ЖЗЛ 2.0

ЖЗЛ 2.0

00:00,
15 Січня 2013
2049

ЖЗЛ 2.0

00:00,
15 Січня 2013
2049
ЖЗЛ 2.0
ЖЗЛ 2.0
Різниця між книжками «Ефект Facebook» і «Код Дурова» – це різниця між журналістикою та агіографією. Одна про соцмережу і світ, інша – про особливий Російський Шлях і Пророка його.

Хюндай вітчизняного книговидавництва вкотре прибув із запізненням: переклад книги Дейвіда Кіркпатріка «Ефект Facebook» хоч і вийшов у видавництві «Темпора» ще до настання 2013-го, яким датоване видання, але росіяни встигли швидше. Їхній переклад із опортуністичною назвою «Социальная сеть» (крім спільної теми, книга не має до стрічки Дейвіда Фінчера та Аарона Соркіна жодного стосунку) був опублікований «Эксмо» ще позаторік.

Починаєш розуміти, як багато важить згаяний час і яким швидкоплинним є все, що стосується соціальних медіа, читаючи в Кіркпатріка, що Facebook має аж півмільярда користувачів. Та ж давно вже мільярд! А орієнтовна вартість компанії з часу написання книги зросла на порядок – до ста з гаком мільярдів доларів.

За час, що минув, росіяни встигли не лише прочитати найповнішу історію створення Facebook, але й написати свою – про засновника «Вконтакте» Павла Дурова. Книга «Код Дурова», датована, що характерно, так само 2013-м, вийшла торік у російському видавництві «Манн, Иванов и Фербер». Воно спеціалізується на випуску «максимально корисних книжок» – переважно чудодійних історій бізнес-успіху, прочитавши які, ви встанете з канапи готовим заробити свій перший мільйон. Автор – Микола Кононов, журналіст, що багато років розповідає такі історії в журналах «Эксперт» і Forbes.

Попри те, що книзі Кононова легко закинути вторинність і кон’юнктурність, невтаємниченому читачеві вона може видатися цікавішою за американський талмуд. Головна причина – у специфіці сюжету та фокусі теми.

Історія, яку розповідає Дейвід Кіркпатрік, є таким собі народним епосом для SM-ґіків, які знають її в найменших деталях і, що важливо, пізнавали в процесі розгортання. А вже голлівудська The Social Network зробила її центральний сюжет набутком масової культури. Тому праця Кіркпатріка полягала переважно в заповненні білих плям на полотні зведених докупи загальновідомих фактів – ґрунтовний, а тому нуднуватий нон-фікшн, де ключовим словом є Facebook.

Натомість Павло Дуров – темна конячка, значно менш розкручений у медіа, оповитий міфами й недомовками. Тому ліпити з нього можна все що завгодно. Кононов і ліпить: у центрі його белетризованої, а подекуди й скандалізованої оповіді не «Вконтакте», а герой нашого часу, уособлення невгамовного та ірраціонального російського характеру.

Книга Кіркпатріка «продає» занурення в позитивну, хоч і не безконфліктну, історію створення соціальної мережі, якою користується вже більшість населення Північної Америки та Європи (а позаяк мережа – це її користувачі, то й книга, виходить, «про нас»). Вона загалом мало чим відрізняється від мейнстриму біографічного нон-фікшну, що стає дедалі більш запитаним у світі як форма не так літератури, як журналістики.

У книзі Кононова головним «товаром» є Особливий Російський Шлях. Не заперечуючи, що «Вконтакте» була клоном Facebook, – але, як виявляється, не першим у Росії, до того ж, покращеним (sic!) для росіян, – автор обґрунтовує для читачів (більшість яких навряд чи є активними користувачами дуровської мережі – книга коштує $20 і орієнтована на дорослу публіку) священне моральне право навіть у глобалізованій царині соцмедіа робити все у свій ісконно російський спосіб. Не гребуючи при цьому пригощатися глобальними ідеями й чужим контентом.

