Чи є сенс лагодити дзеркало, коли проблема насправді з писком?

Фото: gstatic.com

MediaSapiens продовжує дискусію, розпочату медіаекспертом Отаром Довженком у публікації «Джинсометр зламався».  Приводом до неї стала репліка Наталі Соколенко, в якій журналістка звинуватила у джинсі видання «РБК-Україна», УНІАН та Zaxid.Net. Раніше ці видання поширили новину зі звинуваченням депутата Василя Гацька у рейдерстві, не подавши його точку зору.  

Отар Довженко у своїй колонці зазначив, що слово «джинса» стало «порожнім означенням усього поганого в журналістиці»,  і сьогодні система критеріїв ідентифікації джинси, якою користуються моніторингові групи у якісно-кількісних дослідженнях, потребує перегляду. MediaSapiensопублікував погляд на цю проблему Ігоря Розкладая, юриста Інституту медіа права (Чи треба лагодити джинсометр?).

Сьогодні ми публікуємо відгук Ігоря Куляса, медіаексперта і медіатренера. Запрошуємо долучитись до дискусії й інших експертів та журналістів. 

У мене склалося враження, що в своїй статті Отар просто пожалів «бідних-нещасних» журналістів, які погано роблять свою «тяжку і невдячну» роботу з безлічі «безумовно поважних» причин і які потім ображаються, що цю погану їхню роботу медіакритики обзивають «негарними» словами. Як-от словом «джинса». І ці журналісти обурено кажуть тоді медіакритикам: яка така «джинса»?! Я ж не отримував за неї ні грошей, ні інших яких благ! І наводять вони тисячу «безумовно поважних» причин, чому, наприклад, не вдалося знайти коментар у відповідь на звинувачення чи перевірити хибний факт. За багато років роботи з окремими журналістами і з цілими редакціями я стільки наслухався таких оповідок, що вже можу написати окрему книжку на тему «Чому журналістові тяжко так працюється».

Але, колеги, даруйте, давайте згадаємо, що є головним у журналістиці! Не складний же внутрішній світ, комплекси чи образи кожного представника професії, а ті люди, для яких усе це робиться, яких умовно ми всі (і журналісти, і критики) називаємо «аудиторією». А це сотні тисяч, мільйони звичайних, нормальних, притомних глядачів, слухачів чи читачів, які хочуть знати про світ, у якому вони живуть. Відтак – змушені «споживати» зроблене журналістами.

Давно і не раз я вже писав тут, на «Телекритиці», дуже просту тезу: людині, яка дивиться (чи слухає, чи читає) новини, геть неважливо, з яких саме причин журналісти її дезинформують. Це проблема лише самих журналістів, чому саме вони не дотримуються професійних стандартів?

Чи порушують їх через цензуру, тобто тиск редактора (чи менеджера, чи власника, чи героя матеріалу).

  • Чи через страх такого тиску, себто через самоцензуру.
  • Чи тому, що отримують за це порушення гроші (чи інші якісь блага, а чи просто продовження безбідного існування в редакції).
  • Чи тому, що самі до ладу не знають стандартів і не мають у цьому контролю від редактора, бо той так само стандартів не знає.
  • Чи тому, що просто ліньки ці стандарти дотримувати, бо це ж треба, вибачайте, серйозно попрацювати, щоб перевірити кожний факт у надійних джерелах, знайти і вмовити на інтерв’ю інші сторони конфлікту і кваліфікованих експертів тощо.

Тобто причин неякісного, не за стандартами поробленого матеріалу насправді може бути дуже багато (і серед них банальний підкуп займає дуже незначну частину), а результат завжди один – аудиторія дезинформована журналістом!

Тому я скоріше погоджуюся з Ігорем Розкладаєм у думці, що слід розширити розуміння терміну «джинса» на всі журналістські матеріали, які зроблено не за стандартами і які спотворюють для аудиторії реальність на будь-чию користь. А з причинами такої якості матеріалів нехай уже розбираються редакції, якщо в них є бодай якась соціальна відповідальність за свою роботу, або ж самі журналісти, якщо в них є бодай якась професійна гідність і просто людська порядність і совість.

І я не поділяю почуття Отара, якому, наприклад, шкода журналістів ОДТРК, бо тих прикро вражає звинувачення у «джинсі», яка виходить «джинсою» лише тому, що вони не знають законів своєї професії і не вміють працювати по-справжньому. Хай швидко вчаться. Якщо не можуть – хай ідуть геть з професії, а не рефлексують на справедливі звинувачення в ницості результатів їхньої роботи. Тому що, знову-таки, аудиторії байдуже, з яких саме причин журналісти її ошукують!

І наостанок. Питання, як вирізнити «джинсу», виникає постійно. Якраз нещодавно, тренуючи власкорів «Громадського ТБ», я з їхньою допомогою сформулював нову модель «джинсометра». Ось таку:

Стандарт інформаційної журналістики

 

Оперативність

Швидко і про реальну подію.

Неоперативно про важливу для суспільства подію

або не про подію, а про «інформаційний привід».

Точність

Лише реальні й конкретні факти.

Перекручені, неточні, приблизні або вигадані факти.

Достовірність

Є чіткі (очевидні для аудиторії) посилання на джерело кожного факту.

Посилань взагалі нема
або вони є розмитими, узагальненими
(«чиновники кажуть», «експерти вважають», «люди говорять»).

Повнота

І позитивне, і негативне
про основні складові теми.
Є всі необхідні бекграунди.

Лише позитивне
або лише негативне.
Нема необхідних бекграундів

Баланс думок

І «за», і «проти». Висловлюються всі сторони конфлікту. Є експертні оцінки складного питання.

Лише «за»
або

лише «проти».
Немає експертних оцінок.

Відокремлення фактів від думок

Немає думок журналіста, факти чітко відокремлені від думок коментаторів.

Є думки (висновки і оцінки) журналіста.
Факти змішані з думками.

ПІДСУМОК

Це – якісний інформаційний продукт.

А це – «джинса»!

І ця «джинса» є «джинсою», незалежно від причин, мотивів чи особистих комплексів журналіста-автора!

P. S. Є ще, звичайно, стандарт доступності подачі інформації, але зазвичай його участь у «джинсовому» спотворенні дійсності є мінімальною, хіба що так, додатково заплутати аудиторію канцеляритом, засиллям термінів, чисел тощо.

comments powered by Disqus