Зв'язок між використанням медіа та статусом ваги дитини почав досліджуватися ще в середині 1980-х років, тоді вперше було виявлено значущий зв'язок між кількістю годин, проведених за переглядом телепередач, і ожирінням дітей 6-11 й 12-17 років. Кожна додаткова година, проведена перед телевізором понаднормово, збільшувала ризик ожиріння на 2% [Dietzz&Gortmaker, 1985]. Пізніше дійшли висновку, що 30% ожиріння серед дітей можна запобігти, якщо обмежити перегляд телевізора тривалістю не більше однієї години на день [Dietzz&Gortmaker, 1993].

Лонгітюдні дослідження (коли учасників вивчають протягом тривалого часу, до декількох років. – MS) підтверджують зв'язок між надмірною тривалістю перегляду телебачення дитиною і наступними проблемами з надлишковою вагою, навіть при умові контролю змінних соціоекономічного статусу сім’ї, ваги батьків, рівня освіти матері. Так спостереження за 169 американськими семирічними дівчатами протягом п’яти років дало змогу зробити висновок, що тривалість перегляду телебачення більше двох годин на добу підвищує ймовірність надлишкової ваги у віці 11 років у 13 разів [Davison, Marshall, Birch].

Чому дослідників турбує надмірна вага дітей та підлітків?

За даними 2010 року. в США 12,5 мільйона дітей та підлітків страждають на ожиріння (це складає 17%), додатково до цього 15% мають надлишкову вагу [J. Bell, Rogers, etal., 2011]. Загальна динаміка проблеми така: починаючи з 1960-х років до 1990-х іде повільне зростання кількості дітей та підлітків з ожирінням у популяції. Після 1990-х відбувається драматичний стрибок збільшення ожиріння з 5% до 15% від загальної кількості дітей за одне десятиріччя. Інтернет-бум у США припав на 1990-ті роки, що виражалося в інтенсивній віртуалізації дозвіллєвих практик, зокрема в дітей та підлітків. Сьогодні на медичні проблеми, пов’язані з ожирінням, у Сполучених Штатах витрачається щорічно близько 168 мільярдів доларів (17% усього бюджету охорони здоров’я) [Cawley&Meyerhoefer, 2012].

Ожиріння кваліфікується як медична проблема тому, що з ним пов’язано зростання кількості захворювань на діабет (тип 2 зріс із 9% у 1999 р. до 23% у 2008-му) [May, Kuklina, Yoon, 2012]. Ця тенденція за прогнозами буде збільшуватися, до 2050-го очікується таке зростання кількості захворювань: діабет 1 типу серед молоді зросте в три рази, а діабет 2 типу подвоїться. Крім того, надлишкова вага викликає підвищений тиск, порушення метаболізму, проблеми з опорно-руховим апаратом, печінкою, астму, інші захворювання, а врешті передчасну смерть.

Медіа викликають дитяче ожиріння лише в США чи в інших країнах?

Ожиріння – це міжнародна проблема. Дитяче ожиріння оголошено ЮНЕСКО однією з найзагальніших проблем сучасного світу. У Європі 20-35% десятирічних дітей нині мають надлишкову вагу [Preidt, 2008]. Дослідження особливостей телеперегляду понад 8 тисяч шотландських дітей показало, що перевищення трирічними дітьми 6-годинного обсягу перегляду телевізора за тиждень пов’язано з ризиком надлишкової ваги в семирічному віці [Reillyetal., 2005]. 30-річне лонгітюдне дослідження, проведене англійськими вченими, показало, що для кожної додаткової години, проведеної перед телевізором п’ятирічною дитиною у вихідний день, ризик мати ожиріння в 30-річному віці зростає на 7% [Viner&Cole, 2005].

Українські педіатри зауважують, що невпинне зростання ожиріння серед дитячого населення є актуальною проблемою не лише у світі, але й в Україні. Так, за статистичними даними, кількість дітей із діагностованим ожирінням на початок 2008 р. становила 94,39 тис. осіб (12,6%). Тоді як станом на 2003 р. цей показник становив 8,8%. Критичними періодами розвитку ожиріння є раннє дитинство, препубертат у хлопчиків та пубертат у дівчаток [Токарчук, Тимчук, 2009].

Впливає тільки телебачення чи будь-які екранні медіа?

