Особливості масової міфокультури

00:00,
8 Квітня 2012
207783

Особливості масової міфокультури

00:00,
8 Квітня 2012
207783
Особливості масової міфокультури
«Ну, постривай» − це міф, оскільки він будується на трансформації моделі світу, адже робить Зайця сильнішим за Вовка. 

Сьогодні масова культура радше експлуатує міфи, а не творить їх, оскільки їхню функцію – пояснення великого світу – заблоковано з різних причин. Масова культура пояснює свій малий світ, на якому базується. Для об’єднання понять «масова культура» та «її міфи» ми користуємося терміном «масова міфокультура».

Міф у великому розумінні мав такі особливості:

- дія в ньому відбувається на базовому рівні між богами й людьми,

- тільки конфлікт і боротьба дозволяють виконати цю дію,

- наслідки цієї дії мають системний характер.

Візьмімо міф про Прометея, він ідеально лягає в ці три параметри. Прометей обманом забирає вогонь від богів, і тепер цей вогонь ми можемо побачити в мільйонах вогників на побутових кухнях.

Міф масової культури, наприклад, «Ну, постривай» режисера Котьоночкіна, працює на рівні ситуації, що розгортається в обмеженому просторі й часі. Це міф, оскільки він будується на трансформації моделі світу, адже робить Зайця сильнішим за Вовка.

Американці в сорокові роки мали мультфільми про кота Тома й мишеня Джеррі. Його сюжет однотипний до сюжету «Ну, постривай». Тож у якості первинного цей сюжет міг бути лише при надійно закритій залізній завісі. Щоправда, син режисера Котьоночкін божиться: батько не бачив «оригіналу», відеомагнітофон у них з’явився лише в 1987-му, а перша серія «Ну, постривай!» вийшла вже в 1969-му. На жаль, це важко назвати аргументом, адже власний магнітофон не є єдиним джерелом отримання інформації.

Є ще одна принципова відмінність. Американський варіант існував у достатньо конкурентному середовищі серед інших героїв. У нашому ж випадку лідери чи в кіно, чи в літературі відразу захоплювали масову аудиторію надзвичайних масштабів. Реально вони ставали монополістами зі впливу на громадську думку.

Ідеєю радянського сценарію й мультфільму, який висувала студія «Союзмультфільм», було таке: «не слід ображати малого, бо сам отримаєш у відповідь». Це нормальна аксіома поведінки, яку слід уводити у суспільство. І людські суспільства в усі віки поширювали саме таку аксіоматику.

Іранський професор Болхарі виступив проти мультсеріалу «Том і Джері», оскільки той, на його думку, спрямований на реабілітацію євреїв, яких виведено в образі мишеняти. І тут нас зацікавило інше: справжні симпатії авторів серіалу реально зміщено, вони лежать саме на мишах, а не на котах. Хоча в реальності все навпаки: миші є негативним об’єктом, а коти – позитивним. Усе життя людство жило саме так. Але раптом (США в сорокові, СРСР – у сімдесяті) цей вектор було змінено.

Є дві можливі причини: або вичерпаність традиційної сюжетики, або наявність глобальніших конструкторів нашого життя, які в такий спосіб починають свої проекти з роботи саме на рівні віртуального світу.

Тому намагання Ірану захиститися зрозумілі. Там інша віртуальна система, і вона зазнає атаки. Атаки на рівні фізичному чи інформаційному вже стали зрозумілими. Атака на рівні віртуального простору взагалі не має прикмет атаки фізичного простору. Інформаційна чи віртуальна атака зберігають у цілісності те, що атакується при нападі у фізичному просторі – фізичне тіло.

ТИП АТАКИ

ЩО АТАКУЄТЬСЯ

ЩО ЗБЕРІГАЄТЬСЯ НЕЗМІННИМ

Фізична

Фізичне тіло

Фізичний контекст

Інформаційна

Інформаційний контекст

Фізичне тіло і фізичний контекст

Віртуальна

Віртуальний контекст

Фізичне тіло

Кадірі, керівник департаменту іграшок Іранського центру розвитку дитини, теж виступає досить категорично, мотивуючи заборону ляльок Барбі: «Ми концентруємося на тому, щоб робити іранських ляльок. Слід нагадати, що ввозити ляльок Барбі в країну заборонено. Ми не хочемо імпортували в Іран й інших ляльок. Якщо ви побачити цих ляльок на іранських базарах, це контрабанда. Ми хочемо створити середовище, яке відповідатиме дітям і в якому вони виграватимуть, граючи з ляльками, що матимуть культурну цінність. Це дасть змогу розвивати культуру в дітей, на яких не впливатиме імпортована культура».

До речі, це нагадує висловлювання відомого історика Ключевського (в якого й дисертація була якраз на тему іноземних упливів на Росію) про те, що разом із іграшкою чи іншим артефактом ми переносимо, навіть не розуміючи цього, й систему мислення того, хто її створив. Слід додати, що Росія на той час мала однотипну з сьогоднішнім Іраном систему поєднання релігії й суспільства. Це вже потім релігію було відділено від суспільства.

Була спроба порівняти західного і російського мультгероя (Хворостов М. Закат мультфильмов. Часть 1, Часть 2, Часть 3). Хворостов виділив такі порівняльні характеристики:

- західний герой – вільний індивідум, російський герой – представник народу, що слугує не абстрактній справедливості, а своєму народові,

- західний герой не знає смерті, російський – готовий прийняти її в ім’я колективних ідеалів, і ця смерть для нього стає вищою нагородою (це, до речі, нагадує варіант радикального ісламу),

- західний герой – одинак, без нього зникне героїзм, російський герой, ідучи на жертву, примножує героїзм.

У цілому можна побачити все це як протиставлення індивідуальної орієнтації героїки й колективної.

Масова культура є нині головним полем, де вирощуються герої. Бурстін уже досить давно підкреслив: раніше герої приходили з фізичного простору, де проявлялися їхні дії, нині ж вони приходять із інформаційного простору (Boorstin D.J. The image. A guide to pseudo-events in America. – New York, 1987). Якщо раніше вони брали участь у події, то нині – у псевдоподії. Тому він називає їх псевдогероями.

Телесеріал «Склад N13» є прикладом творення як власної міфології, так і спирання на базові міфологічні цінності. Однією з таких аксіом є відхилення чужого як ворожого, про що дитина чує розповіді, починаючи з казки про Червоний капелюшок. Чужинець – це небезпечно. Такою слід визнати головну аксіому цього серіалу. Взагалі, всі фільми про прибульців несуть цю ідею, навіть тоді, коли їх замасковано під комедію типу «Людей у чорному». Прибульці стають безпечними лише тоді, коли їх контролює команда професіоналів з боку людства. Телесеріал «Візітери» демонструє більш рідкісний випадок, коли вже прибульці намагаються контролювати землян і все людство. Тобто маємо три варіанти:

- люди контролюють прибульців (приклад – «Люди в чорному»),

- прибульці контролюють людей (приклад – телесеріал «Візитери»),

- війна як контроль із двох боків (приклад – «Війна світів»).

Є досить довгий список фільмів, в сюжеті яких з’являються прибульці.

У «Візітерах» прибульці створюють ситуацію, коли самі люди починають боротися проти П’ятої колони, що заважає прибульцям захопити світ. Прибульці штучно підігрівають любов до себе і ненависть до П’ятої колони, імітуючи напад на себе.

Розенбаум, який змінив Пітерса в ролі шоу-раннера, що в американський термінології об’єднує посади як головного сценариста, так і продюсера фільму, каже про свою подальшу роботу над фільмом: «Нині склалася ситуація, коли є справжній людський спротив, який може перемогти візітерів. А до цього це була зібрана звідусіль команда чотирьох чи п’яти, включаючи священика, агента ФБР. Вони були як повстанці в боротьбі в Лівії – вони ніколи не могли перемогти. Єдиний шанс, який може вивести їх на перемогу, – організований військовий комплекс позаду них».

І це ще одна міфологічна лінія, коли людство повинно само зрозуміти, що добре і що погано. А потім виступити єдиною силою проти прибульців. Окрема хоробра людина нічого не здатна вдіяти. До речі, фільм весь час грає на новій ситуації з терором, яка виникла після 11 вересня. За сюжетом, як бачимо, герої-одинаки не можуть перемогти прибульців. Тобто це є порушенням сюжетики супергероя, який не потребує нічиєї допомоги.

Розенбаум також розповідає про заборону, яку перед ним поставили, коли він прийшов очолити це шоу, – не показувати, як насправді виглядають прибульці. До речі, всі глядачі знають, що вони схожі на рептилій, але це не демонструється.

Інші міфологічні асоціації, на які натякає фільм, досить дивні. Перші творці кажуть про алегорію на нацистську Німеччину і Голокост. Другі, які прийшли пізніше, – про життя після 11 вересня, де є тероризм і ти не знаєш, хто твій сусід. Треті, останні, – що це взагалі алегорія на людське життя.

«Склад N13», де команда урядових агентів відшукує артефакти минулого, легко перекодувався на комікс, тоді як раніше, навпаки, комікси перекладалися в серіали. І це повністю відповідає такому параметру масової культури, як транслятивність, про що багато писав Фіск (Fiske J. Understanding popular culture.- London – New York, 1989). Він підкреслював, що Мадонна існує лише в програмі, а не в застиглому вигляді альбому. Тобто масова культура має принципово транслятивний характер.

Еспенсон, що написала двадцять епізодів серіалу «Баффі, підкорювачка вампірів», є також одним із авторів «Складу N13». Вона підкреслює, що в цьому сюжетів сценарій вигравав від наявності багатьох сценаристів, на відміну від інших проектів. Взагалі, це є нормою: телесеріали, включаючи мильні опери, пишуть цілими командами сценаристів.

До речі, це нагадування про дуже важливу деталь – всі телевізійні серіали пишуться командою. Є загальний сюжет, що зветься синопсисом, його пише головний сценарист, а далі декілька людей розписують дію й діалоги. Тобто на відміну від літератури ми маємо колективну творчість. Коли пише одна людина, вона може відхилятися вбік, заглиблюючись в індивідуальне сприйняття ситуації. Цього не може бути у випадку колективної творчості.

Еспенсон підкреслює, що за базовою освітою вона лінгвіст і збирається колись стати професором. Їй найкраще писати в ліжку з лептопом. Це як сніданок у постіль, тільки замість сніданку – комп’ютер. Тобто західна публіка цікавиться й такими подробицями життя сценаристів, які на нашій території взагалі залишаються невідомими, майже як спічрайтери.

Преса була спочатку налаштована критично до цього серіалу, розглядаючи його як новий варіант старих ідей (його попередники – «Люди в чорному» чи «Бібліотекар», а до цього «П’ятниця 13-те»). Х’юз як головний сценарист «Складу N13» згоден із тим, що серіал має чітку жіночу аудиторію. Своїм супергероєм він вважає Людину-павука, а вже потім він любив «Людей Х».

«Людину-павука» як комікс створив Стен Лі. Втім, тут є нюанси: Кьорбі писав, що це його ідея, яку підхопив Лі, щоправда, це трапилося вже під час спільної роботи. Кьорбі тоді запропонував матеріал, який у нього був. А Лі його підхопив.

Ще один телевізійний сценарист, який працює в цьому серіалі – Рааб. На питання про подібність «Складу N13» й «Х-файлів»він відповідає так: «Одна з речей, на яку багато людей реагують стосовно Складу N13 – це фантастичний або паранормальний елемент. Кожен тиждень маємо різні типи дивних речей, з якими наші герої повинні мати справу, це як Малдер і Скаллі роблять в Х-файлах. Тільки в нашому шоу аномальність, яка походить від артефактів, прив’язано до реальності, доісторичних фігур, а не до прибульців. Є також схожість між нашими головними героями Пітом Латтімером і Майкою Берінг, яких часто порівнюють із Малдером і Скаллі. Але якщо між тими героями є сексуальна напруга, то наші поводяться радше як брат і сестра».

Стосовно своїх уподобань серед супергероїв він каже, що більше любив командну гру, а не окремих героїв. Тому на першому місці в нього «Люди Х». Додамо, що ці комікси було створено теж Лі і Кьорбі. До речі, назва «Люди Х» виникла в результаті того, що видавець загорнув оригінальну назву. Це було одне слово: «Мутанти». Але видавець думав, що публіка не знає, що це означає. А Х – це Х-гени, які є в мутантів і яких немає в нормальних людей. Пізніше телевізійний серіал було зроблено на базі цього коміксу. Це доводить як базовість історій коміксу, які містять лише найсуттєвіше, так і транслятивний характер масової культури.

Міфокультура базується на простому принципі. Його можна сформулювати так: символ меншої сили захоплює символіка вищої сили. Це активно використовує реклама чи політтехнології, коли підводить свої об’єкти під типи символізацій, важливі для цільової аудиторії. Тоді складається ситуація, коли кава чи жуйка, наприклад, стають засобом знайомства з особою протилежної статі.

І в минулому міфи про дії богів були важливішими за дії людей. Тобто сильніший символ захоплював слабший. Серіали про прибульців усе одно базуються на протистоянні Добра і Зла. І Добро повинно перемогти за будь-яку ціну. І що цікаво – воно поки що справді перемагає.

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
epidems.info
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду