Віднедавна кілька інтернет-видань взяли на себе частину турбот нашої експертної групи. Тепер кожен охочий має змогу оперативно ознайомитися з детальними конспектами тижневих політичних шоу – і, можливо, навіть зекономити кілька годин свого життя на їх безпосередньому перегляді «в телевізорі».

Ця обставина грає нам на руку, оскільки позбавляє необхідності детально переказувати зовнішній набір подій у студіях і дозволяє зосередитися на їхньому змісті.

Новорічний сезон політичних шоу відкрив на ICTV Андрій Куликов із хедлайнером, якого невдовзі можна буде називати традиційним – лідером ВО «Свобода» Олегом Тягнибоком. Ось справді класичний приклад того, як доступ до телеефіру може перетворити маловідомого керівника маргінальної політичної організації мало не на нового опозиційного лідера.

Не варто, звісно, недооцінювати власних заслуг самого пана Тягнибока та його однопартійців у досягненні електоральних успіхів на теренах українського заходу, де йому вдалося суттєво потіснити БЮТ та його невгамовну лідерку.

Але не забуваймо й про багаторічну дискредитаційну кампанію проти Юлії Тимошенко, що велася за колишнього й за нинішнього президентів, згадаймо політичні зради її однопартійців та кримінальні справи проти тих, хто залишився їй вірним. На цьому фоні та за умов негласного дозволу на повномасштабну появу в телеефірі Тягнибок доволі вміло користується своїми новими можливостями. І дорікати йому цим немає жодного сенсу. Тут – як у пісні Остапа Бендера з «12 стільців»: «Мне предлагают, я не смею отказаться».

Та, схоже, нині – принаймні, якщо судити за новими політшоу – стратегія створення «зручної» опозиції зазнає певної корекції.

Риторика звичних спікерів чинної влади, спрямована проти «націоналізму» в інтерпретації Тягнибока, суттєво радикалізувалася. Причому до регіоналів у цьому охоче приєднуються їхні союзники по коаліції – КПУ. Тим більше, що пропагандистська спадщина «боротьби з українським буржуазним націоналізмом» дозволяє їм почуватися в цій кампанії як риба у воді.

Крім того, наявність таких енергійних викривачів і борців із націоналізмом, як комуністи, дозволяє регіоналам тримати певну дистанцію з іноді відверто антиукраїнськими висловлюваннями представників КПУ і декларувати тези про необхідність пошуку компромісу й порозуміння.

Знову отримали шанс кілька специфічних спікерів, які можуть перетворити на фарс навіть зачатки осмисленої дискусії – на кшталт «політологів» Корнілова чи Іщенка або літератора Олеся Бузини.

Мета всіх цих рухів очевидна: за допомогою піар-заходів утримати в рамках маргінальності політичну силу, якій спершу відкрили «адміністративний кисень» для вирощування серйозного конкурента опозиціонерам із БЮТ (передусім у Західній Україні).

Тепер завдання – не дозволити надмірно зростати її популярності на загальнонаціональному рівні, водночас «розкрутивши» образ ворога – «западенських екстремістів» – на чиєму фоні навіть партія влади, чий негативний рейтинг невпинно зростає, видаватиметься меншим злом. Саме тому найближчим часом телеаудиторії, на нашу думку, доведеться зіткнутися з новими виявами теми екстремізму. На цьому фоні вибухи в Макіївці – навіть якщо це й була випадкова кримінальна історія – цілком можуть стати елементом відповідних піар-кампаній як з боку влади, так і з боку опозиції. Поки що ця тема стала лише підставою для досить в’ялих перепалок політичних опонентів – причому, в ефірах обох розглядуваних шоу – у Шустера й у Куликова.

Сам лідер «Свободи» обрав у студії «Свободи слова» таку ж невибагливу стратегію – він вирішив експлуатувати доволі несподівану роль «господарника» – в тому сенсі, що слід передусім думати про вирішення соціально-економічних проблем, а не втягуватися в історичні дискусії. Виглядало це не надто переконливо, але для початку «прокотило». Принаймні, якщо зважати на реакцію аудиторії програми, яку одна з цих тез об’єднала. Наскільки переконливою буде ця стратегія надалі – невдовзі побачимо.

