Давайте поставимо прості наукові запитання стосовно принципово ненаукової сфери. Якщо масони є забавками дорослих людей, то який сенс в утриманні цього інституту століттями? Чому Сталін і Гітлер приймають рішення знищити всіх астрологів і окультистів у своїх країнах? Чому і сьогодні ми маємо численні й різноманітні закриті структури на кшталт Більдерберзького клубу чи Богемського гаю, куди тягнуться досить поважні персонажі?

Ендрю Прескот, що був директором Центру вивчення масонства, маючи фінансування на трирічну програму, пише в своїй роботі з промовистою назвою «Дослідження масонства як нова академічна дисципліна», що масонство все ще залишається екзотичним предметом за межами наукового мейнстріму. Його масонські роботи зібрано на сайті www.freemasons-freemasonry.com/andrew_prescott.html.

Як і чому це можливо, адже всі історики погоджуються, що саме масонський компонент уможливив такі визначні події, як французька революція чи російська лютнева революція 1917 р. А декабристи 1812 року? Не менш важливою була роль масонів Новікова чи Карамзіна у створенні в Росії книги та появи читачів взагалі. Тобто масони вводять у Росію книгу, спочатку на рівні перекладів, а потім і власних романів та інших творів. Тобто вони створюють інструментарій масового читача в рамках можливостей свого часу.

Масони об’єднані в хоча й закриті, але досить поширені структури (див. списки російських масонів, тільки в Києві ХХ сторіччя зафіксовано списки 13 лож). Логічно, що структура з великою кількістю членів могла допомагати своїм членам підніматися вгору, щоби закріпитися в іншій структурі управління.

Але є й окультна, езотерична складова. У двадцятій главі своєї книги Віктор Брачов наводить подробиці, що треба було вивчити в процесі вступу в масонство однієї з лож. Це була чотирирічна школа з такими предметами: перший рік – символіка, другий рік – каббала і магія, третій рік – мажорні аркани, четвертий – мінорні аркани.

Аркани – це з карт Таро. Але є цікавіше визначення, що таке аркан. Воно належить Григорію Мьобесу, керівнику однієї з російських лож ХХ сторіччя: «Arcanum – це таїна, необхідна для пізнання конкретної групи фактів, законів чи принципів, без якої не можна обійтися, коли з’являється потреба цього пізнання». Езотеричний словник визначає аркан як суму езотеричних знань, що передаються від учителя до учня.

Якщо це, умовно кажучи, гра розуму, яка не має жодного практичного застосування, чому ж масони зберігають досить потужну секретність, яку лише можливо зберегти в сьогоднішньому відкритому суспільстві?

Останній скандал із Рупертом Мердоком і його газетою «Новини світу» (до речі, не зрозуміло, чому закривають газету, навіть якщо її працівники вдавалися до прослуховування) має і можливі масонські коріння. Там було задіяно приватних детективів, які підкуповували офіцерів поліції, щоб отримувати інформацію. Тому все це є частиною корупційного скандалу.

Одним із цих приватних детективів був Джонатан Різ. Однак Генрі Маков, який досліджує закриті суспільства, вписує в список останніх цілей масонів такі прізвища, як Домінік Стросс-Кан, Муаммар Кадаффі, Хосні Мубарак і Руперт Мердок, і вважає, що Мердока прибирають з арени через те, що він почав цікавитися не тими особами. Про Джонатана Різа газет Guardian пише, що він був масоном і використовував свої зв’язки в ложах для того, щоб отримувати інформацію від поліцейських офіцерів, які теж були масонами. Його цікавили і політичні фігури. Наприклад, у списку його зацікавлень є такі відомі прізвища, як Тоні Блер, Джек Стро, Пітер Мендельсон, Алістер Кемпбелл, останній особливо цікавий для нас, оскільки він був комунікативним директором Тоні Блера, головним спін-доктором Британії. У списку є й інші екс-міністри різних урядів.

Генрі Маков, посилаючись на книгу Найта «Братерство» (в мережі є 16-та глава цієї книги, побудована на свідченнях колишніх масонів, там, до речі, теж є розповідь про процеси збирання інформації), каже про 500 тисяч масонів Великобританії, які є серед урядовців, військових, учених. Інформація потрібна, щоби тримати важливих гравців слухняними. Стосовно скандалу його слова такі: «Щось пішло не так. Можливо, Мердок та його група перейшли межу. Можливо, вони почали моніторити не тих людей».