Якщо проаналізувати дитячий медіаландшафт або бюджет часу, витраченого в середньому на різні медіапрактики дітьми різного віку, можна побачити: телебачення продовжує бути основним видом електронних медіа, на який витрачають час діти. Так, за даними 2002 року американські діти витрачали в будній день 1 годину 55 хвилин (для дітей 6-8 років), 2 години 05 хвилин (9-12 р.), 2 години 18 хвилин (13-15 і 16-19 років); у вихідний день – відповідно 3 год. 09 хв., 3 год. 30 хв., 3 год. 25 хв. та 3 год. 20 хв. При цьому на кожний із двох інших видів медіапрактики (відеоігри і комп’ютер) час не перевищував годину. Американські підлітки досить багато грають у відеоігри: в середньому до півгодини в будній день і до години у вихідний день; на комп’ютер (виключаючи ігри) підлітки витрачають приблизно по півгодини свого щоденного часу.

Тому не дивно, що більшість проведених досліджень стосується аналізу впливу телебачення як найбільш пасивного виду медіапрактик. Хоча дослідження впливу загального часу, проведеного з екранними медіа (ТБ, відео, відеоігри, комп’ютер і інтернет), теж довело позитивний зв'язок із надлишковою вагою для дівчат-підлітків [Costigan, Barnett, Plotnikoff, Luvans, 2012]. Ігри з маленьким екраном мобільного телефону теж мають статистичний зв'язок із зростанням ваги тіла [Yenetal., 2010].

Правда, варто наголосити, що ігри на комп’ютері виявляються більш затратними для організму, ніж сидіння перед телевізором (гравець у середньому витрачає приблизно 90 ккал. за годину). Крім того, енергетичні витрати залежать від змісту гри, наприклад такі нові ігри як «Танцюй, танцюй» або ігри в «доповненій реальності», які поєднують віртуальний світ із переміщенням в реальному просторі від одного об’єкта до другого, даватимуть іншу картину зв’язку медіапрактики з масою тіла гравця.

Порівняймо елементи медіаландшафту українських дітей із даними іноземних колег (див. мал.).

У відповідності до вікових категорій, які використано американськими дослідниками в 2002 році, ми представили час телеперегляду дітьми різного віку в Україні в 2012-м (за даними Інституту соціальної та політичної психології НАПНУ, всеукраїнське опитування охопило 1996 батьків). Зауважимо, що існує розрив у десятиріччя між цими замірами, проте в межах нашого порівняння це якраз адекватна ситуація, яка вирівнює умови в наших країнах, пов’язані з наростанням інтенсивності користування дітьми інтернетом. Так, якщо в США інтенсивне входження інтернету в дитячі практики пов’язують із періодом 1999-2000 років, то інтернет-бум в Україні відбувся в період 2007 - 2010 років. Саме за ці роки значно змінився розподіл вільного часу старшокласників на користь інтернету.

Порівняння даних тривалості телеперегляду дітьми чотирьох вікових категорій показує: українські діти витрачають у вихідні трохи менше часу, ніж однолітки в США (на 3 – 14 хвилин). Чим старші діти, тим більша ця різниця: діти віком 6-8 років дивляться у вихідні телевізор у середньому всього на 3 хвилини менше, ніж їх американські однолітки, діти 9-12 і 13-15 років – на 7 хвилин менше, і старші діти, 16-18, менше на 14 хвилин.

Разом із тим у будні дні картина протилежна: українські діти більше часу проводять щоденно з телевізором: на 19, 22, 10 і 3 хвилини відповідно віку. Тобто, старші діти проводять практично стільки ж часу за телевізором, а молодші, особливо у віці 9-12 років і 6-8 років – значно більше. Якщо ж згідно даних порахувати тижневе теленавантаження на дитину, виявиться, що українські школярі 6-12 років витрачають на найбільш пасивну сидячу медіапрактику на півтори-дві години на тиждень більше, ніж їхні американські однолітки в аналогічні періоди розгортання інтернет-буму.

Як показують інші дані американських дослідників, зростання долі часу, витраченого на інтернет та інші екранні практики, майже не зменшує час телеперегляду, зростає загальна екранна експозиція. Так, протягом років середній добовий час американських дітей, витрачений на перегляд телебачення, коливається близько 3 годин протягом останніх десятиліть. Тоді як загальний час, витрачений на всі медіапрактики, зростає до 7 годин на добу в середньому. Зрозуміло, що дослідники використовують різні техніки виміру, але навіть з урахуванням цих флуктуацій [коливань. - MS] тенденція залишається зрозумілою. Фактично цю тенденцію ми спостерігаємо як реальність, що розгортається на наших очах: на вулиці граються все менше дітей молодшого шкільного віку, переважно мами з візочками. Сидіння перед екраном як чинник ризику зростання дитячого ожиріння цілком присутній. У цій ситуації, коли можна говорити ще про профілактику, а не боротьбу з явищем, на які в США і Європі витрачаються величезні кошти, на нашу думку, час бити на сполох.

