Бомби прискореної дії. Моніторинг ток-шоу за 9–15 березня

Скрін-шот "1+1"

Аналізованого тижня українські ток-шоу взялися за, вибачте за каламбур, досить вибухові теми й деякі програми зробили все, аби заряди якомога швидше спрацювали. «Український формат», наприклад, запросив в ефір екс-добровольців (а тепер народних депутатів) обговорювати День добровольця й перевів дискусію на Михеїла Саакашвілі, критику влади та небезпеку ветеранів. «Народ проти» обговорював справу Савченко за участі самої Савченко, й тут вир скандалів та звинувачень почався ледь не з перших хвилин. «Свобода слова» єдина змогла дотягнути свою провокативну (для політиків, принаймні) мовну тему до кінця програми, але й тут, врешті-решт, зайнялися протистоянням. І тільки «Головна тема» мирно показувала сюжети про ошуканих українців.

Кого моніторили: «Свобода слова» (ICTV), «Головна тема» («Україна»), «Право на владу» («1+1»), «Український формат» (News One). «Народ проти» (ZIK) аналізованого тижня не виходив.

Коли моніторили: 915 березня 2018 року.

«Право на владу», «1+1», 15 березня

«Теорія змови»

Українські політичні ток-шоу часто нагадують картини Сальвадора Далі — ірреальні поєднання, фізично неможлива гнучкість, фантасмагоричні образи та сенси. Але навіть у місцевого сюрреалізму повинна бути якась межа і, здається, цю межу, принаймні тимчасово, задав випуск «Права на владу» 15 березня. У програмі під темою «Теорія змови» ведучі та політики обговорювали історію Володимира Рубана й Надії Савченко. За участі останньої. Народна депутатка, яку Генеральний прокурор публічно звинуватив у підготовці масового вбивства в центрі столиці, була гостею політичного ток-шоу й відповіла на запитання, зокрема, про можливий теракт. І річ не в тім, винна політикиня чи ні. Кримінальні справи просто не можна так обговорювати, вони передбачають суддів, докази та адвокатів. А в ефірі з Надією Савченко були лише прокурори.

У шоу взяли участь Іван Вінник, народний депутат, фракція «Блок Петра Порошенка»; Василь Німченко, народний депутат, «Опозиційний блок», заступник голови всеукраїнського руху «Український вибір» (Віктора Медведчука); Антон Геращенко, народний депутат, «Народний фронт»; політичний експерт Тарас Чорновіл; блогер Мирослав Олешко; Надія Савченко, народна депутатка України та інші.

Скажемо одразу: чому ці люди прийшли на публічне обговорення — незрозуміло. Взаємна презумпція вини між гостями й навіть ведучими, здається, виникла ще до його початку. Антон Геращенко на прохання поставити запитання Савченко заявив: «У меня вопросов к Надежде Савченко уже давно нет». Іван Винник попросив роз’яснити незрозуміле йому представлення Василя Німченка («у справі Рубана виступає представником Віктора Медведчука») і закінчилося це заявами ведучої Наталії Мосейчук про фігури мовлення, «на які ми, журналісти, поки що маємо право».Далі журналістка звернулася до цього ж народного депутата з таким проханням: «Можна до вас близько підійти? Тому що у нас вже був з вами інцидент, коли я підходила близько, а ви казали: “Я народний депутат, не підходьте, я недоторканий”». І така атмосфера взаємних звинувачень та іронії трималася протягом усього шоу. Тож виникає запитання: можливо, потрібен самовідвід ведучих, якщо вони упереджені до певних учасників? Чи самовідвід учасників, якщо їм немає про що говорити за темою програми?

Незрозумілою була й мета ефіру. На щастя, встановити на ньому вину / невинуватість народної депутатки ніхто не намагався, тож говорити довелося про інші речі й, мабуть, усі з них глядач уже чув раніше. Шоу можна було тематично розділити на дві частини: звинувачення Савченко та анкетування Савченко.

