Це зовсім не ОК. У чому проблема українських медіа? (есе лауреатки конкурсу із медіаграмотності)
Це зовсім не ОК. У чому проблема українських медіа? (есе лауреатки конкурсу із медіаграмотності)
Авторка – Еліна Батеньова, учениця 8-го класу із міста Краматорськ Донецької області.
Есе Зої Бруньової, яка посіла перше місце, читайте тут. Есе Олени Діхтярук (теж друге місце) – тут.
Більше про конкурс та церемонію нагородження тут.
Цього року ми почали вивчати дуже цікавий і потрібний, як на мою думку, курс — «Вступ до медіаграмотності». Скажу чесно, коли побачила його назву в розкладі, дуже здивувалася. Потім з’явилася думка: «І навіщо він потрібен?» Вісім років шкільного життя вчителі і батьки розповідали мені про те, що треба бути освіченою, грамотно писати, правильно говорити. А ще, виявляється, треба бути й медіаграмотною! Навіщо?
Пройшло всього два місяці і я повністю змінила свою думку — бути медіаграмотною необхідно. Я би це порівняла з навичками першої медичної допомоги або якимись правилами, які ми приймаємо без заперечень і перевірки. Так треба для збереження життя в новому для нас просторі — інтернетному — цифровому.
Із появою соціальних мереж багато моїх знайомих перенесли своє життя туди. Соціальні мережі перетворилися на зручний та ефективний засіб комунікації. Через соцмедіа обмінюються повідомленнями, публікують усю інформацію про себе, часто навіть особисту інформацію, зовсім не думаючи про ризики користування деякими сервісами та пристроями. Не роздумуючи про безпеку і своє майбутнє. А якщо і думають, то вважають, що вона стосується тільки військових або журналістів. Адже мало хто знає, що вся інформація, яка потрапила в інтернет, не зникає, навіть якщо ти потім її видалив. Вона там залишається назавжди, і при бажанні її можна знайти. Також мало хто знає, що і в тому просторі, як і в реальному житті, є свої правила, яких необхідно дотримуватися. Чомусь дехто думає: якщо зробити фейковий екаунт, тебе не знайдуть, тому можна безкарно ображати, кривдити інших, писати різні непотрібні, брехливі речі. Це стосується не тільки пересічних громадян, а й наших медіа. Вони теж нехтують правилами, тому на просторах інтернету багато фейкової інформації, багато маніпуляцій, а це зовсім не ОК! Чому?
Відповідь дуже проста, бо люди звикли сліпо довіряти медіа. Моя бабуся й дідусь, мої тітки й дядечко, коли я в них запитала, чи сумніваються вони в тому, що написано в газетах, одноголосно відповіли: «Ні!». Вони й подумати не можуть про те, що в центральній або головній міській комунальній газеті «Краматорська правда» можуть написати неправдиву інформацію. Переконати їх, що іноді буває й не так, я не змогла. Таких людей, які на 100 % довіряють нашим медіа, на жаль, багато.
Перед тим, як почати писати цей твір, я придбала декілька екземплярів газети «Краматорська правда» й «Нове покоління». Уважно їх передивилась, щоб дати відповідь на питання: «Чи все там ОК?»
«Краматорська правда» — комунальна газета. В її номерах не завжди цікава інформація. Рекламна площа займає більше місця, ніж статті. Вважаю, що така газета має бути більш професійною, мудрою. Я не критик, але нічого корисного на її шпальтах не знайшла. Дуже багато написано про діяльність міськради (критика відсутня), про її засідання, але ніхто не перевіряє таку інформацію. Ніхто не пише запити, немає хоча б уривків протоколів цих засідань. Усе сприймається на віру, а коли раптово щось виявиться не так — напишуть вибачення і все. А це не є нормою демократичного суспільства, в якому медіа несуть відповідальність за інформацію, яку подають. У якому медіа (і друковані, й онлайн-ресурси) переживають за своїх читачів, бо від них залежить «життя» самого видання. Хотілося, щоб ця газета стала цікавішою, щоб у ній краще висвітлювали міське життя, писали про городян, історію міста, щоб менше було на її шпальтах реклами, маніпуляцій та різних інтриг. Звичайне життя городян чомусь мало цікавить комунальне медіа нашого міста.
«Нове покоління» — молода газета, яка виходить з 2005 року. Тематика рубрик дуже різнопланова. Ця газета об’єднує молодь, у якої є бажання зробити життя у школі цікавішим. Газета не тільки розкриває творчі здібності учнів, але й дає корисні поради. Кожен, хто читає її, знаходить там щось корисне саме для себе, для свого розвитку. «Нове покоління» — унікальна газета. Вона допомагає нам, учням, подивитися на себе з боку, а дорослим — краще зрозуміти підлітків. Інформація, яка там подається, перевірена, друкується з достовірних, компетентних джерел, із коментарями й цитатами експертів саме в тій галузі, про яку йдеться. В ній немає «смажених гарячих» новин, немає новин про самогубства, вбивства чи якісь катастрофи. Редактори ретельно слідкують за якістю інформації, яку друкують. Це мені як користувачу дуже подобається.
Твір майже закінчено, а чи дала я відповідь на питання: «Чи все ОК у наших українських медіа?» Сказати важко, бо питання складне й відповісти на нього одним чи десятьма реченнями неможливо.
Одне можу сказати: проблеми є, їх треба вирішувати і їх вирішення залежить від нас, читачів. Побачимо фейк чи маніпуляцію в медіа, звернемо на це увагу, подзвонимо в редакцію, перестанемо читати — тоді, можливо, щось і зміниться. Будемо ретельно перевіряти інформацію, не читати все підряд, критично реагувати — щось зміниться. Ми самі несемо відповідальність за ту інформацію, яку споживаємо, й поки буде попит на джинсу, «смажені» новини, поки люди хотітимуть це читати — про все це писатимуть. Бо є попит — є задоволення цього попиту.