Роботи Деріла Кейгла з’являлися на шпальтах понад 850 газет. Він є засновником прес-синдикату www.caglecartoons.com, де можна знайти роботи карикатуристів із усіх куточків світу. Деріл Кейгл завітав до Києва з нагоди Міжнародної виставки політичної карикатури. Під час свого візиту Деріл провів майстер-клас та лекцію, під час яких розповів про особливості роботи художника-карикатуриста та свої улюблені образи в політичній карикатурі.

Свій творчий шлях Деріл розпочинав як ілюстратор. Упродовж п’ятнадцяти років він працював із The Muppets Джима Хенсона (Маппети — сімейство лялькових персонажів, що почали створюватись у 1952 році), де малював ілюстрації для книжок, журналів, календарів, коміксів та інших суміжних продуктів. Тож коли Деріл заплющує очі, йому все ще ввижаються свині, жабки, персонажі Sesame Street та Fraggle Rock. Художник встиг попрацювати у сфері реклами, а також над постобробкою персонажів комп’ютерних ігор.

«Арт-директори ставили переді мною завдання, пояснювали, чого вони хочуть, і я малював. Це дуже відрізняється від того, чим я займаюся зараз. Нині ж я політичний карикатурист. І малюю те, чого хочеться мені», — вдоволено сказав Деріл, наголосивши, що для нього дуже важливою є можливість висловити власну думку.

«Коли маєш редактора, він може ухвалити рішення не публікувати твою карикатуру — якщо вона надто сатирична. Адже раптом карикатура когось образить. Зараз я не маю редактора — і життя чудове!» — щиро радіє художник.

Деріл Кейгл також є автором статей та есеїв про мистецтво карикатури. А ще — засновником прес-синдикату caglecartoons, де можна знайти роботи карикатуристів із усіх куточків світу. Щодня на сайті з’являється близько двадцяти нових карикатур. Художник каже, що ніколи не знає, яку його карикатуру де й коли буде надруковано, оскільки на них підписані 850 видань. «Це колекція карикатур на різні теми, що створені моїми друзями-художниками. Нині сайт став дуже популярним. Я маю невеликий бізнес, оскільки синдикат пропонує роботи п’ятдесяти карикатуристів з усього світу для близько 850 видань, які підписані на нас. Переважно це американські видання», — розповів Деріл.

Митець із сумом зауважує, що редактори зазвичай почуваються боязко й полюбляють тільки «м’які» жарти — на противагу карикатуристам, які прагнуть виражати сильну думку, до того ж яскраво й гостро. Кейгл зізнається, що він та його колеги дуже дратуються через такий стан речей.

Нині Деріл найчастіше малює карикатури на Обаму, Путіна, Україну та ISIS. Він бідкається, що для карикатуриста в України поки що немає годящого символу, «гарної метафори»: «Україні слід ще вигадати свій символ. Все, що мені лишалося — зайти у Вікіпедію й подивитися, на що ж схожа Україна у Вікіпедії. Ось що з того вийшло».

Карикатурист розповів, що після створення образу пишної білявки у вишиванці на нього одразу посипалися зауваження на кшталт «Вона повинна бути з чорним волоссям!», «Чому вона товста? Ми не товсті!». Деріл, сміючись, зізнався, що не має відповідей на такі питання. Однак додав, що не хотів зображувати Україну надто вродливою: «Я не хотів робити її надто гарною, адже тоді в Путіна був би до неї дещо інший інтерес (love interest), а це було б неправильно, адже Путін знущається з неї».

«Путін — чудовий персонаж. — каже Деріл. — Я дуже обмежений персонажами, яких можу малювати для американської аудиторії, тому що карикатурою не можна пояснювати явища, карикатурою можна лише коментувати те, що люди вже й так знають. Американці не знають українського президента, мені б довелося пояснювати, хто це. Але Путіна я можу малювати. І багато карикатуристів малюють його». А ось Обаму як об’єкта карикатури Кейгл недолюблює. Каже, що він у цьому сенсі дуже непопулярний.

Щодо техніки виконання — художник віддає перевагу карикатурі без слів: «Це міжнародний стиль. Українці також малюють карикатуру без слів. А ось американська карикатура тяжіє до великої кількості тексту біля зображення». Крім того, американська карикатура використовує багато ярликів. Сам він прирівнює ідею безслівної карикатури до поезії. Каже, що вона має потужніший ефект, тож він прагне до неї.

Однак дещо приречено визнає: «Я теж використовую кліше. Політичні карикатуристи завжди їх використовують. Навіть якщо мені здається, що я зробив гарну карикатуру уникнувши ярликів, то зрештою виявляється, що все ж таки не уникнув. Це пригнічує».

Карикатуристи дуже люблять використовувати прапори, розповідає Кейгл. Та водночас зауважує, що це більше світова тенденція, оскільки американці часто не знають, що за прапор зображений. Та прапор Мексики для них відомий. Карикатурист поділився історією: «Була велика трагедія в Мексиці, коли вбили дев’яносто невинних людей та якихось наркобаронів. Наступного тижня практично кожна газета в Мексиці опублікувала мою карикатуру на першій шпальті із кричущим заголовком на кшталт: “Карикатурний скандал: американський карикатурист зневажив мексиканський прапор”». Зрештою, розповів Деріл, мексиканці поскаржилися в американське посольство, а звідти — надійшла скарга його редакторові.

