Пропаганду можна вести через різні медіазасоби, в тому числі мультфільми. Як пропагандистська машина Радянського Союзу використовувала анімацію, розповів Максим Черних, кінокритик і журналіст, лектор у Київській академії медіамистецтв. У рамках міжнародного фестивалю анімації Linoleum, що триває в Києві, відбулася його лекція «Знай свого ворога! Пропаганда в радянській анімації 1920-х — 1980-х років».

Як розповів Максим Черних, частина мультфільмів була спрямована виключно на формування образу ворога і «пояснення» радянським глядачам, які країни є дружніми та ворожими до СРСР. Іншу частину мультфільмів не можна назвати суто пропагандистськими, однак образ ворога в них теж трапляється.

Перший радянський мультфільм «Советские игрушки» у 1924 році зняв режисер Дзиґа Вертов (відомий в першу чергу за фільмом «Людина з фотоапаратом»). Цей мультфільм знято за мотивами політичних шаржів Віктора Дені. Центральний негативний персонаж — це непман, який експлуатує робочих та селян, через що вони розправляються з ним. У кінці можна побачити, як непманів підвішують на новорічній ялинці.

Отже, ворог у перших анімаційних стрічках — це «буржуї», які знущаються з робочих. Їх могли зображати і з американськими елементами — наприклад, у мультфільмі «Міжпланетна революція» 1924 року (за сюжетом він схожий на «Аеліту») негативного героя зображено в капелюсі із зірочками. Крім того, він має страшний вираз обличчя, ікла.

Пізніше у мультфільмах порушується ще одна тема радянської пропаганди — прославляння трудових подвигів. Так, у мультфільмі «Победный маршрут» 1939 року розповідається про впровадження п’ятирічних планів, подвиг Стаханова, а також про різних «шкідників», які хочуть завадити грандіозним планам Радянського Союзу.

Друга світова війна стає головною темою для анімації того періоду. На початку війни в 1941 році було створено мультфільм «Чего Гитлер хочет», в якому Гітлера висміюють та переконують, що фашистські війська обов’язково буде знищено.

Максим Чорних підкреслює, що тут уже Гітлера змальовано як напівлюдину, з іклами, й він більше схожий чи то на вовка, чи то на щура. Таке страхітливе змалювання німців було характерним для мультиплікації того періоду. Цікаво, що дегуманізація ворога — це метод, який російська пропаганда активно використовує й сьогодні у ЗМІ.

Після завершення війни фашистів почали змальовувати інакше, більше висміювати. Наприклад, у мультфільмі «Приключения красных галстуков» (1971 рік), де їх зображено напівкомедійними персонажами, які тремтять від одного малюнку Кремля в шкільному підручнику.

Були й більш похмурі приклади анімації про фашистів — зокрема, «Скрипка піонера» (1971 рік). Фашистський танкіст грає і хоче, щоб радянський піонер йому підіграв на скрипці. Хлопчик відмовляється, в результаті його розстрілюють, а також знищують і скрипку.

Після Другої світової війни наступає період холодної війни, теж відбитий у радянській анімації. В першу чергу це критика різних аспектів життя у США та Європі. В мультфільмі «Чужий голос» (1949 рік) головна героїня Сорока повертається додому після поїздки за кордон. Вона слухає співи солов’їв, які здаються їй дуже нудними порівняно з заходом. Далі вона показує, як потрібно співати — і звучить джазова музика, якої не сприймають інші пташки. Очевидно, мультфільм зображує, що ідеї Заходу є руйнівними для радянської людини, крім того, загострює увагу на боротьбі з джазом у Союзі.

Варто сказати, що згодом ставлення до джазу змінилося, вже в 70-х роках він міг звучати у мультфільмах як музичний супровід.

Радянські мультфільми активно критикували расизм як явище життя американців. Почалося це ще до війни. Так, у 1931 році було знято анімований фільм Black and white, за мотивами вірша Володимира Маяковського (оригінальний звук не зберігся). Ще один приклад — мультфільм «Містер Твістер» за віршем Маршака

У ньому бачимо ілюстрацію до рядків (7хв 40 сек):

Шел чернокожий громадного роста

Сверху из номера сто девяносто.

Черной рукою касаясь перил,

Шел он спокойно и трубку курил.

Містера Твістера зображено вкрай неприємним типом — товстим західним буржуєм. Отже, ще одна мішень пропаганди — капіталізм. Загалом мультфільми намагалися продемонструвати, що західний світ — це суспільство експлуатації людини людиною, де гроші вирішують все. Яскравий приклад — анімований фільм за байкою Сергія Міхалкова «Мільйонер», знятий 1963 року. Стара жінка помирає та залишає все своє багатство собаці-бульдогу. Життя пса змінюється — в нього з’являється багато слуг, він відвідує різні заходи й навіть стає членом сенату — це доводить, що за наявності грошей навіть бульдог може мати життя американського капіталіста. Інший приклад анімації, де капіталістичне суспільство замальовується нелюдським та експлуататорським — це «Тир» (1979 року).

Радянська анімація, як і вся радянська пропаганда, звинувачувала США в розпалюванні нової світової війни. По-перше, це відбивалось у темі неофашизму. Так, у мультфільмі «Урок не впрок» 1971 року розповідається про спробу відродити фашизм, яка провалюється через існування домовленості між СРСР і ФРН та Берлінську стіну.

Цей мультфільм-плакат знято за карикатурами Бориса Єфімова. Як пояснив Максим Черних, радянська анімація багато взяла з пропагандистських карикатур, типажі з плакатів повторювалися в анімації.

Образ американців як розпалювачів війни можна було легко підтримувати завдяки діям США в Азії, а саме веденню В’єтнамської війни. Саме цій темі присвячено мультфільми «Аве Марія» (1972 рік). Інший приклад — мультфільм «Это в наших силах» (1970 рік). Тут яструб війни вилуплюється з яйця, тріщини на якому повторюють форму фашистської свастики. Яструбу війни допомагають імперіалісти й промислові магнати Заходу, а люди мистецтва протистоять війні.

Були також мультфільми, де ворога зображали абстрактно, без вказівки на конкретну країну. Наприклад, мультфільм «Пророки і урок» 1967 року чи «Гордий човник» 1966 року. В останньому радянські хлопці зробили маленьку модель крейсера «Аврора» та відправили його у плавання. В морі човну трапляються як дружні держави на островах, так і ворожі, які бояться його. «Один із головних меседжів таких мультфільмів — це те, що Радянський Союз завжди перебуває під прицілом ворогів», — пояснив Максим Черних. Він додав, що сьогодні створення таких пропагандистських мультфільмів, мабуть, менш поширено, оскільки розвинулись інші технологій: «Той самий меседж можна донести з меншими фінансовими витратами, адже знімати мультфільм — це дорого. Зараз більше використовуються соціальні мережі, графіка, фотожаби».