Після добре зрежисованого «іспиту» прем’єра-міністра Миколи Азарова в ефірі «Великої політики» («Інтер»), господарі каналу та програми продемонструвати свою повагу до стандартів свободи слова, а саме до «збалансованої» подачі інформації. Глядачам дали можливість почути іншу точку зору на рік нової влади – з вуст лідера опозиційної «Батьківщини» Юлії Тимошенко.

Щоправда, на цьому «гра в демократію» закінчилася. Й почалися рутинні маніпуляції. Зокрема, ведучий Євгеній Кисельов анонсував програму як підбиття підсумків діяльності опозиції за останній рік. Таку постановку питання важко уявити, наприклад, у Великобританії чи Німеччині, на які так любить рівнятися Кисельов. Оскільки діяльність опозиції є похідною від діяльності влади. І головна функція опозиції – стежити за тим, наскільки ефективно влада розпоряджається своїми можливостями, та інформувати про це виборців.

Звісно, головна функція ЗМІ – інформувати про всі політичні табори й не підігравати владі чи опозиції. Тому всі негативні моменти у вступному сюжеті «Великої політики» про БЮТ і Тимошенко – абсолютно слушні. Але на тлі компліментарного сюжету про уряд Азарова в попередній програмі він виглядав відверто заангажованим.

Зокрема, порівнюючи цей сюжет із редакційним матеріалом про уряд Азарова (11 березня), можна впевнено стверджувати: було вдало замовчано провали та помилки уряду (хаотична вступна кампанія у виші, різке подорожчання продуктів харчування, відсутність боротьби з корупцією). Тоді як у програмі від 18 березня в такому ж редакційному сюжеті було замовчано вже резонансні події та факти, які підтверджували слушність критики опозиції (заяви ЄС та США щодо відкату демократії на місцевих виборах, надання Чехією політичного притулку екс-міністру економіки Данилишину, заморожування ЄС і Світовим банком сотень мільйонів євро фінансової допомоги українському уряду через збереження корупційних схем у державних закупівлях).

Отже, 18 березня автори «Великої політики» ставили за мету загнати Тимошенко у глухий кут та змуситися її оборонятися й виправдовуватися. Повторимо, вільні ЗМІ та ведучі саме так і мають чинити. Проте коли це робиться вибірково, тільки проти опозиції, ми маємо справу з брутальною маніпулятивною технологією.

Про це свідчить і добір учасників шоу. Якщо 11 березня до Азарова допустили лише журналістів, то 18 березня проти Тимошенко виставили Інну Богословську, яка, як відомо, виконує в таких ток-шоу роль «спойлера» дискусії та майстерно використовує образливі репліки для переходу на особистості та скандалізації ефіру. До слова, Тимошенко теж не гребує такими прийомами, однак Богословська, окрім них, узагалі не оперує жодними аргументами, намагаючись вивести опонента зі стану емоційної рівноваги.

Ведучий, який поважає себе, таких персонажів або взагалі не запрошує, або ставить їх на місце, не даючи дискусії збитися на манівці. Євгеній Кисельов 18 березня вочевидь вирішив заховати свою самоповагу подалі від людських очей.

У результаті не варто дивуватися тому, що ефір перетворюється на «гру з нульовою сумою», коли сторони намагаються не слухати, а упослідити одне одного, викрити в нещирості, брехні та найгірших гріхах на очах у глядачів.

Тепер перейдімо власне до змісту програми.

Ефективність появи опозиційного лідера в ефірі загальнонаціонального каналу доцільно оцінювати виходячи з того, наскілько його меседжі спроможні вплинути на формування актуального політичного порядку денного. Іншими словами, наскільки опозиціонер здатен показати себе реальною альтернативою нинішній владі – демонізувати її, дистанціюватися від власних помилок у минулому, подолати інертність сприйняття аудиторії, яка здебільшого давно зійшлася на діагнозі «всі вони одним миром мазані».

Аналізуючи останню появу Юлії Тимошенко в ефірі «Великої політики» на «Інтері», можна констатувати, що тактика поведінки і зміст меседжів екс-прем’єра поки що не зазнають суттєвих змін. Хоча цілком очевидно, що такі зміни вже на часі.

На відміну від кількох попередніх ефірних появ Тимошенко в опозиційному статусі, нинішня відбувалася на фоні значно менш драматичному, ніж це було в моменти, коли увага аудиторії фокусувалася на перипетіях кримінального переслідування лідерки БЮТ. Тоді це створювало гострий контекст, у якому Юлії Тимошенко було зручніше реалізувати стратегії «незламної жертви переслідувань», «жертви репресій» і т. п.

(Одразу хочемо зазначити, що лапки навколо згаданих визначень – це не ознака іронії чи тим більше якоїсь ангажованості авторів огляду. Ці визначення використано лише як терміни, що стосуються медіагри, без якої важко донести до аудиторії навіть абсолютно правдиві речі.)

В нинішній ситуації, коли загроза арешту і в’язниці – можливо, через свідому тактику з боку нинішньої влади – дещо потмяніла і градус протистояння героїчної опозиціонерки проти системи дещо впав, очевидно, що стратегія власного медійного представництва, яку реалізує Тимошенко, потребує коригування. Натомість в ефір «Великої політики» опозиційний лідер прийшла, як кажуть, «зі старим багажем».

І хоча в українському політикумі Тимошенко практично немає рівних в апеляції до ірраціонально-естетичних пластів суспільної свідомості (навіть попри те, що такий рівень спілкування з потенційним електоратом сповідує більшість політичних сил і їхніх лідерів), потенціал такого підходу, схоже, вичерпується. Пригадаймо, що й перебуваючи при владі, Юлія Тимошенко доволі часто намагалася практикувати ту ж таки стратегію «жертви». «Чесний прем’єр проти слабкого президента і корумпованого парламенту» – така тема домінувала під час головування Тимошенко в Кабміні. Повторимося – демонізація опонентів, перекладання відповідальності за невдачі й помилки на карб політичних противників – це все звична практика політичної конкуренції, особливо місцевого зразка. І Тимошенко використовувала її вельми активно.

Але щоб успішно протистояти адміністративним, фінансовим та психологічним перевагам влади, опозиційному лідеру необхідно як мінімум бути жорсткішим в оцінках, конкретнішим у звинуваченнях, сміливішим в обіцянках. Звісно, тепер Тимошенко, яка повернулася в опозицію після досить тривалого перебування у владному кріслі, це дається важче. Політичні і бізнесові компроміси та репутаційні втрати, які супроводжують кожного українського політика, що побував при владі, перетворюються на тягар, із яким складно органічно почуватися лідером народного опору. В цій ситуації в публічних виступах складно уникати виправдувальних інтонацій. Тим більше, коли охочих до звинувачень не бракує – ані серед ворогів, ані серед союзників.

Звісно, обстановку для Тимошенко на програмі не назвеш сприятливою. Це не була «тепла ванна», якою на «Інтері» люблять потішити представників нинішньої влади Азарова чи Могильова. Але, по суті, її монолог намагалися часом перервати лише сам ведучий та вже згадувана телевізійна «тінь» Тимошенко – Інна Богословська, стилістика поведінки якої, якщо навіть судити зі студійних показників в ефірі, вже давно не дозволяє розраховувати на високий рівень довіри аудиторії. Тобто, певні можливості для викладу власних меседжів Тимошенко отримала.

Наскільки продуктивно використала Тимошенко свій ефірний час? Почавши із застережень щодо маніпулятивного характеру ток-шоу, вона анонсувала, що всупереч цьому скаже дещо дуже важливе. Натомість обмежилася набором добре відомих опозиційних меседжів загального характеру щодо недоліків нинішньої влади, які в різних інтерпретаціях звучали раніше і звучать тепер із вуст її однопартійців та інших претендентів на опозиційну нішу. Розпочала лідер БЮТ із застереження аудиторії щодо маніпулятивного характеру програми.

«Інтер», «Велика політика», 18.03.2011

«Юлія Тимошенко: Дякую дуже. Я хочу сказати, що добре знала куди я йшла. Я добре знала, що тут заготовлено все до кожної репліки і кожного сюжету. Але я йшла не для того, щоб дивитись на це і спілкуватись в такому режимі. Я йшла для того, щоб спілкуватися з мільйонами людей в Україні. І донести, що я хочу донести. А те, що ви сьогодні…

Євгеній Кисельов: То есть, вот то, что мы вас здесь будем сегодня спрашивать, вы хотите сказать, вас не интересует?

Юлія Тимошенко: Я обов’язково скористаюся можливістю сказати людям те, що я прийшла сказати. А те, що сьогодні ви намагаєтеся, в той час, коли кожна людина відчуває складності в своєму житті в сьогоднішній Україні, перенести акценти на критику опозиції – я розумію вас і тих, хто за вами стоїть. Я розумію, що потрібно відволікати увагу. Я розумію, що треба кидати димові шашки…і за цим робити те, що ви хочете робити.

...Юлія Тимошенко: А скажіть, будь ласка, що цим опитуванням на “Інтері”хтось вірить? Є якісь в вас верифікації цих речей? Мені здається, що мало людей залишилось, хто вірить в те, що ці опитування є чесними. Так, ремарка невелика. Особливо, як приватизували в лапках “Укртелеком” – тепер і це все ваше. Ну, вірніше, тих, хто за вами стоїть. Тому, я думаю, що всі ці опитуванні дуже сумнівні».

Натомість чи не єдиний у промові Тимошенко момент, який мав неабиякий технологічний потенціал – сюжет із вибаченням перед аудиторію за власні кадрові прорахунки, що завершилися масовим відходом із її парламентської фракції на бік провладної більшості, – було суттєво нівельовано тим, що це була лише реакція на запитання Сергія Пояркова, який навряд чи сприймається аудиторією як моральний авторитет. Та й завершення теми подякою Пояркову за бійку в ефірі з Олесем Бузиною – хід не найкращий. Очевидно, що ефект був би куди сильнішим, якби Тимошенко сама зробила самоочищення партійних лав ключовою темою свого виступу та ще й навела приклади відповідних кадрових рішень. У цьому контексті і звичні опозиційні тези звучали б інакше.

«Юлія Тимошенко: Доброго вечора.

Сергій Поярков: Ви знаєте, я давно хотів вас запитати. І сьогодні я дякую, що в мене є така можливість. Всі тут присутні, так само, як і телеглядачі, які нас зараз живляться – от ми звичайні люди і ми час від часу в житті робимо дурниці. Звичайні людські дурниці. Політики вони так само роблять дурниці. Вони їх називають помилками, але вони залишаються дурницями. І політики всіх стран, там і Америки і Англії, ну і України, вони роблять дурниці. І у владі і в опозиції. І ви знаєте, я все таки вважаю, що ви теж в вашому житті періодично робили дурниці. І що я хотів конкретно спитати, це з приводу, от ви колись сказали, що скоріш інопланетяни прилетять на Україну, ніж ви будете вести перемовини з Віктором Федоровичем Януковичем. І досить швидко, ви почали перемовини з Віктором Федоровичем. Чи то, чи то – воно шо одно дурниця. Я вважаю, що і то і то дурниця. Але може, ви щось вважаєте більшою дурницею? Цю за цю. І ще одна питання. Воно стосується цього ж. я от тільки но почув цифри – третина вашої фракції зараз пішли до Партії регіонів. Коли ваші виборці голосували за вас, ви змусили їх голосувати за весь список в тому числі за тих, хто пішов в регіони. З вашої особистої подачі. Тому що ви кожну людину затверджували у списку. Особисто ви. І тому це ви відповідальні за то, що ці депутати зараз в Партії регіонів. Це ваша провина перед вашими виборцями. Ви знаєте Клінтон вибачався, Тетчер вибачалась. Вот как плачущего большевика ми ніколи не бачили Тимошенко, яка вибачається. Вам є за що вибачитися. Може я не все перелікував. От там є камера. Якщо є бажання, Юлія Володимирівна, ви можете як останній Клінтон вибачитися? Якщо є за що.

