Проблеми інтернет-залежності та шкідливого впливу телебачення на дітей сьогодні вже визнані. Причому тенденція така, що надмірне звикання до соціальних мереж чи перегляд дорослих програм починається із досить раннього віку.

Батьки, як правило, обирають різні тактики боротьби з медіа – суворі заборони, комп’ютерні фільтри чи закодовані канали, або ж довірливі розмови. А велика частина дорослих узагалі не приділяє уваги цьому сегменту виховання. MediaSapiens вирішив поцікавитися думкою тих батьків, які буквально живуть у світі медіа, – у журналістів та телеведучих. Вони розповіли, що дивляться їхні діти, які методи відволікання від ТБ вони вважають найкращими та що діти роблять в інтернеті.

MediaSapiens поставив такі питання:

1.Чи обмежуєте ви своїх дітей у перегляді телебачення? Як вважаєте, які найефективніші способи запобігти шкідливому впливу телебачення?

2. Ваші діти користуються інтернетом, із якого віку? Чи контролюєте онлайн-діяльність дитини?

3.Чи відомо вам щось про комп’ютерні програми батьківського контролю?

Марічка Падалко, ведуча ТСН, «Маріччиного кінозалу», має трьох дітей (віком 6, 4, 2 роки):

1. Так, перегляд обмежую, дітям дозволяється дивитися три коротеньких мультики на день, за особливі досягнення може бути 4-й мультик, але таке буває рідко. Проблем з цим немає, вони відповідальні й самі прийдуть та скажуть, що вже подивилися. Рік тому ми були великими шанувальниками «Малятко-ТВ», там мультфільми для найменших поєднані з хорошими міжпрограмними продуктами: пісеньками, віршиками. Зараз вони подорослішали, моду задає старша дитина, яка черпає інформацію від дітей у садочку. Йому хочеться знати тих героїв, яких обговорюють діти, а це мультики з Cartoon Network чи Nickelodeon. Це мене не радує, не всі мультики там подобаються, зокрема про Губку Боба, та й не всі озвучені українською мовою. Взагалі, я вважаю, чим менше дивляться мультиків, тим краще, але заборонити не можу, щоб діти не почувалися відірваними від соціуму і могли обговорити це у дитячому садочку.

Щодо телебачення взагалі, у мені діти не дивляться ніяких каналів, крім дитячих, вони без дозволу не вмикають телевізор. Новини іноді чують, зокрема вечірній ТСН, але не скажу, що сильно звертають на це увагу. Якщо там показують якісь жахливі історії, особливо про дітей, то я просто пояснюю дітям: мовляв, так, справді окропом можна обпектись і потрапити в лікарню, але не залякую, а пояснюю. Головний спосіб запобігти поганому впливу телебачення – це запропонувати альтернативу: чим більше дитина зайнята, чим більше уваги від батьків, тим менше є часу на ТБ. У нас діти зайняті ввечері – щовечора секції, басейн, гімнастика, на вихідних телевізор рідко взагалі вмикається.

2. Спочатку діти ніяк не реагували на комп’ютер, потім старша 10-річна донька Єгора показала сайт безкоштовних ігор – там вони побачили відомих персонажів, почалися сварки. Два тижні ми не вмикали для них комп’ютер узагалі, а потім вмикали лише по 15 хвилин для кожного. Вони шукають там мультики, вбивають у пошук англійською мовою назви, до речі, англійський спелінг у них покращився через це. Своїх комп’ютерів чи планшетів у них немає. Взагалі, думаю, якщо дітям дозволяти, вони вже й у рік будуть гратися з комп’ютером. Це дуже велика спокуса для батьків – захопити дитину комп’ютером, адже важко постійно віддавати дитині багато енергії – щось читати, писати. Тим більше багато батьків себе заспокоюють тим, що це нібито дуже корисно.

3. Щодо програм батьківського контролю, в цьому я не розбираюся, я поки про це не думала, але, напевно, з часом треба буде якісь фільтри ставити.

