Ангели парламентаризму й ховрашки коаліції. Огляд ток-шоу за 9–15 липня 2018 року

ICTV / Screenshot

Закінчення політичного сезону — пора підбивати підсумки, особливо в соціально-політичних ток-шоу, для яких політики «и Библия, и пища». Без народних депутатів ток-шоу не мають ані з ким, ані про що говорити. І навіть якщо запрошують експертів — політологів, аналітиків, журналістів, ті радше виконують роль приправ, а не головних складників страви. Особливо якщо справа стосується підбиття підсумків роботи Верховної Ради — хто, як не народні обранці, можуть визнати помилки чи нагадати про здобутки.

Кого моніторили: «Свобода слова» (ICTV), «Український формат» (NewsOne), «Політклуб Віталія Портникова» («ЕспресоTV»), «Право на владу» («1+1»).

Коли моніторили: 9–15 липня 2018 року.

«Свобода слова» (ICTV), 9 липня. Юлія Володимирівна і всі-всі-всі

Коли у програмі бере участь хтось із політиків першого ешелону, вона часто перетворюється на театр одного актора. Формально Юлія Тимошенко не є першою особою держави, вона не очолює ані виконавчі, ані законодавчі органи. Та коли лідерка «Батьківщини» з'являється у студії — світ починає крутитися навколо неї. І навіть Олександр Вілкул не може цьому протистояти.

Хто завітав: біля мікрофона — Юлія Тимошенко («Батьківщина»), Артур Герасимов (Блок Петра Порошенка), Оксана Сироїд («Самопоміч»), Максим Бурбак («Народний фронт»), Олександр Вілкул («Опозиційний блок»), експерти — Микола Давидюк, аналітичний центр «Політика»; Віталій Кулик, Центр дослідження проблем громадянського суспільства; Сергій Биков, Інститут публічної політики і консалтингу; Олег Саакян, політичний експерт; Олексій Голобуцький, «Агентство моделювання ситуацій».

Ведучий Вадим Карп’як запропонував гостям підбити підсумки політичного сезону, але опитування глядачів у студії стосувалося підтримки ідеї дострокових виборів. Для представників опозиційних партій, а до них себе зараховує і «Батьківщина», й «Самопоміч», і «Опозиційний блок», це тема №1.

Першою в бій кинулася Юлія Тимошенко. Основна її теза: народ прагне дострокових виборів, бо не сила вже терпіти. Люди масово тікають з України. Лідерка «Батьківщини» з посиланням на Світовий банк озвучила число в сім мільйонів емігрантів, назвавши її «надтрагічною». І єдине, що може їх зупинити, не кажучи вже про те, аби повернути, — це дострокові вибори.

Трагедія ще й у тому, що ця цифра — маніпулятивна. Як з’ясували у VoxUkraine, кількість людей, що виїхали з України, справді коливається від 5 до 8 мільйонів, але не за останні роки, а з початку ХХ століття. Тож заява Тимошенко є маніпуляцією. Лідерка «Батьківщини» також наголосила на тому, що і Конституцію має бути оновлено згідно з тим, як її бачать люди. З її вуст прозвучали популістські тези про те, що «треба, зібравши весь інтелект нації, думати про те, як змінити правила та умови нашого життя. І чому сьогодні ми говоримо про абсолютно нову Конституцію. Причому не просто Конституцію, а Конституцію як новий суспільний договір між громадянами України». Нова Конституція має творитися не за зачиненими дверима, а за участі громадянського суспільства, і прийматися на референдумі, який може оголосити новий Президент. І ведучий, і експерти вказали на певну ефемерність цих тез, утім, Юлія Тимошенко вправно відбилася від критики. Вона весь час апелює до інтелектуалів, людей, що хочуть рухати суспільство вперед і брати на себе відповідальність за зміни — очевидно, «Новий курс» дається взнаки. Але дивно виглядала спроба Тимошенко, яка вже понад двадцять років в українській політиці, відгородитися від влади і  її рішень. Вона емоційно стверджувала: «Більше двадцяти років нас системно, послідовно, планово роззброювали», та чи вона особисто не брала в тому участі, коли обіймала різні посади в уряді або була народною депутаткою? Власне, цим їй дорікнув наступний спікер, Артур Герасимов.

