Інформаційна політика відповідає на запити трьох сторін: держави, суспільства, окремої людини. Держава більше піклується захисними темами типу інформаційної безпеки чи суверенітету. Суспільство зацікавлене в тому, щоб інформаційний простір слугував цілям модернізації, направляв країну до прогресивного розвитку. Окремий індивід цікавиться доступом до інформації, вимагаючи, щоби держава менше заважала йому в його інформаційних діях.

Інформаційна політика працює з такими чутливими сферами, як: а) контент (стабілізаційний чи дестабілізаційний); б) підтримка традиційних чи руйнівних для суспільства цінностей; в) демократичний, а також інноваційний характер суспільства багато в чому залежать від того, як налаштована інформаційна політика.

Якщо країна ставить перед собою завдання модернізації, то вона не може мати тільки розважальне телебачення, без, наприклад, науково-популярного. У такому випадку на екрані головними героями мають бути не менти з бандитами, а вчені, інженери та винахідники. Тобто дух мислення повинен бути зовсім іншим. Країна з ментами та злодіями блокує розвиток свого мислення.

Ті чи інші проблеми такого типу завжди виникали й будуть виникати в різних країнах. США, наприклад, робить різноманітні кроки, в тому числі за допомогою телебачення та кіно, щоби повернути молодь до природничих наук. Є люди з дипломами докторів, але вони не є громадянами США й не можуть працювати в сфері національної безпеки. Тому в країні констатують, якщо їм не вдасться змінити цю ситуацію, за десять років США може втратити свої передові позиції. 

Інформаційна політика забезпечує функціонування соціосистеми. Прямо та опосередковано вона утримує курс на стабілізацію соціосистеми. Реально вона буде наслідком розподілу влади, коли голос «сильного» буде почутий краще. Демократичні системи утримують серед своїх цілей не лише можливість почути голос сильного гравця, а й забезпечення доступу до інформації для всіх: як до отримання інформації, так і до її висловлення.

Проблема інформаційного суверенітету країни є також досить серйозною. Якщо є кількісний вимір, що отримання більше 20% продуктів з-поза меж країни є проблемою національної безпеки, то слід визнати: такі ж проблеми є і в України в галузі інформаційної безпеки, бо ми досить слабо виробляємо власний контент. А той, що виробляємо, не дуже цікавить громадян – це показують результати соціологічних опитувань стосовно читання чи купівлі книжок українських авторів.

Нові засоби комунікації також входять із ідеєю підтримки існуючого розподілу влади. Першою книгою була Біблія накладом 300 примірників. І тільки потім виникла можливість друкувати й інший контент. Інтернет також був вигаданий як безпечний державний зв'язок на випадок радянської ядерної атаки. Сьогодні він сприймається взагалі як комунікація зі сторони споживача, але насправді там зберігається майже те саме кількісне співвідношення між тими, хто пише, і тими, хто читає.

Телебачення, наприклад, завжди підтримує існуючий у суспільстві розподіл влади. 5 канал часів помаранчевої революції чи ТВі 2012 року, які працюють у контрході, лише підтверджують це правило своєю подальшою долею. Контрхід 5 каналу тоді завершився революцією, а ТВі сьогодні було витіснено з мереж. Тобто просистемні й антисистемні новини не можуть співіснувати в одному полі. Хоча в інших інформаційних просторах вони можуть бути.

Відповідним є і правило, за яким спростування треба розміщувати в тому самому полі, в якому відбулося саме звинувачення. Бо коли на звинувачення в Інтернеті породжується відповідь у телевізійному просторі, це слугує лише ще більшому розповсюдженню звинувачення, бо число отримувачів інформації збільшується. 

Дестабілізуючі теленовини полягають не лише в прямій критиці влади. Це переорієнтація теленовин на розповідь про аварії, вбивства, стихійні лиха. Завдяки ним створюється відчуття того, що в країні є неможливим жоден позитивний проект.

Є також ще один наслідок. Сьогодні набула поширення теорія менеджменту терору (terror management theory). Як визначає цей напрямок один з його засновників Ш. Соломон в інтерв'ю журналу Scientific American, «людство сконструювало уявлення про реальність, яке розділяється індивідами в групі, що дозволяють “управляти” потенційно паралізуючим терором, який виникає від відчуття смерті». Сама теорія, що перевірена сотнями експериментів для різних культур, полягає в тому, що людина змінює свою поведінку під впливом демонстрації їй смерті. Причому ця демонстрація може бути якою завгодно — вербальною, візуальною.

