Місце зустрічі — Лондон, студія мовника. З одного боку посадили українську «молодь», з іншого — «молодь» російську. Чому саме цих людей запросили до студії — невідомо. Серед професій: активісти, студенти, youtube-блогери, письменники і правозахисники. Говорили вони, звісно, не про YouTube чи університети, а про те, яка країна вільніша, «чий Крим». Спойлер: росіяни назвали його своїм або промовчали.

Чому російська служба ВВС раптом почала активно мирити росіян та українців? Нам не пояснюють. Також узагалі не дається контексту розмові. Жодних ввідних від ведучого Олега Антоненка немає. Він лише на початку називає події п’ятирічної давнини між країнами «драматичними» й каже, що вони збираються з’ясувати у студії, чи можна покращити відносини між Росією та Україною.

Жодного детальнішого бекґраунду глядач не дочекався. ВВС виносить наче за межі обговорення, що Російська Федерація анексувала Крим, що РФ підтримує бойовиків на Донбасі, що з російського «Бука» був збитий МН-17. Але під час розмови «молоді» до цього всього, звісно, не раз зверталися.

Акт 1. Чому ви вільні?

Перше, що просять «молодь» зробити, — написати, чому вони вільні. Відповіді різні: «бо я не в тюрмі», «тому що я тут», «бо я так хочу» і навіть «бо я українець» тощо. З українського боку неодноразово підкреслили, що вважають свою країну вільною.

Але ведучий — очевидно в ролі медіатора конфлікту — вирішив запитати про це й росіян: «А ви вважаєте, що живете у вільній країні?». На це Лідія Годунова, яка вчиться у Фінансовому університеті при уряді РФ, впевнено відповідає, що так, бо там «не вбивають за те, що вони висловлюють свої думки». Тут же Володимир Беглов зі Львова запитав про плачевну ситуацію із правами людини в Криму.

Після таких перепалок ведучий пропонує обговорити відеозвернення українських студентів до росіян — за 2015 рік — і аналогічну відповідь із російського боку.

«Відповідей на звернення українських студентів було декілька. В одному відео російські студенти вибачалися за дії своєї влади, але були відповіді, де говорилося, що на Україні йде громадянська війна, що українці вбивають одне одного, тому ми не будемо робити вигляд, що відповідь була лише одна», — каже ведучий.

В еру постправди, мабуть, не варто дивуватися таким пасажам. Що там «на Україні» за війна, знову ж таки, виноситься за межі дискусії. Є, мовляв, різні думки щодо цього.

Ведучий «широкими мазками» каже:«Був Іловайськ, був збитий боїнг, військово-транспортний літак ІЛ у Луганську». Хто то все позбивав — не акцентуємо.

Каміль Галієв із Росії долучився до розмови скайпом. Він був учасником того відеозвернення російських студентів, де вони вибачалися за дії влади РФ. Пан Галієв назвав анексію Росією Криму — анексією і сказав, що реакція на його відео від співвітчизників була негативною.

На це у студії обурилася росіянка Дар’я Осініна, бо вважає, що про «анексію будь-чого говорити дивно». Зрештою, у студії різні думки — то анексія є, то її немає. А, може, вона і є, і її немає одночасно.

Ведучий: «Проводити референдум можна, але не в ситуації, коли ти спочатку окупуєш територію, а потім його проводиш».

Дар’я: «Про яку окупацію може йтися? Я ніяких “зелених чоловічків” там не бачила… (сама Дар’я не з Криму, а з Москви. — Ред.) Нещодавно була в мене розмова, чи є російські війська на Україні. Смішно про це говорити, коли було проведене розслідування ОБСЄ і було заявлено, що російських військ там немає. Коли представники українського уряду, наприклад, Георгій Тука каже: “Ми дуже сильно намагались знайти там російські війська, але поки в нас офіційних даних про це немає”».

Дівчина відверто маніпулює. Заступник голови моніторингової місії ОБСЄ Александр Хуг ще в жовтні 2018 року назвав «непорозумінням» поширення у ЗМІ його слів про відсутність доказів російської участі у війні на Донбасі. Заступник міністра України з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб Георгій Тука в січні 2018 року заявляв, що до Гаазького трибуналу передано більше тисячі конкретних задокументованих фактів, які говорять про присутність регулярної російської армії на території України.

У студії українці ж лише згадали про слова самого Володимира Путіна, який в інтерв’ю визнав, що війська РФ «забезпечили проведення референдуму».

Але й це Дар’ю не переконало.

Акт 2. Експерименти блогерів.

Ведучий послухав одну сторону й іншу й запропонував подивитися ще два відео, де блогери з youtube-каналу Problematics ходили з українськими й російським прапорами по вулицях Києва, а автори каналу TroyBanShow по Санкт-Петербургу.

Очевидно, що для блогерів — це хайповий контент, який має зібрати перегляди. Кожне з відео подивилися більше мільйона людей. У Києві чоловіка в російському прапорі затримали й відвели у відділок поліції, допитали. У ролику про Росію блогерам тільки погрожував перехожий, а поліцейський перепитував, чи це, бува, не акція. Протести ж у РФ (навіть одиночні) без поперечного узгодження із владою заборонені.

Автори відео для Problematics є у студії. Вони називають такі дії соціальним експериментом. Проте потрібно чітко розуміти: такі ролики абсолютно не показують, як українці ставляться до росіян і навпаки. Такі настрою можуть показати лише соціальні опитування (наприклад, такі), де є репрезентативна вибірка. А у відео — просто випадкові люди на вулиці. І поліція.

Ведучий: «Реакція російської та української поліції відрізняється. Російський поліцейський підходить, каже: “Все нормально”, — і йде. Українська поліція вам каже: “Ви носите прапор країни-агресора”».

Росіянка Лідія Годунова: «І це до тези, що у вас свобода слова».

Українці починають активно захищатися, але чомусь переводять тему на заборону російського телебачення й розвиток медіаграмотності. Володимир Беглов доречно нагадує про те, що українські військові гинуть у той час, як Росія прикривається «інструкторами і гуманітарними помічниками», яких відправляє на Донбас воювати.

Дар’я Осініна знову продовжує в дусі російської пропаганди закликати українців «не бомбити свій народ»на сході, а РФ називає просто посередником у Мінських угодах.

Ведучий: «Здається, проблема в тому, що Росія себе вважає медіатором, а західні країни, які підписували угоди, вважають РФ одним із учасників цього конфлікту і тому санкції щодо неї існують».

Дар’я Осініна: «Так! Так! Українському режиму дуже вигідно перекинути відповідальність на когось». Як вам словосполучення «український режим»? На російському телебаченні його обожнюють.

Росіянин Денис Столяров натомість назвав владу в Росії незаконною й попросив українців «не відмовляти росіянам у людяності».

Акт 3. «Русские не такие плохие»

Коли мова зайшла про розв’язану Росією у 2008 році війну у Грузії, запис відео перервали. Повернулися, коли учасників знову попросили писати на картках. Цього разу — що для них означає сусідня країна. З російського боку так і написали: «сусідня країна», «діалог», а Дар’я Осініна — «братський народ». Хтось із росіян мав згадати про цей міф.

З українського боку про РФ були відповіді «на жаль, країна-агресор», «140 млн людей», «країна, люди», «мої друзі і вороги».

Російський блогер Філіп Чекунов зізнався в любові до України, бо там м’якший клімат і красива архітектура. А також додав: «У вас є проблеми в країні, в нас є проблеми в країні, але не ми цю війну почали. Не російське населення винне у ваших проблемах. Ваш обвинувальний тон бесіди я би хотів попросити змінити. Росіяни співчувають вашим проблемам, майже всі люди вас підтримують». Залишилося ще голуба миру з георгіївською стрічкою пустити.

Український блогер Антон Кукса також почав говорити, що «треба просто залишатися людьми», а «вибачення Росії нічого не дадуть», бо нікого не повернуть.

Ще було питання до росіян, «чий Крим». Дві дівчини відповіли «наш», інші промовчали. І Філіпа Чекунова ще зацікавило, якою мовою думають українці.

Поступово дебати скотилися до рівня «хто перший почав бійку». Наче й немає Олега Сенцова в російській в’язниці. Забули про полонених моряків і відкриту атаку Росії на українські кораблі в Керченській протоці. Все це залишаємо поза лондонською студією.

У результаті отримали дискусію сліпого із глухим. Чи вдалося ведучому, організаторам налагодити діалог між учасниками? Ні. Все це нагадувало студентські заняття з дебатів «чи потрібна евтаназія».

Якщо це дебати, тоді кожен, як це і сталося, відстоює свою позицію. Домовитися, як анонсується в описі відео, тут у принципі не можна було. Наприклад, для вирішення конфліктної ситуації, посередник (у нашому випадку ведучий) має з’ясовувати не позиції супротивників, а їхні інтереси. Ведучий мав би знаходити спільне в їхніх позиціях, переводити конфлікт з емоційного стану в раціональне зважування. Утім, передача була побудована, навпаки, на протиставленні, а Олег Антоненко ще й підливав оливи у вогонь різними контраверсійними відео.

Навіщо російська служба BBC раптом почала в такий специфічний спосіб намагатися домовити між собою громадян України та Росії? І чому саме ці люди опинилися у студії мовника?

На жаль, це дуже нагадує маніпулятивний сюжет про проголошення воєнного стану в Україні російської служби Euronews, журналіст якої видав за думку «молодих киян» слова двох невідомих осіб із київського пабу. Тоді ці люди говорили схоже: вони «за мир, і більшість жителів країни — за мир».

Мабуть, із Лондона просто погано видно гарячу точку на мапі Європи, якою нині є Україна. Можливо, в їхній версії карт за останні роки Росія не розлізлася на територію сусідніх країн. І за 2,4 тис. кілометрів від Києва можна й справді сподіватися на якийсь пошук діалогу у вакуумі.

Проте проблема в тому, що українці не живуть на своєму острові. У нас на кордоні проводять масштабні військові навчання країна, яка має ядерну зброю й мільйонну армію. Яка перекриває доступ до портів в Азовському морі й веде активну інформаційну війну. І тут проблема не в пошуку діалогу, а в тому, на яких умовах він буде закінчений.