Дарія Бадьйор про написання кінорецензій: «За спойлери ви будете горіти в пеклі»

Дарія Бадьйор про написання кінорецензій: «За спойлери ви будете горіти в пеклі»

10:05,
5 Березня 2016
7421

Дарія Бадьйор про написання кінорецензій: «За спойлери ви будете горіти в пеклі»

10:05,
5 Березня 2016
7421
Дарія Бадьйор про написання кінорецензій: «За спойлери ви будете горіти в пеклі»
Дарія Бадьйор про написання кінорецензій: «За спойлери ви будете горіти в пеклі»
Хто має право критикувати фільми і якими є головні складові кінорецензії, розповідає Дарія Бадьйор.

MediaSapiens продовжує ходити до Школи арт-журналістики. Ми вже розповідали про візії Євгенія Стасіневича, який давав поради щодо написання рецензій на літературні твори, а також про майстер-клас з музичної рецензії від оглядача Ігоря Панасова. Цього разу в «ПравоПисі» кінокритик і редактор відділів «Культура» і «Блоги» у «Лівому березі» Дарія Бадьйор не лише пояснила ключові речі, що стосуються написання рецензій, а й розповіла про саме буття кінокритика. Подекуди її думки про місце критика в кіноіндустрії та кіномистецтві видалися дуже близькими до висловлених раніше директором Каннського кінофестивалю Тьєррі Фремо під час його минулорічного візиту в Одесу: «Каннський кінофестиваль тримається на чотирьох китах. При цьому кожна складова підтримує баланс іншої. Це авторське кіно, професійний майданчик, ЗМІ та критики, а також елемент гламуру — червона доріжка. І жодна з цих складових не є вагомішою за іншу». Під час майстер-класу в «ПравоПисі» пані Бадьйор наголошувала на тому, що критика потрібна кіно як повітря.

Кінокритика — екзистенційний вибір

«У нас немає літкритики і на пальцях двох рук можна перерахувати людей, які пишуть про кіно», — вважає Дарія Бадьйор. За її словами, ще чотири роки тому дуже гостро стояло питання, навіщо кінокритика країні, в якій немає кінематографа. Заробляти кінокритикою, на її думку, неможливо, тож у будь-якому разі треба ще десь працювати: «Кінокритики займаються відбором на фестивалі, ведуть програми на радіо, пишуть книги, заробляють тим способом, яким можуть». Хоча ситуація така не лише в Україні, а й в усьому світі, великою мірою це пов’язано зі смертю друкованих видань. «Так що бути кінокритиком — це вибір екзистенційний, не професійний, можете з цим змиритися», — каже Дарія Бадьйор.

Коли впродовж останніх років вона почала більше цікавитися українським кіно як журналістка, то зрозуміла, що йому дуже потрібна критика: «Можливо, критикові національне кіно і не дуже потрібне, але ось фільмам критика необхідна. Тому що критик створює контекст. Пояснює цей контекст глядачу і більше того — самому фільму».

Як підготуватися

Щоби помістити стрічку в контекст, потрібно дивитися дуже багато фільмів. «Усе підряд», — каже пані Бадьйор. Спочатку має сформуватися певна культура перегляду. «Можливо, спершу варто подивитися стрічки, за які давали золотих ведмедів (Берлінський кінофестиваль), золоті пальмові гілки (Канни). Зрозуміти, як працює журі, за що воно дає нагороди. Всі обурювалися, що Коени дали нагороду фільму «Діпан». А потім минає три місяці — і стає зрозуміло, за що вони дали її», — каже лекторка. Вона наголошує: навіть якщо у критика-початківця немає відповідної профільної освіти, досвід перегляду важить дуже багато, в усякому разі, розширює знання та світогляд. Очевидно, що перегляд фільмографій таких класиків, як Ларс фон Трієр чи Інгмар Бергман — просто обов'язковий для майбутнього критика. Також вона радить багато читати, в тому числі про кіно, й ходити на фестивалі.

Три правила кінорецензії

По-перше, крім очевидного — що хотів сказати автор, критик повинен збагнути і пояснити читачу, яке значення це має для глядача і для кіно загалом. Хоча, зауважує Дарія, не всі фільми дають можливість відповісти на такі запитання.

По-друге, пишучи рецензію, бажано не вживати займенника «я», не переказувати сюжету й не вдаватися до спойлерів. «За спойлери ви будете горіти в пеклі», — сміється критикиня.

По-третє, на чому неодноразово наголошувала лекторка, критик має бути незаангажованим. Перед переглядом фільму ліпше нічого не читати про нього, адже автор рецензії має побачити в стрічці щось таке, чого до нього не помітив ніхто. Пані Бадьйор також не вважає за потрібне проводити «редукцію очікувань», щоби фільм не видався гіршим чи кращим тільки через те, що ви очікували більшого чи меншого від нього.

 

Аби бути незаангажованими, Дарія Бадьйор радить не дружити з режисерами, оскільки тоді складно писати про їхні фільми чесно, особливо якщо вони не сподобалися. «Коли я була в Каннах два роки тому, Esquire попросив мене написати репортаж. Я провела там 24 години, спілкуючися зі Мирославом Слабошпицьким. Звісно, я симпатизувала йому. Я дивилася з ним поруч фільм (“Плем’я”), бачила, як він переживав. І я цим дуже перейнялася. Проте стрічка, хоч вона й новаторська, мала певні проблеми. І я йому поставила питання щодо них. Але ж написати — це зовсім інше. Написати означає вийти на трибуну. Слід завжди це тримати в голові», — ділиться критикиня. На її думку, дуже легко написати негативний відгук, і якщо ви початківець без досвіду, можливо, ліпше з них і починати. Вони, до того ж, ліпше читаються.

«Хто вам дав право критикувати?»

Кінокритикам часто доводиться стикатися з негативними випадами на свою адресу на кшталт: «А хто ви взагалі такі? Хто вам дав право на слово?». «Треба пам’ятати, що право говорити вам дає ваш напівлітературний талант сконструювати зі слів адекватне речення, передавши свою думку. Повірте, я як редактор знаю, що дано це небагатьом. Виявляється, написати так, аби було зрозуміло, що ти хочеш сказати, — дуже складно», — зауважує критикиня.

Зрештою, вона радить не писати про фільм одразу, оскільки перше враження може бути помилковим. «Буває так, що подивишся фільм — і хочеться швидко про нього написати. Навіть якщо він поганий, у вас все одно є що про нього написати. Та варто трохи почекати. Є безліч історій, які це підтверджують. Колись ущент розкритикували стрічку “Бонні та Клайд”. Критик потім передивився його знову й зрозумів, що фільм хороший. Тоді написав відповідь на власну рецензію і змусив редактора її опублікувати». Украй важливою є здатність до безупинної саморефлексії, наголошує кінокритикиня.

Часом журналісти активно досліджують біографію режисера, перед тим, як писати про його фільм. Та насправді, вважає Дарія, можна не знати, хто цей режисер, але при цьому зрозуміти фільм ліпше, аніж той, хто його знає. Слід лише пам’ятати: все, що в кадрі, помістив туди саме режисер. «Ви маєте знати, що все, що є в кадрі — не просто так, воно там для чогось. Девід Фінчер, зокрема, знімає по 60 дублів однієї сцени. Та це питання ви ставитимете собі все частіше, чим більше дивитиметеся кіно».

Ділячись власним переживанням процесу написання кінорецензії, Дарія каже, що автор на правильному шляху, якщо в нього з’являється відчуття «перемикання» реальностей: «Якщо ви пишете про фільм, і у вас таке відчуття, ніби ви перебуваєте в окремому світі, в тунелі, яким ви рухаєтеся, аж поки не завершите — це воно».

То чи померла кінокритика?

З цього приводу триває масштабна дискусія на Заході, розказує Бадьйор: «Велику роль тут відіграє смерть друкованих видань. Почали звільняти штатних кінокритиків, які присвятили цій справі, скажімо, 20 років. Причому не з суспільно-політичних газет, а, до прикладу, з журналу Variety, що є дуже тривожним сигналом. Тому й почалася дискусія про те, чи не помирає критика в епоху Твіттера». На Заході є поширена практика розміщувати на постери фільмів відгуки критиків. За цими відгуками можна зрозуміти, хороший фільм чи поганий, залежно від авторитету видання, яке цитують: «Коли виходив останній фільм Бена Аффлека “Арго”, на цих постерах розмістили твіти. Щоправда, це не сильно спрацювало. Треба розуміти, що критик — це людина, яка заявила про себе як критик, вона пише не відгуки, а рецензії, вона має свою репутацією, за яку відповідає». В ієрархії, каже Бадьйор, критик перебуває вище пересічного глядача — він поміж ним і режисером. І він є другом для них обох. «Критика, як писав мій улюблений Толік Ульянов, — це любов і ліки», — мовить Дарія.

Вона зауважує, що негативні рецензії, всупереч поширеній думці, не впливають на касові збори: «Якби критики впливали на касові збори, Адам Сендлер уже би перебирався на смітник. Але він чомусь досі цього не робить».

Фото Марії Бєляєвої

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду