«Ми всі оповідачі історій»: чого навчає онлайн-курс від студії Pixar
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter —
ми виправимo
«Ми всі оповідачі історій»: чого навчає онлайн-курс від студії Pixar
Анімаційна студія Pixar близько місяця тому відкрила безкоштовнийонлайн-курс із оповідування, або ж сторітелінгу. Він триватиме цілий рік, а уроки відкриватимуться поступово. Загалом буде шість блоків, присвячених різним аспектам оповідування. Скажімо, як працювати над візуальною складовою чи створювати персонажів. Це не перший курс від студії, доступний на навчальному ресурсі Khan Academy. Але, вочевидь, перший, який буде цікавий не тільки майбутнім аніматорам.
Камін-аут. Коли добра третина моєї фейсбук-стрічки поширювала новину про відкриття цього курсу, я без докорів сумління гортала далі. Бо не мала ані найменшого уявлення, що таке Pixar. Ні, звісно, я бачила більшість усіх цих мультфільмів на кшталт «Історії іграшок» чи «В пошуках Немо», а «Рататуй» передивлялася буквально на тижні. Але, мабуть, мій мозок не був готовий запам’ятовувати щось крім Disney. І дуже дарма (а Disney, між іншим, спонсорував цей вихід Pixar в онлайн).
Спойлер: це дуже цікаво, навіть якщо ви ненавидите мультфільми.
Для початку — відео-екскурсія за лаштунки анімаційної студії
Курс із оповідування — це лише частина великої рубрики Pixar in a box. Іще тут є уроки зі світлокорекції, моделювання ландшафтів та персонажів, ефектів, методів анімації, роботи з віртуальними камерами і так далі. Загалом більше десяти різних тем, які стосуються створення анімаційних фільмів. Як мінімум — навчитеся оживляти вогонь. Як максимум — станете анімаційним гуру. Кожна тема складається з двох уроків, які, в свою чергу, містять із десяток відеопрезентацій, практичних занять та інтерактивів.
Головна ж ідея в тому, щоби з-за лаштунків побачити, як художники, режисери, програмісти і ще море працівників Pixar роблять свою роботу.
Щоб не загубитися і знайти логічний початок, розробники створили путівник.
Це щось на кшталт відео-екскурсії, яка буквально за п’ять хвилин пояснює й показує шлях створення мультфільму від ідеї до прем’єри в кінотеатрі. За ці ж п’ять хвилин можна зрозуміти, як налагоджено систему роботи в студії, хто за що відповідає й на якому комп’ютері народився Немо. Я би назвала це віртуальною прогулянкою для абітурієнтів, яка не залишає іншим університетам шансів.
Це відео, як і все, що стосується технічного боку анімації, не має відношення до курсу з оповідування. Хіба що опосередковано. Але перед тим, як братися за сторітелінг, краще сходити на цю екскурсію. Вона дає цілісне уявлення, як усе влаштовано. До речі, розглядати саму студію теж дуже цікаво, особливо коли це можна зробити у форматі прогулянки між кабінетами. Про особисті кабінети працівників у Pixar, між іншим, ходять легенди. Їх можна облаштовувати будь-як, компанія не обмежує польоту фантазії. Ніхто не забороняє встановити собі ліжко й оформити кабінет у стилі бару з кокосовими пальмами. Дехто так і зробив.
А ще, звісно, було би несправедливо проігнорувати той факт, що відео-уроки прекрасно зрежисовані, а ведучі схожі на мультяшних персонажів.
Власне, це ж онлайн-курс від анімаційної студії. Нічого дивного, що вступну лекцію починають із катання на самокаті.
Про що цей курс
«Мистецтво оповідування» — це окремий масштабний проект студії. На відміну від усіх попередніх тем, він не стосується технічного боку анімації. Він про те, як розповідати історії та робити їх захопливими. А історії розповідає кожен, просто робить це по-різному. Ця філософія нагадала мені «Рататуй». Хто не дивився, гаслом там було «готувати може кожен», навіть миша в ресторані. Попри утопічність ідеї, закінчилося все добре. Обнадіює.
Онлайн-курс розрахований на цілий 2017 рік. Уроки з'являються поступово, десь раз на місяць. Що, з одного боку, безсердечно, а з іншого — дуже мудро. Структура дуже проста. Загалом уроків шість: We are all storytellers, Character, Structure, Visual language, Filmmaking Grammar, Storyboarding. Один урок складається з десяти частин. Це вступ та відеолекції, після кожної з яких іде практичне завдання. Якщо вам важко сприймати англійську на слух, то до кожної лекції додано розшифровку. І, зрештою, завжди можна увімкнути титри. Українською чомусь не працюють, є російською (працюють жахливо, як гоблінський переклад). Але англійська там зовсім не складна, тож хай це вас не гальмує.
Наразі на сайті доступно вже два уроки — We are all storytellers («Ми всі оповідувачі») та Character («Образ»). Щодо першого уроку — з назви це могло би здатися чимось дуже абстрактним і позбавленим конкретики. Хоча насправді це про дуже прикладні речі.
Чому це сприймається легко
Не тільки через те, що від творців анімації інакше бути не могло. Просто цей курс узагалі не про поради та інструкції. Що відповідає принципу «розповідати може кожен, але по-різному». Тому й уроки побудовані у форматі історій різних людей. Художники, ілюстратори й розробники анімацій діляться своїм досвідом взаємодії з історіями. Наприклад, із чого все почалося в їхньому житті чи звідки беруться їхні ідеї. Відповіді завжди навдивовижу прості. Хтось почав домальовувати костюми персонажам із коміксів, хтось захотів показати історію Америки без слів, а лише картинками. Словом, нічого аж такого надзвичайного, що недоступне простим смертним.
І цей прийом — розповідання історій про історії — видається мені дуже вдалим. Бо ти слухаєш онлайн-курс із оповідування від однієї з найкращих анімаційних студій у світі (тобто все серйозно). Але при цьому формат дозволяє тобі їсти під час перегляду.
Це курс без порад. Ну вони є, але зовсім-зовсім мало, і їх треба спеціально шукати. І їх не виносять в окремі підрозділи. Після першого блоку уроків є коротке відео під назвою Storytelling advice, у якому буквально за три хвилини працівники анімаційної студії радять, що варто, а чого не варто робити, розповідаючи історії.
Звісно, все це дуже індивідуально, але всі ці рецепти успіху мене страшенно дратують. І, відверто кажучи, я переживала, що моральними інструкціями начинять курс від першого до останнього відео. На щастя, ні. Оці короткі вставки наприкінці дуже навіть милі.
У спікерів курсу немає сценарного тексту
Принаймні так здається. Бо це все їхні історії з життя. А на одні й ті ж конкретні речі з життя аніматора вони часом мають зовсім різні, навіть протилежні погляди. Скажімо, одна з художниць переконана, що спершу має з’являтися персонаж, а світ не є першочерговим. Бо всі історії унікальні, а світ для них може бути спільним. А для директора студії пріоритетною є саме сцена. Тобто місце, де відбуватимуться події. Хоча, попри різні підходи, історія все одно народжується лише тоді, коли світ і герой зустрічаються.
А ще у відео постійно додають живі діалоги або ведучих, або художників, або ще когось. Воно виглядає трохи награно, звісно, але ніби пояснює на пальцях, що саме мали на увазі під час лекції. Наприклад, в одній із розмов в ілюстратора під час звичної бесіди питають, як справи. Й уточнюють — ця фраза може стати початком унікальної історії, якої ніхто раніше не чув. А може й не стати.
Домашня робота
Точніше, найбільш домашня з усіх. Бо онлайн-курс — це ж у принципі для проходження під ковдрою.
Усі практичні завдання — про ставлення запитань собі. Наприклад, у першому потрібно згадати найяскравіший свій спогад і подумати, чому саме його пам’ятаєш у найдрібніших деталях. Які емоції він у тебе викликає. І, зрештою, заключна мета — витягти його з голови. Тобто щоби спогад існував за межами лише твоєї пам’яті. Для цього треба спробувати розповісти свій спогад людині так, щоби вона відчула твою емоцію. Ще можна написати про це. І намалювати. Для останнього не обов’язково бути художником. Тут головне відчувати, яку емоцію хочеш донести через абстрактну картинку. І спробувати це передати через лінії.
Може вийти щось таке:
Ще в одному завданні потрібно вибрати три фільми, які би ви взяли з собою на острів. Зрозуміти, чим вони подібні, а в чому принципово різні. І — головне — що вас пов'язує з цими історіями. Власне, знову апелюють до емоційного рівня. Це вже навіть якийсь психоаналіз.
Дивовижний спосіб придумати кілька мільярдів варіантів одного завдання, правда?
Усе, що спаде на думку (в рамках онлайн-курсу, звісно), можна публікувати одразу в коментарях. Жодних окремих сторінок чи прихованих тек. Кожен може вільно висловитися й отримати зворотній зв'язок від інших учасників. Словом, усе просто, як на Фейсбуку: придумуєш, постиш, лайкаєш коментарі, інколи долучаєшся до суперечок. Хоча на цьому курсі всі поки дуже лояльні одне до одного — тільки захоплено погоджуються з думкою попереднього оратора.
Можна пофантазувати, як могли розвиватися події у фільмі, якби щось відбулося інакше. Або не відбулося. Це теж завдання — придумати п’ять речень, які би починалися зі слів «що як». Ну бо всі історії починаються з цього маленького «Якщо».
Власна рецепція — це те, на чому базуються й теоретичні, і практичні заняття курсу. Навіть коли йдеться про персонажів улюбленого фільму, головне питання — чи є серед них герой, із яким ти себе ідентифікуєш. І що саме прив’язує тебе до нього. Таке собі психологічне оповідування.
Словом, мою фейсбук-стрічку не дарма заспамили. Я успішно забула про два дедлайни, бо дивилася, як можна оживити волосся персонажа, щоб воно розвіювалося на вітрі. Єдине, чого мені справді бракувало, то це посилань на хороші ресурси, де можна було би почекати виходу наступної серії. Але це гуглиться.