Саме цим, наприклад, творці теорії пояснюють страшну популярність Дж. Буша після 11 вересня. До цього він розглядався як неефективний президент. А після декількох тижнів війни він раптом досяг найвищих оцінок серед виборців.

Ми можемо висунути ще одну гіпотезу для пояснення цього феномену. Війна, як і інші кризові ситуації, зменшує можливості для вибору альтернатив. Це інший світ, ніж той, у якому люди жили до цього. Зменшення альтернативності може вести до полегшення життя людини.

Б. Шварц, наприклад, підкреслює, що збільшення вибору не веде до покращання самопочуття людини, а навпаки (див. тут і тут). Для робітничого класу вибір взагалі є вибором між виключно поганими альтернативами. Б. Шварц навіть каже, що якщо відмовитися від ідеології, що вибір — це добре, можна побачити багато сфер, де навіть не треба надавати людям вибір.

Наявність необмеженого вибору, як вважає Шварц, веде американців до депресії: «Коли ми робимо вибір, отримуємо наслідки та бачимо, що вони не відповідають очікуванням, ми картаємо себе. Неадекватні результати демонструють особистісну помилку, якої могло би не бути, якби ми зробили правильний вибір». Подібні відчуття мали, наприклад, прихильники В. Ющенка під час (і після) його правління.

Б. Шварц бачить ще додаткові нюанси в тому, що вибір одночасно несе депресію та інші вади, коли чверть американців говорять про свою самотність: «Ми витрачаємо менше часу на візити до сусідів. Ми менше часу витрачаємо на візити до батьків, ще менше – до інших родичів. Частково це пов'язано з тим, що ми маємо менше часу, бо ми повинні робити вибір в інших сферах життя. Але частково й тому, що близькі соціальні відносини самі стають предметом вибору».

Яким чином утримується вищеозначене домінування влади на рівні інформаційного простору? Ш. Айєнгар запропонував класифікацію новин на тематичні та епізодичні (Див. - Iyengar S. Is anyone responsible? How teevision frames political issues. - Chicago, 1994; Iyengar S., Kinder D.R. News that matter. Television and American opinion. - Chicago,2010; а також – тут, тут і тут). Тематичні новини ставлять подію в серію однотипних подій, епізодичні — розглядають її виокремлено. Цікаво, що у випадку тематичних новин негатив може бути покладений на владу через серіальність події. У випадку епізодичних подій винним скоріше стає сам герой оповіді.

Ш. Аєнгар ще підкреслює, що американська культура взагалі має нахил до індивідуальної відповідальності. І це слугує тому, що відповідальність політиків стає заниженою.

Телебачення надає перевагу епізодичним новинам ще й тому, що тематичні новини складніше готувати, вони вимагають контексту, історії, експертів тощо. Тому на екрані переважають епізодичні новини, що є більш вигідними для влади. Наприклад, без подання контексту події авіакатастрофа буде виглядати непередбачуваною та випадковою, а не прогнозованою.

Влада використовує також феномен інформаційного порядку денного, коли вигідні для неї події займають місце серед найголовніших подій дня. Якщо на Заході для цього треба робити більш якісний інформаційний продукт, то в нас майже автоматично подія з боку влади привертає більше уваги, ніж подія з боку опозиції.

Третій інструментарій, що активно використовується як владою, так і опозицією, – спін, або корекція інтерпретацій у випадку, коли подія відбулася й факт не може бути змінений. Тоді починає «грати» інтерпретація, що може зробити з малого факту велику подію. Спін утримує увагу населення на потрійній події, а може й переключати цю увагу. Він може утримувати увагу до події, яка вже давно закінчилася. Тобто це постійне коригування інформаційного простору.

Людина обробляє інформацію двома шляхами: основним і неосновним. Перший випадок виникає тоді, коли а) є відповідна мотивація приділити увагу; б) є відповідні когнітивні навички.