Звинувачення Савченко: з різною інтенсивністю звинувачували депутатку майже всі у студії. Іван Винник заявив, що «глибоко переконаний в тому, що Надія Савченко була завербована». Ведучий Сергій Іванов намагався добитися від пані Надії роз’яснення її слів про те, що «влада почала війну на Донбасі», і врешті-решт запитав: «У вас когнітивний колапс? Вибачте». Тарас Чорновіл закидав Савченко, що вона після голодування не вигладала, як його батько, й закінчилося це отак: «Я так само і вас не поважаю». Цілий спіч про загрозу нардепки видав провладний блогер Мирослав Олешко: «Этот человек завербован российскими спецслужбами [...] Когда Геннадия Афанасьева освободили, Геннадий Афанасьев не был таким пончиком, как вышла Надя после голодовки [...] Это не Герой Украины. Это уже человек, который пил кофе, ездил в оккупированный Донецк и пил кофе с террористом Захарченко».

Анкетування Савченко: протягом програми ведучі запитали в депутатки одразу кілька речей, настрій яких, можливо, не пасував до того, що закидають жінці: чи вдячна вона за свій порятунок із в’язниці Порошенку та Ірині Геращенко, чи віддасть вона свою Зірку Героя, чи змінилося її ставлення до Президента, чи отримувала її мама земельну ділянку і як вона житиму без усього, «що вам належало в статусі народного депутата»?

Критикою влади («партії війни») займався у випуску Василь Німченко, якого весь фінал шоу розпитували про ідеї Медведчука та його стосунки з державною верхівкою. У контексті попередніх запитань до Савченко, здається, не просто так. Але це було повністю вартим того, адже на запитання про куміство Медведчука з Путіним народний депутат видав таке: «Это таинство, Божье таинство. Почему по нем топчутся все, кому не лень

«Теорія змови» виявилася дуже вдалою назвою для програми. Глядач півтори години слухав про те, як по-особливому до Савченко ставилися в тюрмі, як вона виглядала після голодування та хто її вербував. Також, як і будь-якій хорошій теорії змови, цій програмі критично бракувало фактів, доказів та аргументів, зате вистачало голослівних заяв та спекуляцій. Ведучі якось намагалися втримувати взаємні образи гостей та проясняти їхні слова, але були приречені на провал. Адже на телебаченні тривала програма про ймовірне знищення парламенту європейської країни, за участі людини, що буцімто планувала це зробити.

«Український формат», NewsOne, 14 березня

«Оправдывает ли участие в боевых действиях любое преступление?»

Більшість українських ток-шоу формують гості. «Народ проти» з військовими та із Сергієм Капліним — це дві різних програми. «Свобода слова» з політиками відрізняється від «Свободи слова» з діячами культури. «Право на владу» з міністрами — це не «Право на владу» з лікарями. І тільки «Український формат» завжди лишається собою, принаймні, поки його ведуть Василь Голованов і Тигран Мартиросян.

Випуск 14 березня став для дуету ведучих справжнім викликом, адже темою програми були українські добровольці, а гостями (здебільшого) — люди, які фактично стояли біля витоків цього руху. Проте це заважало лише на початку.

На шоу завітали Андрій Білецький, народний депутат України, позафракційний, лідер партії «Національний корпус», перший командир полку «Азов»; Константин Матейченко, народний депутат України, фракція «Народний фронт» екс-командир батальону «Артемівськ»; Андрій Антонищак, народний депутат України, фракція «Блок Петра Порошенка», ветеран першого батальйону оперативного призначення Національної гвардії України; Дмитро Лінько, народний депутат України, фракція «Радикальна партія», екс-командир батальону «Свята Марія»; Володимир Парасюк, народний депутат України, екс-командир четвертої роти батальону «Дніпро-1»; Юрій Думанський, генерал-лейтенант, заступник начальника генштабу Збройних сил України у 2013 році, командувач Західного оперативного командування у 2010–2012 роках; Олег Черкашин, голова Всеукраїнського об’єднання товариств ветеранів АТО, доброволець батальйону «Донбас»; Руслан Бортнік, політтехнолог, постійний учасник программ на «Інтері», «112»,NewsOne; Сергій Мельничук, народний депутат України, засновник та екс-командир батальйону «Айдар»; Микола Маломуж, генерал армії України, екс-голова служби зовнішньої розвідки.

Почалася розмова з одного з найгірших голосувань в історії «Українського формату: «Чи виправдовує участь у бойових діях будь-який злочин? Два варіанти відповіді: перший — так, в країні війна; другий варіант — ні, закон один для всіх». Очевидно, запитання було поставлено в контексті правового статусу добровольців та справ проти них після участі у війні на сході України. Але навряд чи таким брутальним узагальненням програма могла щось дізнатися.

Що ж до самої дискусії, то більше половини випуску вона була досить якісною. Гості обговорювали роль добровольців у війні, процес створення батальйонів, правові обмеження при неоголошеній війні, психологічну реінтеграцію ветеранів, мотивацію, нагороди та пільги для військовослужбовців. Звісно, не обійшлося й без односторонньої критики керівництва армії та держави, та лише до цього розмова не зводилася. Не вистачало в дискусії лише участі вузькопрофільних спеціалістів і чітко структорованого викладу проблем. Наприклад, обговорюючи повернення з війни, гості уривчасто згадували афганський синдром та фактори, що впливають на життя ветеранів. Але це все було дуже розмито й «між своїми», яким не потрібні додактові пояснення. Тож щоби глядач краще зрозумів тему, до обговорення можна було би запросити професійних психолога і юриста, а також підготувати інфографіку по кількості, наприклад, самогубств і злочинів за участі екс-добровольців.

Разом із тим протягом усієї програми свій наступ на конструктивне обговорення посилювали ведучі. Вони постійно акцентували на іменах керівництва держави («Хто давав обіцянки по тисячі за день на фронті?») і ставили запитання, що наводили на критику влади: «Почему пассивно было военно-политическое руководство страны?», «Это ведь не оправдывает государство в том отношении, что люди по возвращению оказались без крыши над головой, без работы, без помощи», «Чи можна сказати, що зараз можна тримати на гачку бійців і потім, лякаючи їх цими справами, використовувати в своїх цілях?». Начебто й запитання правильні, але їхня концентрація та настирливість демонструвала небезсторонність ведучих як модераторів.

Справжній «Український формат» почався у другій половині хронометражу: запитання про «героїв війни на колінах» під час розгону наметового містечка на Грушевського перетворилося на повноцінне обговорення «МіхоМайдану» з усіма його обов’язковими елементами: звинуваченнями влади в репресіях, звинуваченнями Саакашвілі в роботі на Курченка й теоріями змови. Зокрема, Володимир Парасюк заявив, що розгін провели для того, щоби перебити інформацію з інтерв’ю Олександра Онищенка на NewsOne попереднього дня. Урешті-решт, програма достатньо віддалилася від добровольців і ведучі перейшли до таких запитань:«Что касается протистояния ветвей власти [...] Так получается, что когда кому-то выгодно, то можно людей бить и ставить на колена. А когда другая ситуация и не выгодно — все призывают патриотов выйти на улицу».

Коли ж одразу кілька гостей помітили зсув тематики шоу, Василь Голованов заявив (стежте за руками): «Про політику не будемо говорити. Про добробатів, про військових. Пан Думанський давно вже тягне руку, пане генерале, щодо того, про що говорив Руслан Бортник на початку нашої програми про те, що влада боїться в тому числі військових і в тому числі, в першу чергу, добробатів. Наскільки я розумію, через те, що не контролює їхні дії, а чому боїться? Чого боїться?»

Відзначилася друга половина шоу й цікавими заявами гостей. Юрій Думанський: «В нас окупація не тільки російська, в нас окупація американська», Володимир Парасюк: «Ви хочете заставити Порошенка, який не любить Україну — її любити. Та ви що, з глузду з'їхали?», Сергій Мельничук: «Це боротьба між двома геополітичними системами — між Російською імперією і Сполученими Штатами, ну, НАТО, які хочуть воювати на нашій землі до останнього українця», Андрій Антонищак: «З давніх давен жінки народжують дітей та слідкують за родинним вогнищем, щоб воно не згасло. Чоловіки обороняють дітей і обороняють це родинне вогнище. Ми зробили те, що повинні були зробити чоловіки».