«Тягнибок: Вже завтра люди отримають квитанції. І на тих квитанціях будуть намальовані такі цифри, що люди жахнуться. І для того, щоб людей відволікти увагу, вони починають масово тиражувати зовсім інші речі. Бандера як був, так і є, так і буде героєм для мільйонів українців. 

Куликов: Ці слова лідера всеукраїнського об’єднання "Свобода" Олега Тягнибока об’єднали аудиторію. Ще одне об’єднання».

Одне зауваження для телевізійників – як сказав в ефірі «Свободи слова» професор Олексій Гарань, для того, щоб адекватно обговорювати складні сторінки вітчизняної історії, необхідно обрати принципово інший формат. З огляду на те, як жваво політики актуалізують цю тематику – можливо, прийшов час для пошуку такого формату.

Історія з нереалізованим запрошенням Юлії Тимошенко в ефір дебютного випуску «Шустер live» на Першому національному, як мінімум, виконала роль рекламної «заманухи», але в цілому залишила неприємне відчуття. Залучення керівника ГоловКРУ Петра Андреєва, традиційної антагоністки Тимошенко Інни Богословської певною мірою свідчили, що опоненти або готувалися до серйозного протистояння на високому рівні, або розраховували на те, що заявлений для участі екс-міністр Богдан Данилишин не зможе ефективно протистояти на диво пафосному у своїх викривальних виступах головному ревізорові Андреєву. Щоправда, важко сказати, що негативніше позначилося на публічному сприйнятті опозиційної сторони – поява Данилишина чи його відсутність. У будь-якому разі дуже умовне опитування програми показало певне зростання кількості присутніх, які вважають, що арешти й кримінальні справи проти екс-урядовців не мають нічого спільного з політичними репресіями.

Суть виступу головного ревізора зводилася саме до того, щоб усіляко підтримати вищенаведену тезу, яку на різні лади повторювали спікери від влади – колись боротьбу з корупцією треба було починати – чому не тепер, когось із урядовців є за що саджати – чому б не почати саме з цих? Закиди щодо очевидної вибірковості кримінального переслідування колишніх високопосадовців спікери влади пробують нейтралізувати розповідями про кількість викритих порушень і кримінальних справ проти чиновників уже за новітніх часів, але оскільки фігурантів важко зіставити за масштабами, то до персональних прикладів справа, як правило, не доходить.

Як ми вже згадували вище, тему «екстремізму українських націоналістів» на диво синхронно визначили як одну з головних в обох політшоу. І так само в обох шоу її обговорення синхронно переходило в сумнівного рівня дискусії навколо Сталіна і сталінізму. Щоправда, у Шустера «Свободу» представляв безпосередній автор скандальної заяви про «бандерівську армію, що перейде Дніпро» Юрій Михальчишин, а також представник ВО «Тризуб» ім. Степана Бандери Андрій Козюбчик. Можна по-різному ставитися до змісту їхніх емоційних промов, але те, що з технологічної точки зору вони цілком відповідали інтересам влади, про які ми згадували – не викликає сумнівів. Свідомо чи, швидше, несвідомо – то вже не важливо. «Ексцеси виконавців» чи то пак спікерів із числа своїх однопартійців – ще одна проблема, з якою доведеться не раз зіткнутися Олегові Тягнибоку. Звісно, якщо він справді має намір поборотися за розширення свого електорату.

Наостанок – епізод із програми Андрія Куликова на іншу тему. В контексті кримінального переслідування діячів політичної опозиції ведучий досить наполегливо пробував з’ясувати у представника президента у ВР Юрія Мірошниченка, кому ж тепер належить контроль над судовою системою країни. Ось цитата:

«Куликов: Пане Мірошниченку, Президент дистанціювався від звинувачень у політичних репресіях, заявивши, що всі справи мають вирішуватися у суді. Але чи можна сьогодні вести мову про незалежну судову систему в Україні? Адже судова реформа досі не реалізована. Сумніви, до речі, висловлює і єврокомісар Штефан Фюле, який заявив, що поділяє думку США і Федеративної Німеччини про те, що в Україні практикується вибіркова юстиція, і закликав не використовувати кримінальне законодавство у політичних цілях.

Мірошниченко: Дякую, Андрію, за запитання. Саме тому, власне, і треба говорити про судову реформу, оскільки є явища, які ганьблять сьогодні не лише окремих суддів, не лише окремі випадки порушення прав громадян, але і в цілому судову систему. Власне, виходячи з цих аргументів, які ви навели в якості цитати, – і так само можна наводити десятки цитат Президента України, коли він говорив, що, на жаль, сьогодні судова система не стала об’єктивним арбітром, коли йдеться про цивільні суперечки або коли йдеться про кримінальний процес… Така судова система мала бути реформована. Перший крок вже зроблено. Відстежуємо ми втілення цієї реформи, дивимось на ті тенденції, які виробляються в процесі застосування нового закону про судоустрій і статус суддів, і я думаю, що буде внесено відповідні корекції до цього закону. Але я хотів би, безперечно, сказати, що фундаментальні засади, які спонукали, власне, до того, щоб змінювати судову систему, вони є абсолютно демократичними і такими, які рекомендували як наші експерти, так і міжнародні: зокрема, система добору суддів, система спеціальної фахової додаткової освіти для суддів запроваджена, система кваліфікаційних комісій і інспекторів, які можуть перевіряти випадки скарг, і так далі. Цілий ряд заходів, які дозволяють судову систему поставити під контроль закону, під контроль суспільства і під контроль всіх тих об’єктивних демократичних реформаторських процесів, які…

Куликов: Але поки все це дасть результат… Під чиїм контролем зараз судова система? 

Мірошниченко: От, власне, в першу чергу, під чиїм контролем судова система – я думаю, що вона має бути під контролем суспільства, в першу чергу… 

Куликов: Має бути – так. А під чиїм вона є?

Мірошниченко: …Президента – як гаранта Конституції, прав і свобод людини і громадянина, парламенту, який покликаний і уповноважений Конституцією здійснювати парламентський контроль… Немає такого інститут влади в країні, який би був безконтрольним. Власне, тому ми і говоримо про необхідність більш активного залучення суспільства. І я думаю, що сьогодні ми можемо говорити про надзвичайно знакову подію, яка відбулася на минулому пленарному тижні, останньому пленарному тижні в цій сесії, – це ухвалення закону про інформацію, нової редакції, і закону про доступ до публічної інформації – коли всьому суспільству – як окремому громадянину, так і журналістам, і об’єднанням громадян, – дається інструментарій, який би забезпечив прозорість ухвалення будь-яких рішень – як судових, так і рішень будь-якого чиновника або інституту влади. Протягом п’яти днів є зобов’язання надати на будь-який запит інформаційний громадян інформацію, якою володіє той чи інший суб’єкт влади. І оце – той дієвий інструмент, який може вписуватись як в реалізацію судової реформи, так і в цілому в реалізацію адміністративної реформи, про яку Президент вже багато говорить, зробив перший крок указом, ухвалено кілька законів… І так само як адміністративна реформа, ще і в боротьбі з корупцією… Адже чиновники або судді, які ухвалюють незаконні рішення, які потім їх не оприлюднюють, не дають аргументи, з яких вони виходили, коли такі рішення ухвалювались, вони були прикриті тим, що люди не знали про цю інформацію. Тепер такого бути не може, і в кожному відомстві, в кожному інституті влади буде або підрозділ, або, як мінімум, особа, спеціально визначена, яка зобов’язана надавати інформацію громадянам, журналістам, суб’єктам громадянського суспільства, об’єднанням громадян чи то політичним силам».

Показовий факт – Закон «Про доступ до публічної інформації», ініційований опозицією, нині зараховується до числа заслуг президента і факт його прийняття дає змогу депутату від Партії регіонів уникнути відповіді по суті: як і хто може гарантувати справедливий суд в Україні? Чим не типовий приклад маніпулятивного підходу? Схоже, тепер цим законом влада буде довго «козиряти» як прикладом власної демократичності. Що ж, залишається лише уважно стежити, як він працюватиме насправді...