У передостанній день «Книжкового Арсеналу» книга «Фактологія. 10 хибних уявлень про світ, і чому все набагато краще, ніж ми думаємо» (автори — Ганс Рослінг, Уля Рослінг, Анна Рослінг-Рьонлюнд) вийшла на перше місце за кількістю проданих примірників видавництва «Наш формат». (В останній день книжкової події вона все ж поступилася за кількістю продажів книзі «Щоденник книгаря» Шона Байзелла — Ред.). «Фактологія»  — це роздуми авторів книги про те, що багато людей по всьому світу, читаючи новини, сприймають події у світі занадто негативно. Негативніше, ніж усе є насправді.

«Ми схильні драматизувати життя навколо нас. Яка частка людей у світі живе в злиднях? Скільки сучасних дітей вакциновано? Скільки років навчаються дівчата з бідних країн? Інформація про ці факти постійно циркулює навколо нас, але навіть високоосвічені люди відповідають на них неправильно. Викладачі університетів, журналісти, експерти, директори мультинаціональних компаній, нобелівські лауреати часто показують слабкі результати. Очевидно, причина не в поінформованості чи інтелекті. Усе це — ірраціональне мислення й драматичні інстинкти, що примушують людей згущувати фарби», — йдеться у описі книги.

Презентацією книги «Фактологія» на «Книжковому Арсеналі» сталадискусія «Сила фактів в епоху постправди». У ній узяли участь доктор філософських наук Тарас Лютий, викладачКиєво-Могилянської бізнес-школи, науковий керівник програми MBF Євген Пенцак, головний редактор виданняLiga.net, колишній головний редактор VoxUkraine Борис Давиденко, журналіст, головний редактор«Радіо НВ» Валерій Калниш. Модерував захід Антон Мартинов — співвласник видавництва «Наш формат», у якому «Фактологія» вийшла друком.

«На хороші новини ми звертаємо мало уваги і робимо собі життя гіршим»

Видавець Антон Мартинов на початку дискусії припустив: «Можливо, зараз сенси змістилися від самої інформації в бік того, як саме представлені факти, як ми їх подаємо. Тобто мова про те, не що ми робимо, а як ми робимо». Він нагадав визначення терміна «постправда», яке у 2016 році редактори Оксфордського словника визначили міжнародним словом, яке відображало напруженість у політиці того року: «Воно описує обставини, у яких звернення до емоцій і особистих переконань важливіше під час формування громадської думки, ніж об'єктивні факти».

У книзі «Фактологія», за його словами, йдеться про те, що ми часто «неправильно» сприймаємо інформацію, яка до нас надходить: «У нас щодня у стрічці Фейсбуку — дуже багато поганих новин, а от на хороші новини ми звертаємо мало уваги, і, врешті, робимо собі життя гіршим, наповнюємо його депресією і негативом».

В одному з прикладів автор книги згадує про те, що за рік у світі виконуються десятки мільйонів авіарейсів, проте аварії на авіатранспорті стаються значно менше одного відсотка від загальної кількості польотів. Натомість новина «літак успішно прибув до аеропорту» буде нікому не цікава, а от новини про катастрофи літаків «заходять» дуже добре. Про це нагадав Валерій Калниш. Водночас, за його словами, автор книги оперує дуже загальними цифрами.

«Відразу скажу тим, хто не читав книгу: Рослінг (автор книги «Фактологія» — Ред.) нас, журналістів, не любить. Роль ЗМІ він оцінює достатньо негативно. Ще одна особливість книги в тому, що автор оперує великими і часто навіть глобальними категоріями: 40 мільйонів, 30 мільйонів і так далі. Він наводить у приклад населення країн, які хворіють або не хворіють певними недугами. Особливу увагу приділяє зниженню смертності дітей — це та проблема, якою він займався як лікар. Коли я читав цю книгу, то в мене був внутрішній протест проти того, що я читаю. Так, дійсно, хороші новини не продаються так добре, як погані, — це факт. Але поставте питання не тільки нам (журналістам — Ред.). Поставте питання собі: чому значна кількість людей клікає те, що називається шок-контентом, і чому рука до нього тягнеться? Чому люди у своїй масі не читають аналітичні записки, які готують ООН або ЮНІСЕФ? Претензії до медіа виправдані, але не завжди. Та загалом книжка — прекрасна», — висловив думку журналіст.