Але це все загалом передбачувані та звичні речі. Справді виділявся у програмі її леймотив від ведучих — думка про те, що екс-добровольці небезпечні. Протягом усього шоу журналісти робили натяки та прямі заяви, на кшталт: «Увы! К сожалению! В рядах добровольцев были люди с не благими намереньями. Преступники откровенные», «Одночасно вбивства відбуваються, на жаль, і на побутовому підґрунті через якісь дрібниці», «Як можливо поєднати, ну от нашим глядачам, високе звання людини, яка захищає нашу державу, з тими жахами[ідеться про справу “Торнадо”. — MS, «Добробатовцы и здесь прорвались с боем, применив гранатометы, автоматы и пулеметы. Установленный на одной из машин, собственно говоря, бойцов Правого сектора», «Учасники АТО брали участь у так званих битвах за врожай, у силових акціях проти звабудови. Але ще охоче працюють, як охорона, або учасники масових політичних заходів, на жаль».Окремі учасники програми наголошували, що такий акцент невиправданий, адже злочини скоюють і представники інших соціальних груп, а жодної предметної статистики «Український формат» не навів.

Хай там як, але в цій сповненій акцентів та маніпуляцій ведучих програмі не вистачало головного: перспективи. Заклики єднатися та змінювати країну лунали від гостей, проте більшість часу присутні займалися критикою. Як вдало підсумував представник об’єднання ветеранів АТО Олег Черкашин, усі й так знають, хто винен. Потрібно говорити про конкретні справи, які щось змінять.

«Свобода слова», ICTV, 12 березня

«Языковой вопрос и нацбезопасность»

Якщо у вас колись запитають, чим «Свобода слова» відрізняється від інших ток-шоу, можете сказати їм, що в цій програмі спокійно обговорююють питання законопроекту про державну мову і при цьому не скочуються до спекуляцій та поділу українців.

Підтем у випуску було кілька: згадана мовна ініціатива, законопроект про нацбезпеку та справа Рубана. Обговорювали їх такі політики: Іван Вінник, народний депутат фракції «Блок Петра Порошенка» і секретар Парламентського комітету з питань національної безпеки й оборони; Сергій Висоцький, народний депутат фракції «Народний фронт»; Андрій Сенченко, член політради партії «Батьківщина»; Микола Скорик, народний депутат фракції «Опозиційний блок».

Усім спікерам, крім Миколи Скорика, вони ставили конкретні, чіткі запитання по їхніх законопроектах та ініціативах. Зокрема, у студії обговорювали: як на вступ України в НАТО вплине війна на сході України, чи пов’язаний законопроект про нацбезпеку із закупівлею зброї у США, чи буде розсекречено оборонне замовлення, навіщо саме тепер ухвалювати закон про мову, коли в Україні з’явиться цивільний міністр оборони.

Окремою цікавою темою став так званий законопроект про прощення, над яким працює, зокрема, Андрій Сенченко і який має убезпечити окремі категорії населення ОРДЛО від кримінального переслідування після повернення територій. Дискусія була настільки зваженою та конструктивно, що член «Батьківщини» (!) навіть заявив таке: «У меня много претензий к Президенту Порошенко за Иловайск, за Дебальцево, но говорить о том, что он виновен, например, в том, что сегодня идет война на Донбассе, или в том, что она началась, ну, наверное, было бы неправильно».

Цікаве запитання в контексті цієї ж ініціативи порушив і ведучий Вадим Карп’як: «Чи передбачено в вашому законопроекті той момент, що держава теж, очевидно, повинна попросити вибачення у громадян окупованих територій за те, що не змогла виконати свої функції і захистити їх від окупації?». Річарда Кларка серед українських політиків не знайшлося.

