Майстер-клас про роботу піарника та журналіста, організований  Європейською школою політичних технологій PolitPR, зібрав чималу кількість охочих прослухати лекцію та поділитися власним досвідом з присутніми колегами. «Якщо ти публічна людина, потрібно усвідомлювати, що те, як ти говориш, поводишся, вдягаєшся – обов’язково фіксується», - такими словами розпочала майстер-клас Світлана Крюкова.

Для вдалої співпраці зі ЗМІ піарщику потрібно перш за все зрозуміти, хто такий журналіст. Це освічена, дружелюбна людина, логік, спостерігач, який  прагне першим дізнаватися про все нове. Наполегливість та агресивність – невід’ємна частина роботи журналіста.   «Я ніколи не візьму на роботу інертну, пасивну людину, - запевняє Крюкова. - Нещодавно в моїй практиці стався такий випадок: потрібно було взяти інтерв’ю у  Рафаеля Кузьміна  - першого заступника голови Антимонопольного комітету. Прийшовши на зустріч з ним, я стикнулася з перешкодою: він відмовився відповідати на запитання, якщо розмова буде записуватись на диктофон. Я не розгубилася, і почала йому кокетливо натякати, що я дівчина, блондинка, і в мене навряд чи вийде запам’ятати всю розмову. Після чого він посміхнувся і пояснив, що це був так званий "тест на адекватність": “Я навіть не став би говорити з Вами, якби Ви мене послухали і сховали диктофон”, - запевнив Кузьмін. Справжній журналіст має бути наполегливим, цілеспрямованим, готовим будь-яким способом дістати потрібну інформацію, а не слухняним та флегматичним».

Журналіст – це людина, якою керує цікавість, вважає Світлана Крюкова.  Йому потрібні свіжі, ексклюзивні, своєчасні новини, відповідальність за сказане. Важливу роль відіграє довіра, стверджує вона, адже до тих, хто бреше, журналісти не звертаються, бо це накладає відбиток на їхню репутацію. Цей принцип стосується і постійності: встановивши гарний  контакт з журналістом, піарщик зможе працювати з ним і надалі, ставши так званим «зливом інформації». До спікера, який пообіцяв дати коментар і не дотримав свого слова, журналіст навряд чи звернеться наступного разу. В базі даних кожної редакції є як мінімум 5-10 спеціалістів з кожного питання, до яких можна звернутися за потрібною інформацією. Тому дуже важливим є момент дотримання слова і виконання обіцянок у чітко визначені терміни.

Як стати гарним спікером, щоб до тебе якомога частіше зверталися за коментарями – головне питання, яке хвилювало всіх присутніх. «Гарний спікер фільтрує себе на етапі розмови, говорить те, що хоче бачити в результаті, - відповідає Світлана Крюкова. - В інтерв’ю ми не можемо заборонити вирізати те, що людині не подобається. Трапляються недобросовісні люди, які вимагають правити матеріал та фото повністю. Але, якщо правки перевищують 20% готового матеріалу, то він або зовсім не виходить, або ж, якщо він містить суспільно значиму інформацію -  у врізі з’являються приписки, що людина не відповідає за свої слова. Останнім часом набуває популярності підкаст – коли до друкованого інтерв’ю додається аудіо запис розмови чи її фрагмент. Таким чином, спікер обеззброюється і не може спростувати або заперечити сказане».

Хороший спікер – це людина, освічена, обізнана у своїй темі, яка несе відповідальність за кожне сказане слово, толерантна та урівноважена. Часто на запитання журналістам відповідають грубістю, на кшталт: «Ми це не коментуємо!», «Чого Ви взагалі до мене телефонуєте?» і т. д.  Такі люди автоматично потрапляють у чорний список, і до них просто більше не звертаються, розповідає журналістка. А найстрашніше для клієнта PR-служб – змова мовчання, коли їх не цитують та впритул не помічають. Яскравий приклад - Олександр Мороз, якого журналісти нарекли «політичним трупом». Свого часу він не захотів співпрацювати зі ЗМІ, зараз до нього не звертаються за коментарями та  не цитують.

Піарники, у свою чергу, також можуть натрапити на недобросовісного журналіста.  «В 2005 році до мене в редакцію звернулася група дівчат з проханням за гроші оформити акредитацію, щоб потрапити на форум, який проходив у Москві. Метою поїздки для них було знайомство із заможними чоловіками. Щоб не потрапити в тенета «псевдо-журналістів», потрібно самому володіти інформацією, читати ділову пресу та працювати з перевіреними журналістами, компетентними у своїй темі», - радить лектор.

Але все-таки як же закохати в себе журналіста? Світлана Крюкова рекомендує:

Не бійтесь журналіста, це не герой фільмів жахів.

Не реагуйте на диктофон і камеру, наче це підвальна миша.

Розбирайтеся в типах ЗМІ і регулярно читайте ділову пресу.

Запам’ятовуйте авторів, які пишуть на вашу тему.

Вступаючи в діалог зі ЗМІ, дотримуйтесь їхніх правил і стандартів роботи.

Фільтруйте мову на етапі інтерв’ю, а не на етапі його узгодження.

Ніколи не просіть вислати фото на узгодження.

Не говоріть на тему, в якій ви не розбираєтесь.

Говоріть коротко і чітко.

Позбавтеся фраз: «Ми це не коментуємо!», «Не для преси», «Це не до мене» і т.д.

Співпраця між журналістом та піарником принесе очікуваний результат лише у тому випадку, переконана Світлана Крюкова, коли обидві сторони відповідально поставляться до своєї роботи, з почуттям взаємного обов’язку, вигоди, з толерантністю та розумінням.

Тетяна Кавуненко, студентка Київського університету ім. Б.Грінченка