Всі ці публікації можна поділити на три тематичні групи. В першій обігравалася тема утисків прав курців, у другій – збитки, яких зазнає ресторанна справа в разі ухвалення закону про заборону куріння в публічних місцях, у третій – американське спонсорування антитютюнових кампаній в Україні.

Автори й замовники текстів вдаються до класичних прийомів – підміни понять, розстановки потрібних акцентів, гри на стереотипах, маніпуляції й перекручування фактів. Приміром, журналіст «Подробностей» пише (з посиланням на видання «Факты», на сайті якого, проте, подібних публікацій знайти не вдалося), що через закон про повну заборону куріння в громадських місцях британській мережі пабів Punch Taverns довелося «закрыть более трех тысяч своих заведений по всей стране. В результате десятки тысяч англичан остались без работы». Тоді як у публікаціях британської преси, які містять офіційні коментарі представників мережі, smoking ban не називається основною чи єдиною причиною закриття закладів. І, що більш важливо, керівництво Punch Taverns заявляло, що істотного зменшення кількості клієнтів після введення закону мережа не відчула…

Проте не забігаймо вперед і повернімося до того, з чого починали – до маніпуляційних прийомів. Окрім названих вище, знаходимо в публікаціях стандартний комплект порушень елементарних професійних стандартів журналіста: однобічне висвітлення теми і брак балансу думок, посилання на абстрактних експертів, фахівців і спікерів, іноді – відсутність інформаційних приводів для публікацій.

Внаслідок усього цього бачимо цілком суб’єктивні тексти, в яких усіляко намагаються викликати несприйняття антитютюнових ініціатив і негативне до них ставлення. Тож не дивно, що в них читач не знайде жодних згадок про те, навіщо подібні ініціативи впроваджуються, яка їхня мета і яку користь вони можуть принести. Замовчується факт посилення в усьому світі антитютюнових настроїв і загалом позитивне ставлення населення різних країн до введення законів, що обмежують вживання тютюнових виробів.

Так, відповідно до дослідження Office of Tobacco Control, 93% ірландців вважають ці закони потрібними, 84% шотландців віком 18–24 роки під час опитування Cancer Research UK сказали, що Шотландія без куріння – це те, чим можна пишатися, а швейцарці зібрали 120 тис. підписів за те, аби замість часткової заборони паління в громадських місцях ввести повну заборону – і в 23 з 26 кантонів це зробили. Проте ані цих, ані інших подібних цифр ви в жодній зі згаданих нижче статей не знайдете. Натомість мало не в кожній прочитаєте речення на кшталт: «У Європі розчаровані забороною куріння в громадських місцях…».

Нижче наводимо найбільш показові приклади матеріалів, у яких лобіюються інтереси тютюнових компаній. Деякі інакше як фарсом назвати важко. Приміром, стаття «Украинцам запрещают «димить» в ресторанах», опублікована в «Комсомольской правде» 12 грудня 2011 року, завершується таблицею «Запрет не повлияет ни на количество курильщиков, ни на продолжительность жизни». В ній журналіст спробував співвіднести кількість курців у країні, середню тривалість життя людей і наявність або відсутність повної заборони на куріння в громадських місцях.

Для порівняння обрав, зокрема, Швейцарію й Австрію, в яких немає повної заборони паління, середня тривалість життя становить 81 і 79 років, а кількість курців – 35% і 27%, та Туреччину й Вірменію, де паління в громадських місцях заборонено, середня тривалість життя менша – 72 та 73 роки, а кількість курців більша – 45% і 64%. Шукати взаємозв’язків між забороною куріння в громадських місцях і підвищенням середньої тривалості життя, з цілком зрозумілих причин, можна буде лише в довгостроковій перспективі і в комплексі з іншими антитютюновими ініціативами. А оскільки закони, які забороняють чи обмежують паління, у світі почали вступати в силу лиш 2004 року (а в названих вище країнах протягом 2008–2011 рр.), говорити про їхній серйозний вплив на такі глобальні показники поки просто неможливо і безглуздо.