Юлія Тимошенко: Пане Сергію, я, по-перше, мені здається, дуже чітко визнаю свої помилки. І я несу відповідальність за якість людей, за їх здатність тримати позицію, які приходять во фракцію. І безумовно, ніхто не очікував, що буде такий тиск на людей, ніхто не очікував, що буде відмінена Конституція. Ніхто не очікував таких репресій через силові структури. Але, незважаючи на це, я несу відповідальність за кожну людину. І відхід кожної людини, або тому що вона втомилась від боротьба за останні 10 років, або злякалась, або проявила слабкість. Кожна така людина – це біль в моєму серці. Це втрата. Тому я несу відповідальність за кожну людину і не на кого не перекладаю. Коли була криза, я так само, знаючи, що робиться навколо мене, ніколи не переклала відповідальність. І мені не соромно. І я абсолютно завжди можу сказати, що я вибачаюсь за кожну помилку яку я зробила, тому що я людина. І кожна людина може робити помилки. І якщо я десь зробила не такий крок, я роблю висновки, визнаю помилки, але йду далі. У мене немає подвійних стандартів в моїй меті. У мене немає подвійних стандартів в служінні Україні. Але з помилками кадровими, безумовно, ми сьогодні стикнулися і це боляче. Але, в той же час, я думаю, що всі ми як нормальні люди, рано чи пізно, стикаймося зі зрадами. В родинному житті. А загадайте,як колись КДБ, а і ЦРУ, власно кажучи, підбирали розвідників. Перевіряли десятками років, готували в спеціальних умовах. І потім вони все одне ставали подвійними агентами. Я хочу вам сказати, що ніхто не заощаджені від кадрових помилок. Але, пане Сергію, я все ж таки, хотіла подякувати вам за вашу мужність. Мі всі спостерігали за вашим боєм в минулому ефірі на “Інтері”. І хочу сказати, що навіть визнані чемпіони сказали, що ваш удар вартий багато чого. І я можу вам сказати, що я ніколи жоден бій тричі не дивилась. Тому що, чесно кажучи, людина, яка була поряд з вами, яка так не любить Україну і так не любить все Українське, давно це заслужило. Тому від мене просто вибачте, така емоційна подяка.

Євгеній Кисельов: Вы удовлетворены, господин Поярков?

Сергій Поярков: Все-таки знаєте, оце одне слово “вибачте”від вас ну так хочеться почути. Не мені – виборцям.

Юлія Тимошенко: Дорогі мої, рідні, якщо я щось зробила не так, я вибачаюсь. Якщо я зробила помилки, вибачаюсь. Якщо я десь не досягла того результату… Який ви від мене очікували…вибачаюсь. Тому що я роблю висновки і ми з вами цей шлях обов’язково пройдемо до перемоги. Майте це на увазі. І ми з вами не відступимо».

Ключовою темою «проти Тимошенко» провладний спікер Інна Богословська обрала газові угоди з Росією, укладені колишнім прем’єром. При цьому було широко застосовано прийоми«демонстрації особливої обізнаності» (розсекречені протоколи засідань Кабміну), «посилання на авторитет» (висновки парламентської комісії, очолюваної Богословоською). З того, як уперто й довго Тимошенко ігнорувала запитання «про найдорожчий газ у Європі», було помітно, що систему аргументації і контртехнологій із цієї дражливої тематики підготовлено не найкращим чином, і це читалося – принаймні, уважною частиною аудиторії. Втім, із риторики опозиційного лідера відчувається, що ключовим завданням таких публічних виступів залишається боротьба за ту частину потенційного електорату, який керується емоціями і діє за принципом «свій – чужий». Хоча, можливо, саме кількох відсотків «просунутого» електорату й не вистачило Тимошенко для перемоги понад рік тому. Так чи інакше, Тимошенко обрала тактику «ігнорування незручних запитань».

Сильним ходом Тимошенко було запитання, що явно заскочило і ведучого, і пані Богословську – про причини перебування Євгенія Кисельова в офісі народного депутата. Останнім затерти враження про попереднє узгодження тактики проведення програми так і не вдалося, що суттєво підірвало довіру до меседжів Богословської і, не виключено, зіграло роль навіть у результатах вельми умовного голосування в програмі, коли більшість у 53% позитивно оцінила опозиційну діяльність Юлії Тимошенко.

