У попередніх оглядах експерти «Телекритики» неодноразово зауважували готовність українських політиків дискутувати в ефірі на будь-які теми – незалежно від власної фахової спеціалізації чи хоча б елементарної обізнаності з питань, що розглядаються. З особливим ентузіазмом вони беруться до обговорення гуманітарних тем – мовної проблематики, контраверсійних тем вітчизняної історії – словом, тем, на яких, як на футболі чи погоді, знаються всі.

Але коли йдеться про питання, до яких політики чи посадовці мають хоча б наближений фаховий стосунок, ентузіазм і глибина суджень зникають. Навіть політичні опоненти фактично дублюють одне одного, повторюючи правильні загальні фрази – але надзвичайно рідко генерують ідеї, придатні для практичного втілення, чи пропонують шляхи вирішення практичних проблем.

На такі роздуми наштовхнули нас дві останні програми «РесПубліка»(5 канал), присвячені двом реформам – судовій та освітній. Учасники обох програм виразно продемонстрували, що телевізійна дискусія навіть навколо особливо суспільно значущих тем – це лише привід для самореклами, взаємних політичних звинувачень і спроб «навісити ярлики», тобто перекласти відповідальність (скажімо, за відсутність у країні правосуддя у справжньому значенні цього слова) на владу чи навпаки – нейтралізувати звинувачення з боку опозиції.

Якщо ж проаналізувати склад регулярних учасників ток-шоу, то очевидним стає той факт, що це в переважній більшості випадків далеко не ті люди, які приймають рішення і несуть реальну відповідальність за реалізацію політики – чи то в освітній, чи то в судовій сфері. Вони можуть згодитися хіба для того, щоби глядач вкотре утвердився в думці: судова система корумпована наскрізь, реальних рецептів оздоровлення не існує і з цим треба змиритися. Хтозна – може, саме з розрахунком на такий висновок відповідних персонажів і делегують на ток-шоу?

Перекласти тягар публічної дискусії на другорядних персонажів, залишивши за собою право на гарантований монолог в ефірі – такий вибір остаточно зробили ті, в кого реальна влада і можливість реально впливати на стан речей. Хоча саме їм слід ставити ті запитання, які ведучі дискусійних шоу з різним ступенем наполегливості адресують своєму незмінному пулу «штатних спікерів».

Політики навчилися застосовувати різні моделі свого публічного представлення на політичних ток-шоу, виходячи з власних інтересів або поставлених перед ними завдань. Щоби переламати цю тенденцію і вийти на предметну дискусію, журналістам доведеться докладати більше зусиль – організаційних, дослідницьких, ментальних.

Повернімось до програми «РесПубліка» про судову реформу. Глядач змушений стежити за зіткненням класичних безпідставних тверджень і надузагальнень. Хтось, як нардеп Микола Катеринчук, безапеляційно стверджує, що в країні знайдеться десять тисяч чесних юристів. Мабуть, щоб за відомим прикладом грузинської ДАІ миттєво замінити всіх корумпованих українських суддів. Хоча достатньо в загальних рисах знати вартість і специфіку навчання на правничих факультетах, щоб поставити такий оптимізм під серйозний сумнів. (Вельми символічним виглядав рекламний кліп Одеської юракадемії в рекламній паузі ток-шоу, де всім відомий Сергій Ківалов патетично звертався чи то до своїх випускників, чи то до потенційних абітурієнтів – «Ви і є справедливість».)

Хтось, як багаторазовий екс-генпрокурор Святослав Піскун, який періодично вправляється на ефірах у мистецтві політичної клоунади, чомусь вважає, що нечесних суддів «кілька відсотків» (на підставі яких даних?). Втім, не менш безпідставною (точніше – не аргументованою) виглядала й цифра у 80 відсотків корумпованих суддів, яка прозвучала на початку програми.

Реальна статистика виявлених фактів корупції, особливо яскраві приклади спійманих за руку служителів Феміди, відомі приклади неправосудних рішень, свідчення тих, хто постраждав від неправедних суддів – весь цей масив фактів був би значно вартіснішим для предметної розмови, ніж навіть дані соціологічних досліджень, згідно з якими близько половини опитаних не вірять у справедливість судової системи. На жаль, нічого з цього в програмі не було. Втім, заради справедливості слід додати, що навряд чи взагалі існує і «реальна статистика фактів корупції».

