Останній рік Національна рада активно працює над темою захисту дітей від шкідливої інформації. Україна поки що вирішила не наслідувати досвіду Російської Федерації, де було ухвалено окремий закон «Про захист дітей від інформації, що шкодить їхньому здоров’ю та розвитку», і за прикладом Нідерландів і Туреччини адаптує систему маркування телеконтенту Kijwijzer. Інститут соціальної й політичної психології НАПН України презентував результати дослідження уявлень батьків; на цьому підґрунті студенти Київського національного університету технологій та дизайну створили проект символів маркування для продукту, який містить інформацію про секс, насильство, наркотики, лайку та жахи. Незабаром Нацрада планує розпочати інформаційно-роз’яснювальну компанію для аудиторії батьків і вже готує відповідні відеоролики.

Однак на думку експертів та представників галузі регулятор поспішає й нехтує низкою важливих проблем, які чекають на індустрію після запровадження цих позначок. Ці застереження обговорювали учасники круглого столу «Нові технології для вирішення старих проблем: боротьба з цензурою, саморегулювання медіа в умовах переходу на цифру», організаторами якого виступили Незалежна асоціація мовників та Інститут медіа права.

Неоднозначне трактування

За словами керівника Центру адвокації та лобіювання Незалежної асоціації мовників Ольги Большакової, найбільше зауважень у членів робочої групи, яка працює над проектом позначок, стосувалися саме графічних зображень.

«Річ у тім, що ці значки мають бути інтуїтивно зрозумілі батьками і однозначно сприйматись усіма. Навіть члени робочої групи, коли дивляться на позначки, запропоновані для України, по-різному розуміють їх. Наприклад, білий гарбуз на чорному тлі (що за задумом мало б позначати жахи) в мене викликає асоціації зі святом Хелловіну, до того ж він (гарбуз) посміхається. А око в розбитому склі асоціюється з насильством, а не жахами», – зазначила Ольга Большакова.

Позначку «Секс», на її думку, подібна до емблеми зі шлюбними обручками, а маркувальний знак із нецензурною лайкою – до реклами жуйки. Але найбільше нарікань викликала позначка «Наркотики», на якій зображено листок марихуани. Адже в більшості громадян вона не викликає асоціацій із наркотиками. «Чому не запропоновано шприц – важко сказати. До того ж у цю групу окрім наркотиків потрапляє ще й алкоголь. Як на мене, для України більш логічно було б зобразити пляшку», – переконана Ольга Большакова.

З огляду на таке неоднозначне сприйняття маркувальні знаки не зможуть стати помічниками для батьків. Саме тому пані Большакова побоюється, що роботу психологів та розробників проекту буде перекреслено невдалим графічним втіленням, тож вона закликає регулятора не квапитись, а зробити усе, щоб уникнути різночитання так званих розумних символів.

Окрім позначок, складнощі розуміння викликає й опитувальник, яким мають послуговуватися працівники телеканалів при оцінюванні відеопродукції. В ньому контент поділено на п’ять категорій: мультфільми, художні фільми, мультфільми з використанням сучасної графіки, в окремі групи виділено новини та реаліті й рекламу.

«Розробники пояснили, що мультфільм впливає на дитину менше, бо він не реалістичний, реалістичний мультфільм із використанням нових технологій чинить більший вплив. Максимальний вплив – це ті програми, які висвітлюють реальні факти – новини та реаліті-шоу», – звертає увагу Ольга Большакова. Юрист пропонує розмістити ці типи продукції в опитувальники відповідно до ступенів ризику – в тому порядку, як вони впливають на дітей, щоб виробники контенту чи програмісти могли орієнтуватися: мультфільм – у третій групі ризику, тоді як новини й так-шоу – в першій. Чи було ці пропозиції прийнято Нарадою, пані Большаковій не відомо, оскільки остаточного варіанту опитувальника регулятор ще не презентував.

Щоб маркувати телеконтент, передбачено введення нової спеціальності – кодувальника, підготовкою яких займатиметься Національна рада з питань телебачення та радіомовлення. Передбачається, що телекомпанії відряджатимуть на навчання когось зі своїх співробітників, після цього він отримає сертифікат і займатиметься маркуванням продукції. Однак експертів непокоїть кваліфікація підготовлених спеціалістів, адже якщо вони припустяться помилки, відповідальність за неї нестиме мовник, а альтернативних курсів для підготовки кодувальників, окрім нацрадівських, немає.

Та навіть вдала підготовка кодувальника не вирішує проблеми при створенні контенту, адже з принципами маркування мають бути ознайомлені й самі виробники, щоб розуміти, що чекає на їхні проекти на виході.

«Якщо, приміром, канал готує проект для дітей про різні атракціони, де дуже багато небезпечних ситуацій, виробники мають розуміти, чи після кодування його дозволять дивитися дітям у тому віці, на яких розрахований проект. Чи його автоматично буде закодовано для старших 16 років», – звертає увагу пані Большакова.

Як уже повідомляла «Телекритика», Нацрада має намір трактувати пілот проекту на обласних державних телеканалах, а це, на думку експертів, є не дуже вдалим рішенням. Аудиторія й контент ОДТРК відрізняється від того, з чим працюють приватні канали, тож трансляція пілоту не зможе виявити проблеми, з якими стикатимуться великі мовники.

Маркувати чи стимулювати?

Як і система Kijwijzer, яка надає класифікацію не лише для телеконтенту, а й для DVD, комп’ютерних ігор, контенту мобільних телефонів, українські позначки згодом мають розширити сферу свого використання та охопити й інші медійні галузі: пресу, інтернет тощо. Однак, звертає увагу Ольга Большакова, чомусь до дискусії щодо маркування представників цих галузей не залучено.

«Нацрада чітко стоїть на позиції, що запрошувати до розробки проекту маркування колег із інших медіагалузей не варто, оскільки його треба якнайшвидше завершити. Якщо запросити колег із інтернет-асоціацій та друкованих ЗМІ, це уповільнить процес та ускладнить прийняття рішення», – каже вона.

Елліна Шнурко-Табакова, яка представляла на круглому столі Комітет зі свободи слова Інтернет-асоціації України, вважає, що будь-які маркування повинні допомагати батькам визначатися у своїх рішеннях щодо дітей, а не слугувати жорсткими класифікаторами контенту. Як зауважує пані Елліна, важко уявити, як можна застосовувати згадану систему до сайтів: «В інтернеті першочергове значення мають налаштування пристроїв доступу до мережі – на рівні браузерів або спеціальних програм батьківського контролю. Потім варто розібратися в платформах перегляду – і використовувати їхні можливості, в тому числі можливість скаржитися на небезпечний вміст. Що стосується проекту skarga.ua, то він продовжує працювати й може бути використаний для з'ясування правомочності українського контенту».

Утім, не всі чиновники розуміють принципи роботи мережі: за словами пані Шнурко-Табакової, Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі час від часу просить Інтернет-асоціацію видаляти ролики з YouTube.

Генеральний директор УАВПП Олексій Погорєлов пропонує замість застережливого маркування спонукати й розвивати медіаграмотність: «Не потрібно зомбувати батьків, робити з них собаку Павлова, яка реагує на значки. Їм потрібно допомагати – наприклад, формувати рейтинги найкращих книг, найкращих фільмів тощо. Іншими словами, будувати систему стимулів замість покарань».

Невтішний досвід, або «Попелюшка» поза законом

Однак при цьому учасники круглого столу зійшлися на думці, що адаптація нідерландської системи Kijwijzer – це вдаліший експеримент, ніж прийняття окремого закону з урегулювання питання захисту дітей, як це було в Росії. Адже українські можновладці часто копіюють законодавчі ініціативи північних сусідів.

Олег Аюпов із юридичного інституту Томського державного університету вважає, що ухвалений у Росії закон є дамокловим мечем для будь-якого ЗМІ. Окрім штрафів, основні санкції, які загрожують медіа – повна конфіскація матеріалів із порушеннями або й призупинення діяльності.

Такі порушення може бути виявлено в будь-якого ЗМІ, оскільки положення закону виписані досить неоднозначно. За словами юриста, якщо сприймати їх буквально, тоді, наприклад, під визначення порнографії підпадають будь-які рухи під ковдрою.

«Або, наприклад, відповідно до “прекрасного” положення про сімейні цінності, до забороненої інформації для дітей належить “інформація, що заперечує сімейні цінності, пропагує нетрадиційні сексуальні стосунки й така, що формує неповагу до батьків або інших членів сім’ї”. Умовно кажучи казка “Попелюшка”, де є погана мачуха, має бути заборонена для дітей до 18+, інакше вони не будуть поважати свою мачуху та сестер», – каже пан Аюпов.

Він переконаний: закон прийнято для того, щоб мати підставу за потреби закрити будь-яке ЗМІ. Адже знайти невідповідності можна в будь-якому контенті. Втім, у коментарі «Телекритиці» пан Аюпов зауважив, що поки прикладів таких утисків немає: «Можливо, це затишшя перед бурею, можливо, цей закон адекватно сприйматимуть, незрозуміло. Зараз ситуація невизначеності. Є закон, який повністю неадекватний, а що буде далі – побачимо».

Окрім згаданого закону, занепокоєння, на думку Олега Аюпова, викликають й інші законодавчі ініціативи, спрямовані на моральне регулювання.

«Зараз у нас найбільше проблем із законом про інформаційну діяльність, де частина інформації віднесена до забороненої і її блокують у позасудовому порядку. Тобто це повідомлення про самовбивства серед неповнолітніх тощо, у нас держорганам надається повноваження закривати сайти. Для ЗМІ інші наслідки – попередження, відкликання ліцензії, якщо є два попередження. У нас є прецеденти, коли канал отримав два попередження, однак ліцензії не втратив. Сфера моралі все активніше починає регулюватися, що призводить до досить загрозливих наслідків», – зауважує він. Зокрема, за словами юриста, боротьба з пропагандою гомосексуалізму призводить до збільшення агресії: «Якщо раніше ставлення до цього було злегка негативне, то тепер існує загроза насильства».

За словами Гульміри Біржанової, представника Правового центру з Казахстану, подібні загрози є і в її країні: «У Казахстані обговорюється закон про захист дітей від шкідливої інформації. Якщо його приймуть, то, швидше за все, у держави з'явиться важіль тиску на ЗМІ».