Постправда — це брехня. Її можна перевірити і спростувати. Про це каже завідувач відділу Інституту філософії Національної академії наук України Євген Бистрицький. 14 липня в інституті зібралися філософи та медійники, щоб обговорити явище постправди й неспроможність соцмереж та ЗМІ допомогти нам із нею впоратися.

Передумова постправди — неосвіченість публіки, яка легко вірить будь-якому повідомленню. Інтернет посилює цей ефект, значно спрощуючи картину реальності. «Постправда апелює до емоцій, — каже Євген Бистрицький. — Через глобалізацію комунікації кожен може висловити свою думку в публічному просторі і претендує на те, що саме вона істинна. Так ми потрапляємо в добу релятивізму, де немає істини, а всі судження відносні. Постправда пов’язана з цинізмом: люди вважають неправдою все й не хочуть шукати істину». Цинізму сприяє тролінг: будь-яка думка може бути підважена альтернативною.

Постправда допомагає популістам здобути політичний вплив. Вони спрощують ситуацію й фокусуються лише на одній її стороні, залучаючи людей, які емоційно з ними згодні.

Соціальні мережі дозволяють не лише чути когось, але й ствердити себе разом зі своєю ідентичністю, своїм світом. Тому всі попередні теорії комунікації, за словами Євгена Бистрицького, тепер не спрацьовують: ідеться не про те, щоб досягти порозуміння, а про те, щоб нав’язати свій світ іншим.

«Ми живемо в епоху не постправди, а багатьох постправд. Ми потрапили в добу нової весни народів, зростання уваги до національної ідентичності. В цю добу система правд використовується для гібридних воєн», — пояснює Бистрицький.

Його колега з Інституту філософії Олег Білий розповідає, що найбільше фейків продукують держави. Одна з причин цього — прагнення вижити в конкурентному середовищі. Люди, які перебувають при владі, завжди прагнуть захищати свої корпоративні інтереси. Але в демократичних державах між інтересам влади та суспільства знаходять компроміс. Натомість у тоталітарних та авторитарних влада використовує силу для захисту своїх інтересів, а промивання мізків допомагає це легітимізувати.

Ще одна причина бурхливого розвитку постправди — любов людей до міфу. Він, каже Олег Білий, спрощує, заколисує й дає затишок. Істина ж тривожить. Тому люди тягнуться до фейкових новин.

На думку ведучого Суспільного телебачення Юрія Макарова, в час постправди інформаційні процеси не змінюються, лише зростає кількість каналів, якими поширюються повідомлення.

Макаров нагадує слова російського публіциста Олександра Геніса про The New York Times: «Програвши інтернету, розумна газета тепер не стільки ділиться інформацією, як захищає від неї читача, відкриваючи та відбираючи найбільш важливе». Гасло цієї газети — «всі новини, варті друку» — не змінювалося з кінця XIX століття. Хіба що з переходом до інтернету замість друку підставили слово «клік». Але якщо сто років тому видання робило наголос на «всі», то тепер — на «варті». «Публікуємо лише ті новини, які ми, NewYorkTimes, колективний авторитет, завойований десятиліттями, вважаємо важливими. А без решти ви можете обійтися», — формулює цю філософію Юрій Макаров.

Україні, на думку Юрія Макарова, нині потрібно будувати медіабренди, базовані на довірі. Ведучий наводить приклад ініціативи зі створення української помісної православної церкви. За його словами, Москва два дні не висловлювалася з цього приводу — можливо, через те, що новина заскочила Кремль. Тож обговорення було напрочуд конструктивним і неконфліктним.

«Щойно вони отямилися, картина змінилася. Ми самі не розуміємо, наскільки наш інформаційний простір засмічений. І що ми можемо цьому протиставити? Далі стріляти по кожній цілі? Чи все ж створювати бренди, які дозволяють вибудовувати довіру в суспільстві?» — ставить питання Юрій Макаров.

Із довірою скрутно. Наталія Костенко з Інституту соціології розповідає, що 2017 року половина українців не довіряла медіа. 2013 року рівень недовіри був удвічі нижчим.

Наталія Костенко

Із тим, що довіра до засобів масової інформації послабилася, погоджується й виконавча директорка громадської організації «Детектор медіа» Галина Петренко. Згідно з опитуванням, яке «Детектор медіа» проводив разом із Київським міжнародним інститутом соціології, українці споживають інформацію з медіа, але не довіряють їй. Попри те, що авторитет телебачення похитнувся, 85 % опитаних КМІС дивляться загальнонаціональні українські канали.

«5 % дивляться російські ЗМІ. Це начебто не страшно, проте в перерахунку це 1,4 мільйона людей. Із того, що також дуже тривожить: 15 % людей вважає, що війну на Донбасі почала Україна. 33 % не знають, хто розпочав цю війну», — наголосила Галина Петренко.

Виправити цю ситуацію могла би медійна грамотність. Однак перші плоди впровадження медіаграмотності в освіті ми побачимо лише за кілька років. Окрім того, хоча 60 % опитаних уважають медіапросвіту важливою, стільки ж заявили, що не будуть навчатися грамотного поводження з медіа. Дорослі вважають, що медіаграмотність — для дітей і підлітків.

Почесний президент Київської школи економіки Тимофій Милованов радить створювати емоційно насичене середовище й подавати в ньому корисну інформацію. Зокрема, переймати досвід Гарвардського університету. Там виник сучасний медіаосередок із блогами, форумами й відеоканалами. Університет контролює його і фільтрує інформацію, за що люди готові платити. Завдяки якісним фільтрам і цікавому середовищу, каже Милованов, люди охочіше проходять платні онлайн-курси, ніж безкоштовні.

Фото — Володимир Малинка.