Своїми спогадами про вони ділилися під час презентації книжки про Анатолія Москаленка «Вогонь його серця», що відбулася 17 грудня в прес-центрі Національної спілки журналістів.

За словами першого секретаря НСЖУ Сергія Томіленка, книжка про Москаленка – уже четверта, що видана за ініціативою Спілки із серії «Золоті імена української журналістики». У попередні роки у серії про видатних журналістів було видано книжки «Доля, створена талантом. Спогади про Володимира Боденчука», «Адвокат журналістики. Спогади про Ігоря Лубченка», «Мистецтво збагнути день. Спогади про Володимира Здоровегу».

«Ми як найбільша громадська медіаорганізація ставимо за пріоритет вшанування діячів медіа-сфери», – зауважив Сергій Томіленко.

Голова Держкомтелерадіо Олег Наливайко подякував авторському колективу за те, що «вклали в цю роботу душу».

«Незважаючи на економічні складнощі, уряд підтримує програму “Українська книга”, і Держкомтелерадіо планує підтримати найближчим часом ще два видання, про багаторічного декана факультету журналістики Дмитра Прилюка та легендарного журналісти з Одеси Бориса Дерев’янка, який загинув від кулі кілера», – сказав Олег Наливайко.

Упорядник книжки про Анатолія Москаленка, керівник робочої групи Юрій Бондар розповів: було водночас легко і важко працювати над книжкою. Хотілося не просто віддати шану відомій людині, а розповісти про нього якомога більше.

«Книжка містить понад 40 спогадів колег, друзів, вихованців. У кожного Анатолій Захарович свій. Він був відкритою у спілкуванні, товариською і надзвичайно творчою людиною, був патріотом своєї малої батьківщини – Донбасу, патріотом України та патріотом журналістики. Журналістську солідарність ставив понад усе», – сказав Юрій Бондар.

Окрім спогадів про Анатолія Захаровича, в книжці вміщено також його публіцистичні і художні твори.

Олександр Савенко, гендиректор Київської державної регіональної телерадіокомпанії був учнем Анатолія Москаленка. Згадує, як колись у 1973 році зустрів його у вишиванці і дуже здивувався, що людина, котра працювала в ЦК Компартії носить такий одяг, та ще й розмовляє українською мовою. А потім виявилося, що студент Савенко квартирується у тієї самої бабусі, що й молодий Анатолій Москаленко.

«Він був не тільки академіком, людиною надзвичайної ерудиції, а й наставником, колегою і другом», – каже пан Савенко.

Президент фонду «Журналістська ініціатива» Людмила Мех відзначила, що Москаленко завжди брав участь у всіх заходах Спілки журналістів, завдяки йому було запроваджено конкурс для молоді «Шанс», який давав змогу талановитим студентам вступати на факультети журналістики.

«Був справжнім батьком для тих студентів, які вчилися у нього», – зауважила пані Людмила.

На заході був присутній і онук Анатолія Захаровича Тарас. Жартує: від свого відомого діда успадкував тільки прізвище, свою долю не пов’язав із журналістикою.

«Мій дід був великою людиною в першу чергу через те, що багато кому допомагав, ніколи не ставив себе вище інших людей. Міг на рівні говорити і з будівельниками, і з представниками інших професій. Для мене він відкрив українську мову. Раніше я був російськомовним, але з приходом до влади Януковича я перейшов на українську, і до цього мене спонукав мій дід», – каже Тарас.

Мала що сказати про Анатолія Захаровича і співачка Марія Бурмака, котра нині також є викладачем Інституту журналістики. Вперше зустрілася з Москаленком, коли його запросили гостем програми на телеканалі СТБ, де вона була ведучою. Після зустрічі довго була під враженням, і саме завдяки спілкуванню з Москаленком вирішила навчатися в аспірантурі.

«Я надовго запам’ятала, з якою увагою і повагою він ставився до кожної людини. І це визначило на довгі роки, як слід ставитися до людей. А ще він радив не боятися відчувати і не економити емоцій. Тепер, коли доводиться приймати якесь рішення, я завжди думаю, як би вчинив він», – каже Марія Бурмака.

А всім присутнім вона подарувала дві пісні, одну з яких, «Рідна мати моя», дуже любив Анатолій Москаленко.