Попри те, що під час Революції гідності багато українців продемонстрували прагнення до європейської інтеграції, тема Євросоюзу залишається непопулярною серед аудиторії. Оскільки більшості читачів чи глядачів нудно читати про внутрішнє «євросоюзне» життя. Таку думку висловлювали журналісти — учасники семінару «Як цікаво писати про ЄС», організованого Інститутом світової політики.

Серед учасників були й регіональні кореспонденти, які обговорювали, що в багатьох українців із різних міст є побоювання щодо євроінтеграції. Йдеться, зокрема, про зростання безробіття, підвищення цін, неконкурентоспроможність українських підприємств, можлие засилля європейських цінностей, узаконення одностатевих шлюбів тощо.

У дискусії взяли участь експерти з питань євроінтеграції, які поділилися своїм досвідом та поглядом щодо того, як українським медіа варто висвітлювати цю тематику. В заході взяв участь польський журналіст Міхал Кацевич, який розповів про страхи й міфи, що існували в польському суспільстві протягом десятиліття перед вступом у ЄС.

Міхал Кацевич, оглядач міжнародного відділу Newsweek Polska, автор книжок про Путіна та Лукашенка, остання книга присвячена Україні:

Якщо казати про шлях євроінтеграції, то порівняти Україну з Польщею важко хоча б через те, що в нас уже з самого початку була згода щодо євроінтеграції — це стосувалось і політичної еліти, й суспільства. Не було серйозного спротиву ідеї вступу в ЄС. Але є спільні моменти, які стосуються різних страхів та міфів, які були в нас і які є сьогодні в Україні. Існували вони десь із 1994 року по 2004 рік, бо саме в 1994 році польська влада підписала основні документи, які давали початок нашому руху в ЄС, і тоді проєвропейський ентузіазм трохи спав. З’явилися люди серед політиків, які хотіли отримати політичний капітал на цих страхах.

Міхал Кацевич

Перший страх стосувався землі. В Польщі не було колективізації, як в СРСР, збереглася приватна власність на землю, тому польські фермери дуже прив’язані до своєї землі. Тож був такий міф: коли ми вступимо в ЄС, прийдуть німці й будуть купувати нашу землю, бо в них більше грошей. Цей міф зник після вступу. Вийшло навіть навпаки — жителі Західної Польщі купують нерухомість у Німеччині, бо вона дешевше, ніж у Польщі. Але цей страх існував довго, і з нього користалися політики.

Другий серйозний міф — погіршення становища фермерів. Був страх, що після вступу Європа завалить Польщу дешевими товарами й вітчизняні фермери будуть неконкурентоспроможними. Цей міф теж розвіявся після вступу в ЄС у 2004 році. В польському селі відбулася найбільша революція за останні кількадесят років. Думаю, що зараз польські фермери вже наздоганяють німецьких, французьких, бо дотації дозволили вийти на новий рівень.

Існував ще третій міф, що ціни виростуть і все буде дорогим. Він виник через те, що поляки думали, начебто інтеграція в ЄС означає вступ у єврозону, хоча це не зовсім так. А були політики, які лякали людей, що вони бідуватимуть у Євросоюзі. В результаті нічого подібного не сталося, деякі ціни справді зросли, але й заробітні плати теж піднялися.

Останнім часом у Польщі багато євроскептиків, вони виступають проти ЄС через європейські цінності — йдеться про права ЛГБТ, секуляризацію. Наскільки я знаю, в Україні теж спекулюють на цій темі, це спільне явище. Раніше більшість євроскептиків була серед жителів села, літніх людей, консерваторів. А зараз база євроскептицизму — це молоді люди, яким по 22–24 роки, це не дуже освічені, безробітні студенти.

Щодо інформаційної кампанії у ЗМІ — вона була, але не було координації на центральному рівні, кожен ЗМІ робив по-своєму. Були спеціальні додатки — в наших тижневиках, газетах. Взагалі в нашій пресі завжди багато уваги приділяли європейській політиці, процесам у Західній Європі. На початку 2000-х цих тем було навіть більше, ніж зараз, важко сказати, чому саме — можливо, це таке прагнення менше говорити про інші країни. Також сьогодні існує ідеологічний розкол у польських медіа, він пов’язаний із конфліктом між Качинським і Туском, є сильні консервативні ЗМІ, які підтримують Качинського.

Наскільки я можу судити, в українських ЗМІ мало розповідають про життя, проблеми, процеси в Західній Європі. Самі журналісти мало про це знають. Я спілкувався з українськими журналістами, вони не знають про ідеологічні конфлікти всередині Євросоюзу, про зміцнення націоналістичних рухів чи про мусульманську міграцію. Це пов’язано з тим, що в українських ЗМІ практично немає кореспондентів у країнах Євросоюзу. В нас із самого початку 90-х були власкори в Брюсселі, Парижі, Берліні, Римі.

