Кожний інформаційний канал, який вважає себе респектабельним, незалежним та ще й об'єктивним, а отже шанованим, ніяк не може існувати без підсумкової аналітичної програми. Навіть якщо він не може похвалитися широким покриттям.

Канал UBR, без сумніву, належить саме до таких. А отже має власний аналітичний підсумок тижня. Називається він трохи задовго — «Итоги недели с Искандером Хисамовым», проте наголос на авторському погляді, вочевидь, покликаний зняти всі можливі звинувачення в упередженій подачі матеріалу. Адже що таке авторська програма? Це приблизно те саме, що й колонка в друкованих чи інтернет-виданнях — максимально суб'єктивний погляд на події, про які автор має унікальну думку.

Думка автора, втім, мусить бути цікавою читачам-слухачам-глядачам. І через це — ґрунтуватися на такому зіставленні та аналізі реальних подій, який наштовхне споживача на логічні висновки та прогнози, не викликаючи відторгнення штучністю або й очевидною маніпулятивністю авторських аргументів.

У цьому сенсі «Итоги недели с Искандером Хисамовим» від 7 червня стали справжньою ілюстрацією того, як можна, але не варто робити авторську програму про події тижня в Україні.

Приміром, досліджуючи причини, перебіг та можливі наслідки величезної пожежі на базі нафтопродуктів БРСМ під Васильковом, ведучий Іскандер Хісамов доходить просто-таки приголомшливих висновків. Переглянувши сюжет свого кореспондента, перший головний редактор журналу «Вести. Репортер» спершу розмірковує на тему зловживань українських бізнесменів, пояснивши їх відсутністю правової держави. Гаразд, із цим якраз усі погодяться. Як і з тим, що в цілому світі правова держава зростала паралельно з бізнесом, одночасно з удосконаленням права. Натомість українські бізнесмени одразу ж навчилися користатися західними схемами втечі від податків, напрацьованими століттями, а держава виявилася настільки слабкою, що нічого не змогла цьому процесові протиставити. Бо не має ані справжньої політичної культури можновладців, ані розвинутої звичаєвої моральності, ані речей більш приземлених — скажімо, розвинутої фінансової розвідки чи то антикорупційних інститутів.

«Правовое государство — очень дорогое удовольствие», — каже Іскандер Хісамов. Та хто б цьому суперечив?

Але далі пан ведучий, описуючи відносини між українською владою та бізнесом до Революції гідності, змальовує їх як негласну угоду між першою та останнім щодо того, скільки й кому належало платити в бюджет. Вершиною цих «взаємовигідних» домовленостей, на думку Іскандера Хісамова, стала система, збудована за Януковича, коли скрізь були поставлені «смотрящі», які й забирали в підприємців обумовлену частку. Після лютого 2014-го ця система обвалилася.

Короткий історичний екскурс завершується висновком — через обвал інституту «смотрящих» в Україну прийшов хаос. Якому не видно кінця-краю.

Але з цього буцімто цілком логічного ланцюжка авторських умовиводів випала щонайменше одна, проте визначальна ланка. Автор свідомо не згадує, що саме «піраміда Януковича» призвела до Революції гідності. Незважаючи на, вочевидь, схвалювану Іскандером Хісамовим і, мабуть, на його думку, ефективну систему тотального здирництва під особистим контролем Януковича.

Відтак глядача підштовхують до думки: нинішній економічний спад і «хаос» викликало не злочинне правління «сім'ї», а навпаки, саме Майдан. Тобто маємо очевидну підміну причин і наслідків. Подібний висновок від камлань агітпропівських гуру Кремля вирізняється хіба що обгорткою — більш респектабельною, солідною. Та ще й озвучує його людина, яка вміло інтонує свої слова, нібито нікому нічого не нав'язуючи. Ба більше, навіть дещо сумніваючись, ніби прохаючи в глядача допомоги розібратися.

Так само без надмірних афектацій та емоцій Іскандер Хісамов «аналізує» протести в Києві за тиждень. Перелічивши все, що сталося в столиці (розгін такого собі «Третього Майдану», перекриття траси на Харківському масиві власниками знесених МАФів, розгін торговців у підземних переходах), ведучий глибокодумно розмірковує на предмет причин і наслідків цих вуличних «протестів».

Виявляється, всі вони, розігнані невідомими хлопцями в балаклавах, свідчать лише про те, що Майдан розколовся, і тепер усі його учасники однаково нещасні, почуваючись обдуреними. Автор, формулюючи цей витончений до єзуїтства висновок, покладається на лише одному йому відомі джерела (жодного синхрону від «балаклавників» у програмі нема).

