Про цю непротокольну (off-the-record) зустріч з посиланням анонімне поінформоване джерело повідомила The Huffington Post.

Серед тих, хто зустрічався того дня з Обамою, були колумністи The New York Times Девід Брукс (David Brooks), Том Фрідман (Tom Friedman), Френк Бруні (Frank Bruni) та авторка редакційних статей Керол Джакомо (Carol Giacomo); журналісти The Washington Post Девід Ігнатіус (David Ignatius), Юджин Робінсон (Eugene Robinson) та Рут Маркус (Ruth Marcus); Декстер Філкінс (Dexter Filkins) і Джордж Пакер (George Packer) з часопису The New Yorker; Джеффрі Голдберг (Jeffrey Goldberg) та Пітер Бейнарт (Peter Beinart) із The Atlantic; Джуліа Йоффе (Julia Ioffe) з The New Republic; Джеррі Сейб (Jerry Seib) з The Wall Street Journal, Майкл Томаскі (Michael Tomasky) із The Daily Beast, а також декан школи журналістики Колумбійського університету Columbia Journalism School Стів Колл (Steve Coll).

Як свідчить цей список, за критерієм впливовості були представлені як ліберальні так і консервативні  видання.

На зустрічі, що відбулася Білому домі були присутні радник президента з національної безпеки Сьюзан Райс, її заступник Бен Роудз та голова адміністрації президента Деніс Макдоноу.

Білий дім, пише Huffpost, відмовився коментувати цю зустріч.

Натомість головний кореспондент NYT при Білому домі Пітер Бейкер (Peter Baker) повідомив, що президент, зустрічався із газетними колумністами та з журналістами часописів. Він додав до цього, що на зустрічі були троє колумністів його газети. Однак, дотримуючись правил, не посилався на них як на джерело інформації. Оскільки зустріч була не протокольною, вони не повідомили, що саме говорив Барак Обама.

Президент, нагадує Huffpost, висміював «цілодобовий новинний цикл», під час якого дрібні хибні твердження стають поживою для безперервних дискусій на кабельному телебаченні.

Однак під час свого перебування у Білому домі, відзначає сайт, він, використовував приватні зустрічі у вузькому колі з впливовими колумністами та коментаторами. Він мав на меті пояснювати свої позиції перш, ніж публічно оголошувати головні рішення з питань зовнішньої та внутрішньої політики.