Фото: instagram.com/nashformat.ua

У книзі справді, за словами Валерія Калниша, добре показано явище нерозуміння того, що жити насправді не так погано. «Якщо дивитися на великі числа, то часом тільки тоді стає зрозуміло, що жити стало краще, у порівнянні з тим, як було раніше, 5 чи 10 років тому. Але що цікаво, так це кінцева історія. Ти розмірковуєш про великі числа, про тенденції, де не все так погано. А з іншого боку бачиш бабусю, яка живе на копійки, якій не вистачає грошей на їжу, на комуналку. Стандартна для українських ЗМІ історія. І коли я намагаюся співвідносити особистий випадок і загальну тенденцію, то внутрішньо я все-таки за особисту історію. Та ми маємо поставити собі питання, чому нас у масі своїй цікавить коротка інформація, чому ми не задаємося питаннями глобальними», — зауважив журналіст.

«Легке» читання на противагу аналітиці

Борис Давиденко не погодився з Валерієм Калнишем стосовно того, що хороші новини – це не новини, і що ЗМІ завжди концентруються на негативному. «Я можу навести приклад, як восени 2014 року журналіст Liga.net знайшов інформацію, що китайський виробник електрокарів розглядає Україну як місце для будівництва заводу. Ми написали новину, хоча це виглядало не дуже правдоподібно. Це була позитивна новина на фоні дуже непростих і негативних обставин, у яких опинилася країна: новина мала шалену популярність, її прочитали сотні тисяч людей», — сказав пан Давиденко. На його переконання, новини — це не щось погане чи хороше, а те, що виділяється, вибивається зі звичайного стану речей, щось контрастне.

Звинувачувати ЗМІ в тому, що вони нібито маніпулюють даними або ж використовують їх так, як вони не мали б бути використані, не варто, вважає Тарас Лютий. «У цій ситуації винні самі ми як читачі або глядачі, тому що ми фактично “купуємося” і піддаємося на маніпуляції, — пояснив він. — Ми живемо в час, коли страшенно згасає популярність читання загалом. Давайте подумаємо: на “Книжковому Арсеналі” багато людей купує десятки книжок, але чи прочитуються вони всі? Це величезне питання. Друге питання — якого ґатунку це читання? Чи це аналітика, чи це якийсь серйозний трактат, чи книжка, ідея якої може бути скорочена до рівня однієї колонки?».

На думку пана Лютого, якщо ми віддаємо перевагу «легкому» читанню, то це означає, що ми й далі будемо йти до формату «легкої» новини. Також ми втрачаємо нашу здатність до аналітичного і критичного мислення: «У статті Імануїла Канта "Відповідь на запитання: що таке просвітництво?" йдеться про те, що просвітництво — це вихід людини зі стану “неповноліття”, в який вона потрапила з власної вини. Отож, люди оперують переважно чуттями, а здатність самостійно аналізувати проявляють не завжди. Часом ми маємо настільки сильні лінощі, що радше воліємо користуватися своїми емоціями, а не розумом. Ми рідше перевіряємо прочитане і натомість частіше просто довіряємо тому, що написано».

В усьому винні соцмережі?

Чи справді заголовки, а не зміст новин і публікацій зараз керують світом? Таке питання спікерам поставив Антон Мартинов.

«У чому полягає свого роду успіх постправди? Він полягає в тому, що ми тепер здебільшого орієнтуємося на візуальні аспекти сприйняття інформації. Нам радше подавай картинку, аніж текст. Усі ми бачили, як зараз у соцмережах часто пишуть так: “А зараз буде багато літер. Тому ті, хто не сприймає багато тексту, можуть гортати сторінку далі”. Ми втрачаємо здатність і до концентрації, адже те, що ми прочитали, потребує переосмислення. На це витрачають усе менше й менше часу», — сказав Тарас Лютий.

Фото: facebook.com/antonio.martynov

На переконання Антона Мартинова, упродовж останніх кількох років у молоді розширився фокус сприйняття новин. Молоді люди, каже він, прекрасно вміють для отримання інформації використовувати ґаджети, чого не скажеш про багатьох людей старшого покоління.

«З одного боку, фокус сприйняття інформації розширився, а з іншого — глибина знань дуже сильно низька. І в цьому контексті клікового мислення мені цікаво, чи тільки соцмережі — Фейсбук, Інстаграм — винні в тому, що ми маємо такими наслідками втрату концентрації?», — поцікавився він.