Зараз роль ваших ЗМІ має бути в тому, щоби тиснути на українських політиків, аби вони вели розумну зовнішню політику. Є ще такий міф, який був і в Польщі: нас там ніхто не чекає. Так от, треба показувати проблеми, які є в Європі, щоб люди зрозуміли, що Євросоюз — це складний механізм, і країни мають захищати свої інтереси. Річ не в тому, що вас там не чекають — просто треба бути твердими, відстоювати свої позиції. Інша сторона хоче співпрацювати, але тут питання торгу, перемовин. Якщо ви покажете, як функціонує Європа, люди розумітимуть, що така країна, як Україна, Євросоюзу потрібна.

Сергій Сидоренко, редактор інтернет-видання «Європейська правда»:

У спілкуванні з колегами часто чую таку думку, що теми європейської інтеграції — це передусім політичні теми. Однак для того, щоби знайти себе в журналістиці, спрямованій на тему євроінтеграції, треба забути про такий підхід і дивитися на ситуацію інакше.

Вадим Трюхан, Сергій Сидоренко

Ми намагаємося пояснити суспільству, що євроінтеграція — це не політична річ, а дуже практична, це реформи, які стосуються кожного з нас. Тому найкраще — писати про те, що відбувається у вашому місті, районі й має своє коріння в тих зобов’язаннях, які взяла на себе Україна в рамках підписання Угоди про європейську асоціацію. Я свідомий того, що ніхто з нас, у тому числі регіональні журналісти, не зможе цікаво розповісти про європейські документи та угоди — це експертна й бюрократична річ. Переказати угоду про асоціацію в статті меншій, ніж на 50 сторінок, неможливо. Але й не треба ставити таку мету — просвітити читача, що таке Євросоюз. Ми маємо знаходити речі, які випливають із європейських угод і потім переходять у наші закони, рішення регіональної влади. У будь-якому виданні, навіть районному, можна знайти такі теми. Але писати на ці теми складніше, ніж писати репортажі з подій. Журналіст, який бажає братися за цю тему, вимушений багато читати і обростати колом експертів. Я пишу про євроінтеграцію не перший рік, і не є фахівцем у багатьох темах, але я знаю, до кого звернутися по експертну думку. До речі, вашим першим професійним контактом у цій сфері має бути представництво Євросоюзу в Україні, яке має допомагати вам знаходити контакти, там, до речі, дуже непогана прес-команда.

Коли ми тільки запускали «Європейську правду», то не думали, що буде настільки великий попит на цю інформацію. Ми пишемо й негативну, й позитивну інформацію про ЄС. Нещодавно розпочали проект про успішні історії українських бізнесменів, яким вдалося вийти на європейський ринок. Спочатку думали, як би хитро просувати ці матеріали, щоби збільшити відвідуваність і люди не думали, що це джинса. А виявилося, що на такі матеріали є великий попит; текст про житомирську компанію, яка виготовляє прасувальні дошки, набрав тисячі перепостів. І до речі, часто виявляється, що журналісти в самому Житомирі не знають про це, а це ж і є тема євроінтеграції.

Олександр Дем’янчук, завкафедри політології Києво-Могилянської академії:

Десятиліття контрпропаганди проти ЄС дають зараз свої плоди. Більшість населення, які б цифри соцдослідження ми не наводили, не розуміє, навіщо нам та Європа. Зараз люди вже перестали розуміти й навіщо нам Росія, але вони все одно на роздоріжжі… Журналісти, пишучи про ЄС, часто акцентували увагу на негативних аспектах. Журналістам узагалі властиво писати про негативні та сенсаційні речі, бо це піднімає тиражі, відвідуваність сайтів. Однак така практика завдає багато шкоди суспільству.

Адже в Євросоюзі є багато позитивних прикладів, які можна подати як захопливі історії. Один із них — досвід європейської інтеграції Польщі. Там фермери страйкували проти ЄС, але зараз ситуація змінилась. А тепер спитайте пересічного громадянина: він згадає новини про страйки, але хто згадає, що цю проблему було успішно вирішено? Пригадайте, який був галас довкола економічної ситуації в Греції й кризи євро. Цю кризу більш-менш розв’язано — хто пише про це? Тоді були величезні статті, експерти і не зовсім експерти писали, як погано живеться в ЄС. Отже, європейська інтеграція в наших ЗМІ отримала значно більше негативу, ніж позитиву.

Олександр Дем'янчук

Переконання, цінності людей змінюються дуже повільно й дуже важко. Якщо люди роками користувались одними джерелами інформації, потім вони дуже неохоче переходять на інші. Якщо в частини людей виробилося впродовж років негативне ставлення до ЄС, то потрібна кропітка робота, щоб його виправити. Потрібна консолідована програма інформування населення про те, що таке ЄС, потрібні й телевізійні передачі. Адже існує маса цікавих фактів, пов’язаних із ЄС — наприклад, там існує спеціальна політика рибальства. Або те, що на сільськогосподарський сектор виділяється 43% бюджету ЄС! ЗМІ про це не кажуть, так само й не пояснюють, що країни не втрачають свого суверенітету, потрапляючи до ЄС.

