Навіть у військовий час журналісти повинні залишатися журналістами та пам’ятати про свою аудиторію. Надмір негативу та похоронної тематики в матеріалах і випусках новин може в кращому разі відвернути людину від цього медіа, а в гіршому — привчити її до думки, що це стає нормою. Як не треба подавати новини й на чому варто зосереджувати увагу, учасникам семінару-тренінгу Національної спілки журналістів України «Редакційна політика в часи війни (АТО)» розповідала Ірина Федорів — журналістка та громадська діячка, донедавна — керівниця інформаційно-аналітичного відділу програми «Вікна-Новини» СТБ, одна з засновників проекту сайтів територіальних громад Києва та Київської області.

За словами журналістки, в умовах війни в медійників, як і в представників кожної професії, додається роботи й відповідальності — перед собою, перед редакцією та суспільством.

Чи давати ворогам слово в ефірі?

«Нас ніхто не вчив, як працювати в умовах війни. Під час навчання в університеті в нас було кілька викладачів, які пережили Другу світову війну та розповідали, як у ті часи працювали журналісти. Але нам, студентам, видавалося тоді, що це ніколи не буде потрібно, — згадує Ірина. — На жаль, так сталося, що зараз редакції збираються, обговорюють і напрацьовують свої стратегії в цьому питанні, а єдиного бачення немає».

З досвіду роботи на телеканалі, одне з перших дискусійних питань: як називати людей, що взяли до рук зброю, і чи давати їм слово в ефірі. Деякі редакції прийняли рішення — не давати. Згодом під час обговорення цієї проблематики в широкому колі колег журналіст Андрій Куликов зазначив, що варто давати слово іншій стороні, пригадує Ірина Федорів:  «Він наполягав на тому, що треба просто вміти пояснити аудиторії, що ж насправді відбувається. Тобто питання в тому, чи справді ми настільки мудрі й досвідчені, щоби змогти це зробити, й чи коли ми їдемо з коліс у редакцію, в нас достатньо часу, щоб це зробити. Але всі одностайні в тому, що бездумно кидати все в інформаційний простір не можна».

Важливо також аналізувати слова героїв своїх сюжетів. Так, Ірина Федорів наводить приклад сюжету, де було показано бабусю з міста, в якому розташовані українські війська. Вона розказала на камеру, що по місту стріляють «і ті, й ті». Після сюжету солдат із АТО наголосив, що в цьому місті  дислокувалися українські сили, тож не могли стріляти самі по собі.

«Журналіст не повернув сюжетну лінію в той бік, де б хтось логічно розмірковував, чи може українська армія, штаб якої розташований у цьому ж місті, стріляти сама по собі», — зазначає Ірина. Тож глядач отримав синхрон очевидця, який розказав про свою —  «стріляють по нас і ті, й ті», хоча й факти, і здоровий глузд цьому суперечили.

Слід показувати людей, а не труни й вінки

Аналізуючи сюжети місцевих телеканалів, Ірина Федорів акцентує увагу на надмірній кількості відео з похорон. Деякі ЗМІ прийняли рішення не показувати похорони, труни, вінки.

«Люди стали цинічніші, жорстокіші, але все ж таки, вони мають свої емоції. І не хочеться, щоб через деякий час людина відмовилася від ваших новин, — зауважує Ірина. — Всі розуміють, що гинуть люди, гинуть герої, про них не можна не сказати. Особливо це важлива тема для місцевих ЗМІ. Але ж ця людина прожила життя, в нього, напевно, є відео з фронту. Покажіть цю людину, якою вона була і заради чого жила, а не лише вінки, хрести і труни».

Треба зібрати матеріал про загиблого солдата, телефонувати друзям, просити останнє відео з фронту, фотографії. Якщо йдеться про синхрони людей, які характеризують солдата, варто записувати їх не на похоронах. Скажімо, вчительку можна записати у школі. Адже одна локація — це погано для будь-якого сюжету. Більше того, люди під час похорон дуже чутливі, й це треба брати до уваги.