Які ж основні механізми забезпечують виявлений зв’язок між зростанням тривалості медіапрактик і надлишкової ваги дитини?

Науковці висували різні гіпотези щодо механізмів впливу телеперегляду на вагу дитини, основні з них:

1) перегляд телебачення має специфічну здатність сповільнювати метаболізм глядача, навіть у більшій мірі, ніж характерно для інших пасивних станів, наприклад, відпочинку чи навіть сну (висунута в 1993 році при дослідженні 8-12 річних дітей [Klesges, Shelton, Klesges, 1993] ця гіпотеза не підтвердилась при повторних дослідженнях і вважається нині нежиттєздатною),

2) сидіння перед екраном заміщує інші види більш активних практик,

3) відбувається збільшення споживання калорій (або через їжу безпосередньо під час перегляду, або під впливом реклами харчової продукції у медіа) [2 Robinson, 1999].

Фундаментально надлишкова вага виникає в результаті дисбалансу спожитої і витраченої організмом енергії. Зрозуміло, що причини такого дисбалансу складні і різноманітні. Медіа відіграють не основну роль, але достатньо значущу, щоб звернути на це увагу дослідників. Із медіапсихологічної точки зору варто наразі виділяти три основні механізми: 1) ефект заміщення руху сидінням (веде до зменшення енерговитрат), 2) ефект реклами «сміттєвої» їжі, що збільшує рівень її споживання, 3) ефект переїдання перед екраном (останні два ведуть до збільшення вживання калорій). Розглянемо психологічні складові цих механізмів.

1-й механізм – заміщення активності. Чим більше дитина зайнята медіа, тим менше вільного часу вона проводить за активними практиками: грає на повітрі (у дворі, на вулиці), подорожує, робить спортивні вправи тощо. Чим раніше екран «забирає» в дитини рухомі практики, тим важчі можуть бути наслідки для здоров’я, фізичного і психічного розвитку дитини. Адже психічний розвиток відбувається в ранньому віці через рухи дитини, завдяки яким формується картина тіла і картина світу, в якому живе дитина. У дошкільному і молодшому шкільному віці рухома активність впливає на загальний стан самопочуття, формування образу власного тіла, самооцінки і самоповаги. Тобто, до зменшення енерговитрат внаслідок сидіння додаються іще й інші негативні наслідки впливу гіподинамії на здоров’я і розвиток особистості. Дійсно, міжнародне дослідження більш як 53 тисяч шести-семирічних дітей показало, що у хлопчиків і дівчаток, які мають малу фізичну активність унаслідок зайнятості екранними практиками 4 і більше годин на добу, в два рази вища імовірність надлишкової ваги, ніж більш рухомі і менш захоплені екранними медіа однолітки [Sissonetal., 2010].

2-й механізм – насадження їжі з екрану. Аналіз багатьох досліджень показав, що більший час перегляду телебачення пов'язаний із більшим споживанням швидкої їжі (фастфуду), перекусів (снеків) та солодкої води (кола тощо), натомість із меншою кількістю вживання фруктів і овочів.

У чому суть такого зв’язку? Насамперед, це велика кількість реклами згаданої «сміттєвої» харчової продукції (сухарики, чіпси, солодощі). У дослідженні 548 школярів публічних шкіл поблизу Бостона було виявлено, що кожна година перегляду ТБ у день приносить додаткові 167 калорій як результат споживання рекламованої їжі [Wiechaetal., 2006].

Крім того, медіа показують зображення їжі й безпосередньо поза рекламою. Проведений на межі тисячоліття аналіз 30 найбільш рейтингових для аудиторії 2-5 річних дітей американських телепередач показав, що дитина спостерігає з екрана телевізора протягом тижня понад 500 згадувань про їжу. Третина цієї показаної їжі – порожня на корисні речовини висококалорійна продукція, ще чверть – це корисна продукція, але яка містить велику кількість жирів, цукру чи солі. Телевізійна дієта не відповідає вимогам здорового харчування [Borzekowski, 2001].

В іншому дослідженні 100 фільмів, вироблених у 1991-2000 роках, найбільш вживаними харчовими продуктами виявилися алкоголь і солодощі [R. Bell, Berger, Townsend, 2003]. Якби ми харчувалися так, як це пропонують медіа, людство вже давно, мабуть, виродилось.

Завдяки щоденному перегляду відбувається узвичаєння, нормалізація образу повсякденної їжі, представленої в медіа. Дитина, яка складає уявлення про світ, використовуючи інформацію з медіа, несвідомо набуває впевненості, що саме так люди і харчуються, саме цим насолоджуються. Споживання саме цих продуктів унаслідок телеманіпуляцій вбудовується як складова в такі важливі для особистісних стратегій розвитку поняття:«якісне життя», «успішне життя», «щасливе життя».

3-й механізм – вживання їжі перед екраном. Споживання їжі перед екраном, наприклад, коли в сім’ї є традиція включати телевізор під час обіду, викликає тенденцію споживати більше їжі, причому зростає частота споживання рекламованих харчових продуктів. Харчова реклама має здатність збільшувати споживання їжі під час її експозиції. У 2005 році дослідження, проведене з десятирічними дітьми, що страждали на ожиріння, показало: вони не завжди усвідомлюють міру того, що їдять, коли дивляться на екран. Це може бути повний контейнер морозива, яке їдять автоматично, доки той повністю не спустошиться [Rich, Patashnick, Huecker, Ludwig, 2002]. Експерименти показали, що медіа може стимулювати аудиторію через візуальне сприймання призводити до роз’єднання від психофізіологічних сигналів голоду і безпеки [McKetta&Rich, 2011].

Здатність екрану захоплювати глядача до такого ступеню, що він не відчуватиме сигналів від власного тіла – це створення своєрідного «потокового» стану свідомості. Для комп’ютерних ігор цей стан іще більш виражений. Рідше зустрічається об’єднання в один динамічний стереотип гри і їжі, порівняно з поєднанням пасивного сприймання екрану й одночасного вживання їжі. Загалом перегляд і споживання їжі – дві різні дії, які людина зазвичай може досить добре контролювати. Внаслідок частого повторення одночасного перегляду і харчування може відбутися поєднання цих дій в одну, сформуватися не просто звичка, а стійкий динамічний стереотип. При цьому змінюються і перебудовуються обидві дії, втрачається їх самостійність: коли дитина починає їсти, їй наче не смачно, не комфортно, поки не включено телевізор, і навпаки, як тільки сідає біля екрану, наче не вистачає чогось пожувати, будь-чого, інакше не так цікаво дивитися. У межах такого динамічного стереотипу контроль за кількістю споживання їжі може бути надзвичайно ускладнений, адже такої окремої дії (споживання їжі) у цей час немає, а отже відсутні і її регуляційні механізми. Профілактика формування цієї звички запровадженням сімейного правила «перегляд телебачення без їжі» є більш ефективним шляхом, ніж руйнування динамічного стереотипу, який уже сформувався у дитини.

Як відомо, малечі стали показувати мультфільми в стоматологічних клініках, щоби відволікти від неприємних маніпуляцій. Батьки, які годують дитину, коли вона переглядає мультики, фактично відволікають її від власних тілесних відчуттів, пов’язаних із смаковими якостями та насиченням. Систематичне використання медіа під час їжі може закласти досить небезпечний стереотип, який людині прийдеться долати, може, і не один рік разом з усіма імовірними негативними наслідками зайвої ваги.

Теоретичний аналіз механізмів, які поєднують медіавплив та набуття надлишкової ваги, потребує адекватного перенесення в умови українського інформаційного простору і вітчизняних реалій харчування дітей.

Чи сприяють медіа в Україні здоровому харчуванню дітей та молоді?

Чи працюють механізми медіавпливу, що зумовлюють зростання надмірної ваги і дитячого ожиріння? На нашу думку, портрет харчування, який пропонується українським телебаченням, дуже далекий від здорового. Спробуємо розглянути аргументи послідовно.

Психологічний аналіз харчової реклами, що демонструвалася на українському телебаченні. Зрозуміло, що великі гроші витрачаються на рекламу харчових продуктів і в Україні, тому телебачення жодною мірою на засадах саморегуляції не готове відмовитись від такого типу реклами. Не претендуючи на кількісний аналіз, наведемо кілька прикладів, що демонструють зміст і спосіб впливу реклами на бажану аудиторію.

