Сучасна аудиторія сама пише, сама читає?

Фото: gurt.org.ua

Конференція з актуальних питань професійної журналістики традиційно проводиться в день нагородження переможців конкурсу «Честь професії». Організатори конференції – Українська асоціація видавців періодичної преси (УАВПП) та Незалежна асоціація телерадіомовників (НАМ).

Якщо порівняти теми конференції з минулорічною, можна сказати, що цього разу вона була сконцентрована на більш практичних, а не ціннісних питаннях. Увагу присвятили інноваціям у журналістиці, прикладам залучення контенту від аудиторії, також обговорювали підготовку журналістських кадрів. А найбільше конкретики прозвучало у презентації результатів дослідження аудиторії віл соціологічних компаній (TNS та InMind)

Захід відвідало не дуже багато людей – за словами організаторів, зареєструвалося близько 200 учасників, однак на першій ранковій сесії в залі було приблизно 50 гостей. Можливо, це пояснюється тим, що всі зацікавлені в інноваціях і цифрових інструментах уже задовольнили свій інтерес на іншій великій конференції про нові медіа, яка нещодавно відбулась у Києві. А можливо, в час активного обговорення конфлікту на ТВі темою інновацій у медіа цікавляться значно менше.

На конференції виступив Вейн Шарп, директор проекту «У-Медіа» «Інтерньюз Нетворк», який зазначив, що українським ЗМІ доводиться зараз відповідати на два виклики –обмеження свободи слова й адаптація до нових технологій у журналістиці.

«У цьому році вже зафіксовано 151 випадок тиску на журналістів – який включає і юридичні методи, і фізичний тиск, – зауважив Вейн Шарп. – Тиск часто чиниться з боку чиновників чи правоохоронних органів». За його словами, «Інтерньюз» і партнери докладають зусиль, аби інформацію про такі випадки було опубліковано.

Однак окрім проблеми зі свободою слова необхідно обговорювати й нові тенденції у професії, пов’язані з розвитком інтернету, оскільки зараз успішне впровадження інновацій принесе нові джерела прибутку. «Медіа повинні або адаптуватися до цих змін, або вони помруть, багато ЗМІ вже зникли, тому що не змогли адаптуватися», – вважає Шарп.

На конференції виступила Анетт Новак, член ради директорів Всесвітнього форуму редакторів (минулого року вона приїздила до Києва на Всесвітній газетний конгрес), колишній шеф-редактор шведської регіональної газети Norran. У 2011 році це видання було номіновано в категоріях «Газета року» та «Ньюзрум року» в шведській премії Swedish Journalism Awards, а саму Анетт номіновано в категорії «Новатор року».

Вона розповіла про свої ноу-хау роботи в газеті – основою успіху пані Новак вважає активну взаємодію з читачами: «Старі моделі комунікації показували, що інформація надходить від журналіста до аудиторії, тепер уже все змінилося – тепер аудиторія в центрі». Одна з найвагоміших інновацій, яку впровадила пані Новак у газету, – це відкриття процесу виготовлення новин, тобто програма «відкритої верстки» новин на сайті. Таким чином, читач міг стежити, над чим працює журналіст, а також коментувати чи допомагати у підготовці новини.

Пані Новак зазначає: їй закидали, що, мовляв, конкуренти будуть бачити, яку новину готує редакція, і це не дуже добре. «Однак я відповіла, якщо вони читають і вчаться у нас – це означає що вони ще не конкуренти і ми перемогли», – пояснила вона.

«Історична правда», «Люблю готовить» і «Красивая страна»

На конференції виступили декілька українських медійників, які розповіли про свій досвід залучення контенту аудиторії та краудсорсінгу.

Найбільш успішний приклад, хоча й специфічний для українських медіа, – це «Історична правда». Його успіх у першу чергу пояснюється тим, що проект із самого початку прикріпився до вже популярного сайту й отримав велику аудиторію. Як розповів Вахтанг Кіпіані, сайт не платить гонорарів авторам, статті публікуються безкоштовно, оскільки важливішим для авторів є доступ до аудиторії, до якої вони «не достукаються» в інший спосіб – це люди, які цікавляться історією ХХ ст., в тому числі фахові історики, журналісти й редактори. За словами пана Кіпіані, часто авторів найретинговіших матеріалів він навіть не знає та не бачив особисто (на сьогодні найпопулярніший текст сайту – інтерв’ю з телефоністом Гітлера «Я ні про що не жалкую»). Інший приклад – проект «Ненаписана історія Другої світової війни», який також повністю ґрунтується на матеріалах читачів.

Читачі й фінансово допомагали ресурсу, зокрема, на проект «Голодомор» було зібрано 15 тис. грн. Хоч цього й не вистачило б для постійного розвитку ресурсу, але для запуску – цілком. У планах «Історичної правди» – російська версія сайту, яку також виявили бажання робити самі читачі, з Криму.

«Ми зробили ставку на персоналізацію, на взаємини з людьми, – зазначив пан Кіпіані. – Всі знають наші телефони та електронні адреси, також ми активно граємо в соцмережах, 12-13% трафіку надходить звідти, ми бачимо цю політику правильною».

