За задумом авторів, проект The Noise викриває механізми впливів пропаганди і робить видимими для глядача їх справжнє значення. Художники використали елементи телевізійного шуму та низку образів, звідки й назва - The Noise, «шум».

Як зазначила директорка Американського дому Крісті Енн Хофланд, виставка дає можливість глядачам подивитися на тему пропаганди так, як вони навіть не могли собі її уявити. «У світі зараз дуже важливим є питання медіаманіпуляцій, пропаганди, інформаційних війн, медіаграмотності. Усі ці слова ми постійно зустрічаємо у новинах, в мережі, в дискусіях, у промовах політиків. Ми дуже раді показати цю тему у візуальній формі», - прокоментувала вона.

Зліва направо: художники Олеся Трофименко та Ярослав Коломійчук, кураторка галереї Американського дому Аліна Комісар, директорка Американського дому Крісті Енн Хофланд.

Художники Олеся Трофименко та Ярослав Коломійчук спершу працювали над своїми роботами окремо, поки випадково не дізналися, що їх цікавить одна й та ж тема. «Ця виставка у нас з Ярославом дуже цікаво народилася. Ми якось спілкувалися в невеличкому колі друзів й почали ділитися творчими ідеями, виявилося, що ми рухаємося в один і той же бік. Він робить свої роботи, я роблю свої, але тема співпадає. Чому ж не зробити спільну виставку?» - розповіла Олеся. На її думку, найефективніший спосіб боротися з пропагандою - думати. Художниця вважає, що важливо аналізувати, які думки є нашими власними, а які - нав’язаними ззовні.

Прийом «дегуманізації ворога» у одній із робіт виставки «The Noise».

«Знаю по собі, що це важко, часто ловиш себе на тому, що є у голові певне кліше, вплив якого ти помічаєш лише згодом. Зупиняєш себе: “Стоп! Це не моє”. Звичайно, треба розвивати в собі медіаграмотність, особливо зараз, коли доступ до інформації набагато більший, ніж, скажімо, років 50 тому. Я думаю, що це невід’ємна частина майбутнього, її треба викладати у школах», - розповіла вона.

За словами пані Олесі, до появи таких каналів як радіо, телебачення, інтернет, мистецтво мало набагато більший вплив. «Але це нормально, це розвиток людства. Мистецтво, звісно, виховує або принаймні дає привід замислитися. Інша справа - чи хоче хтось замислитись, чи ні. Й наскільки нам вдається донести свою думку своїми роботами», - підсумувала художниця.   

Художники порівнюють пропаганду з ковдрою, яка накриває розум людини й створює «комфортні умови для сну критичної думки».

Ярослав Коломійчук почав цікавитися пропагандою та її механізмами після того, як це явище стало особливо помітним в українському інформаційному просторі. «Після буремних подій, які почалися в Україні, у мене відбувся крах моєї картини світу, - розповів він. - Я уявляв собі світ зовсім інакшим. Мені здавалося, що такі форми пропаганди, які ми маємо зараз, можуть існувати лише в художніх романах. А в романах це художнє осмислення, перебільшення. Коли я зрозумів, що таке можливо в реальності,  я зрозумів, що світ зовсім інакший. Мене це шокувало. Я певний час навіть був у депресії. Думаю, ми усі пережили цей потужний стрес. Хоча все ще не закінчилось, але мені здається, що ми потроху оговтуємося». Після цього художник почав досліджувати цю тему й знаходити візуальні образи до пропаганди та її форм. Ярослав міркує над тим, аби продовжити працювати над роботами з цієї серії.

«Я для себе зрозумів, що якщо я можу ідентифікувати пропаганду, то я можу з нею боротися. Треба  підвищувати свій імунітет до неї через знання її механізмів. Дуже очевидну пропаганду ми вже можемо ідентифікувати, а з більш тонкими її нюансами ще треба працювати в плані знань, самоосвіти», - додає він. У своїх роботах художники показали популярні пропагандистські прийоми: «багатократного повторення», «навішування ярликів», «дегуманізації ворога».  

На одній із робіт зображено песиголовців, які виступають образом дегуманізації ворога. «Це дуже класичний прийом пропаганди. Для того, аби чинити насильство, в кожній культурі є обмеження. Але ми не можемо вчинити насильство до подібної нам істоти. І що робить пропаганда? Вона створює зі звичайної людини певну істоту, наділену людськими характеристиками, але яка вже людиною не є. Для прикладу, це ті ж “жидобандерівці”. Це працювало і в часи Гебельса, і значно раніше, й ще буде працювати», - пояснює Ярослав.

 Художник також розповів про декілька інших принципів, які він візуалізував. «Багатократне повторення» показане через жест вказівного пальця, який часто використовували у військових плакатах: він закликає, наказує і підкорює людину.

А ось так виглядає прийом «апелювання до народу». Людина - стадна істота і їй треба бути на стороні більшості. «Ми знаємо, як можна маніпулювати із соціологічними опитуваннями, з психологічними експериментами.Якщо одну людину посадити в кімнаті з двадцятьма іншими підставними учасниками, й вони усі на біле скажуть чорне, то цей двадцять перший засумнівається. Цей механізм діє так само», - розповів він.

«Це наша реальність, яка на сьогодні є невід’ємною частиною життя. Це те, від чого дуже варто абстрагуватися, адже пропаганда йде з усіх новин. І це свідомий вибір - думати, бо ми живемо в час війни й це дуже важливо», - підсумовує Олеся Трофименко.

Виставка триває з 6 по 26 вересня в галереї America House Kyiv. Більше деталей  - тут.