Володимир Мжельський, шеф-редактор 5-го каналу, має трьох дітей:

1. Обмежуємо і за часом, і за типом програм. Дозволяємо дивитися тільки фільми, які самі знаємо, або мультики, яки не відрізняються особливою сучасною стилістикою передачі життя (сьорбання сопель, відрижка....). Дитячих програм вони не люблять. Мабуть, щось їм не так у цих програмах. Чомусь не всьому вони там вірять.

Шкодить дітлахам реклама – вони реально зомбуються. У цьому респект і уважуха рекламникам. Не розумію, як можна посадити дитину на цілий день біля тєліка і дати їй пульт у руки: це призведе мінімум до психічного розладу.

Допомогти нічим. Усі роблять бізнес на телевізорі. Показують убивства, уседозволеність та розпусту... Якщо цього позбавитися, то не буде телебачення made in Ukraine :)

2. Двоє менших інтернетом та комп’ютером практично не користуються. Максимум – перегляд цікавих і красивих картинок, або граються в ігри на iPad. Старший, що за рік до закінчення школи нині, користується десь із 3-4 класу. Входив поступово. Зараз він самостійний у своєму виборі. У нього свій комп’ютер. Але йому пояснили, що бажано вимагати від інтернету і для чого існують соціальні мережі. Він усе розуміє і це мене радує :)

3. Оскільки діти поки не лізуть в інет без батьків, то програмами батьківського контролю не цікавився. З ними не знайомий.

Ігор Кондратюк, телеведучий СТБ (програми «Ікс-фактор», «Караоке на Майдані», «Україна має талант»), має троє дітей:

1. Я не дозволяю дивитися телевізор скільки завгодно, не схвалюю перегляду таких серіалів, як «Вороніни», хоча середньому поколінню вони подобаються. Даю можливість дивитися всі передачі за моєї участі, звісно, це не є культовим переглядом у родині, але вони ж мають знати, де пропадає їхній тато. Молодша восьмирічна донька вболіває за моїх підопічних. Їй узагалі подобаються реаліті-шоу каналу СТБ «Зважені і щасливі», «Майстер-шеф», «Холостяк», бо там реальні люди. Новин діти не дивляться взагалі, вони дивляться новини в інеті, а телевізійні новини в цьому сенсі просто виробляються задарма. Я думаю, що телевізійні новини зараз дивляться ті, кому за 50. Тому що всі новини я і моє оточення дивимося виключно з інтернету. Це не стосується каналу СТБ, бо там новинні блоки часто включені у проміжок між програмами. Взагалі, діти дуже зайняті в школі, середній син до телевізора ставиться прохолодно, дивиться рідко. Обмежую перегляд під час канікул, бо вважаю, що ще повинен бути час для читання, для того щоб робити якісь інші справи.

2. Я вважаю, що перш за все потрібно обмежувати час перебування дитини за комп’ютером та в інтернеті. Якщо дитина не займається комп’ютерним програмуванням чи чимось, пов’язаним виключно з комп’ютером, то потрібно обмежувати, бо існує звикання до нього. Мій середній син (15 років) з раннього віку користується інтернетом, і зараз, я так бачу, що це вже необхідність. Так заведено у класі – вони не записують уроки в щоденнику, а хтось із учнів викладає на сторінці «Вконтакті». Це погано, цьому вчителі не раді, і я не радий, але це якраз той випадок, коли треба розуміти, що це науково-технічний прогрес і від цього нікуди не дітися. Окрім цього, мій син ніколи не ходив в бібліотеку, щоб підготувати якусь роботу, він для цього використовує виключно інтернет.

У моєї доньки нещодавно з’явився свій айпед, вона щось там дивиться по уроках – «Вікіпедію», також завантажує якісь іграшки на сайті Apple. Більше не бачив, щоб вона щось робила в інтернеті.

3. Я знаю про такі програми, але щодо дорослого контенту і таких сайтів, мені здається, у нас в сім’ї це не дуже актуально. Мої перевірки комп’ютера сина показали, що нічого там крамольного немає, принаймні я не знайшов. Раніше комп’ютер мого сина був під паролем, який знав лише я, потім ми з ним поговорили і зараз він вільно вмикає комп’ютер. І, до речі, якщо немає завдання підготувати якийсь реферат, то він грає годину, не довше.

