«Гарно написана біографія – така ж рідкість, як гарно прожите життя», – з цього вислову розпочала Ірина Ємець. На її думку, це найцікавіший жанр у літературній публіцистиці, і багато журналістів мріють написати біографію відомої постаті. Проте мало авторів стають майстрами в цій сфері, оскільки жанр біографічного нарису вимагає комплексу вмінь та знань і є одним із найскладніших у професії. В чому його складнощі – Ірина Ємець розповідала під час майстер-класу, який відбувся в рамках міжнародного форуму «Новомедіа».

Можна виокремити два види біографії: документальна та художня. Документальна, як зазначає Ірина, більш звична – ми можемо її писати при влаштуванні на роботу, частково вона відображається в резюме, тобто це сухий фактаж. Класичним прикладом документальної біографії є статті у «Вікіпедії». Цей різновид біографії може бути частиною іншого матеріалу: кореспонденти використовують її у новинах, якщо потрібно представити нового героя (нового міністра, наприклад).

Цікавіший вид біографії, який потребує творчого підходу, а не лише збирання інформації – це художня біографія. Як жанр він оформився у 1910–1920-х роках, найбільш відомі письменники, які працювали в цьому напрямі, – Ромен Роллан та Стефан Цвейг. У Радянському Союзі художні біографії набули популярності в 20–30-х роках, коли почали активно видаватися книжки серії ЖЗЛ.

Сьогодні в художній біографії можна виділити три піджанри: белетризована біографія, літературно-біографічний нарис та автобіографія у вигляді інтерв’ю. У белетризованій біографії важливо дотримуватися хронології, тобто події в житті героя описувати послідовно: як правило, спочатку йдеться про середовище, в якому ріс герой, його батьків, потім здобуття освіти й так далі. Однак журналіст має шукати цікаві ходи, аби матеріал не перетворився на сухий життєпис. Ірина Ємець навела приклад біографії успішного футбольного тренера Жозе Моурінью, опублікованої в журналі «Viva! Біографія». Стаття має провокаційний заголовок «А після бога – я!», й у всій біографії простежується зухвала поведінка тренера, часом самовпевненість. Ключові події його життя нанизуються саме на цю рису характеру Моурінью, а завершується текст цитатою в цьому ж дусі: «Колись я піду з футболу і займусь виробництвом соусів. Як би жахливо ви не готували, вашу страву врятує соус із назвою “Жозе Моурінью”».

Інший прийом було застосовано в біографії Маргарет Тетчер – автор пропонує читачу простежити, які чоловіки найбільше вплинули на життя «залізної леді». Йдеться як про близьких людей, так і про колег – це батько, чоловік, син, політики. Відповідно, історія життя Тетчер розповідається послідовно, починаючи з дитинства. Цей матеріал було опубліковано невдовзі після смерті Тетчер. «Складність щомісячника в тому, що в нас немає інформаційних приводів, – пояснила Ірина Ємець. – До того часу, як ми виходимо, всі вже встигли повідомити новину, тому публікувати біографію “Тетчер народилась, жила і т.д.” – буде нецікаво».

Король літературної публіцистики

Жанром, у якому розкривається весь талант журналіста, є біографічний нарис, вважає Ірина Ємець. Щоб написати вдалий матеріал, автору необхідно опанувати декілька вмінь, які зазвичай є спеціалізацією окремо взятого журналіста. Хороший нарис вийде в тому випадку, якщо журналіст зможе поєднати таланти в усіх напрямах. По-перше, це хист до репортажу і збору матеріалу: зустріч зі свідками й записування їхніх коментарів, пошуки свідчень минулих епох, у тому числі документальних фотографій, листування. «Вихід у поля – це найцікавіша робота для журналіста, бо саме тут проявляється його цікавість. І наступає момент здивування, коли ми дивуємося долі великої людини, її вчинкам», – зауважує Ірина.

Друга частина роботи – це аналітика, де виявляється вміння працювати з масивом даних, оскільки про одного героя збирається велика кількість матеріалів, які потрібно опрацювати й визначити, які епізоди включати в розповідь, а які – ні. І, нарешті, третє – це словесний дар, вміння володіти художнім словом. Біографічний нарис не вимагає хронологічної послідовності, описувати всю історію життя не потрібно, журналіст може зосередитися на будь-якому епізоді – в цій свободі й полягає легкість та водночас складність жанру.

Часто нариси пишуться з нагоди ювілею – вони мало чим відрізняються від звичайних, але тут важливо підкреслити, в чому знаковість героя для історії, яку важливу роль він відіграв – позитивну чи негативну. Це легко зробити, якщо йдеться про відомого винахідника чи визначного політичного діяча, та частіше визначати цю унікальність потрібно самому журналісту. Ірина Ємець навела приклад ювілейного нарису про Ганса Крістіана Андерсена. Автору потрібно було віднайти рису, що справді вирізняє його з-поміж інших видатних казкарів, таких як Шарль Перо, Брати Грімм. І така риса знайшлася: «В Андерсена з дитинства були дивовижні фантазії. І його геніальність у тому, що він, на відміну від Шарля Перо або Братів Грімм, не брав свої історії з фольклору. Ніхто до нього не придумав Олов’яного Солдатика, Дюймовочку чи Снігову Королеву, а зараз ці образи увійшли вже в наше життя».

Інтерв’ю – це не сповідь

Біографія у вигляді інтерв’ю залишається одним із найпопулярніших жанрів. На успіх такого матеріалу впливають різні чинники: ступінь внутрішньої свободи героя, довіра до журналіста, редакторська майстерність. Хоча інтерв’ю й біографічне, не варто лякати героя проханням розповісти «історію свого життя» – такий підхід не сприятиме відвертості. Особливо це стосується зірок шоу-бізнесу. «Найменш цікаві біографії найчастіше виходять про наших зірок, які вимагають численних узгоджень інтерв’ю, і потім викреслюють найцікавіші драматичні моменти», – розповідає пані Ємець.

Краще відразу окреслити теми розмови: тим більше, відомі особи, як правило, давали вже чимало інтерв’ю й можуть сказати, що «все вже розповіли раніше». Ірина Ємець навела приклад вдалого інтерв’ю – з Лілією Подкопаєвою. Редакція розуміла, що вона часто з’являється в медіа й писати знову про Подкопаєву – це не оригінально, проте журналіст в інтерв’ю сконцентрувався саме на спортивній кар’єрі. «У матеріалі не було навіть слова про колишнього чоловіка, але ми отримали багато відгуків, – каже Ємець. – Не потрібно йти за попсовими уявленнями про те, що може бути цікаво. Не завжди читачу цікаво копатися в білизні».

Хто цікавіший аудиторії – Бред Пітт чи Магда Геббельс?

Це питання, на яке важко відповісти. За словами Ємець, обидві постаті є цікавими, головне – «знайти актуальність героя». Якщо це історичний персонаж, потрібно простежити, чим він може зацікавити сьогодні. Наприклад, крізь долю Магди Геббельс показати, як можна стати жертвою пропаганди, й акцентувати увагу не стільки на її біографії, скільки на методах пропаганди її чоловіка, що застосовуються й сьогодні.

У «Viva Біографія» регулярно публікуються історії зірок західного шоу-бізнесу – таких як Ріанна, Шакіра, Бейонсе та ін. Як зазначає пані Ємець, не можна сказати, що ці історії виходять надто цікавими – вона як редактор не запам’ятовує навіть деталей, надто вони схожі одна на одну. За її спостереженнями, найменш затребувані матеріали серед читачів – це якраз тексти про голлівудських зірок: «Але наше завдання – працювати з рекламодавцями. Рекламодавець не йде ні на Гагаріна, ні на доктора Спока, ні тим більше не захоче, щоб його рекламу поставили поруч із Фанні Каплан. Тому ці матеріали – це реверанс у бік рекламодавців, завдяки яким і виживають сьогодні журнали».

Такі особистості, як Ксенія Собчак чи Періс Хілтон, теж менш цікаві: «Зараз переламний момент, коли люди втомилися від попси, від затертих глянцевих облич. Їм хочеться величності, зріс інтерес до історичних постатей, до тих, хто зробив щось значуще», – розповідає Ємець.

Щоб історичний матеріал був достовірним, журналісту треба опрацювати велику кількість інформації, для хорошої біографії необхідно ознайомитися з архівними матеріалами та листуванням, поговорити зі свідками і, як наголошує Ємець, вміти «побачити деталі» – оскільки одна деталь може схарактеризувати всю людину. Читача в достовірності написаного переконують документальні фото, цитати. Важливою є наявність версій – коли автор у суперечливих моментах подає декілька версій того, що трапилося, надаючи читачеві право самому вирішити, яка з них істинна (хоча читач відчуватиме, до якої версії схиляється сам журналіст).

«Художня біографія – це завжди великий ризик. Як би ви не написали біографію, знайте, що знайдуться люди, які не погодяться з вашою версією», – каже Ірина Ємець. Сам жанр художньої біографії передбачає домисел, але він має ґрунтуватися на зібраних фактах, і тут уже все залежить від професіоналізму та етики журналіста, який припускатиме, міг би так вчинити герой чи ні, й чому.