«Інна Богословська: ...Сьогодні здійснилася моя мрія. Я весь час просила Кабмін розсекретити стенограми Кабінету Міністрів. І запити просила, і просила. І сьогодні за декілька часів я отримала до цього ефіру. Я отримала протокол засідання уряду пані Тимошенко 19 січня, коли вона у Москві підписувала газові угоди. І в цьому протоколі видно, що всі міністри казали, що цього не можна підписувати. Що це кінець українській економіці. І не зміг Турчинов навіть продавити це рішення в Кабінеті Міністрів. А пані Тимошенко підписала нібито директиви в Москві. На коліні поставила печатку. Зрозуміла, що кидає країну в провалля. І це було зроблено за 9 місяців, як вона казала, до президентських виборів.

...Я год просила и писала обращения в Кабинет Министров, чтоб наконец-то рассекретили протоколы. Потому что мы до сих пор не понимаем, что могло толкнуть госпожу Тимошенко подписать этот контракт, из-за которого мы сейчас страдаем и должны страдать ещё 8 лет? Потому что, если они решили поторговаться за то, кто кого поддержит во время президентской компании и пописать его – подписали бы хотя бы на год. Эти драконовские адские условия. Нет, они на 10 лет подписали.

Євгеній Кисельов: Я хотел напомнить, уважаемым телезрителям, что Инна Германовна Богословская возглавила временную следственную комиссию в парламенте по вопросам расследования обстоятельств подписания газовых соглашений между “Нафтогазом”и “Газпромом”относительно – такое название – “наличия признаков госизмены в сфере экономической безопасности Украины”. У меня вопрос, вот пару лет назад уже комиссия воздавалась по расследованию обстоятельств этого дела? И тогда вроде как ничего не было найдено.

Інна Богословська: Нет, это не так.

Євгеній Кисельов: Почему второй раз?

Інна Богословська: Я не знаю, вот молодёжь, наверное, помнит когда не было газа две недели в Украине. И вся Европа была без газа? Это называлась тогда газовая война. Так вот тогда как раз и была создана, только парламент вышел с каникул зимних. Это было 13 января 2009 года. Мы создали временную комиссию, чтобы выяснить что же происходит. Потому что коллапс был и внутри страны и во внешнем мире. Нас обвиняли Болгария и Чехия, если помните, и Венгрия. Ставили нам ультиматумы и собрали эту комиссию, начали разбираться, требовали от правительства заключить какой-то контракт, потому что 7 дней после нового года никто и не ездил даже в Россию. Газа не было – всё было перекрыто, но как будто нет власти вообще никакой. И тогда мы провели огромную работу и сегодня всё, что мы написали тогда в заключении ТСК подтвердилось спустя и год и два. Однако, тогда госпожа Тимошенко была во власти и парламент её поддержавший тогда большинством в несколько голосов, не пропустил этот отчёт. Они его заблокировали, не говоря уже о том, что при госпоже Тимошенко парламент делал запросы в Кабмин и не получал ни одного ответа. Нарушая закон на депутатские запросы, на запросы временной следственной комиссии, Кабмин не отвечал. Точно так же, сделали закрытыми данные статистики. Точно так же, как страна вообще не знала, какие ведутся переговоры, а вот эта стенограмма свидетельствует о том, что даже первый вице-премьер – правая рука госпожи Тимошенко – Турчинов вообще не знал о содержании газовых соглашений.

Євгеній Кисельов: Юлия Владимировна, что вы на это можете сказать?

Юлія Тимошенко: В мене є маленьке питання. Я вам тут не заважаю? У вас така не погана дискусія тут йде. У мене до вас одне запитання є перед тим, як я щось скажу на цю тему. А скажіть, будь ласка, а що ви сьогодні робили в офісі у Інни Германівни?

Євгеній Кисельов: В офисе у Инны Германовны?

Юлія Тимошенко: Угу.

Євгеній Кисельов: Откуда у вас такая информация?

Юлія Тимошенко: Ну, що ви! Якщо я питаю, то я про це знаю. А ви зараз здатні сказати правду. Від мене вимагаєте таких визнать.

Євгеній Кисельов: Может вы ответите на вопрос Инны Германовны?

