Прискорені зміни, в центрі яких опинилося людство, дозволяють нам бачити їх на власні очі. Раніше зміни відбувалися між поколіннями, й тому не були такими помітними. Сьогодні зміни відбуваються протягом життя одного покоління. Якщо міняється світ, то автоматично, хоча і з запізненням, повинна адаптуватися до цих змін і модель світу, записана в наших головах. Стара модель світу підказуватиме нам хибні правила, що призводитиме до помилок у поведінці. Якщо за старими правилами, наприклад, до 1917 р. належність до дворянства була позитивом, то після 1917 р. вона стала негативом, який вів до нещасливого кінця. Інший приклад: у нас повністю змінилися моделі успіху до 1991 р. й після.

Такі переходи полегшуються, коли проходять через шокову терапію. Це робив гітлерівський концтабір, і це ж робила перебудова: вони скасували старі кар’єрні переходи, створюючи нові види соціальних ліфтів. Соціосистема весь час адаптується до змін.

Хаос, у першу чергу, є виявом помилкової моделі світу, яка породжує неадекватні типи поведінки. Ці типи раніше були вдалими (наприклад, до канцтабору чи до перебудови), а потім стали вести людину не вгору, а вниз.

Довгосторокову модель світу пропонує освіта. Саме через неї проходить юнацтво, отримуючи новий список ворогів і друзів держави. Те саме робить масова культура, яка виховує тих, хто вже пройшов школу і став дорослим чи просто погано там вчиться. Освіта є генератором політичних смислів, які виявляються вписаними в знання. Для України яскравим прикладом стало переписування шкільних підручників історії при приході до влади нових президентів (і Віктора Ющенка, і Віктора Януковича).

К. Робінсон (див. його біо, його персональний сайт – sirkenrobinson.com/skr, він навіть здобув звання лицаря, тому до нього звертаються «сер») виступив із фундаментальною критикою сучасної парадигми освіти, вважаючи її рудиментом індустріальної епохи. Відповідно зростає освітній розрив між бідними й багатими. Це відбувається тому, що багаті батьки інвестують значно більше в освіту своїх дітей. У бідних батьків, а сьогодні це частіше сім’ї з одним дорослим, не має достатньо ані грошей, ані часу на ці цілі. Тож їхні діти будуть запрограмованими на бідність.

Робінсон бачить у системі освіти дві складові. Це економічна складова і створення культурної ідентичності. Індустріальний характер наших шкіл він вбачає в тому, що вони організовані як фабричні лінії. Маємо дзвоник, спеціалізацію за предметами, діти об’єднуються за віком.

Робінсон підкреслює низку недоліків сучасної системи освіти:

- дітей не вчать різноманітності – можливості різних відповідей на питання,

- люди найкраще вчаться у групі, що суперечить намаганню атомізувати їх і оцінювати окремо,

- все це свідчить про культуру наших інституцій, звички інституцій та середовище, в якому вони функціонують.

К. Шіркі, відомий теоретик інтернету й інформаційного суспільства (див. про нього тут і тут, його сайт – www.shirky.com), в одній зі своїх статей акцентує увагу на тому, що перехід від аграрного до індустріального суспільства супроводжувався збільшенням споживання джину. Бо люди не мали інших засобів, щоб компенсувати ту напругу, яку на них поклало нове суспільство. До речі, джин у цьому випадку підпадає під поняття критичної технології.

Нині в ролі такої критичної технології для зняття нової напруги виступає телебачення. Саме напруга в житті створює потяг людей до спрощених моделей світу, які активно продукує телебачення у вигляді численних серіалів. Новини теж допомагають у створенні моделі світу, де є прості відповіді на будь-які питання.

І так було до того часу, поки люди не зрозуміли: є не лише криза, перед ними є нові можливості. Саме тоді виникають нові інституції суспільства нового типу. Це публічні бібліотеки й музеї, це освіта для дітей, це обрання лідерів. Сьогодні на цю роль претендують телебачення, ситкоми. Тільки у США люди витрачають на це щорічно дві сотні мільярдів годин.

Але люди хочуть не лише дивитися, вони хочуть самі створювати контент і ділитися ним. Традиційні американські медіа принципово не хочуть збільшення можливостей громадян створювати, копіювати, зберігати, дітися власним медіапродуктом. Це відбувається завжди, коли технологія збільшує свободу споживача над медіа.

Шіркі підкреслює, що у США ніколи не було масового ринку для якісної журналістики. Масовий ринок був лише для друкованої реклами, що поєднувався з розважальністю, думками та інформацією. І це можна зрозуміти, поглянувши на тенденції розвитку журналістики в Україні. Реально якісна журналістика є досить маргінальним трендом. Ринок має запит на гламур чи прості рецепти виживання в цьому складному світі, куди раптово потрапив громадянин України.

Інституції зменшують той вибір, який мають їхні члени, бо це дає можливість концентруватися на інших варіантах, як вважається в одній відомій теорії фірми. Те саме відбувається з медіа. Редактори обирають картинку на обкладинку часопису, але не роблять вибору, чи не перейти до продажу морозива. Відповідно інституції зменшують вибір, який треба робити громадянам. Новини – це те, що з’явилося в газеті чи на телебаченні. Рекламники знають, як дістатися покупця, політики – виборця.

Інтернет породив ще одну площину чи вимір дійсності – велику кількість інформації, яку наразі важко охопити доступними нині методами аналізу. Це гори інформації, якими слід навчитися користуватися. Давоський форум-2012 прирівняв цю велику інформаційну складову до золота чи грошей (див. також тут). Цей текст починається з прикладу дослідження, в якому група вчених із Сан-Франциско за моделями зв’язку між мобільними телефонами дають прогноз розповсюдження хвороби у світі. Інформація про мобільний зв’язок прив’язана до конкретних людей. З іншого боку, це може бути єдиною формою інтерактивної технології для людини з незначними статками. Ця інформація в результаті дає картинку поведінки індивідуальних споживачів, що краще, ніж розглядати населення в цілому.

Американські військові застосовують для аналізу ситуації в Афганістані іншу модель роботи з великим масивом інформації. Вона має назву Nexus 7 (див. тут, тут і тут). Тут їх у першу чергу цікавить поведінка місцевого населення. І такі прогнози робляться на базі обробки великих обсягів різноманітної інформації.

Д. Кілкуллен, відомий спеціаліст із боротьби з повстанцями, каже: «Люди залишають після себе електронні сліди. Якщо об’єднати ці сліди потрібним чином, то можна побачити, де є падіння доходів, де люди відчувають страх, де вмирають діти. З технологією приходить прозорість. З технологією приходить здатність бачити, де інструментарій працює, а де – ні».

Мережевий інструментарій, із яким американці перемогли в останніх війнах, виявився недієздатним у ситуації миру. Тут головними стають соціальні мережі, а не електронні. Спеціаліст із психологічної війни каже: «Я знаходжу необхідних людей, на яких впливаю, а вони впливають на всіх інших». Це, зокрема, пов’язано з тим, що арабська культура базується на усній традиції, тому найголовнішою зброєю стає розмова.

Інтернет надав також нові методи боротьби з витоками інформації. Як кажуть спеціалісти в цій сфері: «Нам не треба питати, з ким ви розмовляли. Ми знаємо це». Сьогодні об’єктом вивчення стає все: і мобільні телефони, і кредитні картки, ‘ авіаквитки... Все це джерела, які слід вивчати.

Ще одним джерелом особистої інформації став Facebook. Студент М. Шремс із Віденського університету спромігся після 22-го звертання до компанії отримати компакт-диск з інформацією про себе. Це було 1200 сторінок! Там були навіть чати і фотографії, які користувач вилучив. Вони теж були в цій базі з позначкою «вилучено». Тепер він створив у боротьбі з Facebook сайт «Європа проти Фейсбуку». Там можна побачити, як Європейська Комісія і європейські країни захищаються від такої політики Facebook.

Facebook у черговий раз потрапив під обстріл через його активне використання спецслужбами (див. тут, тут і тут). Нова модель вторгнення в чужі бази даних здобула назву «людина всередині» (MITM – «man in the middle»). Мається на увазі, що люди обмінюються своїми персональними даними в соціальних медіа не безпосередньо, як їм здається, а через невідомих, які перебувають між ними.

Нова економіка виникає тоді, коли виникають нові шляхи реалізації товарів і послуг. К. Андерсон присвятив цілу книгу проблемам того, як побудувати економіку на принципах безкоштовності деяких товарів і послуг, що сьогодні стало новим трендом (Anderson C. Free. The future of a radical price. - New York, 2009). Поштовх для цього дав інтернет, який створив прецедент нового типу економіки.

Спеціалісти перераховують причини зміщення у безкоштовну економіку (Anderson C. Free. The future of a radical price.- New York, 2009, – р. 140 – 142):

- поставка і потреба: поставка контенту значно зросла, потреба – ні, бо людина має ті ж два вуха чи двоє очей,

- зникнення фізичної форми: фізичні матеріали коштують більше за біти інформації,

- легкість доступу: зміщення в контент, який підтриманий рекламою,

- комп’ютерна індустрія хоче, щоб контент був вільним: Apple, наприклад, не продає музики,

- безкоштовне породження інформації: звідси нехтування копірайтом.

Все це одночасно характеристики нової діґітальної економіки.

Сергій Брін із Google каже цікаву річ стосовно того, що сьогодні інтернет намагаються зробити більш закритим. В інтерв'ю Guardian він підкреслює, що вони з Пейджем не змогли би створити Google, якби в інтернеті того часу домінував Facebook: «Ви повинні грати за їхніми правилами, які по-справжньому обмежують. Той тип середовища, яке розвинув Google, причини, за якими ми могли створити пошукову машину, це відкритість мережі. Коли з'являється дуже багато правил, це буде придушувати інновацію».

До речі, Дж. Аркілла ще більше десяти років писав на тему відкритості, що охороняється (див. тут, а також – Arquilla J., Ronfeldt D. The emergence of noopolitik. Toward an American information strategy. – Santa Monica, 1999). Він вважав, що відкритість дозволила США розвалити СРСР, але тепер настала інша ера – захищеної відкритості.

Нові можливості комп’ютерної ери не просто допомагають людині, а створюють прецедент її повної заміни. Йдеться про нові автоматичні методи роботи з великими масивами інформації, що сьогодні стали проблемою, яка все ж таки піддається вирішенню. Одна з таких фірм «Наративна наука» (Narrative Science) активно завойовує американський ринок (сайт – www.narrativescience.com). Вона працює під гаслом: «Ми трансформуємо інформацію в історії й інсайт». На замовлення фірм вони переробляють великі масиви інформації за їхніми інтересами.

Цей новий підхід активно обговорюється пресою. І основні реакції можна зрозуміти за назвами цих статей. Наприклад, Wired запитує: «Чи може алгоритм написати кращу новину, аніж журналіст?» (Arquilla J., Ronfeldt D. Looking ahead: preparing for information-age conflict // In Athena's camp. Preparing for conflict in the information age. Ed. by J. Arquilla, D. Ronfeldt. – Santa Monica, 1997). Slate виголошує: «Робот вкрав мою Пулітцерівську премію!», Guardian перепитує «Робот-журналіст: чи є це загибеллю новинної індустрії?». Є також експерименти з генерування статей на політичні теми. Тобто перед нами ефективна технологія, здатна обробляти саме великі масиви інформації. І людина для цього не потрібна.

Розвиток нового типу застосування комп'ютерних ігор призвів не лише до появи того, що має назву «військово-розважального комплексу» через багато років після фрази Ейзенхауера про військово-промисловий комплекс, а й до нових сюжетів і нового контенту (див. тут і тут). Сьогодні ми маємо в результаті як комп’ютеризовані навчальні матеріали, так і революцію у сфері розважальності, чого людство не мало в минулому. І вчитися, і розважатися можна тепер по-новому.

Навіть традиційні професії починають трансформуватися під тиском змін. Наприклад, Н. Тімакова, що була прес-секретарем президента Медведєва, а тепер стала прес-секретарем прем’єра Медведєва, бачить такі зміни в своїй професії: «За останні роки функції прес-секретарів, що представляють владні структури, серйозно еволюціонювали. Тепер завдання прес-секретаря не коментувати і модерувати ЗМІ, а правильно інтерпретувати складні події. Прес-секретар повинен запропонувати своєму керівнику найбільш адекватний вихід з кризової ситуації чи, якщо це позитивна історія, максимально скористатися її плодами. В сучасному швидкому світі ньюзмейкери вже не потребують "інформаційних милиць", якими по суті були прес-секретарі». (За Тімаковою тягнеться також і шлейф «автора снігової революції» з Кремля: див. тут, тут, тут, тут і тут.)

Ми багато говоримо про деінтелектуалізацію сучасного світу, концентруючись більше на масовій людині. Але ті ж процеси оглядачі підмітили в змінах серед російських міністрів. Це стали називати появою «тіней тіней». Бо спочатку були справжні управлінці, потім – їхні тіні, а нині прийшла черга й тіней тіней. І отже, ще один новий тренд реалізував себе.

Світ справді потрапив у нову ситуацію постійного прискорення, коли все змінюється, а завтра буде дуже несхожим на сьогодні. Для освіти головним стають не конкретні знання, як це було завжди, а адаптаційні можливості людини, оскільки знання дуже швидко змінюються. Відповідно й Україна повинна ввести й у власну освіту, й у власну культуру такі варіанти контенту, які розвиватимуть саме адаптаційні здібності людини.