Я би радив журналістам взяти й почитати деякі підручники, адже Євросоюз — це унікальне утворення, йому немає аналогів. Там є такі моменти, про які можна захопливо розповідати, статті читатимуться як бестселер. Талант журналіста якраз у тому, щоб подати цю інформацію цікаво.

Дмитро Шульга, директор Європейських програм Міжнародного фонду «Відродження»:

Всі міфи та побоювання щодо євроінтеграції насправді не є унікальними для українців. У будь-яких країнах люди завжди побоюються одного й того ж: що буде безробіття, підвищення цін… І ці страхи можуть бути пов’язані і з європейською інтеграцією, і з новим урядом, це загалом страх майбутнього, який може бути в ситуації трансформації чи реально складних соціально-економічних обставин.

Дмитро Шульга

Страхи може бути використано в інформаційних кампаніях — в українській ситуації це й відбувалося, страхи були вигідні російській кампанії з дискредитації європейського напрямку. Нинішня кампанія Росії схожа на ту, яку вів Радянський Союз проти Заходу, переконуючи, що там усе погано. Радянський Союз великою мірою розвалився через те, що люди розчарувались у соціалістичному способі життя.

Мені сподобалась інформаційна кампанія про євроінтеграцію в Молдові. Ключова теза, на якій вирішили будувати кампанію: «Європейське життя — це нормальне життя». В Молдові проти інтеграції переважно російськомовне населення, росіяни. Там є тези, які і в нас поширені, на кшталт: «у Європі люди живуть багатше, але економічні вигоди для нас будуть від Росії»; або ж є розуміння, що демократії в Росії немає, але вони нам якось ближче.

Тому в Молдові було вирішено не слухатися сліпо міфів, не реагувати на нав’язаний дискурс, а створювати свій. Ми маємо розуміти, що ми теж повинні нав’язувати свій дискурс, якщо хочемо перемогти в цій інформаційній війні. Навіть ті, хто начебто проти євроінтеграції, насправді мають тези за неї, просто вони не активовані. Тож тут суть у тому, щоб визначити, яке життя ми вважаємо нормальним — радянське чи європейське.

Вадим Трюхан, експерт з європейської інтеграції та права:

Європейську інтеграцію варто розглядати як один із інструментів побудови нової України, бо якщо розглядати євроінтеграцію у відриві від решти векторів, може скластися враження, що це єдина альтернатива для України. Треба виходити на ширші міркування про те, що таке Україна в світі. Журналісти, аналізуючи ті чи інші внутрішньополітичні рішення, повинні намагатися прогнозувати, якими будуть реакції Європи, яким буде ставлення не до конкретних персон, а до країни загалом. Завдання експертного середовища, мас-медіа — в тому, щоб не лише вузько аналізувати те, що робиться в державі, а й виходити на ширший контекст, думати про імідж України.

Ще потрібно сказати, що зараз у країні існує розрив між європейською інтеграцією й реформами, бо цими сферами опікуються різні люди. Важливо, щоб журналісти звертали увагу на цей розрив, адже реформи мають відштовхуватися від європейських норм і стандартів, від тих зобов'зань, які Україна взяла на себе в рамках угоди про асоціацію. З іншого боку, я розумію труднощі висвітлення євроінтеграції, адже в нас бракує глибокої експертизи в цій сфері — майже ніхто не готує фахівців із питань європейської інтеграції, є буквально кілька кафедр, які стосуються європейського права. Журналісти мали би привертати увагу до цієї теми — щоби в Україні були потужні лобісти євоінтеграції, треба виховувати фахівців.

Раніше існувала цільова програма інформування громадськості з питань ЄС. Як вона існувала — це вже інше питання, але принаймні був документ, виділялися кошти з бюджету.

Зараз цієї програми не існує, сьогодні взагалі склалася ситуація, коли рівень підтримки інтеграційного курсу зріс, але не завдяки, а всупереч… бо люди побачили, що російський напрям не наш. Але при цьому люди не орієнтуються, що таке Євросоюз, мало хто доносить таку інформацію. Тому вона необхідна, і потрібно звертати увагу не лише на красиві речі, але й на вади ЄС, щоби був свідомий вибір.

Семінар проводився в рамках проекту «Ширша інтеграція: ви формуєте майбутнє». Проект має на меті поєднати зусилля професіоналів із Заходу і Сходу, Півдня і Півночі для розбудови успішної України. Проект реалізується за підтримки проекту «У-Медіа» міжнародної організації «Інтерньюз» Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та Посольства Королівства Швеції.

Фото - Інститут світової політики