Утиски прав курців

Газета «Комсомольская правда в Украине» 3 листопада 2011 року в рубриці «Суспільство» публікує інтерв’ю «Сигареты дорожают, а курильщиков меньше не становится», в якому нібито на питання читачів відповідають «эксперты табачного рынка: президент Украинской торгово-промышленной конфедерации Владимир ДЕМЧАК и лидер общественной организации «Свобода выбора» Евгений КОРНЕЕВ».

Автори матеріалу не намагаються створити навіть ілюзії збалансованості думок, тому в тексті ви не знайдете жодного незручного запитання. Ба більше: всі питання тією чи іншою мірою дублюють основні аргументи й тези, якими послуговуються в публічних виступах чи публікаціях самі ж тютюнові лобісти. Тож експертам переважно достатньо лиш погодитися з думкою «читача», розширити її або уточнити. «Ведь с рекламой или без, а народ как курил, так и продолжает курить», – каже один із «читачів», і у відповідь чує, що куріння – це спосіб життя, звичка, а тому одними лиш заборонами її не викорінити. Більш того, за нинішніх умов життя куріння допомагає позбавитися стресу (бачимо гру зі всім відомим стереотипом): «…Для кого-то выкуренная сигарета успокаивает или настраивает на более оптимистический жизненный лад, кому-то помогает отдохнуть после работы».

Далі йдеться про те, що влада насамперед має покращити умови і якість життя населення, а це вже призведе до зменшення кількості курців. Ця теза є не чим іншим, як намаганням змінити акценти або зіграти на контрастах – проблема тютюнопаління показується на тлі гостріших і глобальніших проблем. А це автоматично робить паління в очах читачів чимось дріб’язковим. Спрацьовує установка: потрібно вирішувати «більші» проблеми і не відволікатися на «менші». Хоча якщо вдуматися, стає зрозуміло, що одне не може і не має виключати іншого, особливо в даному випадку. Далі нас підводять до думки, що заборона паління – це намагання політиків легко пропіаритися, не вирішуючи реальних проблем, а займаючись популізмом і боротьбою з вітряками.

Власне, цей матеріал є ідеальним прикладом для дослідження маніпулятивних прийомів, до яких вдаються тютюнові лобісти, аби у своїх інтересах впливати на громадську думку. Цій темі буде присвячено окремий матеріал, який невдовзі з’явиться на «Медіаграмотності» і в ньому ми ще повернемося до детальнішого аналізу цієї публікації «КП», адже розбирати тут можна кожне запитання і відповідь.

Знищення ресторанної справи

«Комсомольская правда в Украине» та «Подробности» фактично одночасно – 25 і 27 жовтня – публікують матеріали «Курильщиков хотят выбросить из ресторанов» та «В случае полного запрета на курение рестораны могут потерять треть клиентов». Цікаво, що в обох випадках жодних інформаційних приводів для публікації не було (тож не дивно, що в інших виданнях у цей час статей на тютюнову тематику не з’являється). Ці ж два ресурси синхронно вирішують підняти одну й ту ж тему. Ситуація повторюється 12 грудня, коли на обох ресурсах з’являються подібні за змістом (і з використанням одних і тих же коментарів) тексти «Рестораторы: Запрещать курение в ресторанах или нет должны решать клиенты, а не государство» та «Украинцам запрещают "дымить" в ресторанах».

Матеріал «Подробностей» від 27 жовтня починається з абстрактної фрази: «Владельцы ресторанов и кафе выступают категорически против полного запрета на курение в их заведениях» – коли і ким було зроблено таку заяву, не уточнюється, так само як і те, звідки ця інформація в принципі взялася. Далі журналіст чомусь звертається до подій майже річної давнини – моніторингу дотримання закладами громадського харчування закону «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення», проведеного громадською організацією «За вільну від тютюнового диму Україну» ще в грудні 2010 – січні 2011 років. Кілька наступних абзаців тексту є шорт-версією матеріалу про моніторинг, опублікованому «Подробностями» ще на початку квітня (і, власне, той матеріал не відрізнявся об’єктивністю й так само подавав антитютюнову ініціативу в негативному світлі).

