14 січня там опублікували матеріал про те, як «при юридически грамотном подходе, относительно скромных затратах и наличии творческого похода» облаштувати в закладах харчування зали для курців.

Власне, вся порада зводилася до того, що частину приміщення, який знаходиться зал для курців, потрібно передати суб’єкту господарської діяльності, який не займається ресторанною справою. Відповідно, в такому приміщенні можна буде облаштувати місця для куріння, які займатимуть 10% загальної площі.

«Якщо кімнату ресторану передати іншій юридичній особі, то дійсно там можна облаштувати місця для куріння. Але, по-перше, ці місця мають займати не більше 10% кімнати, що загалом небагато, тож повноцінного залу для курців так не створиш. По-друге, якщо в цьому залі будуть стояти столики, працюватимуть офіціанти, люди замовлятимуть і споживатимуть їжу, то вийде, що юридична особа, якій передали приміщення, займатиметься ресторанною справою без відповідного дозволу. А це вже інше порушення», – пояснив Тарас Шевченко.

Також він назвав стовідсотково помилковим твердження: «курить у центрального входа в ресторан или кафе допустимо только в специально отведенных для курения местах, где размещается наглядная информация».

«Коли людина виходить на вулицю, вона може курити будь-де, де їй заманеться, окрім зупинок громадського транспорту, дитячих майданчиків, територій медичних і навчальних закладів», – додав пан Шевченко.