Однак напередодні розгляду і опісля ухвалення в першому читанні законопроекту про заборону куріння у тому ж таки «Фокусі» виходили цілком збалансовані статті на тютюнову тематику. Йдеться про текст Анни Устенко «Закурить не найдется. Дымить сигаретами в общественных местах могут запретить уже летом» (21.02.2012). В ньому журналістка представила думку курців і не курців, розповіла про досвід Сум, в яких цей закон вже діє на місцевому рівні.  А через місяць з’явилася стаття Анни Сєдової «Огонь без дыма. Курильщики объявляют войну табачникам» (28.03.2012), де розповідається про досвід Канади, котра впровадження подібних законів давно пережила. І тепер антитютюнові ініціативи вийшли там на новий рівень – курці судяться з тютюновими компаніями. У травні ж підхід редакції до висвітлення тютюнової теми різко змінюється.

Хибні акценти

24 травня, в день ухвалення закону про заборону куріння, на сайті «Фокусу» публікують матеріал Євгенії Вецько «Сюжет дня. Последняя сигарета: Вскоре украинцы дорого заплатят за курение», в якому загалом відсутній баланс думок, перекручено, розтлумачено на свій лад або вирвано з контексту численні факти.  Якщо журналіст зробив це навмисне, то це може свідчити про замовний характер публікації, якщо ненавмисне – про невисокий рівень професійності усіх, хто готував матеріал до публікації.

Уже перші речення не відповідають дійсності: «В ближайшее время число украинцев, подверженных вредным привычкам, должно сократиться. Депутаты запретили курение в общественных местах, и нарушение закона обойдется недешево – от 1 до 10 тыс. грн. Но, по мнению экспертов, введение новых запретов может привести к обратному эффекту и, по сути, нарушает права человека». Всього три речення. І в жодному з них немає всієї правди.

По-перше, не втомлюємося повторювати: закон про заборону куріння в громадських місцях насамперед має захистити населення від шкідливого впливу пасивного куріння. Це його першочергове і ключове завдання. Сам по собі він не може зменшити кількість курців.

По-друге, штраф від 1 до 10 тис. гривень можуть сплатити заклади громадського харчування, в котрих клієнти будуть курити,  або інші установи, які порушать закон, зокрема – не створять спеціальних місць для куріння і не встановлять там систему вентиляції. Для фізичних осіб штраф складає від 51 до 171 гривні, а при повторному порушенні – 340 гривень. Журналістка «Фокусу» цих моментів не уточнює, а в контексті її тексту інформація про штрафи сприймається як така, що стосується приватних осіб. Спрацьовує ефект шокування читачів неадекватними, як для такого правопорушення, штрафами. Це викликає природнє обурення.

По-третє, заява про можливий зворотній ефект і порушення прав людини, підкріплена не зовсім репрезентативною думкою не надто відомих експертів (більш детально про це далі).

У наступних абзацах журналістка суперечить сама собі. Спочатку наводить цитату з пояснювальної записки до закону, в якій чітко сказано, що основне його завдання – захист населення від шкідливого впливу вторинного диму: «Законопроект будет достаточно эффективным инструментом защиты населения от разрушительных для здоровья последствий воздействия вторичного табачного дыма, так следует руководящим принципам Рамочной конвенции и является простым и четким». Але вже у наступному реченні читаємо: «Но курильщики уверены, что таким образом побороть зависимость украинцев от табака, он не поможет. Кроме того, они видят в нем серьезную коррупционную составляющую». Алогічність полягає у тому, що закон, завданнями якого не визначено зменшення кількості курців або боротьба з тютюновою залежністю, критикують за те, що він нібито не зможе ефективно вирішити ці завдання. 

У пункті 2 пояснювальної записки «Цілі та завдання законопроекту», з якої журналіст «Фокуса» взяв цитату, вказано такі цілі:

1) Захист працівників сфери ресторанного господарства від примусового та шкідливого впливу вторинного тютюнового диму на робочих місцях.

2) Захист відвідувачів закладів громадського харчування, переважна більшість яких є некурцями, від примусового та шкідливого впливу вторинного тютюнового диму.

3) Захист відвідувачів стадіонів, спортивних майданчиків, клубів та  секцій, та закладів культури від шкідливого впливу вторинного тютюнового диму.