«Похорони — дуже чутлива тема, — каже журналістка. — Це важко для людей — бути щодня на похороні. Так можна дійти до того, що на десятий день вас просто припинять  дивитися, а в гіршому випадку люди почнуть сприймати це як норму».

Брендуйте себе

За словами Ірини Федорів, бувають випадки, що російські ЗМІ використовують українських журналістів у регіонах для провокацій, які потім покажуть у своїх медіа. Також не рідкість, коли російські медійники «прикидаються» журналістами українських телеканалів і використовують мікрофони без вітрозахисту. Бувало й таке, що терористи забирали в колег вітрозахист із логотипом, а потім його використовували для тих-таки провокацій. Але попри все журналістам Ірина Федорів радить обов’язково брендувати себе, особливо якщо йдеться про сюжети в зоні АТО: «В зоні АТО навряд чи будуть довго розбиратися, звідки ви. Особливо якщо хтось скаже, що ви, наприклад, із телеканалу НТВ. Можуть бути проблеми, якщо нема відповідного брендування».

Конкретизуйте інформацію про допомогу

Багато медіа зараз подає інформацію про збір коштів для військових. Тут Ірина Федорів радить визначитися, яку суму за тиждень редакція здатна назбирати, та конкретизувати мету. Тому що людям треба дати дороговказ: сьогодні ми збираємо на тепловізор, на наступному тижні — на каски. Потім показати в сюжеті чи в матеріалі, як було куплено цей тепловізор, як його відправили до військових.

Збір коштів може бути не тільки на армію, а й на допомогу пораненим солдатам. Якщо редакція чітко не розуміє, на що цього тижня збирати гроші, то можна зателефонувати родичам, сусідам одного із поранених чи загиблих солдат і просто запитати, що їм треба. І навіть якщо вони скажуть, що нічого не треба, людям буде приємно, що про них пам’ятають.

Під особливою увагою має бути тема військових, що повернулися інвалідами із зони АТО. «Поки що вони не усвідомлюють до кінця проблеми, зараз до них підвищена увага, вони герої, — пояснює Ірина Федорів. — Але потім настане реальність: інвалідний візок треба підняти на третій поверх, а пандусів нема. В містах таким людям теж важко пересуватися. Немає достатньої кількості соцпрацівників, які будуть за цією людиною доглядати, немає для них роботи… Через півроку це буде реальна проблема. І якщо ми, медійники, цього дискурсу не порушимо зараз, вирішення проблем затягнеться».

У випусках новин повинен бути баланс

Ірина Федорів радить дотримуватися балансу, готуючи випуски новин. Не можна подавати матеріали тільки на тему війни. На жаль, журналісти почали забувати про соціальні теми та журналістські розслідування. Навіть випуски новин загальнонаціональних каналів стали схожі один на один.

«Новини про війну займають велику частину медіапростору, але не треба забувати, що ми воюємо, по суті, за другий фронт, — наголошує Ірина Федорів. — А це значить, що в медіа має з’явитися слот своїх антикорупційних розслідувань. Тому що всі, хто є на першому фронті, хто віддає життя, — вони, по суті, воюють за другий фронт — за той, який є в нас. Місцеві розслідування важливі, і ви можете передати їх на загальнонаціональні канали, щоби досягти більшої ефективності».

Як зауважує Ірина Федорів, ніхто також не скасовував соціальних тем. Так, окрім антикорупційних розслідувань, які можуть проходити раз або кілька разів на тиждень, слід висвітлювати й інші сфери життя. На місцевих сайтах варто писати для громад про резонансні рішення місцевих рад — питання освіти, скасування пільг, тарифів на проїзд. Тобто все те, що було й залишається актуальним для людей щодня. «Життя людей складається не тільки з АТО», — каже журналістка. Також Ірина радить не забувати про позитив. І принаймні насамкінець новинної добірки ведучий має попрощатися на позитивній ноті — адже відпускає людей після дуже важкої інформації.