зоні, ви щоразу друкуєте в Харкові через високі ціни на папір — з боку монополіста-постачальника у вашому регіоні. Усе це реалії роботи медійників у Донецькій і Луганській областях, якими вони поділилися під час «Донбас Медіа Форуму» — масштабної події, яка 6-7 червня зібрала в Києві близько 300 представників регіональних медіа, культурних ініціатив та громадських організацій. Привітати учасників прийшов посол США в Україні Джефрі Пайєт. Українську владу представляв міністр інформаційної політики Юрій Стець.

 Джефрі Пайєт

Подія відбувалася в столиці, тому що з міркувань безпеки дуже складно проводити подібні заходи поблизу Донецька. Більшість журналістів — учасників форуму приїхали або з контрольованої українською владою частини Донбасу, або з інших регіонів України, куди вони були змушені переселитися після окупації сепаратистами їхніх рідних міст. «Частина наших колег не приїхала з Донецька, тому що вони бояться — настільки серйозна там цензура. Там є куратори, які відслідковують матеріали. І є таке знайоме з радянських часів поняття, як стукацтво», — пояснив Олексій Мацука, голова правління громадської організації «Донецький інститут інформації», організатора форуму.

 Олексій Мацука

Ситуація на окупованій території справді є складною. Одна з основних проблем — її інформаційна ізоляція. Протягом 2014-2015 років на Донеччині та Луганщині припинили функціонувати декілька десятків обласних газет і телеканалів, інтернет-сайтів і радіостанцій. Натомість, за даними Інституту демократії ім. Пилипа Орлика, у Донецькій області зараз працюють більше 30 російських телеканалів (у тому числі десять новинних), три сепаратистські телеканали, газети й сайти. І якщо, наприклад, раніше місцева «Комсомольская правда» була продуктом київської редакції, то зараз — московської. Крім того, терористи створили власне Міністерство інформаційної політики. «Тобто жителів окупованих територій імплементують у російський інформаційний простір так само, як це було в Криму», — пояснила виконавчий директор Інституту демократії ім. Пилипа Орлика Світлана Єременко.

 Світлана Єременко

У Луганській області ситуація повторює донецьку: на захоплених потужностях працюють два сепаратистські телеканали, є сайти й друковані видання. «Особливо небезпечно, що російські телеканали мовлять також і на прикордонні території Запорізької, Сумської, Херсонської, Чернігівської областей. Натомість українська влада зробила дуже мало: українські канали на окупованих територіях досі не працюють. На звільнених територіях комунальні й державні ЗМІ майже не фінансуються і потрапляють у залежність від місцевих представників “Опозиційного блоку”. І попри те, що в травні було відновлено телевізійне мовлення у Слов’янську, Краматорську й Артемівську — тимчасово встановлено вежу на горі Карачун, — жителі цих міст повідомляють, що не бачать українських каналів. Тобто Україна програє інформаційну війну на сході власної країни», — сказала Світлана Єременко.

Пані Єременко опонувала Юрію Стецю, який стверджував, що мовлення українських телеканалів у Донецьку відновлено. Щоправда, діалогу не вийшло: міністр залишив подію після свого виступу й контраргументів не чув. Загалом форум продемонстрував, що медійне середовище не дуже любить критику. Журналісти активно докоряли поганою роботою Мінінформполітики, проте самі не на жарт ображалися на нещодавній блог у «Телекритиці» про краматорські ЗМІ, автори якого — представники Інституту масової інформації — позначили основні тамтешні проблеми: редакційну політику, що диктується власником, засилля джинси, «серфінг» замість серйозних і глибоких матеріалів та відсутність стимулів і можливостей їх робити.

 Давід Стулік

Із загалом песимістичним настроєм присутніх на форумі журналістів Донбасу дещо дисонували слова прес-аташе представництва ЄС Девіда Стуліка: «Що стосується інформаційної війни в Європі, то Україна її виграє. Якби ви програвали цю інформаційну війну, вже давно не було би санкцій проти Росії». Але дисонанс існує лише на перший погляд. Пам’ятаєте історію про те, як у лютому, після Мінську-2, більшість великих вітчизняних каналів не транслювали звернення Президента Петра Порошенка, тоді як його показали CNN, BBC та деякі інші іноземні канали? Уже в той момент було зрозуміло, що з зовнішніми аудиторіями наша держава працює краще, ніж із внутрішніми.