Після цього йде чергове абстрактне твердження: «Киевская городская госадминистрация подтвердила, что требование выделять не менее 50 процентов своей площади для некурящих посетителей киевским общепитом выполняется», – коли і кому міськрада це підтвердила, коли і яким чином проводила відповідний моніторинг – теж незрозуміло.

На завершення маємо в тексті посилання на згадану на початку цієї статті мережу британських пабів Punch Taverns, коментар «менеджера одного из столичных ресторанов», мовляв, навіщо ця заборона, якщо в нас їх і так ніхто не дотримується, та «как отмечают специалисты (знову питання без відповіді – які, де, коли?), во многих странах Европы, например у наших соседей в Польше и Словакии, разрешено курить в ресторанах». Хоча тут було б доцільніше згадати, що останніми роками одна за одною країни забороняють куріння в громадських місцях, від часткових заборон переходять до повних. І ця тенденціях набирає все більших обертів. Якщо 2004 року заборона діяла лише в Ірландії, то до 2012-го її запровадили вже понад 30 країн.

А журналісти «Комсомольской правды в Украине» в обох матеріалах від 25 жовтня і 12 грудня намагаються, серед іншого, зіграти на стереотипах про «відсталу Азію» та «цивілізовану Європу». «Украина решила последовать примеру Туркменистана, Таджикистана и Турции и полностью запретить курение в ресторанах», – пише автор статті «Украинцам запрещают "дымить" в ресторанах» і продовжує: «При этом украинских депутатов не слишком смутило, что в тех немногих странах ЕС, где ранее действовал полный запрет на курение в ресторанах, кафе и барах, то есть в Греции, Ирландии, Великобритании, уже в нем разочаровались…».

Все це підкріплюється цифрами й факти без жодних посилань на першоджерела, а твердження на кшталт наведених вище не мають жодної аргументації. Тож знову доводиться моніторити європейську пресу і шукати публікації по темі та результати соціологічних досліджень, які дозволять спростувати ці твердження. Звісно, вони знаходяться.

Отут, приміром, можна ознайомитися з результатами та досвідом впровадження антитютюнових ініціатив у згаданих Ірландії та Шотландії. Закінчується матеріал таблицею «Запрет не повлияет ни на количество курильщиков, ни на продолжительность жизни», про яку ми вже згадували вище.

Американське спонсорування антитютюнових кампаній

У виданнях «Киевский телеграф» та «Версии» з’являлися статті «На чем пиарятся украинские депутаты?», «Собрались, «поборолись», отчитались…», «Дымовая завеса» над антитабачным законопроектом», автори яких намагаються довести, що всі антитютюнові кампанії, від яких потерпають курці, це не більше й не менше як бажання громадських організацій нажитися на закордонних грантах.

В одній із них читаємо: «Активисты общественных организаций, осваивающих щедрые антитабачные гранты Фонда Блумберга, снова пытаются оказывать давление на законодателей. За деньги нью-йоркского мецената (по официальным данным это порядка 4 млн гривен) только нынешней весной организовано уже более 10 мероприятий, на которые в обязательном порядке приглашаются депутаты-авторы законопроекта №5164. Такой гиперактивности и финансовым возможностям позавидовали бы коллеги антитабачников из других стран. Например, из России, Беларуси, Казахстана, где распространенность курения выше. Но нет, Украина, где сегодня запрещена любая реклама сигарет (с 1996 года – реклама на телевидении и радио, с 2009 года – наружная реклама, с 2010 – реклама во всех печатных изданиях, кроме специализированных), – это случай особый. У нас, к сожалению, проблема тем актуальней, чем больше денег на ней можно “срубить”. Наркомания, СПИД, алкоголизм по этой причине “борцам” неинтересны».

Основні тези решти згаданих статей так само зводяться до ключових повідомлень, викладених у цьому уривку. Завдання таких матеріалів – сформувати в читачів думку про те, що проблема куріння в Україні є надуманою й неактуальною для населення. Натомість її вигідно розпалювати громадським організаціям, аби отримувати гранти на антитютюнові ініціативи. Ба більше: куріння як таке показується чимось «невинним» на тлі інших проблем, та й проблемою як такою не визнається.