Протягом минулого року в Україні різко впала довіра до ЗМІ, з 3-го місця в 2013 році до 8-го місця в грудні 2014-го. Особливо яскраво ця ситуація проявилась у східних регіонах, коли люди отримували одну картинку з Москви й протилежну – з Києва. В цих умовах природно зросла увага до місцевих ЗМІ: як із боку місцевого населення, яке почало більше довіряти місцевій пресі, так і з боку проросійських сепаратистів. Так, за даними ІМІ, у 2014 році тільки в Донецькій області було вщент розгромлено 28 офісів місцевих ЗМІ, десятки місцевих журналістів були змушені покинути роботу й виїхати в інші регіони внаслідок конфлікту. Якою є ситуація з місцевими ЗМІ в регіоні станом на зараз, ми спробували проаналізувати на прикладі Краматорська.

Після окупації Донецька Краматорськ став фактично адміністративним центром Донецької області. Місто розташоване в безпосередній близькості від лінії розмежування з так званою ДНР і вже встигло побувати під окупацією та постраждати від обстрілів.

На місто, в якому, за інформацією міського Управління соціального захисту населення, наразі проживає близько 200 тисяч мешканців (а також перебуває близько 45 тис. офіційно зареєстрованих переміщених осіб із зони бойових дій), працює одна телекомпанія «СКЕТ» та одне радіо «Меридіан» (краматорські журналісти у відповіді на блог виконавчого директора ІМІ Оксани Романюк говорять також про заводське радіо «НКМЗ», проте заводське – все ж не загальноміське). За інформацією міськради, «СКЕТ» має власне мовлення лише дві години на добу, а «Меридіан» і того менше – одну годину на добу. При цьому, як нам повідомили у відділі інформації Краматорської міської ради, ці ЗМІ використовуються в тому числі для висвітлення діяльності міськради.

У місті є до 10 інформаційних веб-сайтів, відвідуваність яких у середньому близько 3-4 тис. хостів на добу. Що стосується інфраструктури доступу до інтернету, на жаль, по Краматорську немає окремих досліджень. Є приблизні цифри по Донецькій області, які свідчать, що доступ до інтернету мали більше 40% мешканців, цілком можливо, що ця цифра справедлива і для Краматорська. Загальносвітова нинішня тенденція, яка знайшла своє відображення і в Україні – це зростання мобільної аудиторії інтернету. Однак за два дніперебування в місті ми не змогли жодного разу під’єднатися до мережі з мобільного. Звідси велике прохання до мобільних операторів – звернути увагу на свою реальну інфраструктуру в Донецькій області і з’ясувати, як можна виправити ситуацію, щоб місцеве населення отримало доступ до мережі.

Що стосується друкованої преси, то, судячи із задекларованих цифр їхніх тиражів, вони мають значно більшу аудиторію, ніж місцеві веб-сайти й, очевидно, є основним джерелом інформації про події в Краматорську для місцевих мешканців. Як нам повідомили в міськраді, на постійній основі в місті виходить близько 12 друкованих видань, як інформаційних, так і рекламних, не враховуючи заводських газет, що розповсюджуються тільки серед працівників заводів. Ми проаналізували друковані суспільно-політичні тижневики, які нам вдалося придбати в місцевому кіоску преси. Загалом їх виявилося шість.

Нам до рук потрапили: комунальна газета «Краматорська правда»  (засновник Краматорська міська рада, тираж не вказано), «Восточный проект» (засновник ООО «Железнодорожное литье», тираж 10 000 екземплярів), «Публика» (засновник В. Кононов, тираж 67 378), «Новости Краматорска» (видавець ПП «Салари», тираж 5 800 екземплярів), «Технополис» (ООО «Катлайф», тираж 20 000) і не виключно краматорська газета «Я» (Засновник Зубко С. А., адреса редакції і видається в м. Донецьк, тираж 150 000).

Зміст і актуальність

Загалом рівень суспільно важливих матеріалів в аналізованих виданнях склав близько 10–12% від загальної кількості матеріалів. Найвищий рівень, близько 20% суспільно значущих матеріалів, зафіксовано в газетах «Восточный проект» і «Технополис», в інших виданнях рівень таких матеріалів коливається в межах 6–8%.