Сергій Руденко, керівник книжкового порталу «Буквоїд», має 15-річну доньку:

1. Обмежувати чи забороняти щось не в моїх правилах. Мені здається, що заборони лише стимулюють дитину тягнутися до пульта телевізора і «нипати» телеканалами. Для того, щоби цього не було, намагаюся вигадати якусь альтернативу «ящику». Найкраще – прогулянка на велосипеді, прогулянка з фотоапаратом містом, похід на ковзани. Мені здається, лише у такий спосіб – пропонуючи альтернативу, дитину й можна відтягти від телевізора. Він шкідливий не лише для дитини, а й для дорослих. Я, наприклад, припинив дивитися новини на телебаченні. Там суцільні «жахливчики». Блоки про ДТП, пожежі, нещасні випадки витіснили інформацію про те, що ж насправді відбувається у державі. Та й усе інше телевізійне «мило» псує настрій і «плавить» мізки. Я вже серйозно думаю про те, що треба взагалі відмовитися від телевізора. Він «жере» багато часу і нервів. І заради чого?

2. Моя 15-річна донька, як і всі школярі її віку, любить «позависати» в інтернеті. Я сварюся за це. Але розумію, що мережа стала майданчиком для комунікації для неї та її друзів. Там вони спілкуються, обмінюються інформацією, викладають свої фотографії та відео. Ми часто говоримо з донькою про інтернет і про те, що там є. Вона розумна дівчинка і знає, що таке «добре», а що таке «погано». Тому я ніколи не контролював, на які вона ходить сайти. Зайвий контроль і підозри, як і у випадку із телебаченням, породжують зайвий інтерес дитини. Тоді вона починає ховатися, щось там вишукувати заборонене. Мені здається, що це хибний шлях.

3. Що стосується комп’ютерних програм батьківського контролю, то ніколи ними не користувався. Як я вже казав: був і залишаюся прихильником розумної альтернативи телевізору й комп’ютеру – прогулянкам та походам у кіно, в ліс, на ковзанку.

Отар Довженко, журналіст, медіааналітик, викладач Школи журналістики УКУ, має двох дітей:

1. У нашій сім’ї головними телеглядачами є діти, тому свого часу я зробив помилку, поставивши телевізор у дитячій. Згодом, щоб обмежити безперервний телеперегляд, довелося відключитися від кабельного телебачення, в якому діти весь час віднаходили якийсь не найкорисніший продукт на кшталт реслінгу чи тупих серіалів. Щоправда, навіть ефірні телеканали вони вмудряються дивитися досить часто, хоча, звісно, ми дозволяємо робити це лише у вільний час і стараємося регулювати тривалість перегляду. Без сумніву, регламентувати час і зміст телеперегляду необхідно, але це потрібно робити змалку, а не зненацька запроваджувати правила на енному році необмеженого телеперегляду. Що ж до заборон, то, на жаль, системно робити це не вдається. Часом, побачивши, що хтось із дітей дивиться якийсь непотріб, ми просимо перемкнути канал. Але вони сприймають це як втручання у свої приватні справи й закономірно обурюються. Пояснити, що приємне та цікаве може бути шкідливим, дитині дуже важко. Намагаємося час від часу провадити зі старшим – десятирічним – сином профілактичні розмови, купили книжку «Як не заблукати в павутинні» Тетяни Щербаченко, але син сказав, що йому було б цікавіше почитати книжку про те, як стати тролем.

Найбільшої шкоди, на мою думку, завдають ідіотські російські молодіжні серіали, на зразок тих, що їх транслюють Новий канал і ТЕТ. Вони дуже сильно впливають на формування цінностей, почуття гумору, показують дітям далеко не найкращий зразок для наслідування. І, звісно ж, різноманітні неприродно жорстокі розваги на кшталт згадуваного вже мною реслінгу. Але обмеження в наш час – не найкращий варіант. Той самий реслінг, який зараз є шалено популярним серед дітей, ми колись заборонили, бо побачили, як у поведінці дітей побільшало безпідставної агресії. Тепер вони, користуючись інтернетом, знаходять ролики з реслінгом і дивляться їх там. Відтак, щоб заборона була дієвою і повною, треба або встановлювати спеціальні програми (які разом із тим, що треба, блокують абсолютно невинний контент), або весь час стояти над душею дитини, контролюючи, що вона дивиться в інтернеті. Ми ж, на жаль, найчастіше пускаємо дітей в інтернет або до телевізора для того, щоб звільнити собі руки й трохи попрацювати, отже, якраз для того, щоб НЕ приділяти їм уваги. Виходом із цієї ситуації є успадкування мільйона доларів від невідомої закордонної тітоньки, що дозволило б не працювати – цього в моєму житті поки що не сталося.

2, 3. Мій старший син користується інтернетом пунктирно десь із 5-6 років, сам сідати за комп’ютер почав із семи, зареєструвався в соцмережах у вісім. Зараз ми вимушено припинили його користування соцмережами, бо побачили, що він занадто захоплюється ними та не може себе обмежувати. Молодший навчився користуватися пошуком в Youtube ще в півтора року, зараз йому чотири і він вільно знаходить собі все, що хоче подивитися, на айпеді. Букв він ще не знає, тому користується асоціативним пошуком у зв’язаних роликах – попри це, він здатен знайти все, що йому треба. Звісно, час від часу ми втручаємось у те, що він дивиться, але зазвичай він обирає мультфільми (принагідно висловлюю респект каналу «Малятко-ТВ»), відеозаписи комп’ютерних ігор, якісь відео про тварин. Колись ми спробували перешкодити йому дивитися запис гри про зомбі, але таким чином перетворили цю загалом безглузду штуку на жаданий заборонений плід. Одним словом, я скептично оцінюю шлях заборон і більше вірю в розумну альтернативу.

Тала Калатай, ведуча шоу «Ранок з Україною», має доньку (7 років):

1. Наша дитина надто зайнята, щоб дивитися часто телевізор, на вихідні ми придумуємо всілякі ковзанки, прогулянки в лісі тощо. Тобто вона дивиться телевізор дозовано, але не через те, що ми ставимо заборони, а просто є інші заняття. Вона дивиться профільні канали, любить канал, де навчають англійської у виглядів мультиків. Я не дозволяла їй із раннього дитинства дивитися такі канали, як Nickelodeon, там є такі мультфільми, які мені самій неприємно дивитися. Не розумію таких мультиків, як «Сімпсони» чи «Губка Боб». Але моя донька їх і не полюбляє, їй не подобаються мультики з насильством. Вона любить дивитися дорослі програми, такі як «Говорить Україна». Повністю я їй не дозволяю дивитись, але ми обговорюємо передачу, вона ставить досить дорослі запитання. Також вона дивиться програми, які я веду, але не любить фільми, в яких я знімалась, бо там у мене доволі агресивні образи.

2. Комп’ютером почала користуватися, коли з’явились планшети – рік або два тому. В інтернеті може знаходити мультфільми про Барбі, грає в шахи з батьком, малює в програмах. Проблеми залежності немає, а свого планшету в неї немає. Я не купую новітніх ґаджетів, усілякі модні айфони спеціально, бо вважаю, що це дитині не потрібно.

3. Щодо шкоди інтернету, вона в будь-якому разі дорослий контент побачить. Це важко проконтролювати – хіба що постійно сидіти, так, є якісь фільтри, але, мені здається, діти зараз кмітливіші за деяких дорослих і швидко розуміють, як закодовано, наприклад, телевізор. Мені здається, в першу чергу треба з дитиною розмовляти, у довірливій формі пояснювати, що це існує, від цього нікуди не дінешся, але треба вчитися обходитися без цього, бо це непристойно і ні до чого гарного не призводить. Чим більше заборонятимеш, тим більше хотітиметься. Щодо банерів пояснюю, що це погано, від цього захворіє пристрій. Звісно, легше, поки вона на роботі тебе чекає, то можна дати той планшет, нехай грається. А якщо йдеться про проводження вільного часу вдома, то можна дитину чимось іншим зацікавити чи погуляти на свіжому повітрі.