Класичний для спікерів влади пасаж «ні про що», характерний для змісту і висновків подібних дискусій, видав саме екс-генпрокурор:

«Святослав Піскун, екс-генпрокурор України:"Двайте погодимося зі мною, що таке ставлення людей до суду сталося не за цей рік. Що ми говоримо проте, що було раніше. Якби сьогодні Президент і влада не розпочали реформи, то стало ще напевно гірше. Тому що ми не знаємо які результати цієї реформи. Ще пройшло мало часу. Але я хочу сказати, що кожна реформа, яка відбувається в суді, повинна бути адаптована до європейської практики. Тому що в Європі сьогодні існує одна "свята корова", на яку не зазіхає ніхто – це суд. І кожен громадянин Європи знає, що якщо скривдять його права, він обов’язково знайде чесний і неупереджений захист своїх прав в суді. В Україні, на жаль, такого немає. До речі, і ніколи не було. Не те, що зараз немає, ніколи не було. Із цим потрібно боротися. Як боротися? Давайте всі разом і ви, і ми, і журналісти, і люди, і фахівці, спеціалісти подумаємо як удосконалити цю реформу, яка сьогодні зараз відбувається. Для цього напевно і наша розмова"».

Якщо підсумувати, до яких висновків прийшли учасники програми, то вийде приблизно такий перелік банальних констатацій (але ми, очевидно, маємо бути вдячними авторам дискусійних шоу за те, що вони бодай підтримують вогник суспільного інтересу до важливої проблематики):

• корумповані судді мають відповідати перед законом;
• запропоновані кроки судової реформи мають і плюси, й мінуси, але не враховують побажань Венеціанської комісії;
• суддям треба підняти зарплату, бо на 2-3 тисячі і навіть (Піскун) 8-9 тисяч гривень родину не прогодуєш;
• судді повинні бути абсолютно незалежними, але водночас мати тісний зв’язок із суспільством (яким чином? як це убезпечить від корупції і політичного впливу? – механізм навіть у загальних рисах не було означено – Авт.);
• раніше корупція в судах була «мозаїчна», а тепер – контрольована (Катеринчук);
• в Італії «є генеральний прокурор і є генеральний прокурор-антимафія, який може арештувати того генерального прокурора (на цьому розповідь про досвід італійського правосуддя, набутий Піскуном під час відвідання Апеннінського півострова, вичерпалася);
• зарплату треба підняти, а відповідальність посилити (Рахманін). Тоді отримаємо хоча б натяк на правосуддя

Ну і, звісно, висвітлення теми не могло обійтися без сакраментальної згадки про «наявність політичної волі», відсутність якої є універсальним поясненням неспроможності вирішити будь-яку проблему. Питання, хто конкретно має виявити цю саму політичну волю, зависає в повітрі. Як правило, момент згадки про політичну волю знаменує собою згортання дискусії.

Для ілюстрації – кілька цитат.

«РесПубліка», 31.03.2011

«... Ігор Семак:"Хто взяв хабара раз, той немає принципу. Хто немає принципу – той не надійний. Ненадійних суддів бути не повинно. Але таких процентів мабуть чи не 80. На свіжу людину, яка потрапляє в судівське крісло давить ціла система. Від так судівський корпус має бути якісно замінено. Тільки проблема, немає в Україні 10 тисяч офіційно чесних юристів". Так чи ні?

Святослав Піскун, екс-генпрокурор України: "Я впевнений, що більша кількість суддів у нас чесні і порядні люди, а декілька відсотків злочинців повинні бути покарані".

Микола Катеринчук, член депутатської фракції Блоку НУНС, кандидат юридичних наук:"У нас достатньо кваліфікованих юристів, які могли б замінити весь склад вже існуючої судової системи".

Анна Безулик, ведуча:"10 тисяч чесних достатньо професійних знайдете? "

Микола Катеринчук, член депутатської фракції Блоку НУНС, кандидат юридичних наук: "Є".

...

Анна Безулик, ведуча:"Ірина Штоген, наша колега з радіо "Свобода": "Чому за помилки судочинства або прямі зловживання судді визнані Європейським судом з прав людини розраховується бюджет держави Україна, а не конкретні винуватці? Чи розглядає Вища рада юстиції діяльність тих суддів, які відзначилися? Я буду потім просити вас, пане Валерію, зреагувати, але це буде для вас потім".

Святослав Піскун, екс-генпрокурор України: "Я впевнений в тому, що правоохоронні органи в прокуратура повинні порушувати по таким випадкам кримінальні справи і притягувати винних до відповідальності".

Микола Катеринчук, член депутатської фракції Блоку НУНС, кандидат юридичних наук:"Я такої ж думки. Я думаю, що таке попереду".

Анна Безулик, ведуча:"Олександр Бахтін: "Судді і чиновники зміняться лише тоді, коли змінимося ми. Хабарі, крадіжки – це все стосується не лише суддів, міністрів чи мерів. Це стосується будь-якого працівника заводу, бо він також краде і хабарі дає, і бере, якщо може чимось зарадити". Ви згодні?"

Микола Катеринчук, член депутатської фракції Блоку НУНС, кандидат юридичних наук:"Якщо країна хвора корупцією, то не можна говорити, що вона тільки в судовій гілці влади, вона всюди. І треба починати з політичного керівництва – з президента, з прем’єр-міністра, з тих, хто при владі".

...

Азат Сафаров, кореспондент:"За останні 5 років довіра до діяльності українських судів стрімко падає. Такі результати всеукраїнського опитування, яке впродовж останніх 5 років проводить Український центр економічних і політичних досліджень ім. Олександра Разумкова. Якщо в 2005 діяльність суддів не підтримували трохи менше 10% опитаних, то наприкінці 2010 їх кількість зросла до 53,7% осіб. Пік недовіри було зафіксовано в грудні 2008. Тоді діяльність судів не підтримало більше 65% опитаних. Саме в той час в країні виник скандал в справі судді колядника Зварича. Результати останнього опитування такі: більше половини, а саме 53,7% опитаних не підтримують діяльність судів в Україні. Лише 7,5% респондентів повністю підтримують судову систему. А більше чверті опитаних підтримують окремі заходи судів. Важко відповісти було близько 14% респондентів. За даними Харківського інституту соціальних досліджень, 42,8% опитаних не вірять, що суд ухвалив би стосовно них справедливе рішення. А 44,8% не вважають, що суди відіграють суттєву роль в захисти прав українців. Найбільш поширеним в Україні методом вирішення юридичних проблем опитані назвали дії в обхід закону – хабарі, погрози, зв’язки. На поширення цього методу вказали 42,6% респондентів. Разом з цим звернення до суду, на думку 33,4% респондентів, залишається найбільш ефективним методом у вирішенні юридичних проблем"».

Прикметно, що нагадали про такі суттєві речі, як обіцяне і благополучно забуте президентом Антикорупційне бюро та необхідність посилити відповідальність суддів за корупцію, саме присутні журналісти, а не фахівці з юриспруденції.

«Сергій Рахманін, політичний оглядач видання "Дзеркало тижня. Україна": "Мені здається, що ця дискусія вона цікава для фахівців. Зрозуміло, переважна більшість того, про що йдеться, фахівцям. Я хотів би повернути площину в більш практичну, громадську, якщо хочете. Дивіться, йдеться про те, що ухвалення нового закону Про судоустрій і судочинство він зробив суди більш залежними. Можливо. Але до недавно судді були однією з найбільш захищених, незалежних і заможних українських соціальних груп. Ви вдумайтесь. Вони були формально незалежними. Якщо порівнювати з переважною більшістю українців, то судді навіть сьогодні є незалежними, заможними і захищеними. Але відчуття справедливості правосуддя як не було сьогодні, так його не було і 5 років тому і 3 роки тому, коли не було цього закону. Тому напевно варто говорити про якісь інші речі. Про що йдеться? Сам по собі закон небагато що змінить. Мені здається, що навіть якщо ухвалити найшикарніший, найрозкішніший закон – від цього судді не будуть більш чесними. Відчуття того, що ти звернувшись до суду отримаєш справедливе правосуддя не з’явиться. Як цього досягнути, що для цього треба зробити? Існує декілька варіантів. Можна сперечатися до скону, що треба зробити. В мене відчуття яке? Все, що робилося протягом 20 років в судовій системі, була спроба на возика сільського зробити наліпку, що або мерседес, або лада-колін, або ще щось. Не відбулося головного за 20 років – десовітізації органів. Фактично наші суди це радянські суди, на які намагаються причепити якісь європейські правила. Венеціанська комісія права по своєму. Коли вони, наприклад, говорили про те, що цей закон позбавляє суддів можливості самоврядування, самоорганізації. Напевно вона права. Але справа не в цьому. Що означає, що це радянський суд, по суті своїй? Він не є прозорим. Наші суди є найменш прозорими в Європі. Навіть в Молдові чи Росії суди є більш прозорими. Можливо не менш корумпованими, але більш прозорими. Це перший момент. Другий момент – дуже низький рівень фахових вимог до суддів. Це також є правда. Третій момент, який теж є дужеважливим, це підвищення відповідальності суддів за злочин. От якщо ми зробимо бодай ці 3 речі, зробити суд прозорим, ближчим до громадянина. Немає нічого страшнішого ніж потрапити до нашого суду. Кожен, хто бодай один раз був у нашому суді відчував себе абсолютно беззахисним. Кожен, хто намагався отримати будь-який папірець, будь-яку довідку в суді, відчував свою дріб’язковість, свою абсолютну неможливість дотягнутися до цього. Тобто, ти не відчуваєш себе там людиною. Суд не є народним в широкому розумінні слова. Суд треба зробити прозорим, суд треба зробити ближчим до людини, суд треба зробити більш фаховим. І головне, людина, яка оцінює суддів, вона має знати про те, що суддя, який порушив закон, має нести відповідальність. Якщо будуть більш жорсткі вимоги до суддів, які вчинили злочин, то ця віра в те, що справедливість суду можлива вона з’явиться".

Валерій Калниш, заступник головного редактора газети "Комерсант-Україна":"Меня здесь несколько настораживает позиция Вероховной Рады, которая принимает президентский закон о борьбе с корупцие, но принимает его достаточно избирательно. Я объясню в чем смысл. С 2005 года, по моему, и вы пропагандировали эту идею, должно было быть создано в Украине антикорупционное бюро, Национальное бюро расследования. Все эти идеи. Но при этом на днях парламентский комитет по правосудию Верховной Рады отклоняет решение о том, чтобы создать такой орган. Поэтому с одной стороны, да, можно согласиться с тем, что на 3 тысячи гривен судья не сможет жить. С другой стороны – пан Гримчак прав абсолютно. Когда мы в газете подводили год президентства Виктора Януковича, мы делали опрос, что в иготе? Один из комментаторов нам отвели, что в судах сложилась такая парадоксальная ситуация, что в судах сейчас даже денег не берут. По одной простой причине, потому что главным движущим фактором при принятии решения стал страх. Страх перед политиками, перед кланами, перед олигархами. С одной стороны. С другой стороны не совсем понятно, почему Верховная Радя постоянно не соглашается с тем, чтобы создать действительно такой орган независимый. Я понимаю, у нас в стране сейчас идет административная реформа и мы сейчас повально сокращаем органы. Но вот создать что-нибудь на примере Грузии. Когда есть какой-то орган, который контролирует, который независимый. Почему парламент не соглашается с этой идеей. И не соглашаются президенты с этой идеей. Это был Ющенко, это был Кучма, сейчас это Янукович, который вроде-бы в начале сказал, что нам нужен такой орган, но сейчас он достаточно пассивен в отстаивании этой идеи"».

Тижнем раніше (24 березня) на «РесПубліці» йшлося про реформу освіти. Точніше сказати, про те, що роблять нинішній міністр освіти та його однодумці під цією гучною назвою. Оскільки з проблемами в цій сфері більша частина аудиторії обізнана безпосередньо і зійти на безпредметну дискусію апологетам освітніх «новацій» значно складніше, тут вони вдалися до тактики, звичної для міністра Дмитра Табачника.

Ігнорування або неаргументоване спростуваннябудь-яких незручних запитань поєднано зі звинуваченнями опонентів у нефаховості (приклеюванні ярликів) і фальшивим схваленням із закликами до співпраці. Так само широко спікери, що представляли позицію Міносвіти, використовували «безпідставні твердження», змінювали тему і посилалися на авторитет (на кшталт – «я вам покажу рекомендації з Брюсселя»). Особливо виразно така тактика простежувалася під час запитань, що стосувалися нововведень, які явно мали ознаки корупціогенності або гучних історій із закриттям шкіл.

«РесПубліка»

«Максим Луцький, перший заступний голови комітету з питань науки і освіти, член Партії регіонів: Щодо оптимізації мережі шкіл? Заради чого? Справа в тому, що ми зараз про це почали говорити. Але якщо ми візьмемо і порівняємо цифри, то, скажімо, у 2000 році в Україні було 22090 шкіл, якщо я не помиляюся. А на сьогоднішній день залишилося 20090. Тобто, на 2 тисячі шкіл стало менше. Але раніше про це не говорили.

Друге питання. В 2000 році було в Україні 6 мільйонів 642 тисячі дітей. На сьогоднішній день – 4 мільйони 243 тисячі дітей. Ми можемо не оптимізувати мережу шкіл, оптимізувати – якщо не буде дітей в школах, то навіщо вони тоді потрібні.

Що стосується тих подій, які відбувалися, які ми спостерігали по телебаченню. Ми зараз ретельно вивчаємо ці питання. Скажімо, коли були коментарі з приводу Донецька. Чомусь казали про Донецьк, а не говорили про Львів, про інші міста. Ми почали вивчати. Дійсно, 26 випадків. Там, де дійсно є проблеми, там дійсно є претензії, скажімо, на приміщення школи. Зараз цим опікуються вже силові структури.

А в інших випадках це абсолютно логічне рішення, тому що було прийнято рішення, закривати чи не закривати. А це прерогатива територіальних громад, і міністр Табачник ні до чого тут.

Анна Безулик: Дійсно, після вашої промови складається відчуття, що нібито міністр тут ні до чого.

Максим Луцький: Абсолютно.

...

Анна Безулик:... Зараз ще нововведення, майже революційні. Невідомо, скільки після того людей вийде на вулиці. Іспити, які вводяться з 5 по 8-й.

Олег Єресько: Ніхто не вводить ніяких іспитів, у тому то й справа. Всі роз’яснення можна прочитати на сайті міністерства. В усіх інтерв’ю, в усіх газетах дається одне пояснення. Разова акція, виключно проведення підсумково-контрольних робіт, які проводяться щорічно. Але в цьому році вони проводяться просто за єдиними завданнями. Причина і мета проведення теж чітко сказані скрізь. Промоніторити діючі стандарти для того, щоб можна було більш фахово підійти до написання і створення нового стандарту, робота над яким зараз триває.

Леся Оробець, член комітету ВР з питань науки та освіти:

Що стосується, зачепили тему, тестування з 5 по 8 класи, то Павло Полянський, заступник міністра при Вакарчуку, не дасть збрехати. Вакарчук вводив таке тестування і Табачник рік тому його скасував. А тепер чомусь, за 2 місяці до екзамену, екзамен в школи повернули. І тепер в київських школах збирають з батьків по 120 гривень на ті збірники єдиних завдань, якими ви хочете зібрати зріз. Як на мене, це відверто комерційний проект, тому що ці збірники друкуються в одній придворній друкарні. Порахуйте, скільки це буде коштувати на батьківську кишеню. Навіщо вводити екзамен за 2 місяці до екзамену?

Максим Луцький: Це популізм. Конкретно скажіть, будь ласка. Не лякайте суспільство, це не відповідає дійсності.

Анна Безулик: Але це правда, що є примірники, що тепер всі зобов’язані їх купити, що вони коштують такі гроші, друкуються в певному видавництві?

Максим Луцький: Постійно лякають суспільство. Те, що вони це робили. – ніхто цене хоче говорити. І ми розуміли, що така система була. Ми працювали в системі. Я не постійно був народним депутатом, в мене була перерва. І коли був Вакарчук, я не сприймав ті реформи. Але я відповідав тим нормам, які були визначені міністерством освіти і науки.

Анна Безулик: Треба купувати примірники? Зараз нас дивляться і батьки також

Олег Єресько: Ні, не треба. Для проведення робіт купувати не треба.

Максим Луцький: Не треба лякати суспільство.

Анна Безулик: А для підготовки до робіт?

Олег Єресько: Навіщо готуватися? Звичайні підсумкові. Наші районні управління постійно проводять підсумкові роботи, щорічно. Я ніколи не бачив, щоб вони давали тексти, щоб вони до них готувалися. І ніяких примірників по 120 гривень і видавництв не існує.

...

Анна Ященко, редактор спецпроекту УНІАН “Освіта”:Я хотіла сказати кілька слівщодо оптимізації. Чому так виявляється, що Дмитро Табачник, виступаючи, звітуючи у Верховній Раді, каже, що сьогодні в Україні нараховується 605 шкіл, в яких навчається від 1 до 10 школярів, а закривають саме на Донбасі україномовні школи, в яких навчаються 200-300-400. Взяти ту саму школу №44 в Макіївці, там навчається 401 особа. Чому її сьогодні заривають? Це по-перше.

Щодо якості освіти. Мені дуже цікаво чути про всі ці ідеї міністерства, які впроваджують 3Д-технології, нетбуки у школах. Цікаво, представники міністерства бували у сучасних школах в селі? Наприклад, я нещодавно поїхала у течинівстке село Піски на Чернігівщині. Діти ходять у туалет у звичайний дерев’яний, який стояв ще 20-30-40 років тому. Нещодавно губернатор Тернопільщини сказав, що 52% шкіл не мають внутрішніх туалетів. Про які 4Д-технології може йти мова, якість освіти?

Анна Безулик: І на цю репліку реагуємо, і більш загальне запитання.

Максим Луцький: Мені 2 рази не дали сказати. Я просто хотів доповнити колегу і сказати. По-перше, ми вже зупинили колапс у системі освіти, коли прийняли закон про повернення до 11-річної системи у загальноосвітній школі.

Сергій Квіт: Це був абсолютно безвідповідальний крок.

Максим Луцький: До речі, я 2 дні тому прилетів з Брюсселю, ми обговорювали в Європарламенті питання тих реформ, які впроваджуються. Жодної критики ми не отримали.

Анна Безулик: Жодної критики в якому сенсі? В Європарламенті?

Сергій Квіт: І що ви маєте на увазі під своїми реформами?

Максим Луцький: Я кажу, що зупинили колапс у галузі освіти. Ми всі чекали, що ж буде в 2012 році, якщо ця система буде запроваджена. Не буде призову до армії весняного, не буде набору на 1 курс.

Анна Безулик: Ви колапс в армії зупинили.

Максим Луцький: Ні, ми на 1 курс зупинили набір. 17,5 тисяч вчителів треба додатково, щоб вони їхали в село. Ми ж про це не говоримо. Але ми проблему цю зупинили. А з приводу того, скільки років навчання, то я вам покажу рекомендації, які Європарламент нам направив.

...

Максим Луцький: Розумієте, в чому є проблема? Кожен має займатися своєю справою. Ректор має керувати, міністерство має направляти, ми маємо писати законопроекти і приймати. І якщо кожен ректор буде приходити і говорити не в нашому колі, де ми розуміємо один одного на професійному рівні, – завтра ректор КПІ скаже: я хочу іншу реформу і т.д. Ми ніколи не прийдемо до спільної точки зору.

Якщо вам не подобається те, що відбувається, будь ласка, приходьте в комітет, в міністерство, давайте працювати.

Анна Безулик: Сергій, Красний Луч Луганської області: «Вчителів змушують брати відпустки за свій рахунок з 2010 року. Збірників підсумково-контрольних робіт у 5-8 класах немає. Їх потрібно купувати і батькам учнів, і вчителям. В школах 31 березня канікули, бо економлять газ на опалення. Про який розвиток освіти може бути мова?»

Олег Єресько: Міністр неодноразово звертався знову-таки до губернаторів, звертався через пресу, щоб не було таких ганебних випадків, як примусові відпустки без збереження заробітної плати.