Газети, які ми переглядали, є тижневиками, датовано їх 13 травня. Із-поміж суспільно важливих матеріалів тематика начастіше стосувалася підвищення тарифів на комунальні платежі («Газовая арифметика», «Рост цен побил все рекорды. Что дальше?» («Технополис»), «Газ подорожал в семь раз» («Восточный проект»)). Особливо хочемо відзначити подачу суспільно важливих матеріалів у виданні «Технополіс», яке інтерпретує й пояснює, наприклад, ситуацію в економіці країни за допомогою метафор, генералізацій і емоцій.  На це звернули увагу й інші журналісти: як написав у себе на фейсбук-сторінці нещодавно керівник проекту «Наші гроші» Олекса Шалайський: «Ви, звичайно, можете дати сотні мудрих інтерв’ю на ТВ, в Фейсбуці докопати проблему аж до дрібних мишей, а тільки справжню правду народу розповість місцевий журналіст, який у всьому розібрався. Виділив тільки три фрагменти. Хоча можна, звичайно, роздирати на цитати».

Фото сторінки одного з останніх номерів «Технополіса» з фейсбуку Олекси Шалайського:

Трапляються й анонімні джерела, й неперевірена інформація, і відверті домисли авторки статті.

Лише в одному з шести проаналізованих тижневиків ми знайшли матеріал про тимчасово переміщених осіб, яких, нагадаємо, в місті зареєстровано 45 тисяч. Видання «Технополіс» у матеріалі «В Краматорске переселенцев расселят в трех общежитиях» почало з того, що ЄС виділив кошти для ремонту гуртожитків, у яких проживатимуть переселенці, але закінчило чомусь розповіддю про підвищення тарифів на комунальні послуги й про те, що, відповідно, багато переселенців не зможуть їх платити і змушені будуть повернутися на тимчасово окуповані території (?). Про це повідомляють неназвані журналістом правозахисники. Відповідно, в матеріалі порушено відразу кілька журналістських стандартів, наприклад, достовірність.

Згідно з дослідженням «Телекритики» від 20 березня 2015 року, найбільше мешканцям східних і південних регіонів бракує інформації саме про місцеві події, пов’язані з АТО. Однак у жодному з аналізованих видань від 13 травня не було інформації про АТО взагалі. Натомість, за інформацією УНІАН, за період виходу видань із розрахунку, що це тижневики, в зоні АТО в безпосередній близькості до Краматорська відбулися такі події:

• «Боевики обстреляли новую линию обороны под Артемовском, есть погибшие»
• «Под Горловкой боевики обстреляли позиции военных, есть погибшие и раненые»
• Под Горловкой открыто первую очередь фортификационных сооружений
• Миссия ОБСЕ фиксирует возобновление обстрелов из «Градов» в Донецке и в Гранитном
• В «ДНР» заявили, что согласны на «широчайшую автономию» в составе Украины
• Боевики собрали 700 танков для прорыва на Донбассе - штаб АТО
• Рада приняла новый закон о режиме военного положення

 І це мінімальна кількість новин, які стосуються зони АТО в Донецькій області й роз’яснення щодо яких мають бути вкрай важливими для жителів Краматорська, оскільки стосуються фізичної безпеки кожного. Чому в Краматорську така ситуація з висвітленням новин про війну, експертка ІМІ Олена Голуб поцікавилась у координаторки Донецького прес-клубу Світлани Агаджанян, яка виїхала з Донецька й наразі перебуває в Краматорську. «На це є кілька причин. Перш за все, це те, що якщо подразник діє постійно і не змінює своєї інтенсивності, він уже не сприймається як подразник, люди вже просто звикли до війни», – зазначила Світлана.

Джинса і паркет по-краматорськи

У кожній з аналізованих газет було надруковано відразу по кілька матеріалів, присвячених святкуванню річниці закінчення Другої світової війни та вітанню ветеранів.

Переважна більшість таких матеріалів мали ознаки замовлення, до прикладу:

• СКМЗ поздравил своих ветеранов («Краматорская правда»)
• Ветеранская организация получила новую штаб-квартиру («Краматорская правда»)
• Подарок Совету ветеранов от народного депутата Максима Ефимова («Восточный проект»)
• Сотни Краматорчан пришли поклониться ветеранам в день 70-летия Великой Победы («Восточный проект»)
• Городская администрация поздравила ветеранов («Новости Краматорска»)

При цьому відразу три (!) газети – «Новости Краматорска», «Восточный проект» і «Краматорская правда» – одночасно надрукували абсолютно однаковий матеріал під назвою «Максим Ефимов торжественно поздравил краматорских ветеранов». З огляду на те, скільки інформації про місцевого нардепа-мажоритарника, колишнього регіонала, який наразі входить до Блоку Порошенка, виявилося на перших сторінках краматорської преси, складається враження, що пан Єфімов або є власником двох-трьох краматорських друкованих ЗМІ і безпосередньо тисне на їхню редакційну політику, або є справді культовою особистістю для Краматорська, без якої в місті нічого не відбувається. Окрім того, що він «торжественно поздравляет ветеранов», ключовий персонаж регіону ще й ремонтує власним коштом приміщення Міської ради ветеранів, бере участь у мітингах, вітає спортсменів і дітей, опікується охороною здоров’я. І це тільки протягом одного тижня.