Найт каже, що масонство має найбільш сильну приватну систему збору розвідувальної інформації. Так що це співпадає з напрямком думки Генрі Макова. Не таким відомим є факт, що саме англійці створили для американців справжню стратегічну розвідку. Це було результатом прохання Рузвельта до Черчилля. Але зовсім невідомий той факт, що в 1911 р. Рокфеллер запропонував на приватній основі реформувати американську військову розвідку англійському розвіднику Денсі, який був і масоном, і гомосексуалістом (див. також: Keith J. Mind control, world control. The encyclopedia of mind control. – Kempton, 1998, p. 22). Розвідку тоді очолив протеже Денсі, а сам Денсі був одночасно приватним шпигуном для Рокфеллера, виконуючи різні доручення для його бізнесу.

Розповіді масонів, на яких побудовано книгу Найта, засвідчують, що досьє на кожного вони можуть зібрати досить швидко через тисячі контактів і масонів, які служать у поліції. Коли відомі основні факти біографії, легко можна віднайти точки вразливості людини. Це може бути фінансова скрута, якісь соціальні вади.

Перші масонські організації зафіксовано в Шотландії, їхнє походження ведуть від тамплієрів. Великобританія в 2009 р. відмовилася від вимоги, щоби судді декларували, чи не є вони масонами. Як на нас, це дивна вимога, але таке декларування виникло після публікації в 1997 р. дослідження, яке показало, що судочинство може страждати в очах громадської думки, якщо його члени належать до таємних товариств.

Поширеність масонства в сучасному західному світі можна побачити по листу Дена Брауна до однієї з гілок масонства. Там є такі слова про його власну книгу: «Я маю щиру надію, що масонське товариство визнає “Загублений символ” тим, чим він насправді є ... серйозним намаганням шанобливого вивчення історії і краси масонської філософії». А в норвезького стрільця Брейвіка теж знайшлася фотографія в масонському фартуху.

Не знаючи масонських символів, ми не бачимо відповідної комунікації. Наприклад, той, хто знає, вбачає багато масонської символіки в мультфільмі про Сімпсонів (див. працю: Морган П. Секреты масонов. – М., 2008). Будь-яке заглиблення в історію несе безліч інформації про причетність основних історичних фігур до масонський структур: від Пушкіна чи Радищева до формування цілої країни – Америки (див. роботу: Horowitz M. Occult America. The secret history of how mysticism shaped our nation. – New York, 2009).

Єдину застережливу фразу ми надибали у Піксанова: «Нас гіпнотизує це широке і невизначене висловлювання “російське масонство”, “масонський рух”, а за ним ми відчуваємо щось велике, багатолюдне, потужне. Рідко хто запитує: скільки взагалі масонів в Росії? Приблизний підрахунок демонструє, що їх взагалі було мало, разюче мало, не більше, ніж декабристів. Зокрема московських масонів новіковського кола було всього біля тридцяти; близько зв'язаними постійними відносинами серед них виявляється не більше десяти. Зате зв'язки були міцними – і не тільки ідейними чи особистими, але й соціальними» (див.: Пиксанов Н.К. И.В. Лопухин // Масонство в его прошлом и настоящем. В 2-х тт. – Т. І. – М., 1991. – С. 248).

Піксанов будує своєрідне перенесення ієрархії, яке пояснює зацікавлення масонством у Росії. Оскільки це були представники вищої знаті, і вони звикли до домінування в одній сфері, їм важко було підкорятися дисциплінарній владі церкви. Вони створюють свою малу церкву – масонство.

Хоча масони відводять свою діяльність від політики, реально Новікова, наприклад, судили саме за те, що можна позначити як політику – це було його спілкування з майбутнім імператором Павлом (див. роботу: Довнар-Запрольский М.В. Правительственные гонения на масонов // Масонство в его прошлом и настоящем. В 2-х тт. – Т. ІІ. – М., 1991). І це не було просте спілкування, його намагалися виховати в потрібному дусі, оскільки стосовно кожного свого кроку у відносинах із майбутнім імператором Новіков радився з братами-масонами, в першу чергу це був Семен Гамалія. На другий день після смерті Катерини імператор Павло звільнив Новікова, надавши йому аудієнцію (див. роботу: Шумигорский Е.С. Император Павел I и масонство // Там же). Було звільнено і масонів, яких було заарештовано разом із ним. А так Новіков мав би відсидіти в Шліссельбурзький фортеці 16 років.

Після французької революції, дізнавшись про роль масонів у ній, імператор Павло змінює своє ставлення до масонів. У відповідь масони стали породжувати міф про те, що Павло з’їхав з глузду. Як приклад донині згадують про його боротьбу з круглими капелюхами, які з перехожих знімали поліцейські. Але, виявляється, він не боровся з іноземним виглядом, а виключно з ознаками революціонерів-якобинців, які ходили саме в таких капелюхах.