На жаль, із виходом до мікрофона Миколи Скорика спокій покинув програму. Це вже якась традиція «Свобода слови» та опозиційних політиків. Причому на емоції першим перейшов не сам народний депутат, а люди, що намагалися спростувати його маніпуляції. Зокрема, заяви про те, що в УРСР видавалося більше україномовної дитячої літератури, ніж сьогодні, і взагалі, українській мові тоді ніхто не заважав. Закінчилося все «нешанованими панами»та іншими, радше особистими закидами.

У підсумку вийшов дещо поверховий (адже говорили лише про незавершені плани), але приємно сконцентрований на своїх темах ефір. Укотре розкриваємо секрет «Свободи слова» для глядачів та конкурентів: дискусія виходить тоді, коли а) в ній беруть участь люди, які знають, про що говорять, б) ведучий ставить запитання з теми, в) експерти контролюють сказане.

«Головна тема», «Україна», 11 березня

«Бум аферистів: як не стати жертвою шахрайства»

«Согласно Конституции, вы имеете право никого не впускать к себе в жилье без вашего добровольного согласия», «Коли будь-яка особа здійснює якісь дії, вони завжди повинні попередити:мені потрібно зробити то, це буде коштувати таку-то суму грошей», — усе, тепер ви дізналися всю корисну інформацію з годинного випуску «Головної теми». Інший час був зайнятий сумними історіями жертв шахрайства та плюс-мінус цими ж двома порадами в різних варіаціях.

Тему «Як не стати жертвою шахрайства» обговорювали: Руслан Болговий, приватний детектив; Антон Геращенко, член колегії Міністерства внутрішніх справ України; Олександр Панченко, адвокат.

Традиційно основу програму становили сюжети: історія чоловіка, який живе на горищі через шахраїв, що забрали його квартиру. Історія жінки, яка перерахувала шахраям гроші, а тепер не може їх повернути. Фейкові майстри з ремонту ноутбуків та фейкові газові інспектори. У цих матеріалах парадоксально поєднувалися хороша розслідувальна робота і жовтизна з реаліті-шоу. Наприклад, «Головна тема» докопалася до самої суті того, як фейкові газові інспектори можуть отримати офіційне посвідчення, а потім видала сюжет із оцим: «Як відреагує шахрай на камери? Як пояснить, за що він хотів здерти з Неллі Миколаївки кілька сотень гривень і ледь не виніс дорогий ноутбук? Дивіться далі». В останньому випадку кореспонденти використовували той же прийом, що й у реаліті-шоу: обіцяли показати глядачам, як справжні люди переживають стрес, дискомфорт і «скандальні» ситуації. Це не було жодним чином пов’язано з темою програми, користю для глядачів, студійним обговоренням чи якісною журналістикою. Звичайна примітивна інтрига заради інтриги.

Студійний елемент цього разу був кращим, ніж зазвичай, адже гості переважно давали юридичні пояснення показаним у сюжетах речам. Проте їм суттєво заважав формат шоу й, наприклад, питання того, чому в нас так мало покараних шахраїв, було розглянуто двома короткими репліками, які можна скоротити ще більше: «трудно доказуемо», «очень мягкие наказания».

Окремою рубрикою стали обіцянки Антона Геращенка розібратися. Протягом шоу він, здається, обіцяв узяти на особистий контроль кожну згадану у випуску справу. Що, звісно, чудово, адже таким чином можна реально допомогти людям. Але ближче до кінця програми ці обіцянки, мабуть, від їх кількості, вже стали сприйматися як піар.

Загалом, «Головна тема» цього тижня взялася за конкретні справи конкретних людей і тому виглядала досить конструктивно, якщо не враховувати численних обіцянок «розповісти далі» та надмірних подробиць із особистого життя героїв. Та якщо ви хочете розібратися в питанні шахрайства взагалі, статистиці та причинах цього явища, ініціативах із боротьби з ним на глобальному рівні, — вам не сюди.

Підготовка цього моніторингового звіту стала можливою завдяки підтримці американського народу, наданій через проект USAID «У-Медіа», що виконується міжнародною організацією «Інтерньюз». Зміст матеріалів є виключно відповідальністю громадської організації «Детектор медіа» та не обов’язково відбиває позицію USAID, уряду США та «Інтерньюз».

comments powered by Disqus