Після двох днів обговорень учасники форуму рекомендували задля покращення ситуації зі ЗМІ Донбасу:

- налагодити діалог регіональних та міжнародних медіа, культурних ініціатив, журналістів та громадських організацій;

- виробити загальні для регіональних та центральних медіа принципи висвітлення конфліктної ситуації на сході країни;

- підвищувати якість публікацій та матеріалів у регіональних та центральних ЗМІ про збройний конфлікт на Донбасі, зокрема, керуватися в роботі етичним кодексом;

- активізувати роботу так званих старих донецьких журналістів, які залишили регіон після збройного конфлікту, та відновити спадкоємність збору регіональної інформації;

- створити єдиний сервер обміну та зберігання інформації для ЗМІ Донбасу задля збереження архівів регіональних медіа навіть під час надзвичайних ситуацій чи нестачі коштів у їхніх власників;

- безкоштовно передавати непродані наклади періодичних видань у східні регіони й військові частини. Організувати спецвипуски для конкретних міст і секторів АТО разом із центральними та регіональними виданнями.

Від себе додам:

1. Індустрія гостро потребує державної підтримки, навіть нехай це будуть і не гроші. Держава може допомогти, просто вгамувавши свій бюрократичний запал та спростивши деякі регуляторні процедури. Задля розуміння, про що йдеться, наведу почутий під час форуму діалог.

«Півтора місяці тому я мав зустріч із головою Донецької ОДА Олександром Кіхтенком із приводу запуску безкоштовної газети накладом 50 тис. примірників. Частину накладу планувалося розповсюджувати у прифронтовій зоні, частину — переправляти на окуповані території. Але потім представники адміністрації сказали, що заснувати нову газету не можна. Можна лише поїхати до Донецька, потрапити до редакції конкретного видання, буквально викрасти звідти статутні документи, привезти їх у Краматорськ — і тільки тоді можна почати працювати», — поскаржився Віталій Виголов, редактор газети «Общежитие» (Краматорськ).

«А ми випускаємо газету “Маріупольський діалог”, не маючи реєстрації, й не відчуваємо з цього приводу жодного дискомфорту», — поділився «лайфхаком» її керівник Дмитро Дурнєв.

2. Ще одне побажання на адресу керівників держави: не випускати з фокусу своєї уваги внутрішню політику і внутрішній ринок. Підтримувати позиції України за кордоном украй важливо, але не забуваймо: стан внутрішньої інформаційної політики залежить від стану ЗМІ, стан ЗМІ — від динаміки рекламного ринку, а динаміка рекламного ринку — від динаміки ВВП. Тому легальна ділова активність у прифронтових територіях також потребує всебічної підтримки й полегшення умов із боку держави.

3. Якщо покращення ділової активності в регіоні — це завдання, на яке потрібен час, то одне з джерел рекламних коштів стане доступним уже незабаром. Мова про місцеві вибори, проведення яких завжди пожвавлює фінансові потоки в медіаіндустрії. Певні законодавчі зусилля, здатні спрямувати ці потоки в цивілізоване русло, помітно допомогли би розвитку ЗМІ. Але ні в якому разі мова не має йти про заборону політичної реклами — що явно не на часі.

4. Західні донори наразі прихильно ставляться до проектів, спрямованих на розвиток українських ЗМІ, покращення журналістських розслідувань, впровадження журналістських стандартів тощо. Медіа зі сходу варто звернути увагу на це джерело фінансування.

Звісно, я оптиміст: іноді від держави навіть грошей можна дочекатися швидше, ніж реформ. Проте останній рік показує, що певні зрушення цілком можливі: поруч із приватними ініціативами (запуском каналу Ukraine Today, Українського кризового медіацентру, проектів StopFake, «Інформаційний спротив» Дмитра Тимчука) активність проявляла й держава (почала процес створення суспільного мовника та іномовлення, заборонила російські пропагандистські фільми й серіали, потроху рухається до реформи державних і комунальних ЗМІ, прийняття закону про прозорість медіавласності тощо). Просто робити все потрібно набагато швидше, бо часу насправді обмаль — інакше майбутні «Донбас Медіа Форуми» можуть перетворитися на аналог ностальгійних зібрань білої еміграції в Парижі на початку ХХ століття.

Фото - Сайт Донбас Медіафорум