До речі, маємо подібний прийом у радянській історії. КДБ Юрія Андропова боролося з конкурентами поширенням неправдивих чуток про, наприклад, Григорія Романова і про те, як він організував весілля дочки в Зимовому палаці з царським сервізом. Чутки ці підсилювалися зарубіжними радіоголосами. Спогади партійних чиновників того часу чітко це фіксують (див., наприклад, розповідь про активне поширення інформації про «маразм» Брежнєва: Прибытков В. Аппарат. – СПб.. 1995. – С. 151).

У фільмі «Кремлівські поховання. М. Щолоков» (НТВ, 25 серпня 2011 р.) також ідеться про чутки стосовно Брежнєва чи Щолокова, які йшли з відомства Андропова. Причому залишається невизначеним, чому Андропов обрав як свою головну ціль саме Щолокова, адже корупціонерами вони всі були однаковими. Вперше в цьому фільмі звучить і гіпотеза: Андропов боявся саме посади Щолокова, а не боровся з корупцією; мабуть, Щолоков вийшов на якийсь компромат стосовно самого Андропова чи КДБ. Адже проти Щолокова все одно працювали навіть тоді, коли Андропов помер. Загалом, це демонструє, що закриті товариства – чи масони, чи КДБ – використовують однотипний вид інструментарію, який теж є закритим, оскільки це анонімне поширення інформації.

Відомий також і масонський принцип «Із хаосу до порядку», на якому базуються сучасні методи введення хаосу як у випадку роботи з індивідуальною свідомістю, так і колективною. Сьогодні до цього вдаються військові, політики, економісти, коли намагаються переграти своїх супротивників.

За стилем життя Павло виглядає як Сталін: він мав одну шинель, спав на похідному ліжку довжиною 163 см. На святах він не затримувався, вважаючи втраченою кожну хвилину, не присвячену загальному благу. Тож масони виховали правильну людину, яка, щоправда, потім від них відійшла.

Сьогодні акцентують, що і Катерина II прийшла до влади за допомогою масонів, тому мала обмеження на початку свого царювання. Це переворот 28 червня 1762 р., де головними учасниками були брати Паніни та княгиня Дашкова. Їм допомагав відомий містик і масон Сен-Жермен, який приїхав на допомогу недосвідченим російським «братам». Наступний політичний проект мав звести на престол Павла на заміну Катерини, і тут також діяли ті самі Паніни і Дашкова.

Головною офіційною версією цілей масонства є духовне зростання, розвиток людини. Якщо говорити про індивідуальний рівень, тут виникають досить серйозні паралелі і з гностиками, і з буддистами, адже в них теж є цей компонент. Гностики взагалі – і саме це, мабуть, і є причиною, за якою їхні євангелія відкинули з числа канонічних – вважали за можливе всередині себе збуджувати містичні відчуття, щоби піднятися до вищої сили (див. про це роботи: Pagels E. Beyond belief. The secret gospel of Thomas. – New York, 2003; Апокрифы древних христиан. – М., 1989). Одним із наслідків такого трактування стає непотрібність священиків, які би стояли поміж богом і людиною.

Тобіас Чертон, дослідник сучасного і минулого гностицизму, у своєму інтерв’ю підкреслює: «Думаю, що люди цікавляться гностицизмом сьогодні, тому що є чіткий духовний вакуум у серці нашої культури. Наука і масове виробництво зробили багато для зовнішньої сторони чаші, але її середина пуста і не може бути заповненою наркотиками, сексом і рок-н-ролом». Є російський переклад його книги з гностичної філософії: Чертон Т. Гностическая философия. От древней Персии до наших дней. – М., 2008.

До речі, є навіть окрема розвідка на тему гностичного кола Сергія Ейзенштейна в книзі про окультизм у російський і радянській культурі (Lovgren H. Sergei Eisenstein's gnostic circle // The occult in Russian and Soviet culture. Ed. by B.G.Rosenthal. – Ithaca, 1997). А ввів його в це коло професор Борис Зубакін, який сам себе називав «останнім розенкрейцером». У протоколах допитів Анастасія Цветаєва каже про нього: «За своїми філософськими поглядами Борис Зубакін – ідеаліст. Він цікавиться каббалою, містикою і питаннями давніх релігійних учень. Я поділяю ці погляди Зубакіна».

Логен виводить гностиків від поклоніння єгипетському богу Сету. Його монографія має цікаву назву – «Гностична правда та християнська єресь» (Logan A.H.B. Gnostic truth and Christian heresy. A study in the history of gnosticism.- London – New York, 2004). Він і його колеги працюють у Центрі вивчення езотеризму Університету Ексетер (Великобританія), очолюваного відомим у нас за перекладом його ґрунтовного дослідження про окультне коріння нацизму Гудріком-Кларком (переклад його книги: Гудрик-Кларк Н. Оккультные корни нацизма. – М., 2004). В тому числі там читається курс «Західна езотерична традиція».

Що стосується вже впливу на масову свідомість, то масони добре розуміли роль літератури як інструментарію емоційного впливу. В Росії головним провідником сентименталізму був масон Карамзін. Марія Карлсон пише, що масонська традиція в Росії природно повела до сентименталізму та романтизму, а політизовані гілки – до лібералізму декабристського руху (Carlson M. Fashionable occultism: spiritualism, theosophy, freemasonry, and hermeticism infin-de-siecke Russia // The occult in Russian and Soviet culture. Ed. by B.G.Rosenthal. – Ithaca, 1997, p. 146).

Тобто якби ми мали такі цілі змінити свідомість, ми б теж узяли найсильніші на той час засоби породження віртуальної (художньої) дійсності. Адже недарма, наприклад, невдовзі після винайдення книгодруку всі учні Гутенберга раптово опинилися в Венеції і звідси почався книжковий наступ.

Таким чином ми можемо мати наступні переходи від одних найбільш упливових віртуальних носіїв до інших: література, кіно, телебачення. Саме там слід розміщувати потрібні тексти, трансформуючи їх під потреби відповідних медіа. Ми вже згадували мультфільм «Сімпсони». Виявляється також, що герой фільму «Король говорить» був масоном. Щоправда, у цьому фільмі цього не видно. (Див. також довжелезний список згадок про масонів у літературі ХХ сторіччя і кіно.

І медіа справді використовують для просування потрібних думок. Наприклад, фільм «Кремлівські похорони. Семен Цвигун» (НТВ, 23 серпня 2011 р.) акцентує, що період розквіту радянської літератури і кіно про розвідників був пов’язаний із Семеном Цвигуном, що був заступником Юрія Андропова і сам писав. Окрім власних фільмів про партизанську боротьбу, він також був і консультантом «Сімнадцяти миттєвостей весни», записаний у титрах як генерал С.К. Мішин.

У результаті виникає довгий цікавий ланцюжок: Андропов і Цвигун сприяють появі «Сімнадцяти миттєвостей весни», Штірліц стає улюбленим героєм масової свідомості, а в 2000 р. населення обирає Путіна президентом, зокрема й тому, що Штірліц стоїть на першому місці серед тих віртуальних (літературних) героїв, яких населення хоче бачити президентом.

Все це дивно, але це факт. Тобто віртуальний світ коригує уявлення населення. І навіть за успішного втілення таких проектів можна утримувати енергію впливу досить довго і переносити її на зовсім інші ситуації та об’єкти.

Ту саму проблему ефективності комунікативного впливу масонства можна простежити й у діяльності Новікова. Павєл Мілюков підкреслює, що час Катерини II був часом пробудження громадської думки (див. про це роботу: Милюков П. Очерки по истории русской культуры. Часть третья. Выпуск второй. – СПб., 1904). Масонство він трактує як нову віру, яку було запропоновано молоді. Звідси можна зробити ще один цікавий висновок. Зміна поколінь може бути демографічною, а може бути й ідеологічною. І те й інше співпало в СРСР в 1985 р., на чому і трималася перебудова, пропонуючи нову «віру». Імператриця спочатку почала боротися сміхом – в 1780 р. вийшла анонімна брошура, де висміювалися масони. Але вона програла чисто літературні змагання, навіть три її комедії не спрацювали. Потім почалося традиційне реагування – арешти. Але громадська думка вже була іншою. До речі, про Францію Мілюков напише: вона стала революційною до революції.

Ці слова ми можемо віднести і до періоду перебудови, і до періоду Помаранчевої революції. Під час цих подій відбувалася запрограмована зміна поглядів, де головною рушійною силою була молодь. Саме це, наприклад, пояснює сьогоднішню увагу американців до покоління-2020. В них демографія диктує вихід на арену нового покоління саме в цей час. І це покоління має суттєво інші інтереси й цінності (див. ці досить детальні американські дослідження, які визначають, як це не дивно, напрямок думок людей у майбутньому – в 2020 р.: Luntz F.I. What Americans really want... really. The truth about our hopes, dreams,and fears. – New York, 2009; Zogby J. The way we'll be. The Zogby report on the transformation of the American dream. – New York, 2008). Сюди слід ще додати концепцію мікротрендів Марка Пенна, книга якого «Мікротренд» має підзаголовок – «Малі сили, що стоять за завтрашніми великими змінами» (див.: Penn M. Microtrends. The small forces behind tomorrow's big changes. – New York – Boston, 2007). Він вважає, що коли один, але сильний відсоток населення дотримується якогось нового тренду, він може змінити все суспільство.