Зараз в усьому світі втрачається значення освіти, переконаний Євген Пенцак: «Адже яке задоволення людина отримає, коли інтенсивно вчиться п’ять років, але потім ніяк усі отримані знання не використовує? Звісно, має бути освіта, але що робити, коли додаткова освіта не приносить додаткового доходу? Ця “освітня” криза зараз поглинула всю Європу. Що ми називаємо освітою, яка освіта дійсно підвищує ефективність? Скільки людина може заробити за годину витраченого часу? Відповіді на ці питання цікавлять кожного з нас. Скільки часу оптимально витрачати на сприймання інформації, новин, книжок? Бувають періоди, коли ми читаємо по книзі на день, а бувають такі, коли місяцями не читаємо. Ти маєш дозріти до того, щоб читати тільки те, що потрібне саме тобі».

На запитання, хто винен у тому, що людство перестало адекватно сприймати інформацію, Борис Давиденко висловив думку: «Якщо дуже спростити відповідь, то це наш мозок. Він просто не може впоратися з таким інформаційним навантаженням. Нещодавно я прочитав про випадок, який стався з фейсбук-модераторами, які повинні були відстежувати, щоб у тематичних групах, які фокусуються на конспірологічних темах, не проштовхували безумних ідей. Що сталося з модераторами через кілька місяців? Частина з них почала вірити в маячню, яку вони не виловлювали і давали розповсюджувати: що земля пласка, що Гітлер живий, ЦРУ створило 9/11 і так далі. Я маю для цього єдине пояснення: якщо ми в різних джерелах прочитаємо щось сто разів, то є велика вірогідність, що почнемо в це вірити».

За його словами, читання суто заголовків і тільки стрічки новин, без осмислення самої новини — це поганий спосіб сприйняття інформації: «Якщо ви думаєте, що, читаючи лише заголовки або стрічку у Фейсбуку, зрозумієте, що відбувається у світі, я вас розчарую — ні, не зрозумієте. Бо в такій ситуації завжди є ризик, як у тих Фейсбук-модераторів, сформувати у найкращому випадку перебільшене враження від реальності».

Читати й перевіряти

Валерій Калниш звернув увагу: у багатьох людей помітна впевненість у тому, що, коли ми будемо швидко сприймати інформацію, то це нам допоможе. «Але це не так. Принаймні, щось мені це підказує, — зауважив він. — На Заході зараз актуальна протилежна “швидкій” інформації тенденція. Стає популярною така річ, як slow video (повільні відео — Ред.), коли камеру встановлюють на поїзд, що їде між містами. Камера просто транслює процес того, як їде поїзд у реальному часі. Такі відео збирають багато переглядів. Люди стежать, як пересувається транспорт і як навколо змінюються пейзажі. Або ж встановлюють камеру в гнізді пташки, і ми бачимо чи вона живе. Це персональна історія — історія, цікава для кожного».

Фото: instagram.com/nashformat.ua

За його словами, якщо комусь соцмережі заважають, то не варто відразу робити висновок про те, хороші вони чи погані. Вони такі, які є, підкреслює журналіст: «Якщо соцмережі нам заважають, ми від них відмовляємося. Якщо не заважають, то ні. Тому вибір залежить саме від нас самих».

Євген Пенцак додав, що студенти навчальних закладів Європи з першого курсу звикли не сприймати інформацію з одного джерела в інтернеті, адже в західних університетах поширеною є практика перевірки самими студентами засвоєного матеріалу. «Інформація — змінюється разом із суспільством, і все, про що пишуть, треба перевіряти», — наголосив пан Пенцак.

Його підтримав Антон Мартинов: будь-кому, а не тільки журналістам, будь-яку інформацію в ЗМІ та соцмережах варто перевіряти, проводити хоча б мінімальний фактчекінг прочитаного. «Зараз уже стає зрозуміло, що інформація не дорівнює знанням і навичкам. Читаючи новини, ми маємо налаштовувати свій власний “фільтр”. І чим вищий рівень знань людина має, тим краще має працювати цей “фільтр”. Завжди дуже важлива якість того, що ви читаєте, і чим більше ви будете роздумувати і рефлексувати над прочитаним, книга це чи ЗМІ, тим краще», — підсумував він.