Називаючи нинішній порядок у країні «управляемой анархией» (ну просто шедевральний оксюморон, покликаний остаточно скомпрометувати київську владу. — Авт.), Іскандер Хісамов жонглює термінами, як досвідчений цирковий артист, геть не турбуючись про їхню відповідність дійсності. Приміром, чомусь називає озброєних чи беззбройних людей, яких використовують для розгону проплачених мітингів або ж незаконних кіосків у підземних переходах метро, тонтон-макутами й тітушками. Тим часом кияни чудово пам'ятають, кого саме вони називали такими словами в січні — лютому минулого року, коли центральними й не дуже вулицями столиці гасали неконтрольовані, хоч і оплачені тодішньою владою тітушки. «Ескадрони смерті», «тонтон-макути» за аналогією з режимом гаїтянського диктатора Дювальє — саме так ми називали тих зарізяк.

Коли ж пан ведучий, відпрацювавши таку собі «дзеркальну» технологію пропаганди з термінологією, назвав тонтон-макутів і тітушок «народною міліцією», здається, він мав на увазі щось інше. А саме — підводив глядача до того, що між тими, хто стояв на Майдані, а зараз, на його переконання, надає послуги з розгону «мирних демонстрацій» нинішній владі, та «ополченцями» з фейкових «народних республік» на Донбасі, немає жодної різниці. Адже останні хочуть, щоб українська влада визнала їхніх озброєних мародерів «народною міліцією».

Ще один глобальний висновок ведучого з цілком локальних і не надто достовірних «вуличних протестів»: позаяк майданівців успішно розкололи, вони вже ніколи не об'єднаються, а «ребята в балаклавах рано или поздно восстанут против нынешнего режима (спасибі, хоч не хунти! — Авт.). Поэтому место радикалов — на фронте».

Почувши таке, глядач обов'язково вирішить, що саме підлий київський режим заслав радикалів-патріотів на фронт, аби вони звідти повернулися в домовинах, щоб не повстати проти нього. Хоча як це можна пов'язати з попереднім пасажем про те, що влада використовує радикалів (вони ж тонтон-макути, вони ж тітушки, і обидва терміни мають негативну конотацію) в своїх інтересах, тому ж таки описаному вище придушенні «протестів»? Так само, як неминуче повстання проти режиму — із тезою автора про цілковитий розкол майданців і неможливістю їхнього об'єднання. Хто ж тоді повставатиме, якщо Майдан розколото?

Але на ці «дрібні» суперечності пан Хісамов не зважає.

Це знову ж таки класична для кремлівської пропаганди підміна понять, причин і наслідків. 

Два інші сюжети з цієї «аналітичної» програми за рівнем маніпуляцій нічим не поступаються попереднім. Якщо Петро Порошенко звільнив генерала Кіхтенка з посади начальника Донецької цивільно-військової адміністрації, це, за версією Іскандера Хісамова, означає тільки те, що Президент не витримав тиску сил, які вимагають відрізати окуповані території з метою особистого збагачення. Адже блокада, на думку автора, призведе лише до таких величезних потоків контрабанди, які досі нікому не снилися. Читай — Президент пішов на поступки головним контрабандистам, які засіли в АП та Верховній Раді, а отже сам зацікавлений у «малій лепті» з цього потоку. Висновок Іскандера Хісамова щодо зміни керівника ВЦА в Донецькій області знову ж таки глобальний: економічна блокада окупованих районів — це не що інше, як... торпедування Мінських угод. Не більше й не менше. Ну, щоб уже всім глядачам було зрозуміло, що на каналі UBR поділяють думку міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова, хто ж саме їх порушує.

В «Итогах недели...», можна сказати, пощастило хіба що Михайлові Саакашвілі, нещодавно призначеному голові Одеської обласної держадміністрації. Ведучий, розповідаючи про його роботу президентом Грузії, ніби між іншим кинув фразу: «Когда в Грузии развязалась (от так сама взяла, ні сіло ні впало, та й розв'язалася! — Авт.) война, Россия была вынуждена ввести войска».

Після цього, незважаючи на те, що Іскандер Хісамов усе-таки досить поблажливо, ніби поплескуючи екс-президента Грузії по плечі, підтримав ентузіазм останнього в ролі одеського губернатора, сказавши, що від людини в такій ситуації можна чекати як безумства (?), так і подвигів, кремлівським колегам пана Хісамова залишалося хіба що пустити сльозу від задоволення. А цілком вірогідним московським або «сімейно»-московським кураторам автора цієї «аналітики» — виписати ведучому чергову премію. За високий клас маніпуляторства.

P. S. Нагадаю, за інформацією «Телекритики», телеканал UBR у червні 2013 року купив холдинг Ігоря Гужви «Мультимедіа-інвест груп», до якого входять сумнозвісна щоденна газета «Вести», журнал «Вести. Репортер», першим головредом якого й був Іскандер Хісамов, та радіо «Вести».