Інформаційні війни супроводжують всю історію людства. Спочатку вони були релігійними та ідеологічніми, причому для боротьби з носіями чужих поглядів застосовувалися всі види репресій. В далекому минулому інквізиція чи репресивні апарати тоталітарних держав двадцятого сторіччя вели активну боротьбу з носями чужих ідей.

Найбільш вразливим місцем сучасних складних систем стають процеси прийняття рішень. Саме тому інформація як така поступово почала змінювати свій статус. Вона стала переходити від сили, що допомагала в  бою, до сили основної, яка й вирішує результат війни.

Першим варіантом інформаційної війни можна визнати пропаганду. Вся холодна війна базувалася на механізмах пропаганди, бо механізми гарячої війни не застосовувалися. До речі, потреба пропаганди в холодній війні надала суттєвий поштовх розробці теорії комунікації, бо виникла велика кількість суто прикладних завдань у галузі комунікації.

Французський соціолог Жак Еллюль запропонував розрізняти вертикальну та горизонтальну пропаганди (Ellul J. Propaganda. The formation of men's attitudes. – New York, 1965). Вертикальна – це класичний варіант пропаганди, як ми всі собі її уявляємо, інформаційний потік згори до низу з пасивним реагуванням аудиторії.

Горизонтальну пропаганду Еллюль називає новим винаходом. Вона зветься горизонтальною, бо реалізується в групі, а не йде згори. У цій ситуації всі учасники є рівними, серед них немає лідера.

Еллюль називає дві форми горизонтальної пропаганди: китайська та групова динаміка. В китайському варіанті від кожного учасника вимагається обов'язкове висловлювання власної думки. Американський же варіант групової динаміки стає активною освітою. Індивіди в таких групах учаться говорити та діяти демократично.

Якщо вертикальна пропаганда вимагає великого апарату масових комунікацій, то вертикальна – великої організації людей. До речі, пропаганду він трактує як ірраціональну форму, на відміну від інформації, яку він бачить раціональною. Цікаво, що його погляди на горизонтальну пропаганду багато в чому повторюють сьогоднішній феномен соціальних мереж.

Ж. Еллюль уводить також розрізнення політичної та соціологічної пропаганди. Знову ж таки політична  – те, що ми звикли звати пропагандою. Це техніки впливу держави, партії, адміністрації. Соціологічна ж  працює на об'єднання групи. Це стиль життя й типи поведінки, які є нормою в цьому суспільстві. Соціологічну пропаганду він вважає важчою для розуміння, бо вона є більш непомітною. Якщо політична пропаганда є розповсюдженням ідеології, то соціологічна – її проникненням завдяки існуючим економічним, політичним і соціологічним факторам. В першому випадку мас-медіа є провідником, у другому – економічні та політичні структури.

Еллюль пояснює досвід США тим, що через іміграцію була потреба в створенні психологічної стандартизації. Стиль став використовуватися як засіб уніфікації та інструментарій пропаганди. Ця уніформість працювала й на економіку, створюючи відповідні обсяги американського ринку. Досягти цілей масового споживання неможливо без утворення ідентичних цінностей і поглядів. І тут ми бачимо перетин економіки та політики. Перефразовуючи вислів радянських часів, можна сказати: політика має бути економною. В цьому випадку політика працює на економіку, але й економіка працює на політику, бо був знайдений потрібний їх сімбіоз. Тоталітарні держави повинні витрачати на політику багато грошей через її відіріваність від економіки.

Розрізнення вертикальної/горизонтальної пропаганди та політичної/соціологічної на перший погляд можуть здаватися тотожними. Але в них акцентуються різні базові параметри. Вертикальна/горизонтальна стосуються напряму комунікації, що породжує ієрархічність. Саме тому йдеться й про лідера. У випадку розрізнення політичної/соціологічної пропаганди акцентується тип медіа, коли за нього беруться й інститути суспільства.

Якщо застосувати принцип непомітності як ознаку ефективності, то слід визнати, що «переможцем» у першому виді буде горизонтальна пропаганда, бо вона не є зовнішньою до групи. У другому варіанті «переможцем» буде соціологічна пропаганда, бо про неї, окрім Еллюля, ніхто й не думав.

Якщо пропаганда, як здається, знаходиться в минулому (бо цей термін не любить західне супільство, вважаючи його прикметою тоталітаризму), то сьогоднішній бізнес активно використовує методи впливу під іншими іменами – паблік рілейшнз (PR) і реклама. До речі, жодна західна урядова структура не може мати також у своєму складі ніякого відділу по зв'язках із громадськістю, як у нас, бо це вважається використанням грошей платників податків на власну рекламу. Тому західні структури такого плану називаються відділами з комунікацій.

Інформаційна війна – термін публіцистів, він не використовується в професійному середовищі, де його замінили на інформаційні чи психологічні операції. Однією з причин цього стало те, що війна не може вестися в мирний період, а операції можуть.

Але перші книжки в цій сфері так і звалися: наприклад, книга Дороті Деннінг «Інформаційна війна та  безпека» (Denning D.E. Information warfare and security. – Reading etc., 1999). Це, в першу чергу, технічно зорієнтована книга, але вона не залишає без розгляду жодної проблеми, яка виникає в цій сфері.

Тут також слід нагадати, що перші дослідження питання були зроблені професорами американського Авіаційного університету в рамках військового проекту, де аналізувалася війна, наприклад, 2020 року. А дослідження ці велися ще в дев'яностих роках. Можна собі уявити, що, вивчаючи майбутню війну на десятки років уперед, нам важко побачити, якою саме буде техніка того періоду, тому акцент майже автоматично буде зміщуватися на зміни в людських можливостях. Ми повинні побачити, що зміниться в солдата та його опонента/ворога.

Р. Шафранські був одним з тих полковників-професорів із військово-повітряних сил США, які першими розробляли принципи майбутньої війни (Szafranski R. Neocortical warfare? The acme of skill // In Athena's camp. Preparing for conflict in the information age. Ed. by  J. Arquilla, D. Ronfeldt. – Santa Monica, 1997). Він бачив збільшення сили в ментальному вимірі й вищих цінностях. Стосовно супротивника це звучить наступним чином [ р. 405]: «Знаючи цінності ворога й використовуючи його репрезентаційну систему, ми можемо рахуватись із завданнями, розмовляти з розумом супротивника вербальною та невербальною мовами». Це передрук роботи 1994 р.

В праці з теорії інформаційної війни 1995 р. Шафранські напише: «Система цілей інформаційної війни може включати кожен елемент епістемології супротивника». Тобто будь-що в його системі знань може стати такою ціллю.

Дж. Стейн у тому ж 1995 р. друкує розвідку «Інформаційна війна», де теж акцентує, що інформаційна війна має справу з ідеями та епістемологією. Стосовно більш конкретних цілей він стверджує наступне: «Метою інформаційної війни є людський розум, особливо той, який приймає ключові рішення війни та миру, а також той, що приймає ключові рішення стосовно того, де, коли та як застосувати потенціал і можливості, які є в їхніх стратегічних структурах».

Тобто ми бачимо, що тоді, в 1995 р., інформаційна війна уявлялася навіть більш складним феноменом, ніж ми розуміємо її зараз. Чітко наголошується, що метою є розум супротивника. Вона є не війною інформації, як сьогодні, а війною знань. І це є найближчим завданням розвитку цієї сфери. Хоча ми можемо визнати, що, наприклад, перебудова була якраз війною знань, коли базові знання та цінності були замінені в цілої країни.

Австралійській підполковник Д. Коннері теж бачить майбутню війну як війну знань. Він акцентує, що окрім фізичного та інформаційного існує ще й когнітивний вимір. Саме там відбувається людське мислення. Коннері вважає, що війна знань створює події чи інформацію, які не відповідають очікуванням опонента, ведучи його до розуміння того, що ціна конфлікту є дуже високою й не виправдовує перемоги. Косово та Ірак, на його думку, демонструють деякі аспекти війни знань. У 1996 р.  французькі дослідники говорили про зміни парадигми інформаційної війни в бік війни знань. Автор цього дослідження, Філіпп Бомар, підкреслює те, що американські та французькі проекти більше говорять про обмін інформацією, але ніхто не займається інструментарієм її соціалізації, який би полегшував творення колективних інтерпретацій. У своїх роботах він випадково потрапив на поле інформаційних війн, але його основне зауваження варте уваги: «В парадигмі війни знань стратегічна перевага залежить не від концентрації на фактах і числах, а від  взаємно доповнюючого розуму тих, хто їх інтерпретує. Національно поширена можливість інтерпретації важить більше, ніж електронні інформаційні супершляхи».

Наступним кроком розвитку цієї парадигмі стає термін 2010 р. – епістемологічна війна. Епістемологія також виникає в контексті розвідувальної роботи (див. тут і тут): «Якщо хочете, назвіть це іграми розуму, але такі аналізи допомогли британцям маніпулювати та контролювати розвідувальні зусилля нацистів у Британії та інших союзних територіях під час Другої світової війни (за допомогою відомоїї ХХ системи). Однотипно багато пізніх розвідувальних зусиль всіх основних учасників холодної війни були намаганням – деякі з яких були успішними, а деякі ні – маніпулювати уявленнями опонента. Справа Носенка є тільки найбільш відомою з них».

До справи Носенка можна додати справу Р.Куклинського, полковника польського генштабу, який перейшов на Захід у жовтні 1981 р. (Данилов А. Мазурка... под бой кремлевских курантов. Спустя 20 лет заговорил высокопоставленный представитель ГРУ в Польше // Независимое военное обозрение.  – 2001. – № 27). Він був правою рукою В.Ярузельського та відповідав за плани введення військового стану в країні. Але це було операцією під назвою «Ляльковод», метою якої було введення в оману американців стосовно відмови СРСР допомагати полякам, бо Куклинський був подвійним радянсько-американським агентом.

Вищезгадана система подвійного хреста (ХХ – номер кімнати), що мала на увазі роботу з подвійними агентами, надала допомогу й англійським шифрувальникам, бо німці передавали надані англійцями повідомлення без змін, що давало змогу пізнавати шифри. Слід підкреслити, що сьогодні активно проводяться конференції на тему онтології для розвідувального товариства.

Ще одним зауваженням до шляхів розвитку технологій інформаційної війни є орієнтація США на технологічний розвиток, яка призвела до створення різних класифікацій саме електронної війни. Взагалі весь спектр розвитку можна побачити по бібліографії робіт у цій сфері, що була підготована військово-морською школою США. Ця бібліографія 2008 року налічує 304 сторінки!

Сьогодні Р.Шафранські працює з  відомим футурологом Елвіном Тоффлером, який знаний по всьому світу своїми аналізами розвитку майбутнього. Його класифікація розвитку людства складається з трьох етапів: аграрного, індустріального та інформаційного. На кожному етапі головним інгредієнтом є різне: земля, потім заводи та фабрики, сьогодні – інформація. Тобто перехід до інформаційної війни не є випадковістю, а відображає стратегію розвитку людства.

І рух військових у бік когнітивного виміру співпадає з їхнім загальним переходом до нових підходів, які спираються на краще знання мислення ворога. Наприклад, у статті 2012 року стверджується наступне: «Стратегічна емпатія є здатністю думати як супротивник. Це вміння виходити з власного розуму й входити в голови інших. Це те, що дозволяє нам розуміти, що саме надихає та обмежує іншу сторону» (Shore Z. A sense of the enemy: refocusing prediction in military and foreign affairs // Joint Force Quarterly. – 2012. – I. 65).

У своїй книзі «Війна та антивійна» Е.Тоффлер наводить приклади того, що найбільш часто використовується для впливу на інших (Toffler A. and H. War and anti-war. Survival at the dawn of the 21st century. – London, 1993):

- звинувачення в звірячості,

- гіперболізація ставок,

- демонізація та дегуманізація опонента,

- поляризація,

- божественні санкції,

- мета-пропаганда, яка дискредитує пропанагду іншої сторони.

Тоффлер також виділяє поняття нішевої війни, бо сьогодні відбувається процес демасифікації повідомлень.

М.Лібікі, який теж у ті давні часи закладав основи теорії інформаційної війни , в своїй останній книзі пропонує розрізняти два типи структур за їхнім реагуванням на шум (Libicki M.C. Conquest in cyberspace. National security and information warfare. – Cambridge, 2007). Він називає ці типи базаром і замком. Якщо базар може вільно реагувати, бо не боїться шуму, замок створює спеціальні захисні механізми, щоб не дозволити його.

М.Лібікі надає наступне досить чітке визначення поняття інформаційної війни [р. 20]: «Інформаційною війною є використання інформації для атаки на інформацію». Це можна розглядати як продовження американського військового погляду на завдання інформаційної війни - як на досягнення інформаційних переваг над супротивником.

Тімоті Томас у свій час написав статтю про дефектність такого типу завдань, що увійшла в його книгу (Thomas T.L. Cyversilhouettes. Shadows over information operations. – Fort Leavenworth, 2005, див. також  книгу про китайську інформаційну теорію та практику – Thomas T.L. Dragon bytes. Chinese information-war theory and practice. – Fort Leavenworth, 2004). Аналізуючи ситуацію в Косово, Томас доводить, що інформаціне домінування є міфом. Наприклад, серби у відповідь спокійно використовують телефон і радіо для передачі військової інформації.

Першою інформаційною війною вважають війну в Перській затоці 1991 р. (див. тут і тут). П.Тейлор, який багато писав на ці теми і в свій час багато консультував військових, все ж більше аналізував пропаганду та роботу журналістів на війні (Taylor P.M. Munitions of the mind. A history of propaganda from the ancient world to the present day. – Manchester – New York, 1995;  Moorcraft P.L., Taylor P.M. Shooting the messenger. The political impact of war reporting. – Washington, 2008). Для англійців він був спеціалістом № 1 у цій сфері.

Дж.Аркілла є чи не найпершим на сьогодні американським вченим із питань інформаційної війни. Для РЕНД він створив американську інформаційну стратегію (Arquilla J., Ronfeldt D. The emergence of noopolitik. Toward an American information strategy. – Santa Monica, 1999). А далі кожен його новий текст був проривом у галузі осмислення реалій інформаційного протиборства. Наприклад, це стосувалося чи принципів кібервійни (Arquilla J., Ronfeldt D. Cyberwar is coming! // In Athena's camp. Preparing for conflict in the information age. Ed. by  J. Arquilla, D. Ronfeldt. – Santa Monica, 1997), чи принципів мережевої війни (Arquilla J., Ronfeldt D. The advent of netwar. Ed. by  J. Arquilla, D. Ronfeldt. // Networks and netwars. – Santa Monica, 2001). В останньому випадку він сформулював правило, що ефективно працювати проти мережевої структури може тільки мережева структура, тому ієрархічні, які належать державі, завжди будуть програвати мережевим.

Аркілла сформулював такі три правила цієї боротьби:

- ієрархіям важко боротися з мережами,

- потрібні мережі, щоб воювати з мережами,

- той, хто освоїть першим мережеві форми, буде мати суттєві переваги.

Коли американці перейшли до розуміння того, що вони увійшли в довгу війну, вони стали більше цікавитися операціями впливу, бо зросла необхідність вибудовувати стосунки з місцевим населенням. Аркілла перераховує особливості використання операцій впливу американськими військовими (Arquilla J. Worst enemy. – Chicago, 2008), див. також цілі томи досліджень з операцій впливу (Influence warfare. How terrorists and governments fight to shape perceptions in a war of ideas. Ed. by J.J.F. Forest. – Westport – London, 2009; Ideas as weapons. Influence and perception in modern warfare. Ed. by G.J. David Jr., T.R. McKeldin III. – Washington, 2009):

- операції впливу не використовуються проти власного населення,

- операції впливу не мають використовувати брехню,

- вплив на поведінку інших не базується лише на повторенні месседжу, слід ще слухати та вміти робити поступки.

Сучасний стан західної навчальної (і одночасно академічної) літератури з питань інформаційних операцій можна побачити в цілий серії посібників, що були зроблені за редакцією чи авторством Л.Армістіда (Information operations. Warfare and the hard reality of soft power. Ed. by L. Armistead. - Washington, 2004; Information warfare. Separating hype from reality. Ed. by L. Armistead.- Washington, 2007; Armistead L. Information operations matters. Best practices. - Washington, 2010). Він – австралієць, а книжки виходять у США. Взагалі англомовна академічна спільнота є найсильнішою в цій сфері.

Є ще один аспект, який ніколи не піднімається в західній літературі, бо військові мають справу виключно з іноземним супротивником. Але цей інформаційно-комунікативний апарат і створюється, спираючись на внутрішній досвід, і застосовується також в середині країни в політичній боротьбі. Часто відбувається просто взаємозаміна термінів, якими позначають спеціалістів у цій сфері. У Великобританії, наприклад, великого поширення набула спеціальність спін-доктора, функцією якого є корекція інформаційного простору, якщо ситуаіця розвивається не так, як планувалося.

Справді серйозну підтримку військовим можуть дати результати когнітивних досліджень, які сьогодні інтенсивно та масово відбуваються в США (Lakoff G. Don't think of and elephant. - White River Junction, 2004; Lakoff G. Thinking points. Communicating our American values and vision. - New Yor, 2006; Lakoff G. The political mind. A cognitive scientist's guide to your brain and its politics. - New York etc., 2009; Westen D. The political brain. The role of emotion in deciding the fate of the nation. - New York, 2007; Luntz F. Words that work. It's not what you say, it's what people hear. - New York, 2007). Сьогоднішні політичні психологи, наприклад, можуть надавати достатньо об'єктивні поради політикам, про що та як розмовляти з населенням. І цей досвід легко може бути перенесений на зовнішній фронт.

З числа нових підходів не гуманітарного, а технічного плану слід згадати проект HAARP, антени якого стоять на Алясці (див. тут, тут, тут і тут). Він, як виявляється, не тільки має здатність продукувати землетруси чи цунамі, а й переривати будь-які комунікації чи зберігати здатність підтримувати комунікації тоді, коли ніде їх вже не буде. Є також гіпотеза стосовно його впливу на свідомість і поведінку на великих територіях, що пов'язано з впливом електромагнітних хвиль конкретних частот. Жо речі, професор Гордон МакДональд, із імя'м якого пов'язують ідеї HAARP, що вилилися в так звану погодну (кліматичну) війну, відповідав, що він не пам'ятає, скільки його робіт були засекреченими (див. тут і тут).

Єдине зауваження, яке тут може бути, це те, що ці хвилі можуть підтримувати, наприклад, депресію, але це комунікація без контенту. Тобто нам прийдеться виділяти два види комунікацій: контентну і безконтенту, коли цей напрямок отримає або реалізацію, або якийсь подальший розвиток. Правда, колись один із високопосадовцв КДБ сказав, що під час перебудови по всьому периметру СРСР стояли відповідні ретранслятори (див. також погляд із російської сторони на ці проблеми тут і тут).

Безконтентна комунікація буде по своїй дії нагадувати соціологічну пропаганду Ж.Еллюля, коли самі контексти життя підштовхує людину до «правильного» мислення.

Інформаційні війни давно зайняли належне місце у військовій парадигмі. Існує інфраструктура відповідної підготовки спеціалістів та їх місце у військовій ієрархії. Все це трапилося на наших очах, коли прийшло нове бачення війни, що було підказане новим інструментарієм – інформаційним. Це також співпало зі зміною парадигми війни в цілому, що реалізувалася в переході військових і до нелегальних видів зброї, і до більш складної роботи з населенням. Причому сьогодні чітко стало зрозумілим, що важливим компонентом для виграшу є не лише населення ворожої сторони, а й власне населення, бо війни можуть виграватися на полі боя, а програватися в свідомості людей.