Отже, 27 березня Мустафа Найєм розповів про інцидент у ресторані на своїй сторінці у Facebook. Розгорілася дискусія, найбільшим парадоксом стало звинувачення журналістів «Української правди» у стукацтві – із такими заявами виступило чимало інтернет-користувачі.

Ми спробували підрахувати кількість коментарів, у яких підтримували Найєма та Лещенка, і тих, де навпаки – засуджували. Їх виявилася майже рівна кількість: 67 – за, 57 – проти. Це дивує. Особливо на фоні того, що нещодавнє соціологічне опитування показало: 75% українців підтримують заборону куріння, а громадський моніторинг закладів харчування виявив, що 93% закладів цей закон виконують.

Тож вся ця історія наштовхує на деякі роздуми. Точніш, на припущення, про те, як ситуацію могли використати противники антитютюнових законів для привернення уваги до, так званого, утиску прав курців і дискредитації ініціатив по боротьбі з курінням.

Насправді, для PR-технолога, ситуація склалася ідеальна.  Найпопулярніший український користувач Facebook, який має 26 тис. підписників, пише пост на антитютюнову тематику. Допис гарантовано привертає увагу величезною аудиторії, а отже його легко можна використати… приміром, для створення ілюзії сильних протютюнових настроїв у суспільстві. Далі достатньо підключити до процесу фейкові акаунти, друзів, знайомих знайомих – і вуаля! – маємо десятки злісних коментаторів, які створюють картину тотального несприйняття закону про заборону куріння.

А для того, аби розпалити дискусію сильніше, викликати додатковий ажіотаж навколо і сплеск уваги, плюс – створити інформаційний привід як мінімум для жовтих видань, потрібна родзинка. Просто критику закону багатьма користувачами недостатньо. Тут треба щось цікавіше і пікантніше – наприклад, звинуватити відомих журналістів у стукацтві.

Такий поворот подій дійсно привертає увагу деяких журналістів. І наступного  ж дня виходять матеріали на кшталт «Самых известных журналистов Украины обвинили в "стукачестве"», «Мустафу Найєма назвали стукачем», «Чому насправді сприяє закон про заборону паління в громадських місцях». Навіть деякі російські ЗМІ пишуть про це – інтернет-видання «Сноб» не утримується від коментарів і публікує текст «Доносы кажутся не особо страшными».

Найбільше засмучує те, що автори цих текстів відстоюють і нав’язують суспільству думку, що писати скарги на заклади харчування, які порушують закон про заборону куріння – це низько і підло. А сам закон, мовляв, є фарсом і виконувати його не слід. Проте, усі закиди прибічників цієї позиції зводяться до емоцій, а дискусія  з ними завершується на етапі наведення логічно і науково обґрунтованих аргументів, на які, при всьому бажанні, не знайдеться достойних контраргументів. Тож лишається незрозумілим, чому деякі українські журналісти займають цю ж позицію і нехтують питаннями громадського здоров’я.