Досить парадоксально також звучать і спостереження Ключевського стосовно того, який уплив мала французька просвітницька література на російське суспільство в часи Катерини II. Французька просвітницька література боролася проти католицизму та феодалізму, але російський читач не розумів умовного смислу цієї боротьби, сприймаючи все як правду. В результаті терміни «політична свобода» чи «рівність» мали різне значення у Франції та Росії. Тому в російському суспільстві постають два наслідки, спричинені різним розумінням того, що Ключевський позначив як загальні місця та відповідне їх сприйняття (Ключевский В.О. Курс русской истории. Часть V // Ключевский В.О. Сочинения в 9 тт. – Т. V. – М., 1989. – С. 160 – 161):

- втрата бажання думати, оскільки все засвоювалося без роздумів,

- втрата розуміння навколишньої дійсності, оскільки вона не мала нічого спільного з цими ідеями.

І це досить добре описує й наш сьогоднішній період, коли ми знову взяли як чужі ідеї, так і чужі інститути, які, проте, нічого не змінюють у нашому суспільстві. Тобто запозичувати чуже не така легка справа. Є й інша сторона цієї медалі. Коли робити такий крок навмисно, сподіваючись на помилки об’єкта впливу, відкривається безліч можливостей.

І тоді й тепер ми маємо справу з уведенням чужої міфології. Кожна соціальна міфологія стоїть на тому, що вона найсправедливіша, тому їй важко заперечити. І ще одним висновком має бути таке: тоді можна спеціально конструювати тексти, розуміння яких матиме негативні наслідки, особливо при намаганні втілити їх у життя. В даному випадку це відбувається, бо тексти було зроблено під іншу культуру чи цивілізацію.

Ключевський зауважив ще одну цікаву характеристику тогочасного стану – падіння рівня управління з боку правлячого, а на той час це було дворянство, класу (Ключевский В.О. Курс русской истории. Часть V // Ключевский В.О. Сочинения в 9 тт. – Т. V. – М., 1989. – С. 166–167). При Катерині зникло обов’язкове для дворян військово-технічне навчання. Як наслідок, зростають можливості для різних типів дозвілля, бо стало більше вільного часу. Дворянство стало читати, вихоплюючи з книг ідеї, які були поширеними в чужій літературі. Цей тип виховання створив дворянство, не здатне керувати, оскільки воно спиралося на, як пише Ключевський, «убогі політичні й моральні засоби». Він жив, наприклад, у тульському селі з Вольтером у руці, але все в нього було чужим, завезеним, ніяк не прив’язаним до цієї дійсності, з якою його не пов’язували живі інтереси. Ключевський підкреслює: «Чужий між своїми, він намагався стати своїм між чужими і, звісно. не став: на Заході, за кордоном, у ньому бачили переодягненого татарина, а в Росії на нього дивилися як на француза, що випадково народився в Росії». Останні слова передають модель сучасного олігарха. Але сьогодні вона не є такою хворобливою, оскільки олігархи й не намагаються мати зв’язки з українською дійсністю, де вони заробляють гроші, оскільки вони живуть не в селі, а на Заході. Але Ключевскький побачив те, чого не помічаємо ми, це занижує рівень управління країною. Саме тому вона й живе з кожним роком гірше.

В одному зі своїх інтерв’ю Явлінський каже гарні слова про наш сучасний стан: «У людей в головах залишилися ці події. А у кожної з цих подій є автори і є прямі учасники, їх усіх дуже добре знають. На щастя, ми ще не віддалені на сотні років, аби це можна було забути. Або до нещастя, навіть не знаю. Отже, все прекрасно відомо. І проблема частково полягає саме в тому, що ніхто не провів необхідну роботу для того, щоб те, про що ми зараз говоримо, було усвідомлене, було з’ясоване, проаналізоване... з тієї точки зору, аби це не повторювалося».

Закриті структури (формальні і неформальні) все одно впливатимуть на політику в Україні. Тому завданням захисту завжди буде вивести ситуацію у відкритий простір, де двобій може відбутися із відкритим забралом.