Ще однією особливістю місцевих ЗМІ є «паркетні» новини про діяльність міської адміністрації, такий собі «серфінг» без особливих інтерпретацій. Традиційний для українських комунальних ЗМІ підхід до висвітлення діяльності місцевих органів влади присутній і в Краматорську.

Відповідно, критичних або аналітичних матеріалів по відношенню до місцевої влади, інтерв’ю чи кореспондентських робіт на дану тематику в аналізованих газетах ми, на жаль, не помітили. 

«Запит суспільства» на примітивний контент

Вищезазначені проблеми щодо інформаційного наповнення краматорської друкованої преси були озвучені експерткою ІМІ Оленою Голуб у рамках медійної секції Східноукраїнського Форуму «Відновлення через діалог», що відбувся в Краматорську 13-14 травня, за підтримки ОБСЄ. Місцеві журналісти, присутні на заході, висловили такі причини цієї проблеми:

1. Власники видань і ті, хто їх фінансує, диктують власну редакційну політику й чинять тиск на журналістів.
2. У редакціях бракує журналістів для створення власного контенту. Є редакції, в яких головний редактор є водночас і журналістом, і бухгалтером, також є редакції, в яких працює буквально дві людини, що передруковують матеріали з загальноукраїнських видань.
3. Мала кількість професійних і мотивованих журналістів. Багато професіоналів із регіону переїхали до Києва внаслідок складної економічної ситуації і загроз, пов’язаних із окупацією й АТО.
4. Є запит суспільства на контент саме такого рівня.
5. Незалежні ЗМІ не можуть стати самоокупним бізнес-проектом в регіоні, якими б якісними вони не були.
6. Мала кількість рекламодавців у місті, бізнесмени не приходять рекламуватися до місцевих видань.

Цікаво, що очільники місцевих організацій НСЖУ Олександр Бриж (Донецьк) і Олександр Олійник (Краматорськ) вважають, що це самі краматорчани потребують такого контенту, який отримують. У своїй статті «Взгляд из Краматорска: Иногда лучше не спешить» вони навіть не намагаються критично оцінити якість контенту, чи потреби аудиторії, для них це константа: «...контент многих краматорских [...] направлен на читателя, который покупает конкретную газету годами и привык именно к такому контенту». Замість шукати шляхи виходу з кризи, донецькі очільники НСЖУ запропонували вчергове їх почути і зрозуміти.

Погляд збоку: що можна зробити

Вибірка для аналізу ІМІ була невелика, й тільки горизонтальна, в нас не було можливості проаналізувати місцеву пресу глибше в часі. Втім, і вона окреслила основні проблеми краматорських ЗМІ. На нашу думку, це перш за все редакційна політика, що диктується власником, засилля джинси, «серфінг» замість серйозних і глибоких матеріалів, та відсутність стимулів і можливостей їх робити – на фоні поганої економічної ситуації в регіоні, що перешкоджає розвитку незалежних та соціально відповідальних ЗМІ як таких.

Звісно, ці проблеми не є специфічно краматорськими. Вони є загальноукраїнськими і типовими для багатьох місцевих ЗМІ. Та нестача справді професійних незалежних і соціально відповідальних медіа під час інформаційної війни особливо болісно відчувається саме в регіонах із украй нестабільною соціально-політичною ситуацією.

На нашу думку, підхід до ситуації має бути комплексним.