«Facebook подсказал не как надо делать, а как не надо, – объяснял Дуров. – «Одноклассники» – тоже. Важно было понять, от чего избавиться. Я понял, что главное – стартовая страница пользователя. Человек хочет видеть свой профиль, а не ленту происходящего у друзей и предложение разных возможностей, как у Facebook. Надо выводить личную страницу как стартовую, чтобы человек загружал больше личных данных, чтобы лепил идеального себя”. Догадка Дурова не была оригинальной – с момента возникновения социальных сервисов стало очевидно, что у человека возникают отношения со своей страницей, профилем. Люди не только загружают новые фотографии, но и периодически редактируют данные, любимые цитаты, предпочтения, создают свой образ. Но ставить как стартовую страницу сам профиль и стену – это как раз чисто русская находка».

Звучить як Задорнов навпаки. Топосом експертного осмислення феномену Facebook є якраз те, що Цукерберґ, поставивши у центр ресурсу безперервно оновлювану френдстрічку, наділив його динамікою, необхідною для зростання популярності й глибшого занурення користувачів у мережу. Цей момент досить промовисто відображено в популярній цукерберґіані, тож і Дуров, і Кононов не можуть не бути свідомими всієї провокативності своєї тези. Та якщо Дуров просто захищає свій підхід, який має право на життя, – адже непогано працював на деяких ресурсах із соціальною складовою, наприклад, Livejournal, – то Кононов, коментуючи його слова, підносить своє судження в ранг безперечної істини. Образ «советских с собственной гордостью», які, поки весь світ комунікує, лайкає й стежить за оновленнями, втупились у дзеркало – власний профайл – і поповнюють свої фотоальбоми, безперечно, потішить читацьке самолюбство.

Це кумедно, бо сьогодні стартова сторінка vkontakte.ru / vk.com – саме стрічка новин; у кінці книги Кононов змальовує внутрішню боротьбу, що точилась у душі Дурова, перш ніж він піддався осоружному трендові.

Цінність Facebook, за Кіркпатріком, у першу чергу в глобальності, доступності й спроможності краще єднати людей. (У фільмі The Social Network це показано промовистою сценкою, в якій дівчина мрії Едуардо Северина пропонує йому зафрендитись у соцмережі – ось воно, замість тисячі слів!). Цінність «Вконтакте» за «Кодом Дурова» – в тому, що це наша мережа. Вона пішла «другим путём». Вона на погибель усім буржуям. Щоб оцінити цю перевагу, не потрібно навіть знати, що таке інтернет.

Титанічну репортерську та інтерв’юерську роботу, проведену під час підготовки книжки, професіонал Кіркпатрік скромно залишає за кадром. Те, що за кожним фактом або цитатою стоять години розмов, мегабайти листування, документи, пошуки й переїзди, підтверджує перелік співрозмовників автора в кінці книги – їх не менше сотні, з Цукерберґом на чолі.

Кононову, схоже, від факту знайомства з самим Дуровим перехоплює подих. Автор безперестанку наголошує на тому, що спілкувався саме він, саме з Дуровим і саме особисто, змальовуючи процес у подробицях і завершуючи книгу пафосним діалогом підкреслено рівноправних (на «ви!») співрозмовників. Попри те, що діалоги авторського «я» з Дуровим свідчать про отримання інформації з найперших рук, зловживання художніми засобами часто ставить під сумнів достовірність оповіді: «Дуров ощущал жар костров амбиций. Он Доктор Зло. Он персонализирован. Он тотем».

Літературщиною, видається, Кононов закриває пробіли у фактажі, як завішують килимом порепану стіну. «Дуров как истинный петербуржец привык жить в декорациях к историческим спектаклям, хотя, впрочем, признавал, что в последнее время репертуар измельчал и театр пробавляется одноактными оперетками про весенние сосули», – це ще не найкучерявіший зразок стилю кононовської оповіді. Часом образність заважає зрозуміти текст, а головне – неможливо відрізнити картини, творчо відображені авторською уявою, від тих, що нею згенеровані.