Дж. Лакофф відмічає, що інформація уводиться легко, коли йдеться про травматичну подію (Lakoff G. The political mind. A cognitive scientist's guide to your brain and its politics. - New York etc., 2009). Інформація, що уведена за допомогою травматичної події, залишається назавжди. Щоби її зняти, треба мати такого ж рівня іншу травматичну подію, що частіше є неможливим.

Це пояснює шокову терапію, коли за допомогою шоку не дають соціосистемі повернутись у вихідний стан. Наприклад, Н. Клейн прослідкувала входження ліберального капіталізму за допомогою шоку (Klein N. The shock doctrine. The rise of disaster capitalism. - New York, 2007). Але це пояснює і інші факти нашої історії, наприклад, всенародну любов до Сталіна на фоні масових репресій.

Операції впливу базуються на просуванні ідей. Канадські дослідники говорять у цьому плані про ідеї як про «засоби бачення світу» (Racouchot B., Vandomme R. Strategies of influence : the key role of ideas // SITREP. The Journal of the Royal Canadian Military Institute. - 2009. - Vol. 69. - N 2). У результаті такий підхід дозволяє говорити про «концептуальне поле битви», чого не було раніше (Geltzer J.A., Forest J.J.F. Assesing the conceptual battlespace // Influence warfare. How terrorists and governments fight to shape perceptions in a war of ideas. Ed. By J.J.F. Forest. - Westport, 2009).

Сьогодні державне управління повторює той шлях, який був пройдений при виникненні Public relations, коли в зв'язку з поширенням масової демократії відбулося падіння керованості виробництвом. Тогочасні олігархи найняли спеціалістів нового типу, які повернули їм керованість, але за рахунок використання більш непомітних для об'єкту управління методів.

Те саме ми бачимо сьогодні на рівні державного управління, коли державне управління взяло на озброєння два нових методи. Це використання методології підштовхування та індексу щастя. Вся ця ситуація стала активно розвиватися ще й за рахунок економічної кризи 2008 р., коли виникла потреба виконувати ті самі функції, але за рахунок значно зменшеного фінансування.

На використання ідеї підштовхування (див. про неї детальніше - Thaler R.H., Sunstein C.R. Nudge. Improving decisions about health, wealth, and happiness. - New York etc., 2008) першими перейшли Англія та Франція. Вони заклали її як експеримент в сферу медицини, бо там половина грошей витрачається на лікування від хвороб, що є наслідком неправильної поведінки. Це визначається як створення контекстів, які ведуть до правильного вибору, хоча сам вибір і зберігається.

Увага до індексу щастя відображає той факт, що після певної величини збільшення ВНП на душу населення не збільшує щастя населення. Щастя лежить у царині спілкування людей. Філософ уряду Великобританії П. Блонд бачить цю проблему в тому, що і капіталізм, і комунізм атомізували людину для полегшення керування нею. І тепер треба відновлювати зв'язки між людьми. Ми отримуємо різний результат після походу в маленький магазинчик, де всі всіх знали, і до супермаркету, де навіть слова непотрібні.

Тобто в новому світі масові комунікації витіснили комунікації міжособистісні. Людина сьогодні знаходиться скоріше в полі впливу масової комунікації, а не живої. Вона отримує більший за обсягом, яскравіший за якістю, але штучний варіант комунікацій. Своє завдання уряд Великобританії, наприклад, бачить в активації зв'язків людей, створенні різних об'єднань не зверху, а знизу. Але це одночасно є породженням комунікацій, що були втрачені, коли навіть сусіди не розмовляють один з одним.

З точки зору П. Блонда, закінчилася ера колективізму лівих і індивідуалізму правих. Вони мали ті самі інтереси й призвели до тих самих результатів підсилення сильних і послаблення інших. Тому майбутню політику він бачить анти-олігархічною. Він вважає, що сьогодні ми живемо в невідповідності культури, яка є ліволіберальною, і економіки, що є праволіберальною. Ми можемо по-різному ставитися до цих слів, але не можна не погодитися з тим, що такі дослідники шукають принципово нові рецепти нашого життя.

Інформаційна політика торкається всіх сфер нашого життя. Вона обумовлює те чи інше функціонування соціосистеми. Вона навіть може переводити соціосистему на новий рівень розвитку, ведучи її еволюційним чи революційним шляхом.