Інформаційно-комунікативний простір чутливий до всіх змін, у першу чергу економічних та політичних. Тож ми можемо скласти уявлення про майбутні зміни в економічному чи політичному просторах завдяки змінам, що ініціюються в інформаційному просторі. Лауреат Нобелівської премії з економіки 1995 р. Лукас підкреслював взаємовплив економіки й політики. Він вбачав у цьому пояснення, чому так складно робити прогнози в економіці.

Інформаційно-комунікативний простір теж суттєво допомагає політиці. Слід, зокрема, визнати важливість кіно для становлення тоталітарних держав. Телебачення теж завжди підтримує домінантний розподіл влади в державі. Й сучасні вибори відбуваються виключно в цьому просторі.

З 50-х років існує модель зміни влади в країні за допомогою інформаційного компонента соціосистеми, який починає диктувати нові норми політичному, а потім і економічному компонентам. Цю модель було використано в азійських країнах, щоб завадити їхньому переходові до соціалізму. За цією моделлю робилася революція в Ірані. Це також є моделлю як оксамитових і кольорових революцій, так і перебудови.

Вхід у масову свідомість забезпечують масова комунікація й масова культура. Адже ідеологія чи освіта й наука серйозно «охороняються» державою. Сьогоднішні держави взагалі переклали ідеологічні функції на науку й освіту, які фіксують потрібну модель світу і тиражують її для майбутніх поколінь. Освіта тепер виконує функції пропаганди, тому на зміни міністрів освіти хворобливо і по-різному реагують різні сегменти суспільства. «Чуже» може бути допущеним у масову культуру, але не в масову освіту.

Аналіз інформаційного простору дає можливість передбачати тенденції. Наприклад, два останні російські приклади (обговорення потреби зміни іміджу Володимира Путіна з мачо на батька нації, якому дозволено мати зморшки, або звернення прес-секретаря Дмитрія Пєскова до довірених осіб Путіна з проханням про критику президента) засвідчують початок нової комунікативної політики влади.

Глєб Павловський і тепер, після відсторонення від Кремля, підкреслює головну особливість Путіна як першого лідера, здатного пояснювати владу. «Комунікативність влади — дуже важлива риса», – каже він. Узагалі ми звикли вважати таким першим керівником, «що говорить», Михайла Горбачова, який прийшов на заміну тим, хто читав із папірця.

Коли Павловський був «частиною» Кремля, він знайшов ще одну характеристику Володимира Путіна (Павловский Г. Сочинение на вольную тему. Интервью. – Профиль. – 2002. – 15 апреля). Він вважає, що Путін вибудував систему особистих комунікацій із масами громадян. У результаті сам Путін стає засобом масової інформації, а традиційні преса й телебачення – апаратурою для ретрансляції сигналу. Образ Єльцина було створено ЗМІ, тому його легко зруйновали. Взагалі ця модель описує будь-яких селебритіз і пояснює, чому преса не може оминути висвітлення їхніх слів і дій.

Інформаційно-комунікативний простір може вирішувати принципово некомунікативні завдання, в цьому його сила. До речі, ідея останньої книги Павловського «Геніальна влада! Словник абстракцій Кремля» полягає в тому, що держава торгує страхами, від яких вона потім сама і захищає (Павловский Г. Гениальная власть! Словарь абстракций Кремля. – М., 2012). Тобто держава втратила можливість утримувати освіту, медицину, науку, тому вона вигадала собі нову функцію. А щоб вона виглядала якомога потрібнішою, телеекрани й заполонили менти з бандитами, які створюють приховане відчуття страху в глядачів.

У США, до речі, поширена теорія менеджменту терором (ТМТ), відповідно до якої показ людині «явищ смерті» програмує її на інший тип поведінки. Зокрема, в неї активуються етнічні забобони, така людина потребує сильного президента. До речі, приклад функціонування та обрання Буша демонструє вплив саме цих речей. 11 вересня раптово змінило оцінку дій президента Буша: з неефективного президента він став ефективним. Те саме відбулося під час виборів Буша на тлі розпочатої війни (Westen D. The political brain. – New York, 2007). Ми змінюємо контекст, щоб домогтися нового розуміння об’єктів на новому тлі.

На наших очах відбулися принципові зміни в розвитку соціальних наук. Змінився базис: різко зросла об’єктивність. Тому на перше місце вийшли ті науки, якими ми менше за все займаємося. Це нейронаука (нейроіміджінг, нейробіологія, нейрохімія), це теорія прийняття рішень, бо воно є всюди: і в політиці, і в бізнесі, і у військові справі. Відповідно, й держава намагається управляти не лише прийняттям державних рішень, а й прийняттям рішень особистих (як бізнес зробив раніше з покупцями).

Ці нові соціальні науки вийшли на освоєння нових сегментів дійсності: раціональне — емоційне, поверхове — глибинне, масові — нішеві, індивідуальні комунікації. Сьогодні під дослідження підпало навіть сакральне. С. Етрен, чия остання книга зветься «Розмовляючи з ворогом» (Atran S. Talking to the enemy. Faith, brotherhood, and the (un)making of terrorists. – New York, 2010), вивчав саме сакральне (об’єктами вивчення були конфлікт Палестина — Ізраїль та ядерна проблема Ірану, яка, хоч і нова, але для іранців набула сакральних рис). Тобто коштом Пентагону вивчається «святе» на відміну від звичайного і буденного.

Кожний новий комунікативний механізм допомагав людству рухатися вперед. Друкарство (книги та газети) дозволило розпочати накопичення знань у нечуваних обсягах, що в результаті призвело до промислової революції й людське суспільство почало жити в системі постійних змін (Anderson B. Imagined communities. Reflections on the origin and spread of nationalism. – London — New York, 1991). Рукописна книга, за сучасними підрахунками, коштувала дуже багато — близько 20 тисяч доларів. Така книга принципово не могла бути книгою для всіх.

Але це зумовило й негативні тенденції. Почалися релігійні та етнічні війни, оскільки конкурентні ідеї охопили маси. Саме з появою книгодруку пов’язують стрімке зростання націоналізму і появу держав-націй (Silver N. The signal and the noise. Why so many predictions fail — but some don't. – New York, 2012). Тобто новий комунікативний інструментарій створив і нові конфліктні ситуації, а не лише сприяв накопиченню знань.

Щоразу прихід нових медіа супроводжується намаганням держави їх «підкорити», повернувши до наявного розподілу влади в суспільстві й державі. Соціальні медіа (в першу чергу Twitter) створюють новий варіант засобу масової інформації — так звану громадську журналістику. Серед засновників Facebook, зокрема, й венчурний фонд ЦРУ.

Є й зворотні процеси. Книгодрук починався з друку виключно Біблії, потім контент розширився. Інтернет створювався як засіб зв’язку для військових на випадок ядерної атаки з боку СРСР. І знову контент згодом розширився, ставши неосяжним. Тобто в цьому випадку відбувається перехід комунікативної технології від держави до суспільства, а не від суспільства до держави.

Ми можемо зрозуміти це як перехід від контрольованого до неконтрольованого використання комунікативного інструментарію:

- книга: від держави (релігії) до суспільства,

- інтернет: від держави до суспільства.

- пострадянське кіно теж повернулося під дах держави, бо лише вона дає на нього кошти.

Є й негативні наслідки сучасних інформаційно-комунікативних технологій. Інтернет трансформує мозок, люди поступово втрачають здатність читати розлогі тексти. Втрата вміння писати теж веде до непрогнозованих наслідків, оскільки розвиток руки й мозку взаємопов’язаний. Через загрози такого типу лунають заклики повернутися до активного використання письма (див. тут і тут).

Комунікація об’єднує і створює єдине ціле. Держава й суспільство в багатьох випадках зацікавлені мати ціле, а не хаотичний набір індивідів. Це стосується також бізнесу, політики та військової справи.

Островський вважає, що настав час відновлення зруйнованого перебудовою соціального знання. Аналог інфраструктури, що об’єднує матеріальне, він бачить в ультраструктурі, яка повинна об’єднати нематеріальне (див. тут, тут і тут). Саме в цьому контексті він каже про необхідність створення в Росії держкорпорації «Росфілософія», а Америку пропонує розглядати як склад, де можна взяти для використання ті чи інші механізми, що породжують зв’язування суспільних об’єктів.

Сьогоднішній розвиток науки й практики призвів до потреби вивести на перше місце науки про прийняття рішень. Військові, наприклад, виявилися зацікавленими як у власному навчанні, так і в тому, щоб завадити супротивнику в реалізації цих процесів. Це відповідає розробкам Дж. Бойда, який і займався вивченням когнітивних перешкод для супротивника (Coram R. Boyd. The fighter pilot who changed the art of war. – New York, 2002; Hammond G.T. The mind of war. John Boyd and American security. – Washington, 2001).

Військові зайнялися також пошуком нових методів розпізнавання брехні, що в результаті призвело навіть до зміни назви Інституту поліграфії Міністерства оборони США на Військову академію оцінки достовірності. Це пов’язано з тим, що нині крім традиційного поліграфа використовують і багато нових методів.

Ще одним трендом розвитку, який впливатиме на принципову трансформацію інформаційно-комунікативної сфери, стає збільшення чисельності креативного класу. Ідеться про людей, що заробляють розумовою працею. Тимчасом як раніше більшість заробляла фізичною працею. Р. Флоріда вважає, що до креативного класу належить уже третина зайнятих американців (Florida R. The rise of creative class. – New York, 2012). А в них буде (чи повинна бути) інша потреба в інформаційних ресурсах. І це спричинятиме все більшу трансформацію в цій сфері.