 Все. Три пункти, в кожному з яких фігурують слова «захист від шкідливого впливу вторинного тютюнового диму». Лишається загадкою, чому журналісти не лише «Фокусу», а й багатьох інших видань, які ми згадували в попередніх моніторингах (наприклад, Як лобіювали інтереси тютюнового бізнесу напередодні ухвалення антитютюнового закону), ігнорують цю важливу деталь.

Відсутність балансу думок

Завершується стаття коментарями трьох противників закону – координатора громадської ініціативи «Права курців» Юрія Палійчука, правозахисника Володимира Чемериса, депутата Тараса Чорновола. Альтернативних думок у матеріалі нема. Позиція прихильників закону не показана. І складається враження, що сам журналіст у своїх твердженнях  приймає позицію противників закону. Саме тому на початку нашої статті ми заявили про відсутність балансу думок у публікації «Фокусу».

Теоретично можна було би розглядати цю статтю як таку, що висвітлює недоліки закону.

Але, по-перше, в такому випадку видання мало би представити (нехай і в іншій публікації) альтернативну позицію, так само виклавши основні її аргументи.  Цього зроблено не було.

По-друге, стаття Євгенії Вецько подається як новинний матеріал, тобто такий, який інформує про ухвалення закону. Відповідно, до цього інформування не можуть додаватися коментарі тільки противників ініціативи.

По-третє, те, що в публікації видається як «недоліки закону» не є ними, адже не має за собою ані серйозної аргументації, ані результатів досліджень чи моніторингів, ані логічної вмотивованості. Бачимо лиш підміну понять «боротьба з тютюнопалінням – захист від пасивного куріння», цілковите ігнорування прав працівників і відвідувачів громадських закладів на здоров’я і безпечні умови роботи та відпочинку.

Наприклад, Юрій Палійчук стверджує: «В Испании количество курящих взрослых увеличилось до 30%». Очевидно, він спирається на ті хибні дані, які ще у лютому опублікував «Левый берег» і розтиражували інші видання. Насамперед, в них йдеться не про 30, а про 20%. Крім того, в оригіналі документу, з якого взято цю інформацію, сказано, що кількість курців збільшилася на 0,5% не за рік після заборони паління в громадських місцях (саме така інформація з’явилася в українських ЗМІ), а від часу останнього подібного дослідження, проведеного 2007 року. Загалом же кількість курців в Іспанії із часу введення першого антитютюнового закону 2005 року зменшилася з 22% до 20% (ці дані наші журналісти теж оминули). Інший приклад маніпуляції фактами – заява Тараса Чорновола, що «сейчас в ресторанах залы для курильщиков заполнены, а для некурящих – полупустые. То есть, если полностью запретить курить, нужно или закрывать ресторан или нарушать закон». Він свій висновок, який нічим не підкріплений, подає як факт. Це неприпустимо.

Ювелірні  маніпуляції

Центральною темою «Фокусу» від 31 травня стало ухвалення закону про заборону куріння. Виходить стаття Сергія Волохова «Дело — табак. Новые правила для курящих станут рассадником коррупции» та колонка Андрія Чернікова «Дым в глаза. К борьбе с курильщиками не готовы ни страна, ни ее законодатели», яка по суті дублює всі ті тези, що лунають у статті.  

В останній також відсутній баланс думок (але є спроба його імітації) і представлено лише позицію противників закону.

Першим героєм публікації став Олексій Бородін – «единственный курильщик в своей семье. Чтобы не нервировать жену и не подавать дурной пример детям, он в любую погоду выходит с сигаретой на улицу. В офисе ему приходится поступать так же… Бар по пути с работы домой — единственное место, где зависимый от никотина киевлянин может расслабиться и получить от привычки удовольствие. Через полгода он лишится и этого прибежища — спасибо народным депутатам».

Це цікавий журналістській хід для привернення уваги до публікації і теми загалом – проілюструвати ситуацію життєвою історією або досвідом конкретної особи.  Читач  призмує ситуацію на себе, співпереживає, більш емоційно сприймає прочитане, а значить, переконати його у чомусь, схилити до певного висновку стає значно легше.  

У самому прийомі нічого поганого немає, просто він може бути використаний по-різному і для різних цілей. В даному випадку Олексій позиціонується як гарний сім’янин, який турбується про дружину і дитину (що є тією-таки апеляцією до емоцій). Потім читачу закидають гачок – а що ж далі? Позитивний персонаж Олексій «страждатиме» від того, що не матиме місця, де спокійно можна покурити. Чи йому доведеться палити вдома і шкодити близьким? Обидва варіанти не надто приємні, а отже викликають у читача своєрідне співчуття до персонажа і бажання стати на його бік.

