Як навчитися створювати трансмедійні історії. Огляд онлайн-курсу від Coursera
Як навчитися створювати трансмедійні історії. Огляд онлайн-курсу від Coursera
Ми вже публікували огляд курсу про сторітелінг від анімаційної студії Pixar, а тепер розкажемо про курс від Австралійського університету — «Трансмедійний сторітелінг: наративні світи, нові технології, глобальні аудиторії» (Transmedia Storytelling: Narrative worlds, emerging technologies, and global audiences).
Ідея курсу — навчити не тільки розповідати історію із залученням різних модних технологій чи дизайнерських штучок, але й розробляти стратегію та аналізувати сучасні тенденції. Ба більше, одне з основних завдань — навчити розуміти потреби аудиторії, знаходити й залучати нову.
Традиційно курс розраховано для всіх: і для студентів, і для професіоналів, і для тих, хто проходив повз. Але бажано приходити з ідеями: для розваг, маркетингу чи соціальних змін, пишуть розробники. Спойлер — навіть якщо їх поки немає, то з'являться. І конвертуються в багатовимірну історію.
Структура курсу
Курс розрахований на шість тижнів, по три-чотири години на кожен. Відповідно, весь курс теоретично можна пройти за 24 години, якщо не спати і їсти виключно перед екраном. Щоправда, це дуже відносно. Якщо тривалість відео й можна порахувати, то для решти матеріалів беруть найоптимістичніший сценарій. Наприклад, п'ять хвилин на те, щоб розписати, як аудиторія може вплинути на вашу історію або які технології вас надихають. Не знаю, як хто, але я на такі теми можу думати значно довше, а тим паче їх розписувати. Словом, не вірте всім цифрам, які пишуть в інтернеті.
Якщо коротко, то курс поділено на шість модулів, причому один із них — завершальний. Там зібрані історії людей та компаній, які займаються створенням трансмедійних історій. Таке собі натхнення й мотивація наприкінці курсу. Решта п'ять — тематичні блоки: про аудиторію, про трансмедіа загалом, про технології, креативні механізми і так далі. Кожен модуль традиційно ділиться ще на кілька, а ті — ще, тому інколи здається, що це взагалі нескінченний курс.
Перший модуль — про те, що ви взагалі збираєтеся вчити. Тобто що таке трансмедійний сторітелінг, хто викладачі, навіщо вам усе це, як влаштований онлайн-курс, що потрібно буде робити і так далі. Словом, усе як на перших уроках будь-якого нового предмету, тільки в онлайні.
Що ж таке трансмедійний сторітелінг
Після цього тижня тривалістю в чотири години ви повинні вміти дати визначення трансмедійному сторітелінгу та навести без довгих роздумів кілька його прикладів. Взагалі, якщо пожонглювати патетичними словами, то місія трансмедійного сторітелінгу, на думку розробників, — дати історії глибину, вивести на значно ширший рівень. У тому числі технологічний.
Відверто кажучи, коли я записувалася на курс, була впевнена, що трансмедійність — це те ж саме, що й мультимедійність. У моїй уяві це був хрестоматійний лонгрід: з інфографікою, звуками, фото, ілюстраціями, відео, різноформатними текстиками. Ну щось на кшталт старого доброго Snow Fall від NYT. Насправді навіть слово «трансмедійність» я чула максимум разів п’ять, і це завжди був страшно затеоретизований контекст. І ще, якщо чесно, я була впевнена, що цей курс виключно про журналістику і для журналістів. Насправді ні.
Трансмедійність виявилася складнішою.
Але все можна пояснити на прикладі казки про Червону Шапочку. Є історія про дівчинку, її бабусю, вовка, світ, у якому вона живе. Є події, які відбуваються: пиріжки, злий вовк у бабусиному одязі і всяке таке. І є все, про що ми не знаємо: хто ще живе в лісі крім цих персонажів, що відбувається за двадцять метрів і так далі. І підхід трансмедіа полягає в тому, що не розповідати одну й ту ж історію про Червону Шапочку в різних засобах масової інформації, а охопити оцей більший світ. Наприклад, розказати про дитинство Вовка.
Розробники курсу вже в першому модулі підібрали п’ять яскравих прикладів трансмедійних історій, щоб усім було зрозуміло, про що йтиметься далі (важливо, що вони це зробили ДО того, як почали дискутувати й розповідати про концепції). Наприклад, є трансмедійна історія з музики, технологій та природи. Це матеріал, створений Скотом Сніббом, медіахудожником. Фактично це музичний альбом Бйорк Biophilia. Він зроблений у форматі додатка й передбачає, що люди не просто пасивно слухатимуть музику (хоча ця опція теж передбачена), а творитимуть її. Для цього створені інтерактивні програми, в яких можна побачити зв’язок між музичними структурами та природними явищами. Кажуть, тут можна залипнути годин на десять, але додатка немає у вільному доступі — можна встановити на андроїд чи завантажити з AppStore. Зате є кілька відео, які пояснюють, як це виглядає.
Трансмедійна історія, як і будь-яка інша, починається з ідеї. В цьому курсі розділ «Сила ідеї», як на мене, вийшов дуже влучним. Ідеї тут розбирають за принципом six word story. По суті це шість слів, у які має вміститись основна суть історії. Без зайвих деталей. Згодом вона розширюватиметься, обростатиме новими смислами й так далі. Але від початку важливо, щоб меседж був коротким і сильним. У принципі, це досить відома концепція. Є навіть сайт, де зібрані найцікавіші ідеї в шістьох словах. Це може бути щось таке, наприклад: «Ти поганий художник, Адольф» (англійською це шість слів, тому жодного обману). Або таке: «Вибач, солдате, туфлі продаються в парах». Завданням другого модулю є, власне, створити свою історію з шести слів. Причому побачити, що написали інші, можна лише давши власну відповідь. Так би мовити, жодних списувань і підглядань.
Глибокий аналіз аудиторії
Аудиторія трансмедійного матеріалу — це не аудиторія тексту чи відео. І вона не пасивна. Одна з головних характеристик трансмедійної аудиторії — її залученість до системи та її співтворення.
Показово, що окремим модулем курсу є «Розуміння аудиторії трансмедіа». Тобто п’ята частина курсу — про те, навіщо все це людям, що вони з цим мають робити, як їх залучати, як розуміти їхні потреби і що робити для того, щоб їм, зрештою, було цікаво. І насправді цей розділ, як на мене, є одним із ключових. Бо йдеться якраз про глибокий аналіз аудиторії, для якої все робиться.
Зокрема, як досліджувати аудиторію, використовуючи етнографію чи графічний дизайн. Етнографія, скажімо, дозволяє зрозуміти різні типи людей, із якими ваш проект буде взаємодіяти. Крім того, це допоможе обрати правильну платформу для поширення й навіть пояснить, якими ґаджетами більше користується ваша майбутня аудиторія. Разом із тим етнографія може пояснити навіть найменші, але важливі деталі: які кольори в дизайнерській верстці краще зайдуть у конкретній країні. Основне завдання — отримати інформацію про вашу аудиторію. І це можна зробити за допомогою опитування, інтерв’ю, спостережень, залучення платформ Survey Monkey, Reddit, Facebook.
Зрештою, цей модуль буде корисний не тільки якщо ви хочете розвиватися у складних форматах чи на поліфункціональних платформах. Ідеться про те, як взаємодіяти з читачами й шукати до них підхід. Бо підхід взагалі має безпосередній стосунок до того, якою ця аудиторія є. У курсі, між іншим, є цікава лекція про зміни сприйняття. Така собі коротка історична замітка про те, чим відрізняються люди, які дивилися кіно в 1970-х, від тих, хто дивиться його в 2017-му. Спойлер: тепер аудиторія думає, що їхня думка цінна й важлива. І з цим потрібно рахуватися. Дуже цікава штука, якщо вам хочеться чогось більшого, ніж знання, що на сайт заходять «переважно чоловіки 35–40 років із вищою освітою».
Зрештою, навіть четвертий модуль, який називається «Досвід користувачів трансмедіа», фактично продовжує тему аудиторії. Ідея в тому, що цей досвід, який отримають читачі-глядачі-слухачі вашого матеріалу, буде показником його успішності. Зокрема, чи сприятиме ваша стратегія тому, що люди розвиватимуть цю історію, стануть її співрозробниками надалі? Однією з найуспішніших таких стратегій називають «Зоряні війни». Те, що розпочиналося з лінійної історії фільму, переросло в цілу екосистему. І саме аудиторія спричинила те, що ідея вийшла за межі кіно і стала культовою та знаною в усьому світі. Не пам’ятаю, чи говорили про це на курсі, але у список успішних трансмедійних історій, мабуть, можна вписати і Гаррі Поттера, і ще парочку таких культових історій, які не закінчуються офіційними версіями, а продовжуються — саме завдяки активізації аудиторії. Ну й тому, що вона потім починає продукувати всякі фанфіки.
Загальне враження
Є частини, які будуть цікаві взагалі всім журналістам. Навіть тим, які не хочуть розбиратися в трансмедійності. Скажімо, підрозділ про інтерв’ю. Тут можна знайти небанальні тексти про те, як зробити неструктуроване інтерв'ю успішним, чи як брати інтерв'ю, коли ти інтроверт. Спойлер: просто, бо інтерв’ю — це більше про слухання, а не говоріння. І бажано не вклинюватися у відповіді із довгими власними думками, тож інтроверту це буде навіть легше. І ще краще не вставляти після кожного речення співрозмовника «о, як це класно». Єдине очікування, з яким автор радить іти на інтерв’ю, — це очікування, що тебе здивують. І, по-моєму, це універсальні поради, а не лише для інтровертів.
Чотири години на тиждень — мені навіть здавалося, що це несерйозно. Ну бо фактично чотири години — це дві університетські пари. Навряд чи можна вивчити трансмедійні технології за такий час. Але від початку я не врахувала формату. Чотири години — це може бути тридцять різних елементів. Короткі відео по 2-3 хвилини, кілька лекцій фахівців, дискусії, приклади, тести, короткі тексти. Проходиш курс — а здається, ніби квест.
Власне, якщо говорити про структуру, то Coursera загалом усе робить логічно. До кожного відео є субтитри, якщо зручніше сприймати зором, транскрипт можна скачати окремим файлом. Так само можна завантажити відео — якщо хочете дивитися, скажімо, десь, де немає інтернету. Крім того, є лінки до всіх згаданих у конкретному відео проектів, сайтів чи матеріалів — їх не треба шукати в довгих списках чи окремих розділах. Зрештою, окремим PDF-файлом прикріплено ключові тези й основну інформацію, яку ви мали би винести з цього уроку.
Кожен модуль поділено на кілька тем. І кожен підрозділ, відповідно, має ще з десяток елементів. Причому вони теж, за іронією, бувають трансмедійні. Наприклад, вмикаєш собі спокійно 10-хвилинне відео про креативні технології, береш їсти салат — і оптимістично сподіваєшся, що на ці 10 хвилин тебе залишать у спокої й дадуть можливість побути пасивним слухачем. Але десь хвилині на другій (а потім четвертій і сьомій) відео зупиняється і треба терміново зробити якесь тестове завдання на екрані. Словом, не варто розраховувати, що курс проходитиме фоново. Тільки повне занурення, тільки трансмедійність.