Даріо Фертіліо – відомий італійський журналіст, письменник, культуролог, який працює в найвпливовішій, найстарішій і найпродаванішій щоденній газеті Італії Corriera de la Sierra. Переможець премії «Premio Acqui Storia»/«Acqui Award of History» (2013), що вважається найважливішою італійською літературною нагородою в галузі історіографії. Разом із Володимиром Буковським заснував Комітет свободи.

У рамках свого нещодавнього візиту в Україну виступив із трьома лекціями: у Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна, в Національному університеті «Києво-Могилянська академія» та в Київському національному університеті імені Т. Г. Шевченка – про майбутнє розвитку медіа в Італії та сприйняття ними українських подій.

Mediasapiens публікує витяги з лекції, яку Даріо Фертіліо прочитав у Могилянській школі журналістики.

Про кризу традиційних медіа та рятівні екосистеми

Говорити про революцію цифрової журналістики можна лише враховуючи те, що вона складається з двох взаємопов’язаних феноменів: зростаючої потреби в прямій демократії, що означає, що люди більше не хочуть бути пасивними, і потреби в інформації. Проте ці феномени призвели до двох криз: кризи традиційних медіа та кризи політичних партій із високим рівнем політичного й соціального паразитизму, корупції.

Якщо політичні партії та медіа хочуть бути активною частиною нової реальності, вони повинні змінитися. Традиційні ЗМІ активно втрачають свої позиції. Аудиторія вимагає нових форм взаємодії – смартфонів, планшетів, окулярів від Google, mitabs, форумів, соціальних мереж. Проте важливо там не лише обговорювати, але й вирішувати. От, як, наприклад, так звана Grillo party [партія насправді має назву «Movimento 5 stelle» й заснована Джузеппе «Беппе» Грілло – італійським актором, активним прихильником Інтернету, блог якого входить до числа 10 найбільш відвідуваних у світі – ред.], яка має від 20% до 25% підтримки серед італійців і вирішує що-небудь лише після консультацій зі своїми членами та прихильниками в мережі.

Виходом із кризової ситуації може бути створення екосистеми, що поєднала б усі форми журналістики в одному інформаційному острові. Якщо у вас є газета, ви повинні додати й веб-версію, зв’язок із соцмережами, відео, аудіо. А щоби постійно збільшувати свій острів, потрібно долучати людей до різноманітних дискусій, груп за інтересами, зустрічей і переконувати, що вони є частиною великої сім’ї. Corriera de la Sierra влаштовує майже кожного дня в нашій редакції зустрічі з зірками, політиками, спортсменами, письменниками тощо. І під будівлею, де знаходиться наша редакція, можна побачити величезні черги з бажаючих взяти участь у цих зустрічах. Думаєте, вони приходять лише заради публічної особи? Ні, вони цінують мікс: особа + авторитет Corriera de la Sierra. Це виграшна комбінація.

Екосистема повинна включати максимальну кількість аудиторії, оскільки тоді ви зможете збільшувати кількість одиниць контенту та ставати більш впливовими, й, як наслідок, давати рекламу в будь-яку її частину: газету, вебсайт, на початку чи вкінці відео. Тоді ваш голос стане сильним, потужним. Відповідно з’являться ті, хто буде платити за ваш контент.

Газета як база екосистеми

Ми всі оточені тоннами інформації й можемо створювати свої добірки новин, добірки інформаційних острівців, проте ми не можемо бути впевненими, що якийсь із цих островів не займається дезінформацією або працює якісно. І тут, здавалося би, вже майже мертві газети стають у пригоді через довіру до них як до надійного джерела. Газета стає гарантією правдивості новин. Так, ми зрозуміли, що повинні підтримувати Cоrriera de la Sierra як найважливішу, базову частину нашої екосистеми.

Про безкоштовність вебу та конвергентність

Це свого роду ілюзія, що люди справді мусять платити, щоби почитати щось в інтернеті. Newsweek вирішив, що можна перейти з друку у веб, і з тріском провалився. Я дуже скептично ставлюся до таких ідей, адже ніколи би не платив, аби почитати щось в інтернеті. Природа інтернету – свобода.

Думаю, повної перемоги веб-революції не буде, а старі та нові способи подачі інформації виживуть пліч-о-пліч. Якщо ж ви хочете розпочати свій медіабізнес, створюйте всю екосистему, а не лише вебсайт. Більше того, створюйте спеціалізовані екосистеми й матимете більше гарантій стати успішними. Я теж створив таку екосистему під назвою Libertates, а мій друг Massimo Alberizzi, котрий довгий час був кореспондентом в Африці, створив сайт Afroline. Гіганти повинні померти. Залишаться тільки середні та дрібні екосистеми, що зможуть реалізовувати здорову критику та забезпечувати читача повною інформацією.

Ми починали працювати в журналістиці в 70-х. І ми працювали за контрактами, що передбачали машину, комп’ютер і безлімітний мобільний зв'язок. Сьогоднішнє покоління вже не має таких переваг або має їх дуже мало. Враховуйте це й пам’ятайте, що журналісти всередині островів інформації неодмінно повинні бути конвергентними.

Про Євромайдан в італійських медіа та пропаганду

Євромайдан і окупація Криму для західних медіа – це гарне шоу. Але разом із тим це найважливіші події, після 11 вересня. Кожен ЗМІ хотів показати їх через характери, доповнені історією, геополітикою й коментарями експертів. Проте був один випадок, коли журналіст мого видання, не буду називати його імені, провів серйозну паралель між Україною та Бельгією в 1830 році, бо Бельгія тоді отримала незалежність від Сполученого королівства Нідерландів, ставши суверенною державою. Паралель була в тому, що Бельгія була нейтральною, й якщо Україна залишиться нейтральною, то стане незалежною від Росії. Невдала, як на мене, думка.

Проте, повертаючись до подій в Україні як до шоу, згадаймо, що стається наприкінці? Світло вимикається, всі втомлюються та йдуть у пошуках чогось нового й цікавішого, ніж Україна. Сьогодні це вже помітно. Наведу приклад: перебуваючи в Україні, я отримав завдання від своєї редакції написати не про події на сході чи в Києві, а розпитати людей про нещодавній бій Кличка з Леапаї.

Щоби боротися з російською пропагандою, українські журналісти повинні тримати міцний зв'язок із західними медіа та надсилати їм матеріали, новини про те, що тут відбувається. І не забувати, звісно, скаржитися на ЗМІ, які дезінформують людей. Адже, як ми знаємо, якщо цього не зробимо ми – цю порожнечу заповнить хтось інший.