Дейвід Кіркпатрік захоплено говорить про Facebook як явище, але не дає оцінок Маркові Цукерберґу. Це дозволяє по-журналістськи відсторонено змальовувати героя в ситуаціях, коли його правота й порядність не цілком очевидні. Наприклад, судову тяганину з колишніми партнерами. Дурова, за всіма правилами постмодерної агіографії, піднесено над категоріями добра і зла, чесності й моральності. Автор, замилований його цинізмом і зарозумілістю, знаходить резонерські аргументи – часом дуровські, часом свої власні, – у відповідь на будь-який закид на адресу свого героя, від плагіату до політичного угодовства. Дуров любить Путіна? «Политических претензий к власти Дуров не имел. Власть управляет страной, где осталось крепостное сознание и право, – и крутится как может. Не то чтобы Дуров не видел свинцовых мерзостей нулевых… Он все прекрасно понимал, но воевал с носителями зла и устранял помехи на пути компании, а не бодался с системой». Хоча, коли доходить до маніфестацій на Болотній площі, неусвідомлений моральний імператив усе ж змушує творця соцмережі відмовитися виконувати замовлення Кремля на закриття опозиційних груп. У «Вконтакте» на мільярди доларів чийогось комерційного, де факто краденого контенту? Кононов наводить цитату-відмазку Дурова на цілу сторінку! Згадуючи про радикальні погляди Дурова на історію СРСР, Кононов поспішає запевнити, що все це лише тролінг, спрямований на пожвавлення дискусії й трафіку, й підозрювати неоцукерберґа, – він порівнює свого героя і з Нео, і з Цукерберґом, – у щирій нелюбові до Сталіна немає жодних підстав.

Послідовно винищуючи будь-який натяк на користолюбність, нешляхетність, непатріотичність та інші несимпатичності свого героя, автор робить його протилежністю прозаїчному ботану («нёрду» або навіть «задроту») Цукерберґу – романтично демонізованим робінґудом, анархістом, якому начхати на гроші, обивательську мораль і мирські цінності, адже він цифрову екосистему майбутнього будує, не абищо.

В одному з бльорбів на обкладинці «Коду Дурова», що є цитатою з газети «Ведомости», зазначено, що з книги «становится чуть понятнее, в чем своеобразие нашего времени». Ну, якщо за допомогою якоїсь книги й можна зрозуміти головний комунікаційний тренд нашого часу, а отже, й сам цей час, то це радше «Ефект Facebook». Її підзаголовок – «Внутрішня історія компанії, що об’єднує світ». Тут ідеться про позитивну глобалізацію, переділ світового ринку, геополітику, цифрову демократію й перспективи використання функцій Facebook на благо людства.

Щоправда, дається взнаки застарілість книги – два земні роки є цілою вічністю у вимірі соцмедіа, тому частина прогнозів із прикінцевого розділу «Майбутнє» втратила актуальність або не справдилась. У цьому розділі, а також передостанньому – «Еволюція Facebook» – Марк Цукерберґ багато розмірковує про те, як спілкуватимуться люди в наступні два десятиліття, як далі розвиватиметься глобальний експеримент із відкритого поширення інформації. І що перебування в Facebook дедалі менше відрізнятиметься від перебування в реальному світі (оцей прогноз справджується).

Увесь сповнений пафосу й словесної надмірності цайтґайст на сторінках книги Кононова виконує ту ж функцію, що марксистська база у радянських виданнях серії «Жизнь замечательных людей». «Скоро, очень скоро государства рухнут и на их место придут конкурентоспособные компании, – розмірковує Кононов начебто від імені Павла Дурова. – Наши идеи как кислота – растворят консервативные установки и станут мейнстримом. Лет через двадцать». Фантазії видатного програміста зводяться до того, щоб абстрактна держава, – не зараз, років за двадцять, – померла від старості (Путіну буде 80), а її місце посіли якісь не менш абстрактні «ми».

Вичавивши з Дурова зізнання, що його все-таки цікавить політика, Кононов зворушується: «Что-то трогательное было в этой сцене: рассуждения о сломе ветхого мира в зассаном переходе, где грелись у труб драгдилеры, а безразличный охранник лущил семечки…». В такі моменти хочеться тихенько встати і вийти, залишивши людей наодинці з їхнім національним характером.

Усупереч віруванням мільйонів шанувальників «книжок про Джобса», жодна книжка – навіть максимально корисна – не зробить свого читача ні Джобсом, ані Цукерберґом, ані навіть Дуровим. Вона може бути лише джерелом ідей і натхнення, стимулом для дій. Або – як у випадку «Коду Дурова» – стимулом для самоактуалізації через протиставлення всьому світові свого, по-особливому розхристаного модусу дзенської бездіяльності.

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Фото: colta.ru
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду