Теоретичне осмислення проблематики інформаційних воєн почалося в дев’яності роки. Першою структурою, яка цим займалася, був американський Авіаційний університет. А спонукали до нових підходів розробки, що велися в системі ВПС, на тему – якою може бути війна 2025 р. (і подальших років). Тобто людям довелося відірватися у своєму мисленні від того, яким буде «залізо», а почати думати про принципово нові сфери.

Втім, історично точкою відліку вважають татаро-монголів, чиїм військам передували чутки, мовляв, якщо ви не здастеся, вас чекають страшні муки. Один із американських полковників порівняв інформаційний простір із повітряним. На повітряний простір звернули увагу тоді, коли з’явилася можливість його експлуатувати, до цього його ніхто не помічав.

Нині можна чітко побачити розділення технічного аспекту й політичного. Техніки-комп’ютерники вибудовують стіни, щоб ніхто не міг увійти. І це справді загроза, бо, наприклад, Китай щоденно здійснює 60–70 атак на Тайвань чи США. В більшості випадків це комерційне зацікавлення в економічних секретах.

Але дивитися слід ширше, не лише з точку зору комп’ютерної спеціалізації. Саме тому в Україні постає проблема мови і не менш важлива проблема власного контенту, про яку ніхто не згадує. Коли ми кажемо, мовляв, перший переклад Гаррі Поттера був українською, ми забуваємо, що це просто чужий комерційний проект. І справді, чужі фільми і бестселери входять у наш простір регулярно. Але це відбувається тільки тому, що в цьому зацікавлений виробник, бо у США, здається, половину грошей кіновиробники заробляють за кордоном. Тому в Європі європейське кіно становить 15–17%.

До речі, слід вивчати (чого ми теж не робимо) функціонування таких країн, як США – Канада чи Великобританія – Ірландія: яким чином там породжується й утримується національна ідентичність в умовах домінування одного інформаційного простору над іншим.

Загалом нині чітко констатується, що до міжнародних відносин, окрім політичного, економічного чи військового, додано ще й інформаційний вимір. Тож виникли нові типи спеціальностей і цілей саме для цього простору.

Термін «інформаційні війни» суто публіцистичний чи політичний, навіть військові його не вживають. Їхній термін – «інформаційні операції», є ще «психологічні операції». Словосполуку «інформаційні війни» не вживають тому, що війни можна вести тоді, коли справді триває війна, тимчасом як операціями можна займатися завжди. Деякі країни додатково надають перевагу власним означенням, наприклад, Австралія замість «інформаційних операцій» вживає термін «інформаційні дії».

Конфлікти в інформаційному просторі відбуваються на постійно, але йдеться про міру цієї конфліктності, її системність. Організоване на рівні держави втручання в інформаційний простір іншої держави і є інформаційною війною.

Втім, тут слід розрізняти втручання з метою відвести інформацію від втручання з метою вкрасти інформацію. Останнє легше загальмувати на технічному рівні, в той же час боротьба з чужим контентом є наразі складним завданням.

Новим трендом також стає перехід від інформаційних операцій до операцій упливу. Для американців це пов’язано зі зміною типу війни, яку вони ведуть. Це тепер а) тривала війна, б) партизанська війна: в партизанських війнах існує досить серйозна залежність від населення, в) слід додати, що сучасні війни також залежать від підтримки власним населенням, із цим також пов’язано використання некінетичної зброї, яка не вбиває.

Україна постійно опиняється в інформаційних конфліктах, внутрішніх і зовнішніх. Внутрішні конфлікти пов’язані з такими «стимуляторами»:

а) політична боротьба, наприклад, вибори інтенсифікують ці процеси,

б) відсутність консенсусу з багатьох питань усередині країни, відсутність власної точки зору на події, тоді ця точка зору починає «миготіти» залежно від того, наприклад, чиї новини ми транслюємо,

в) активність сильніших міжнародних гравців, які проштовхують свою точку зору в інформаційному просторі України,

г) економічні інтереси (приклад – газ), заради яких розгортаються досить серйозні інформаційні кампанії,

д) вплив зовнішніх інформаційних кампаній, відлуння яких стає відчутним в Україні.

Навіть просте спостереження за інформаційним простором іншої країни впливає на поведінку основних гравців усередині країни. Мається на увазі, в першу чергу, Росія, яка створила прецедент розгортання інформаційних війн на пострадянському просторі. Об’єктами її інформаційних кампаній у різний час були: Латвія, Естонія, Грузія, Білорусь, Україна.

Можна констатувати, що на пострадянському просторі спостерігається своєрідний варіант холодної війни. Це закономірний результат розходження економічних, політичних і військових інтересів. Якщо вони різні, а вони справді різні, це відбиватиметься на конкуренції різних точок зору. Причому власна точка зору завжди здаватиметься правильнішою.

Росія завжди розглядатиме пострадянський простір як зону власних інтересів. Коли економіка їй дозволить, вона вийде на рівень реалізації глобальних цілей, оскільки російські експерти чітко підкреслюють: Росія неможлива без глобальних цілей. Відповідно, як виявили ці роки, Україна не може виробити власну модель дійсності, власну точку зору. Тому ми й ходимо між західним і російським варіантами погляду на світ.

Утримання власної моделі світу є важливою проблемою національної безпеки. З одного боку, це економічна проблема, бо треба мати потужні інформаційні ресурси для тиражування цієї моделі в різних типах носіїв (ЗМІ, література, мистецтво, освіта, наука). З іншого боку, це креативна проблема породження власного конкурентного контенту. А соціологія каже, що 85% українців протягом року не тримали в руках жодної книги українського автора. Тобто уявіть собі, що цей досить малий інформаційний потік закінчується нічим – відсутністю читачів.

Список найуспішніших українських письменників завершується прізвищем людини, 244 книжки якої було куплено за рік. І це на 45 мільйонів населення! Без масової культури не буде власної моделі світу. А єдиною нашою масовою культурою є естрадні співаки.

ТИПОВА МОДЕЛЬ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ВІЙНИ

Першим компонентом є фрейм. Факт ніколи не входить сам, він завжди розглядається під певним кутом зору. Це фрейм «суворого батька», за яким США можуть повчати інші країни, розглядаючи їх як дітей (роботи Дж. Лакоффа, як-от Lakoff G. The political brain. – New York etc., 2009). Інший політичний психолог, Д. Вестен, теж пропонує працювати на більш глибинному рівні (Westen D. The political brain. – New York, 2007). Наприклад, заборона зброї може спиратися або на мисливство, або на кримінал.

Фреймом звуться ментальні конструкції, що дозволяють розуміти й інтерпретувати дійсність. У ньому є такі собі валентності, які треба заповнювати. Якщо є агресор, є жертва і герой. Дві сторони по-різному заповнюватимуть ці валентності. Для Росії – Грузія агресор, для Грузії – Росія.

До речі, є правило, згідно з яким не можна боротися з фреймом, бо в такий спосіб ми тільки підсилюємо його. Натомість треба створювати новий фрейм. Саме тому є правило, що слід першими виходити зі своїми інтерпретаціями ситуації. Оскільки змінити вже введену в масову свідомість інтерпретацію набагато важче.

Ще одне правило вимагає використання простих слів. Що мається на увазі? У простих словах працюють навіть моторні асоціації: це крісло, а не меблі, це кіт, а не тварина. «Крісло» ми знаємо на дотик, «меблі» – ні. «Кота» ми знаємо в масі асоціацій, «тварину» – ні. Приклади з останніх інформаційних воєн саме такі: «Украина ворует газ», «Грузия напала, Грузия – агрессор». Це опис ситуації максимально зрозумілою і беззаперечною мовою, що досягається саме переведенням ситуації на мову вулиці. Ці моторні асоціації ще називають роботою тіла, а не розуму.

Чому путінське «мочить в сортире» так гарно сприймалося? Саме через це. Там, здається, навіть були й такі слова, мовляв, один із партнерів «тырит газ».

Другим компонентом є деталізація потрібного фрейму: що більше деталей, то більше віри у цей фрейм. Можемо перерахувати такі напрямки: експерти – візуалізація – потерпілі – «начальники» (що більший конфлікт, то важливіший начальник потрібен для виступу з телеекрану).

Третій компонент – це розширення фрейму. Сюди можна додати звинувачення, жертви, власну невинуватість. Ворог набуває рис усесвітнього масштабу. Типовий український приклад: «Банкова виписує ордери» (до речі, при всіх президентах).

Які фактори підкажуть нам, що перед нами інформаційна кампанія? (А це треба знати, оскільки інформаційна кампанія передує кампанії у фізичному просторі.) Можна підкреслити значущість таких факторів:

- інтенсив: це не випадкове згадування,

- раптовий початок/закінчення,

- системність (наприклад, одразу багато каналів починають говорити на цю тему),

- наперед відомі журналісти, команди, канали спеціалізуються на цій тематиці,

- негатив переходить межу,

- включення «начальників» у ролі головомовців,

- багата візуалізація: безліч картинок, що передають інформацію з різних географічних точок.

Загалом усе, що говориться, перевіряють на фокус-групах (Luntz F. Words that work. – New York, 2008). Наприклад, кожне слово, вимовлене президентом Дж. Бушем, було попередньо перевірено в таких фокус-групах. У результаті перевірок з’явилася, наприклад, рекомендація казати не «капіталізм», а «вільне підприємництво», оскільки американці не люблять слова «капіталізм».

Як наслідок навіть спічрайтери підходять об’єктивніше до своєї роботи. До речі, Ф. Лунц надав республіканцям довгий список таких слів, використання яких слід уникати.

Нині інформаційні війни завершують епоху інтуїтивного підходу, що панував на початку. Адже тепер аудиторію, для якої конструюється меседж, добре вивчено. Військовим у цьому плані багато в чому допоміг бізнес, який саме таким чином просуває свої товари. Інформаційні війни спираються на точки вразливості населення, коли просувають свої ідеї.