Анна Безулик: Ви не коментуєте інформацію про збірники?

Олег Єресько: Про збірники я можу сказати, що купувати їх теж не потрібно. Вони будуть всі в школах».

                                                                       ***

В програмі «Свобода слова» (ICTV)(4 квітня) двоє політиків продемонстрували різні підходи до свого публічного представлення. Віце-прем’єр Сергій Тігіпко, отримавши від союзників по коаліції претензії і, можливо, певні гарантії, вирішив скористатися можливістю й остаточно перейти в статус «головного реформатора», готового прийняти на себе весь негатив від радикальних реформ. Звільнившись – принаймні тимчасово – від необхідності відстоювати залишки свого рейтингу, Тігіпко відчув себе вільніше і впевненіше оперував економічними викладками, аргументуючи необхідність непопулярник кроків. Хоча аудиторія, можливо, була б удячна віце-прем’ру, якби він вдався до більш доступних пояснень. Аже відомо, що складність риторичних побудов часто приховує маніпулятивний зміст. Що впало в око – так це «класичне» несприйняття (вже вкотре) паном Тігіпком запитання від бютівця Андрія Сенченка про те, як корелюються реформаторські плани (в тому числі – в соціальній сфері) з колосальним корупційним навантаженням, яке доводиться нести вітчизняній економіці. Віце-прем’єр відверто проігнорував запитання попри його конкретний характер.

«Андрій Куликов:У прямому ефірі “Свобода слова”. При центральному мікрофоні – віце-прем'єр-міністр Сергій Тігіпко. До нього є запитання у народного депутата Андрія Сенченка, фракція “БЮТ – Батьківщина”.

АндрійСенченко:Сергей Леонидович, понятны цели, которые вы наметили с Международным валютным фондом – снижение дефицита бюджета, дефицита Пенсионного фонда, дефицита НАК “Нефтегаз”… Но есть два абсолютно противоположных направления, в которых можно двигаться. На мой взгляд, не исчерпаны все возможности по снижению коррупционного налога, который платит вся страна. Сегодня – я не знаю – если вам неизвестно, то я громко скажу об этом в студии, а вы можете потом проверить, – в “Нефтегазе” сегодня откаты, практически, по всем работам, по всем закупкам составляют 50%. Второй вопрос – дефицит бюджета. Ну, госзакупки – известная тема. И то, что сегодня до такого же уровня дошли откаты по Евро-2012 и практически по дорожному строительству – в Крыму, в частности, – до 60% называют сумму, которую нужно вернуть, так сказать, от сметной стоимости тех самых… Дальше – непрозрачная приватизация “Укртелекома”. Это все то, что можно было бы направить на решение вот этой правильной совершенно задачи. Вы выбрали иное направление – заморозить пенсии, заморозить заработные платы и поднять тарифы. Скажите, почему страна должна соглашаться именно с таким выбором решения правильной, в принципе, задачи?

АндрійКуликов:Но прежде, господин Сенченко, поясните, что вы имели в виду, говоря о коррупционном налоге, который платит вся страна. 

АндрійСенченко:Коррупционный налог – это те самые откаты, когда, простите, в моем родном Крыму строят дороги и рассказывают о том, что таким образом, так сказать, поднимают экономику. И 60% уходит в оффшоры и в карманы. 

АндрійКуликов:Понятно. Сергей Тигипко. 

Сергій Тігіпко:Я могу сказать так, что я против того, чтобы мы говорили: давайте сначала сделаем вот это, а потом будем делать вот это. Если мы хотим серьезно уйти от популизма и нацелиться на те какие-то конкретные цифры, о которых сегодня мы говорим – а я могу сказать ориентировочно… Вот я вернулся из Польши, перед этим Эстония была – и там, и там, приблизительно, пенсия сегодня составляет в районе 300 евро средняя. 300 евро. У нас – 100. Это страны, которые выходили из социалистического лагеря, а некоторые – даже из одного Советского Союза. Там не боялись делать реформы. Поэтому я говорю: если мы хотим двигаться, вот то, что мы сейчас делаем по пенсионной реформе, – двигаемся по всем направлениям. Борьба с коррупцией для меня – понятно, что необходимо делать. В первую очередь, дерегуляцию – для того, чтобы упростить все процедуры, для того, чтобы упростить что можно только упростить, и то, что мы начали делать сегодня – убрали более чем 90% лицензированных видов работ, сказали, что на все дозволы, которые есть сегодня, на все разрешения мы сказали о заявительном принципе, и так далее, и так далее. Это надо делать. Сегодня закон о госзакупках приняли, отработали его вместе с Европейским Союзом. Сейчас внесли изменения, которые сейчас примутся. После этого надо еще один закон – о закупках природных монополий. Очень важный закон, который принимается, и является ключевым законом для интеграции Украины в Европространство. Поэтому я согласен с вами – проблем здесь хоть отбавляй. Сегодня сказать, что этого нету, – это означает быть слепым. Но я против того, чтобы мы сказали: давайте сначала сделаем вот это, а потом будем делать. Не получится у нас, не получится».

В якості опонента Сергія Тігіпка виступив, зокрема, Олександр Голуб – депутат від КПУ. Ми зупинили увагу саме на його виступі, оскільки саме пан Голуб продемонстрував доволі широкий арсенал маніпулятивних прийомів, щоправда, достатньо характерних для спікерів українських комуністів у новітній період існування їхньої партії. Тут було й «добросовісне» ігнорування незручних запитань, не лише від опонентів, але й від ведучого, й апеляція до емоцій, і регулярний трансфер, і перехід на особистості, і безпідставні твердження. Чого лише були варті за рівнем «переконливості» і «реалістичності» заклик до повернення в державну власність приватизованих підприємств чи пропозиція, щоби Нацбанк кредитував відродження підприємств. Справа навіть не в суті пропозицій, а в поєднанні комуністичної риторики з абсолютною включеністю партійної «верхівки» у нинішній істеблішмент, яке в українському варіанті виглядає особливо цинічно. Втім, кому цікаво в повному масштабі оцінити риторику українських комуністів, відсилаємо до сайту програми. Тут же наведемо лише невеликий фрагмент.

«Андрій Куликов:І наступним у програмі «Свобода слова» до центрального мікрофона виходить Олександр Голуб, народний депутат із фракції Компартії України. Пане Голуб, ваша фракція, ваша партія як учасник парламентської більшості, є послідовним критиком діяльності Сергія Тігіпка – в чому ми вже і нині могли переконатися, – але чому ваша партія не боролася за те, щоб за квотою комуністів посада віце-прем'єра, який відповідає за соціальну політику, дісталася саме Компартії? Адже ніхто як комуністине знається так на справі оборони людей праці від визиску капіталістів.

ОлександрГолуб:Вы знаете, это вопрос, наверное, сейчас не столько к нам – хотя, частично, безусловно, к нам, – но и к избирателям. Если бы нас было не 26, а 126, я думаю, не только министр социальной политики, но и другие министры были бы представителями Коммунистической партии. Я хотел бы сказать, что совершенно понимаю тот курс, который будет проводить это правительство. И, безусловно, мы не делегировали представителей нашей фракции в состав правительства – то есть, в министры, и так далее, понимая, что мы будем критиковать – и мы об этом честно говорили нашим коллегам по парламентскому большинству – о том, что мы… 

Андрій Куликов:Ви обмежилися певними державними службами».

І наостанок – короткий висновок. Очевидно, що суспільно корисний потенціал наявних на телебаченні політичних ток-шоу вичерпується – передусім, через знайдені політиками і технологами моделі поведінки в ефірі, через принципи добору учасників, коли журналісти відіграють не головну роль.

Один із виходів, який, можливо, напрошується – посилення ролі ведучого, відхід від переважно ролі модератора, що дасть змогу наситити програми відповідним фактажем, бекґраундом, вносити корективи в хід програми, ламаючи звичний сценарій – щоби хоч час від часу добиратися до правдивої інформації.

Проект «Моніторинг політичної пропаганди та маніпулятивних технологій у випусках щотижневих підсумкових інформаційно-політичних програм та політичних ток-шоу» здійснюється громадською організацією «Телекритика» за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.