Далі журналіст пише: «Общество разделилось на сторонников и противников закона. Первые негодуют по поводу дымовых завес и рады борьбе с ненавистным амбре любыми методами. Вторые говорят о нарушении прав человека. Закон возмущает даже тех, кто ни разу не зажигал сигарету». Бачимо, що прихильники закону подаються у негативному світлі, адже «боротьба будь-якими методами», «будь-якою ціною» – це ті сталі вирази, які мають негативне емоційне забарвлення. А твердження про те, що «закон возмущает даже тех, кто ни разу не зажигал сигарету», яке не підкріплене жодними фактами, має підсилити або створити у читача враження про негативне ставлення населення до ініціативи. 

Куріння як насолода

Опісля йдуть коментарі все тих же Юрія Палійчука та Тараса Чорновола.  Перший знову озвучує фразу про збільшення після введення антитютюнових законів кількості курців в Іспанії та Ірландії. Повторюємо ще раз – це факт, який не відповідає дійсності.

Другий повторно розказує про зростання корупції, збитки для ресторанного бізнесу і апелює до стереотипу, над яким довго працювала тютюнова індустрія: «Курение — специфика питейных заведений, с этим ничего не поделаешь». Чи є це фактом? Ні. До речі, у самій статті куріння позиціонується як щось, що приносить насолоду та задоволення: «лишили порочного удовольствия треть украинцев», «после первой затяжки на его лице читается чувство полного удовлетворения», «может расслабиться и получить от привычки удовольствие», «никакой закон у меня это удовольствие не отнимет». Зауважимо, що саме так куріння позиціонують тютюнові компанії.

Щодо імітації балансу думок, то вона дуже слабка. Власне, журналіст наводить короткий коментар депутата Андрія Парубія, який проголосував за антитютюновий закон. Після прямої мови журналіст додає: «Сам депутат бросать курить не намерен. Как и, к примеру, ресторатор Аврора Огородник», коментар якої з’являється у наступному абзаці і починається зі слів про те, що жоден закон не змусить її кинути палити. Такий прийом вжито для того, аби створити ілюзію «курять всі», тобто, значно більше людей, аніж їх є насправді. Це потрібно в контексті двох центральних тез, які нав’язуються читачу – закон утискає права людей (а якщо «курять всі», то не можна ж нехтувати правами такої кількості людей) і закон не може бути ефективним (якщо це так і «курять всі», то навіщо його ухвалювати, створювати проблеми стільком людям і ресторанному бізнесу).

Закон не працюватиме

Але повернімося до коментаря ресторатора Аврори Огороднік. В її закладі не курять. Вона проти. Але виявляється лиш через те, що переконана: куріння і їжа – несумісні. Перше притупляє смакові відчуття, а, отже, людина не може насолодитися вишуканим смаком страви. Ось вам імітація балансу думок – нібито ж є думка ресторатора, який проти куріння. Все як треба. Все за правилами.

Наостанок маємо коментар керівника магазину тютюну та аксесуарів для куріння, яка, зокрема, каже, що вона і надалі принципово куритиме в громадських місцях, а штрафів за порушення закону сплачувати не буде.  Теза про те, що закон не буде виконуватися активно нав’язується тютюновими лобістами. Неодноразово вона звучить і в цій статті.  Коментар  наприкінці, який на конкретному прикладі підтверджує цю тезу, надає їй переконливості.

Останньою лунає думка керівника салону-ресторану, «бесшабашную атмосферу которого пока можно описать двумя словами: «дым коромыслом» (як і у випадку з коментарем Тараса Чорновола, бачимо апелювання до стереотипу «веселощі, розваги, ресторан і куріння як невід’ємна складова цього»). Вона переконана, що «не потеряет клиентуру только в том случае, если новый закон будут свято соблюдать все её колеги» (а оскільки закон виконуватися не буде, що нам доводить стаття, то клієнтів вона втратить, ресторанний бізнес загалом зазнаватиме втрат).

Завершується стаття доверсткою «В странах, где ограничено курение в барах и ресторанах, заведения научились обходить запреты», в якій наводять недостовірну інформацію, зокрема, про збільшення кількості курців в Іспанії або те, що у Великобританії 24 тисячі людей опісля введення в дію закону про заборону куріння в закладах харчування втратили роботу.