«Я, до речі, з Каліфорнії, — зауважив карикатурист. — І так як американці не знають прапорів країн, я не очікую, що українці знатимуть прапор американського штату. Але всі американці знають прапор Каліфорнії. Тож якщо я хочу намалювати карикатуру на Каліфорнію, я малюю ведмедя і розміщаю його прямісінько на прапорі цього штату». Деріл називає прапор Каліфорнії «подарунком» і додає, що ведмедя, до прикладу, обов’язково слід помістити на цей прапор, інакше він може асоціюватися з Росією.

Водночас для того, щоби зобразити Китай, Кейгл не використовує прапора, оскільки американці його не впізнають. Та для Китаю є інша відома алегорія — панди.

Художник розповів про ще одного яскравого персонажа — Джорджа Буша-молодшого: «Я його люблю куди більше, ніж Обаму. Тому що він постійно казав яку-небудь дурницю, його злість завжди була на поверхні. Обама не такий веселий, як Буш. Він прямолінійний чоловік, який не говорить тупих речей, поводиться стримано». Саме тому Кейгл використовує його образ радше як «реквізит», аніж втілює як повноцінного персонажа.

Окрім персонажів Путіна та Буша, американського карикатуриста захоплює образ Гіларі Клінтон. Деріл каже: «Чудовий персонаж Гіларі Клінтон! У неї є так багато цікавого для карикатуристів. І цей скандал із електронною поштою, і те, що вона казала, що вона бідна, і її певне “протистояння” з Обамою, словом, вона має чимало чудових “старих історій”». Якщо ж вона переможе у виборах, то буде справжнісіньким скарбом для Кейгла.

Ще один із небагатьох світових персонажів, яких можуть малювати американські карикатуристи, — це Кім Чен Ин, каже Деріл. Оскільки люди знають, хто він такий. І карикатуристи таки жартують над ним, однак, зазначає художник, з подібними карикатурами слід бути обережним: «Жорстокі диктатори не люблять карикатур, у них немає почуття гумору. Я пам’ятаю, як кінокомпанія Sony Pictures зазнала хакерських атак з боку Північної Кореї через фільм про Кім Чен Ина». Деріл зауважив, що і їхній сайт атакували хакери, оскільки в них було багато гострих карикатур на диктатора. За його словами ці атаки були «фантастично потужними». «Зараз багато сайтів із карикатурами в Європі атакуються хакерами після терористичного акту над Шарлі Ебдо», — додав він.

Нарешті ми поговорили й про культового персонажа Дядька Сема. Деріл визнав, що він дуже цікавий, особливо тим, наскільки по-різному сприймається американцями та карикатуристами світу. Справа в тому, що для останніх Дядько Сем уособлює США, а точніше — американський уряд, в той час як американці сприймають його як самих себе: «Дядько Сем — це “ми”. Тому мене, наприклад, дещо бентежить зображення Дядька Сема з руками в крові чи іншими подібними образами, які могли б характеризувати американський уряд в певний період. Так само звичайний американець не хоче бомбити Сирію».

Люди часто не сприймають образів, якими їх зображують карикатуристи. Наприклад, коли зображають американців, то здебільшого використовують асоціацію з гамбургером, розповідає Деріл. Однак ті часто обурюються й заявляють, що така карикатура позбавлена сенсу. «Так само з французами. Карикатуристи часто зображують їх у вигляді пуделя, який палить. А французи реагують: “О, чому пудель? Ми не розуміємо”», — сміється Кейгл. Та майже одразу обурливо додає: «Але немає годящого символу для України, який можна використати. Це жахливо! Має бути якийсь образ».

Художник каже, що його часто запитують, чи просив він коли-небудь вибачення за свої карикатури. Деріл зізнається, що таке траплялося, хоч і не дуже часто, тільки «коли в мене було відчуття, що я міг когось образити». Також він каже, що ніколи би не малював карикатуру на пророка Магомета: «Я би ніколи не малював карикатуру на нього, оскільки вважаю, що це може бути образою почуттів цілої групи людей. Однак інші карикатуристи це роблять. Вони мають сильне відчуття того, що вони мають це робити. Карикатуристи з Charlie Hebdo були моїми друзями. Небезпечно бути карикатуристом сьогодні».

Деріл із сумом визнає, що коли малює щось справді вартісне — воно нікого не цікавить, а от якщо щось дуже різке чи агресивне — то всі в захваті. А тому каже, що геть не пишається своїми найпопулярнішими роботами.

P.S. У перший день перебування в Києві Деріл Кейг побував у колишньому будинку Януковича. Відтоді він думає, що українці «мають дуже цікавих президентів».

P.P.S. Часом жартують, що Деріл створює малюнки однією лівою. Це тому що художник шульга. А ще іноді створити карикатуру на подію дня йому буває досить легко. Та він завжди переконує редакторів, що кожен його малюнок коштує цілого життя.

Усі карикатури з сайту www.caglecartoons.com