Були представлені й інші приклади залучення контенту від читачів – Дмитро Слинько розповів про проект «Красивая страна» журналу «Фокус». Тут публікуються тексти туристичної тематики, читачі розповідають про свій досвід подорожування в різні країни. За словами Дмитра Слинька, гонорари рідко виплачують авторам – якщо людина може собі дозволити часто відвідувати багато країн, то як правило гонорар для неї не дуже важливий.

Олена Матушенко, директор із маркетингу та інтегрованих проектів видавничого дому «Бурда Україна», розповідала про видання мас-маркет «Люблю готовить», яке має наклад 1 млн екземплярів. Причому перший наклад у часи запуску в 2006 році складав 180 тис. екз. – тоді таких аналогів на ринку не було. Редакція збирає рецепти, які надсилають читачі, відбирає найкращі, перевіряє якість та забезпечує фото належної якості. Читачам платять 50 грн за рецепт.

Інші проекти, які презентували на конференції, – «Типовий Франківськ» Миколи Гавриляка та «Інше місто», про який розповідав Ярослав Сухомлин (Чернігівська медіагрупа).

Презентації викликали в учасників конференції суперечливу реакцію. Так, дехто здивувався – навіщо тоді взагалі потрібен журналіст, якщо аудиторія сама може безкоштовно писати, а журналіст при цьому залишиться «голодним» та без роботи. На що Олексій Погорєлов відповів: «У кожному з тих кейсів, про які ми сьогодні розказали, ви можете шукати певні можливості, ми показали розмаїття ніш». За словами пана Погорєлова, ці інструменти підійдуть не для всіх ЗМІ, однак для певних тем ними можна скористатися.

Підготовка кадрів

На одній із секцій обговорювали підготовку журналістських кадрів та проблеми в освіті. Однак нових думок щодо цієї теми не прозвучало – спостерігався традиційний конфлікт між практиками й теоретиками. Денис Безлюдько, директор із розвитку агентства «Українські новини», зауважив, що він намагається не брати на роботу випускників факультетів журналістики, бо з ними «важко працювати», а на питання, чого ж їх учили в інституті, відповідають, що «української літератури». Володимир Різун, директор Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, нагадав, що цього року розроблено кваліфікаційну рамку для онлайн-журналістики з новими професійними стандартами, яка може виправити нинішню ситуацію, коли «освіта при своїх інтересах, а галузь не робить замовлення».

Альтернативним способом підготовки контенту, на думку редактора «КоммерсантЪ-Украина» Валерія Калниша, є навчання прямо в редакції. Саме так це і робить «КоммерсантЪ», готуючи кадри під формат свого видання. «Підготовка журналіста триває, як правило, від трьох до шести місяців, – сказав пан Калниш. – Журналіст починає з написання контекстів до новини, потім заміток, потім уже береться до репортажів та інтерв’ю».

Аудиторія в цифрах

Як виглядає перехід на інтернет з точки зору соціології, розповідали Ганна Добривечір, заступник генерального директора «TNS Україна», та Іван Дубинський директор InMind Opinion Media. Так, порівняно з 2007 роком у 2012 році тижневний обсяг споживання інтернету зріс на 35%, а читання газет скоротилося на 19%.

Типовий користувач почав витрачати на інтернет на 4 години більше на тиждень порівняно з 2007 роком, середній вік користувача також збільшився («подорослішав» із 28 до 32 років).

Типовий українець менше читає пресу: витрачає на читання газет на годину менше часу на тиждень, ніж у 2007 році. Однак, за словами Ганни Добривечір, ті, хто залишився, готові платити більше за цю пресу. Результати досліджень свідчать: читач витрачає на пресу в середньому 31 грн. на місяць, тимчасом як у 2007 році ця цифра становила 20 грн. Як і раніше, в середньому читачі контактують із 4 виданнями за півроку.

Українцям поставили питання, без чого вони не уявляють свого життя – згідно з результатами, кількість тих, хто не уявляє свого життя без інтернету, зросла на 25% порівняно з 2007 роком. Характерно, що кількість людей, які не уявляють свого життя без книг та газет, навпаки, зменшилася.

Втім, говорячи про поширеність інтернету, варто мати на увазі, що далеко не вся інтернет-аудиторія є потенційними споживачами саме медіаресурсів, наголосила Ганна Добривечір. Лише у 49% серед цілей користування інтернетом є відвідування новинних сайтів. При цьому 59% активно користуються соціальними мережами.

Важливим моментом для журналістів є питання перетину цифрової аудиторії та аудиторії друкованих ЗМІ. Тут результати дослідження красномовно свідчать про тенденцію зменшення тих, хто читає лише пресу й не користується інтернетом. Водночас зросла кількість людей, для яких інтернет уже замінив друковану продукцію. Крім того, слід мати на увазі, що читачі газет та електронних видань – це дуже різні аудиторії за характером.

Конкурс «Честь професії» відбувається в межах Українського медійного проекту «У-Медіа», що здійснює «Інтерньюз Нетворк» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).

Фото надано організаторами конференції.

Переможці конкурсу «Честь професії – 2013»

comments powered by Disqus