З чого ж складається реклама харчових продуктів в Україні? Не обминути пиво та слабоалкогольні енергетичні напої, в рекламі яких креативно використано практично всі найкращі людські потреби та ресурсні стани (і дружба, і відпочинок, і спілкування з природою, і прихильність традиціям - і пошук кращих ходів триває). Активно використовуються прийоми трансформації реальності, така популярна в молодіжному середовищі ідея подорожі: в минуле, в інші країни, у відлюдні місця. Не дивно, що Україна посідає перше місце по дитячому алкоголізму, як же не спробувати так гарно і професійно запропонований «харчовий продукт».

Сумно, але на перше місце умовної теледієти потрапляють уже згаданий алкоголь і солодощі. Шоколад «Корона», реклама якого базується на сексуальних мотивах: «смак бажання» і «спокуса». Реклама десертів «Бонжур» (АВК) теж експлуатувала сексуальні мотиви тільки з напівоголеними чоловіками. Як відомо, саме ці акценти є особливо чуттєвими для підлітків, які в фізіологічному плані перебувають у стані гормональної перебудови, а в психологічному засвоюють норми стосунків із особами протилежної статі.

Рекламу солодких батончиків також орієнтовано на підліткову та молодіжну аудиторію, тут використовується слоган: без батончика ти сам не свій. Основний меседж: без батончика ти втрачаєш мужність (балерина на футбольному полі або дама похилого віку на мотоциклі, що після поїдання батончика перетворюються на хлопця), не можеш опанувати роздратування (ситуація репетиції рок-групи, коли смуток і зневіра одного з учасників знімаються поїданням солодощів).

Або теж для підлітків: «Не гальмуй, снікерсуй!» (у ситуації, коли виснажився від вправ на скейтборді). Все це приклади реклами, зорієнтованої на певну вікову категорію молодих споживачів, яка спонукає до вживання солодкого. Інший приклад: печиво «Орео» - класичний приклад реклами, зорієнтованої на дитину молодшого віку. Тут експлуатуються стосунки сина з батьком, де дитина виступає в бажаній ролі інструктора, навчає батька, як правильно споживати печиво – обов’язково покрутити, вмочити в молоко. Як же хочеться дитині повчити татка цьому простому алгоритму, купуй мама печиво!

Другу групу рекламованих товарів складає різноманітна так звана сміттєва їжа, або снеки: чіпси, сухарики, солоне печиво, солоні горішки, солона риба до пива тощо. Контексти стосунків, використані в цій рекламі, теж є зверненням до молодіжної та підліткової аудиторії: той, хто це споживає, успішний у стосунках із протилежною статтю (над ним не сміються), крутий (може одним подихом спалити телевізор після з’їдених гострих чіпсів) тощо. У рекламі солоних горішків використовується псевдопатріотична тематика (горішки – національне багатство, його не можна провозити через митницю), тобто «тільки для себе». Досить низькопробний гумор зрозумілий дорослому, але починають споживати цю продукцію, на жаль, діти молодшого шкільного віку.

До третьої групи реклами, в якій пропонується умовно корисна їжа, можна віднести такі сюжети: батько і син запікають курку для майбутньої сестрички і пригощають вагітну маму (реклама курятини), демонструються інгредієнти борщу (реклама приправи), чоловік на пікніку готує м’ясо на грилі, щоби пригостити компанію (реклама соусу). Чому це умовно здорова їжа, пояснюється тим, що і без приправи можна зварити повноцінний смачний борщ, а смаження – далеко не найкорисніший варіант харчової обробки м’яса. До цієї групи віднесемо також рекламу соків (наприклад, бренд «Наш садочок» та ін.), які, на жаль, є нектарами, або соками, відновленими з концентрату з додаванням цукру і кислот, що зумовлює вміст некорисних для дітей інгредієнтів.

Треба ще звернути увагу на рекламу медичних препаратів, з якими нібито можна переїдати без негативних наслідків: «…шлунку легше з ним». У цій рекламі демонструється багато домашньої та ресторанної їжі, в тому числі здорової, зокрема овочі, фрукти. Підступність цієї реклами ‑ в кількості їжі, яку пропонується з’їсти персонажам. Образ радості від обжерливості, хизування тим, що можеш з’їсти надзвичайно багато – яскравий і запам’ятовується, що теж може сприяти формуванню нездорових налаштувань у дітей та підлітків.

Портрет харчування, представленого в художніх фільмах і телесеріалах, які дивляться діти, а також згадуваннях про їжу в дитячих телепередачах і орієнтованих на малечу екранних іграх, ще має бути складено. Можливо, тоді ми матимемо підстави змінити зміст теледієти, яка за підсумками аналізу реклами виглядає не дуже привабливо.

Українська теледієта останнім часом складається з такого меню: 1) пиво чи слабоалкогольний напій із шоколадним батончиком, 2) перчені чіпси з солоними горішками 3) майонез і кетчуп, а щоб шлунку було легше – пігулка.

Протягом одного літнього тижня ми провели огляд рекламних блоків низки телеканалів («1+1», «Інтер», СТБ, Новий, К1, ICTV та ін.), які демонструються в час так званого школярського прайм-тайму (з 14-ї до 19 години), коли діти вже приходять зі школи, але часто не мають батьківського нагляду, тому що батьки ще на роботі. Із близько 30 сюжетів, які включено в рекламний блок, біля чверті містять інформацію про харчову продукцію.

У пізніший час, після 20-ї години, рекламний блок виростає: так на «1+1» із 52 сюжетів уже 26 містять зображення харчів (50%), 8 з них, тобто біля третини – це алкогольна продукція (пиво «1715», «Балтика 7» та ін. – 4 шт., і торгові марки горілки «Перепілочка», «Зернова колекція», «Хортиця», вина «Коблево»). Паралельно рекламується препарат від похмілля «Алкодез», щоб не було соромно, що розбишачив, «зламав деревце» у стані сп’яніння: «Приймай до - не страждай після».

У вранішній, традиційно дитячий, час (9-10 година) картина залишається принципово такою ж. Візьмемо ICTV: з 30-33 сюжетів 10 містять інформацію про харчові продукти, 5-6 сюжетів, тобто біля половини – про алкогольні напої (пиво «Зіберт», «Злата Прага», горілчані бренди «Мороша», «Хортиця»).

Із чого складається решта рекламного телеменю? Можливо, якщо відкинути алкогольних «спонсорів» - рекламодавців, картина харчування буде здоровою? На жаль, ця гіпотеза не знайшла підтвердження:

- чіпси, які асоціюються з літом, друзями і чомусь дають «яскравий настрій»,

- швидко розварна вермішель «обід з радістю»,

- засмажені до скоринки ковбаски «до озимого зерна з холоду» або сало з огірком чи зелена цибуля з сіллю (традиційні закуски),

- шоколадні цукерки, що не розтають від спеки,

- анонс пекарського турніру – щоденне поїдання тістечок, у тому числі й дітьми.

Показують іще жирний узбецький плов (реклама засобу для миття посуду). У іншій рекламі голос за кадром промовляє: «Дитина їла борщ», і далі видаляють плями.

Що п’ють на екрані діти? Квас «Тарас» (містить 1,5% алкоголю) і солодкий напій «Живчик». Дорослі актори п’ють чай або каву.

До корисних для дітей харчових продуктів можна віднести рекламовану воду і кисломолочну продукцію (наприклад, «Закваска», йогурти «Чудо», «Активія», «Растішка», сир «Добродар»). На екрані також інколи в якості інтер’єру з’являються фрукти (в рекламі пива, побутової хімії, ополіскувача для ротової порожнини, анонсах передач).

Скорочено телеменю серпневого тижня з урахуванням частоти показу сюжетів виглядає так: 1) пиво із традиційною закускою і ліками від похмілля, 2) тістечка, які всім піднімають настрій, 3) йогурти.

Порівняно з теледієтою, що складалася на основі харчових сюжетів, які запам’ятали дорослі, тижневе телеменю виглядає здоровішим за рахунок кисломолочної продукції, хоча маса рекламованого алкоголю може звести нанівець ці позитивні зрушення. Чи зберігатиметься тенденція оздоровлення телеменю? Наскільки здоровими будуть осінні тижневі телеменю? Потрібен моніторинг.

Метод складання телеменю допоможе медіавиробникам прогнозувати негативні наслідки впливу мимоволі на дитину їхньої продукції, а відтак протистояти тенденції погіршення здоров’я під впливом телеперегляду.

Любов Найдьонова – заступник директора з наукової роботи Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, завідувач Лабораторії психології масової комунікації та медіаосвіти, кандидат психологічних наук.