•  По-перше, питання якості і професійності журналістських матеріалів є одним із ключових для ЗМІ регіону, й воно є прямо пов’язаним із економічною незалежністю і самоповагою журналістів. НУО та міжнародним організаціям варто звернути більше уваги на навчання місцевих журналістів, особливо тих, які лишаються в регіоні. Потрібно навчати не тільки професійних стандартів, а й нових платформ, нових способів фінансування, шукати і створювати майданчики для обміну досвідом із загальноукраїнськими ЗМІ та іншими успішними регіональними ЗМІ, будувати і підтримувати такі контакти. Було б цікаво, якби якісні загальноукраїнські ЗМІ могли запропонувати місцевим журналістам пройти стажування у своїх редакціях – хоча б на невеликий період часу, або запропонувати обмін досвідом. 
• Місцевим журналістам варто також більше комунікувати між собою на професійні теми. Є сенс спробувати створити кілька неформальних майданчиків для спілкування в соцмережах, Google-групах – із часом це допоможе якісніше протистояти тиску власників, відстоювати свої позиції, налагодити комунікацію із загальноукраїнськими медіа, НУО, міжнародними структурами, дозволить навіть підвищити якість журналістських матеріалів – якщо вони будуть обговорюватися в закритій професійній спільноті. Це дасть старт саморегуляції на місцевому рівні й допоможе побудувати солідарність, яка є основною передумовою захисту журналістів від того ж тиску власників ЗМІ.
•  Фінансове питання є дуже важливим: з одного боку, так, місцевим ЗМІ однозначно складніше заробити на рекламі, тому що навіть місцеві виробники можуть так само розміщуваати рекламу на національних веб-сайтах із більшою відвідуваністю. Але з іншого – цифрова революція демократизувала медіа по всьому світу, й міні-агрегатори новин з одного регіону цілком можуть розраховувати на рекламодавця з іншого регіону, який має намір  розширювати свою мережу. Потрібно шукати гранти, філантропів, подумати про краудфандінг і шукати контактів із загальноукраїнськими ЗМІ, які, можливо, прямо зараз думають над відкриттям офісів у вашому місті. Також варто серйозно подумати про гранти і партнерські проекти в рамках загальноукраїнських мереж. 
• Питання контенту: місцевих активістів, волонтерів можна й потрібно залучати до журналістської діяльності, навчати їх професійних стандартів та етики. Варто також «прикормити» місцевих блогерів, які є популярними в соцмережах і пишуть про місцеву ситуацію без будь-якої фінансової підтримки – і мають свою аудиторію, бо вони мотивовані й талановиті. Якщо такі є у вашому регіоні, не змагайтеся з ними, а залучайте їх, бо вони є джерелом новин.
• На нашу думку, одне з обмежень, яке на себе накладають місцеві ЗМІ – це писати виключно для місцевого читача/глядача. Насправді ж треба писати так, щоб ваш матеріал було цікаво прочитати й читачу з іншого регіону, і щоб інформаційне агентство захотіло взяти його у свою стрічку новин. Цим рецептом, наприклад, користується А.Долеріо, засновник одного з науспішніших стартапів місцевих ЗМІ в США, який за рік залучив більше одного мільйона доларів інвестицій. Місцеві новини будуть обмежувати вас доти, поки ви будете фокусуватися на місцевій аудиторії й писати те, що, як вам здається, треба прочитати місцевим читачам – наприклад, вашу інтерпретацію ситуації з цінами на газ, про що вже й так написали всі загальноукраїнські ЗМІ. Таким чином, ви конкуруєте з ними за увагу аудиторії, і в цій конкуренції ви завідомо програєте.
•  Ще одне, чого ми не побачили в місцевих ЗМІ – це конкуренції за історії. Конкуренція мала би бути не просто з іншими місцевими ЗМІ, конкуренція має бути за подачу історії, причому, в ідеалі, національного й навіть міжнародного рівня. Ваша цільова аудиторія так само привчиться, що від вас можна чекати яскравих і цікавих історій, а не просто емоційного трешу на тему тарифів, репортажів чи джинси на перших чотирьох сторінках.
• Необхідність постійного моніторингу місцевих ЗМІ. Такий моніторинг дає можливість оцінити не лише якість місцевої журналістики, але й побачити зріз проблем конкретного регіону. Окрім того, він може бути додатковим інструментом для самих журналістів у відстоюванні власної позиції перед топ-менеджментом та власниками. 

Окремо ми хочемо звернутися до Нацради з питань телебачення і радіомовлення з проханням розглянути можливість спрощення процедури виділення частот для місцевих мовників у регіонах, які постраждали внаслідок конфлікту. Як мінімум, перелік частот має бути доступний публічно, щоб охочі подати заявку могли з ним ознайомитися. 

Зі свого боку ІМІ готовий надати окремі непублічні консультації місцевим ЗМІ щодо журналістських стандартів, джинси, а також надати юридичну допомогу і проконсультувати щодо ваших прав.