Юлія Тимошенко: Ні, ви мені скажіть, що ви сьогодні робили? Ви – ведучій програми. Що ви накануні програми робили в офісі у Інни Германівни?

Інна Богословська: Вы сейчас будет потрясены на самом деле. Мы обсуждали документальный фильм Булгакова, потому что сегодня проголосовано постановление…

Юлія Тимошенко: Браво!

Інна Богословська: О праздновании 120-летия Булгакова. А Евгений занимается проектом документального фильма на канале. Вы на столько низка сама, что вы даже в других не можете предположить нормальных человеческих качеств.

                                                                       ***

...Євгеній Кисельов: И всё-таки. Прозвучал вопрос всё-таки вот у Инны Германовны. Если… Почему, почему всё-таки, вы подписали тогда в январе 2009 года эти соглашения?

Юлія Тимошенко: Ви знаєте, що мені нема чого абсолютно соромитись будь-яких своїх дій. І ви знаєте, сьогодні якщо ви подивитесь, ніхто не згадує вже про Кіотські гроші, які якби то витрачені на пенсії. Тому що цей піар-привід вже відпрацював. Сьогодні вже ніхто не згадує про першу кримінальну справу, яку проти мене гучно порушували, що якийсь проходимець там дав інформацію, що якісь хабарі Верховному суду давались. Про це забули. І навіть ніхто вже не згадує про так звані швидкі допомоги для села. Тому що це все розвалилося. І сьогодні виникає нове, свіже питання, яке було обговорено на півтора роки тому і приймається ця постанова про створення слідчої комісії в той самий день. Знаєте, як димова завіса. Коли парламент голосує славне рішення. І про це я сьогодні хотіла з людьми говорити. Про виділення мільярда гривень на утримання депутатів. І голосують одностайно. А знаєте на що депутатам виділяється мільярд гривень? Рекордна цифра. Виділяється до 50 тисяч грн.. що місяця депутатам. Виділяється на те, щоб їх добре лікували. В два рази більше, ніж 50 тисяч грн.. виділяється в літній час. Щоб їм ставили фарфорові зуби. Щоб вони їздили на досить дорогих і добре заправлених машинах. Так я хочу задати Інні Германівні питання, чому вона за це голосувала? Голосували, тому що ні в що не ставлять жодну людину в нашій державі. Рекордна сума на утримання Президента – 1,5 млрд грн.. З віртольотними площадками, з «міжгір’ями», з ікрою до ліжка, з кенгуру в Міжгіррі.

Євгеній Кисельов: Вы не ответили на мой вопрос, Юлия Владимировна.

Юлія Тимошенко: Якраз я хочу сказати…

Євгеній Кисельов: Почему вот всё-таки, вот я не могу понять и, наверное, не я один, почему всё-таки в Украине газ обходится дороже, чем Германии?

Юлія Тимошенко: Да, я закінчу два слова і повертаюсь до вашого питання. То я якраз хотіла би от такі питання задавати. Що в той час, коли у людей сьогодні на 12% стала нижчою з/п реальної пенсії, чому сьогодні мільярди на депутатів? А що стосується природного газу, то судді сьогодні не в цій студії. Вони сьогодні дивляться телебачення. І хай вони сьогодні дадуть собі відповідь тільки на одне питання, якою ціна була для промисловості і для людей в кризу, коли я була Прем’єром і яка ціна сьогодні. Оце краща відповідь. А всі ці махінації з димовими завісами на справжню розруху, яку сьогодні влаштувала ці влада, на справжню корупцію, не справжнє економічне невігластво, на соціальну розруху давати вони не хочуть. А знаєте чому? Та тому що вони розуміють, що сьогодні вся країна відчуває їх політику. І не треба ніяких звітів Азарова про досягнення і про майбутні перспективи. Кожен на собі це відчуває».

Як бачимо,багаторічний досвід полеміста дозволяє Юлії Тимошенко достатньо ефективно нейтралізувати інформаційні атаки. Але для опозиційного лідера витрачати дорогоцінний ефірний час на захист від звинувачень – надто мало.

До речі, серйозною загрозою для іміджу опозиційних політиків є зазвичай маргінальний політичний статус опонентів. Змушуючи шляхом добору певної категорії провладних спікерів вступати в дискусію з одіозними персонажами, зарядженими на конфлікти (окрім згаданих вище, список легко продовжити), ведучі програм створюють умови для маргіналізації опозиційних діячів, спричиняючи періодично викиди а-ля «п’ятихвилинок ненависті» імені Джангірова-Корчинського часів президентства Кучми. В гонитві за інформаційними приводами та ефірною присутністю опозиціонери недооцінюють цієї небезпеки і втрачають в очах аудиторії, вступаючи в дрібні конфлікти з персонажами, яким репутаційні втрати не страшні.

Певною ілюстрацією такого підходу стала дискусія в «Шустер live» (Перший національний) навколо теми «сенсорного голосування» – системи, яка начебто має забезпечити особисту присутність під час голосування кожного депутата Верховної Ради. Дискусія звелася до двох очевидних контртез:

• з боку опозиції – всі депутати мають голосувати персонально, згідно з Конституцією (тактичний задум – блокувати процес штампування законів провладною більшістю, яка хоч і славиться дисциплінованим голосуванням карток, навряд чи забезпечить особисту присутність депутатів, зайнятих більш прибутковими чи приємними справами);
• з боку провладних спікерів – поточна робота за межами сесійної зали, особисті обставини не дозволяють відмовитися від усталеної практики, а вимоги опозиції – не більш ніж спроба паралізувати роботу ВР.

У такому діапазоні дискусія тривала досить довго і хоч якусь репутаційну користь принесла хіба що Олесю Донію – його заяву про те, що він завжди голосує особисто, ніким спростовано не було. Натомість спроба Арсенія Яценюка означити свою позитивну роль у парламентському процесі одразу зустріла активну відсіч з боку депутатів від ПР Олександра Єфремова та Вадима Колісниченка. Суперечка душе швидко переросла у взаємні звинувачення і з політичного рівня сповзла на рівень квартирних питань, фінансових зловживань і масштабів автомобільних кортежів Яценюка в часи його спікерства – залишивши загальний неприємний осад у глядачів.

Як бачимо, опозиціонерам є сенс серйозно замислитися над стратегією й тактикою свого публічного представництва в ефірі телеканалів. Змін очікують навіть їхні прихильники, про що побічно засвідчили деякі виступи в ефірі тієї ж «Большой политики», звернені до Юлії Тимошенко.

«Ігор Мірошниченко, ВО “Свобода”: ..То у мене до вас навіть не питання, а одне прохання, ви маєте колишнього главу СБУ Турчинова, ви маєте колишнього главу МВС Юрія Луценка. Я переконаний, у вас маса фактів і компромату на цю владу. На цих бандитів при владі. Ви маєте конкретні прізвища, ви маєте конкретні факти їх зловживань. Це страшні злочини. Сьогодні будучи в опозиції, маючи ці факти на руках ви просто маєте оприлюднити їх. Аби українці зрозуміли, хто сьогодні при владі. Аби українці зрозуміли, хто наш Президент, хто його оточення. І яка влада сьогодні знищує нашу країну. Тому прохання ВО “Свобода”, прохання українців, українських націоналістів – маючи на руках ті факти, ті докази злочинів цієї влади, ви не можете мовчати. Ви маєте їх оприлюднювати і називати все своїми іменами.

Сергій Рахманін, “Зеркало недели.Украина”:Справа в тому, що коли я прийшов на Софійську площу і подивився на людей, які стояли на трибуні, послухав те, що вони говорили, я бачив як людям, яким сьогодні ледь за 20, вони почали розходитись. На превеликий жаль там не так багато людей зібралося. Але після цих промов ті, кому за 20, вони почали розходитись. Чому? Хоча вони не чули, що ті ж самі 20 років тому казали те саме. Не можна 20 років жити тими самими гаслами, тим самими обличчями і тими самими ідеями. Якщо ви це робитимете, то люди, яким сьогодні ледь за 20, вони від вас відвернуться назавжди».

Проект «Моніторинг політичної пропаганди та маніпулятивних технологій у випусках щотижневих підсумкових інформаційно-політичних програм та політичних ток-шоу» здійснюється громадською організацією «Телекритика» за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.