Йому з талантом оратора пощастило менше. Протягом усього виступу голова фракції БПП заглядав у папірець із тезами. Цим його, до речі, потім ущипнула Тимошенко, мовляв, він із папірчика читав пасквілі проти неї. І хоча тези лідера фракції БПП логічні, звучали вони штучно, неприродно.

Із Герасимовим обговорювали питання неголосування за новий склад Центральної виборчої комісії, зокрема той факт, що серед запропонованих кандидатур немає представника «Опозиційного блоку». Герасимов пояснив це тим, що політична сила не запропонувала кандидатур. Олександр Вілкул заперечив це й наголосив, що Президент просто не включив до переліку ті кандидатури, що надійшли від «Опозиційного блоку». До спільного знаменника в цій розмові не дійшли, як не було єдності і з Тимошенко. У перерві трансляції представнику БПП поставили запитання про те, коли в Україні буде перепис населення. Той спочатку відповів, що не знає, а далі, схоже, зірвався: «Такі речі, якщо чесно, — на будь-яке питання от — зрада, зрада, зрада, зрада... Прийняли закон по НАТО — зрада, міжнародні партнери цього не приймають. І от, ви знаєте, така невдача у цих зрадофілів, бо вчора міжнародні партнери сказали: ви знаєте, дуже гарний закон, ви правильно йдете до стандартів, я підкреслюю, — до стандартів НАТО з вашою армією. Почали відроджувати нашу армію — зрада, ви ніколи не зробите. Подивіться на нашу армію зараз, порівняйте з 2014 роком. Зробили це. Крім цього, дуже багато речей зараз робиться в країні. Слухайте, навіть коли ми говоримо про боротьбу з корупцією, давайте задамо дуже прості питання: шановні колеги, за чотири роки, не дивлячись на війну, хіба у нас були затримки виплати пенсії, затримки, я підкреслюю, так невеликі, але чи були затримки — майже ні, майже ні, не дивлячись на війну. Друге питання: всі пам'ятають, що мінімальну заробітну плату підняли в два рази. Чи це є достатнім, чи це є достатнім? Ні. Чи це є достатнім? Ні! Але зараз мінімальна заробітна плата в державі має бути в два раза вища, ніж була. І це вже питання до тих підприємств, які не платять цієї зарплати». Тимошенко підключилася, нагадавши про підвищені тарифи. Зіткнулися вони і в питанні про депутатів-прогульників — Юлія Тимошенко розцінила як образу твердження, що вона в червні була відсутня на 80 % голосувань.

Віце-спікерка Оксана Сироїд трималася гідно: говорила чітко, гострих запитань не уникала. Зокрема, на запитання про те, що може бути кандидатом на посаду Президента від «Самопомочі», відповіла, що таке рішення може приймати лише з’їзд партії. Хоча при головному мікрофоні перебувала дуже недовго. На кілька запитань відповіла вона і в перерві, але в цілому була не дуже помітною. Не став зіркою ефіру й Максим Бурбак із «Народного фронту», з яким обговорювали питання Антикорупційного суду, зокрема потребу внести в закон правку, згідно з якою вже відкриті справи проти корупціонерів буде перенесено до новоствореного суду. Політексперт Олег Саакян поставив запитання про «інфернальний» закон про захист інформаційного простору Бурбакові як народному депутату, який за це голосував. На думку Бурбака, такий закон у першу чергу спрямований проти медій, що є «рупорами Кремля».

А от Олександру Вілкулу витримки трохи не вистачило. Спочатку — перепалка з ведучим, який на тезу про те, що люди тікають з України, почав вимагати конкретики. Цікаво, чому Вадим Карп’як не вимагав конкретики після аналогічної заяви Тимошенко? Адже Вілкул розвинув саме її тезу про сім мільйонів, додавши хіба ще один мільйон:

«Вадим Карп’як: Я запитую — чиї це цифри вісім мільйонів?

Олександр Вілкул: Восемь миллионов? Восемь миллионов — это экспертная цифра. Юлия Владимировна сегодня сказала семь.

Вадим Карп’як: Якого експерта, ну?

Олександр Вілкул: Юлия Владимировна сказала сегодня семь.

Вадим Карп’як: Юлія Володимирівна посилалась на Світовий банк. А ви на що посилаєтесь?

Олександр Вілкул: Юлия Владимировна сказала сегодня семь. Я посылаюсь на тех экспертов, которые есть.

Вадим Карп’як: Які?

Олександр Вілкул: Послушайте. Выходит Рева, целый министр, вот у нас такой целый министр... Вы знаете министра Реву?

Вадим Карп’як: Нє, чекайте, чекайте. Пане Вілкул, ви оперуєте цифрами. Я хочу розуміти, якими цифрами ви оперуєте?

Олександр Вілкул: Есть, есть министр Рева. Это министр действующего правительства, который выходит и говорит, что пять миллионов у нас сегодня работают за границей. Он имеет в виду людей постоянно трудоустроенных, тех, кто уехал, тех, кто работает...

Вадим Карп’як: П'ять!

Олександр Вілкул: Тех, кто работает вахтовым методом: три месяца тут, три месяца обратно едут, таких людей до восьми миллионов, и это реальный цифры, как бы это не хотелось бы не слышать власти».

Полеміка закрутилася й навколо Надії Савченко: «Олександр Вілкул: Да, я не являюсь их поклонником, вознесли на пьедестал, выгнали из страны. Парламент абсолютно недееспособен. В лучшем случае, он просто бессмысленен и бесполезен.

Вадим Карп’як: Савченко ще не вигнали...

Олександр Вілкул: Когда полгода обсуждают вопрос про закон про деокупацию...

Вадим Карп’як: Ну, почекайте, почекайте. Пане Вілкул, я прошу вас бути коректним у висловлюваннях. Надію Савченко ще не вигнали, якщо ви...

Олександр Вілкул: Её посадили...

Вадим Карп’як: Ще не посадили. Суд ще не відбувся. Вироку ще немає.

Олександр Вілкул: То есть... Хорошо, её заключили в тюрьму, скажу так.

Вадим Карп’як: Вона в слідчому ізоляторі.

Олександр Вілкул: Исключили из политической жизни. Это тоже итоги этого полугодия».

Після запитання Максима Бурбака, чи Росія є агресором, він довго уникав прямої відповіді, посилався про рейтинги, які «на рівні знежиреного кефіру», апелював до болючих тем, говорив про багатошаровість проблеми і геополітичний конфлікт. На енній хвилині відповіді втомлено випалив: «Вы хотите у меня спросить, есть ли элемент России? Да, конечно. Я вам отвечаю. Вопрос: Крым — это Украина? Да. Донбасс — это Украина? Да. Есть ли роль России в этом? Да, конечно. Есть ли агрессия? Да, я вам отвечаю». Симптоматично, що саме ця фраза стала однією з тих, що об’єднали аудиторію.

 «Український формат» (NewsOne), 11 липня. Кріпаки і порочне дитя

Підсумковий ефір «Українського формату» перетворився на зустріч старих друзів — три години завсідники ефірів NewsOne обговорювали, яка погана влада і яка влада стане добра, якщо вони в неї повернуться. Дивно, що до розмови не долучилися Євген Мураєв або Нестор Шуфрич, які брали участь у багатьох попередніх серіях.

Витримали три години ефіру: Віктор Чумак (позафракційний), Олена Сотник («Самопоміч»), Ігор Мосійчук (Радикальна партія), Ігор Лапін («Народний фронт»), Олексій Гончаренко (Блок Петра Порошенка), Євген Балицький («Опозиційний блок»), Сергій Власенко («Батьківщина»), Сергій Лещенко, Дмитро Добродомов (позафракційний), Андрій Іллєнко (ВО «Свобода»).

Стартував «Український формат» із довгої оповіді про те, що вдалося і що не вдалося за час восьмої сесії депутатам VIII скликання. Знаковими назвали закони про національну безпеку, про антикорупційний суд, звернення Президента до Вселенського патріарха з приводу надання автокефалії українській православній церкві, проект закону про внесення змін до діяльності Державного бюро розслідувань, запровадження кримінальної відповідальності за вивезення лісу, закон про трансплантацію, про регулювання повноважень поліцейських. Рада також проголосувала за звільнення голови Національного банку Валерії Гонтарєвої та призначення на її місце Якова Смолія, відсторонення міністра фінансів Олександра Данилюка, зняття депутатської недоторканності та арешт депутатів Надії Савченко і Євгена Бакуліна. Перелік вийшов доволі ґрунтовний, ведучі довго його зачитували й пояснювали, а потім перейшли до обговорення й запропонували депутатам оцінити свою роботу протягом сесії.

Гості студії були не одностайні. Олексій Гончаренко вважає: вже той факт, що закон про антикорупційний суд ухвалено, дає можливість схвально оцінити діяльність парламенту; Ігор Лапін ставить оцінку «задовільно». В «Опозиційному блоці» роботі ВР поставили двійку, а радикали вважають що й одиниця — зависока оцінка. Сергій Власенко, Дмитро Добродомов просять не гребти всіх під одну гребінку, мовляв, у парламенті немає колективної відповідальності, а є відповідальність більшості. Андрій Іллєнко пожалівся, що парламент не є центром прийняття рішень, Олена Сотник — що він порушує правила парламентаризму, Сергій Лещенко поетично назвав законодавчий орган України «порочним дитям, падшим ангелом». Влучно зауважив Віктор Чумак: «Я хочу звернутися до громадян. Послухайте. І ті, хто поставив самим собі оцінку одиниця, нуль, мінус два, не голосуйте більше за ці партії в парламенті, раз вони не вміють працювати».

Три години ефіру народні обранці гаряче сперечаються про те, залежний парламент від олігархів чи ні, можуть депутати приймати самостійні рішення чи є керованими, якщо є, то які фракції більше, а які менше. Паралельно переходили на особистості й вішали ярлики, словом, усе, як глядач любить. Ведучі не лише не припиняли базар, але й брали в ньому активну участь. Зокрема, один із них на спроби депутатів з'ясувати, чи були вони в одній фракції, іронічно зауважив: «Все запутались. У нас, как сериал, кто кому родственник, ты жил, не жил, кто с кем любил».

Чумак назвав Гончаренка кріпаком, Лапін закинув Лещенкові, що той не міг «приїхати з округу», бо не мажоритарник, Балицький висловив незадоволення зовнішнім виглядом Мосейчука, а Власенко прогнозує, що невдовзі Президент ходитиме до людей додому відкривати пачки з кавою. Також депутат від «Опозиційного блоку» повторив маніпулятивну тезу про вісім мільйонів українців, що залишили країну за останні кілька років. Очевидно, ця цифра десь пройшла в партійних методичках — уже не перший представник «Опоблоку» її повторює.

Обговорили й парламентські скандали — кнопкодавство, потасовки, суперечки. Але тут Лещенко наголосив, що не треба аж надто критикувати парламент, мовляв, постійно повторюючи, що парламент поганий, можна відкрити шлях авторитаризму. Дивно, але з ним майже всі погодилися.

Ну а глядачі на питання «Як ви оцінюєте роботу Верховної Ради» відповіли передбачувано: варіант «незадовільно» набрав 95 %, «задовільно» 5 %. Було би дивно побачити інший результат на каналі, де глядача цілеспрямовано годують зрадою. І як бути? Що робити? «Український формат» запропонував універсальну відповідь: «Дмитро Добродомов: Друзі, контролюйте депутатів, за яких ви голосуєте, слідкуйте за ними. Зараз ХХІ століття, це дуже елементарно робиться.

Василь Голованов: Принаймні, підпишіться на нього в Фейсбуці».

«Право на владу» (1+1), 12 липня. В ім'я «Слуги народу»

Півтори години розмова точилася навколо маніпуляцій: медичних, медійних, соціологічних і політичних. Знайшли відповідь на питання, що робити, а винних, як завжди, не знайшли.

Хто обговорював: Олег Березюк («Самопоміч»), Ірина Геращенко (Блок Петра Порошенка), Сергій Власенко («Батьківщина»), Сергій Висоцький («Народний фронт»), Тарас Батенко («Укроп»), Олександр Мартиненко (генеральний директор інформаційного агентства «Інтерфакс-Україна»), Роман Скрипін (журналіст), Катерина Одарченко (політекспертка, засновниця компанії SIC Group Ukrainе), Сергій Таран (директор Міжнародного інституту демократії).

Наталія Мосейчук, як досвідчена ведуча, вміє вибивати політиків із сідла й пускати розмову в русло, потрібне їй, а не дати народним обранцям і урядовцям використовувати підготовлені промови й меседжі. Програму вона розпочала несподівано: «Ще дві години тому ми були переконливі в тому, що дуже хочемо поговорити про підсумки політичного сезону і що зі старту почнемо говорити про це. Але дві години тому в “ТСН” ми показали глядачам сюжет, і він буквально розірвав свідомість. Це вже другий випадок, коли трапляються такі речі, як діти рятують дітей». «Ми змінили початок цієї програми і, будь ласка, якщо зараз комусь прийде в голову і на язик казати, що це маніпуляція, краще нічого не кажіть», — продовжила вона після сюжету. І одразу запропонувала гостям студії дати відповідь на запитання, коли українські лікарні перестануть бути хоспісами, що можна зробити для тих, хто потребує пересадки, допоки закон про трансплантацію не почне діяти. Першою знайшлася Ірина Геращенко, за що й зірвала аплодисменти публіки: сказала, що давно допомагає благодійному фонду «Таблеточки», й закликала до подібних дій усіх депутатів. Також вона схвально оцінила закон про трансплантологію й те, що «парламент показав, що це в питаннях таких ми вміємо консолідуватися, тут не може бути політики».

Олег Березюк підійшов до питання дещо філософськи: «Я лікар і до слова “маніпуляція” ставлюся інакше, ніж журналісти. Маніпуляція в медицині несе користь. Вона іноді буває болючою. І тому це справді була медична маніпуляція. Для того, щоб сказати те, що думаєш. Держава, а ми сьогодні є представники управлінської системи, яка називається державою, має любити виключно одним способом — грошима. Ці діти і їх батьки перебувають в таких лікарнях тільки тому, тому що управлінська система їх фізично не фінансує. І медицина тримається на “Таблеточках”, на превеликий жаль, тримається на грошах пацієнта і ентузіазмі лікарів. Таких дітей, якщо говорити маніпулятивно, у відсотковій кількості є небагато в країні в таких важких формах, просто ми їх бачимо і це болить». У діалозі з ведучою він звинувачує державу в байдужості й недофінансуванні медицини: «Наталія Мосейчук: Якщо, наприклад, експропріюють якісь кошти, якщо держава знаходить якийсь хабар або ще щось і вилучає його на користь держави, чи могли б ви, депутати, зробити так, щоб ці кошти цілеспрямовано ішли оци дітям. От поки зараз, поки такі складні часи?

Олег Березюк: Держава, я хочу щоб це всі зали, має багато грошей, і цими грошима сьогодні оперує уряд держави. Сьогодні він не має перепон, жоднісіньких, щоб взяти гроші, навіть не тих, кого вони там ловлять і не забирають в них грошей, а просто віддають, з митниці чи непрацюючого транспортного ціноутворення передавати в медичну галузь. Їм ніщо цього не заважає робити, тільки бажання немає».

Народний депутат від «Батьківщини» Сергій Власенко погодився зі своїм колегою і звинуватив державу в тому, що вона нічого не робить у цьому напрямку. А ще закинув каміння до городу Ірини Геращенко, мовляв, доброчинність любить тишу, а не рекламу. До того ж вона має стосунок до парламентської більшості, яка так і не вирішила питання, наприклад, із в. о. міністра охорони здоров’я. Натомість Сергій Висоцький визнав, що є прихильником реформ Уляни Супрун, якій треба дати час, бо за день чи два змінити систему неможливо.

Програма, яка почалася з емоційного моменту, так і продовжилася. Навіть безневинна пропозиція ведучого Сергія Іванова послухати оцінки, які Верховній Раді дали глядачі, викликала обурення з боку Сергія Власенка, мовляв, не можна весь парламент оцінювати скопом, він поділяється на дві частини — більшість і меншість: «Якщо ви даєте оцінку тим законам, які приймаються, то ви даєте оцінку парламентській більшості, яка взяла на себе відповідальність». А от Геращенко опонувала, мовляв, дві частини — це ті, хто ходить на роботу, і нероби: «Як людина, яка чи не єдина буває сидить в цьому пустому залі і відчуває себе вихователем в колонії для важких підлітків імені Макаренка, я хочу сказати, що парламент дійсно ділиться на дві категорії: це ті, хто ходить на роботу, голосує і ті, хто не ходить. А влада і опозиція — це інше абсолютно. Нам ставлять оцінки не за це».

Яскравим моментом ток-шоу стало обговорення рейтингу GFK, у якому на другій позиції президентського рейтингу опинився Володимир Зеленський, а партійного — «Слуга народу». «Всім відомо, серіал знають і я знаю, хто стоїть за ним», — багатозначно зауважила ведуча. Цікаво, кого вона мала на увазі? Показали в ефірі ролик шоумена зі зверненням до Вакарчука. Геращенко зауважила, що обирають не просто Президента, обирають Верховного головнокомандувача, вочевидь пропонуючи глядачам замислитися, чи готові вони віддати військо під командування ведучого «Кварталу».

А що ж Тарас Батенко, із близької до власника «1+1» партії «Укроп»? Усю програму він залишався ніби осторонь дискусії й висловлювався лише тоді, коли йому надавали слово ведучі. Його виступи являли собою цілі промови про те, яка влада погана, не пов’язані з тим, що в цей момент обговорювали у студії. Але для «Права на владу» присутність представників цієї політичної сили традиційна.

Рецепт, як виграти вибори, дав Олександр Мартиненко — за його словами, переможе той, хто дасть людям обґрунтовану надію; не просто ґасло, а таке, яке реально буде виконати. Три кити для політиків — рівень життя, безпека людини, безпека країни. А от Роман Скрипін не такий оптимістичний — у політичному сезоні, що минає, його нічого не потішило. «Реванш —це і є ви», — повідомив він представникам влади. Журналіст настільки засмутився, що навіть дещо перебільшив розмір депутатської зарплати, чим викликав щире обурення народних депутатів у студії. Мосейчук підсумувала промову свого колеги: «Виграє той, хто подарує мир, можливості і гідність».

«Політклуб Віталія Портнікова» («Еспресо»), 12 липня. Коаліція як ховрашок

У студії Віталія Портникова зібралися політики, не дуже відомі широкому загалу. Втім, це не завадило їм полемізувати й викладати аргументи. Та чи було це цікаво глядачеві?

Хто підсумовував сезон: Геннадій Ткачук (Блок Петра Порошенка), Юрій Береза («Народний фронт»), Руслан Сидорович («Самопоміч»), Юрій Чижмар (Радикальна партія), Павло Кишкар (позафракційний).

Нехай не ображаються творці «Політклубу» й народні депутати, але гостьовий склад програми не був привабливим для глядача. Особливо в порівнянні з іншими ток-шоу, де гостями були глави фракцій, представники парламентського керівництва, медійно активні народні депутати. Якщо поставити себе на місце пересічного глядача, який вряди-годи цікавиться політикою й випадково включив цю розмову, скоріш за все, він перемкне канал, не побачивши жодного знайомого обличчя. Але розмова в цілому була доволі конструктивною.

Ведучий розпочав ефір із традиційного розставлення акцентів, цього разу в темі майбутньої зустрічі президентів США та Росії. На думку Віталія Портникова, вони ні про що не домовляться, адже «вони будуть розмовляти, кожний буде говорити з іншим яких небезпечних хворим. Хворі люди, якщо іноді домовляються, тому що хочуть обманути партнера, показати — я здоровий, це ти хворий, ми з тобою домовилися, будемо розігрувати і розуміти твою історію хвороби». Цікаво, що з гостями студії цієї теми не порушують.

Розмова з гостями в цілому рівна, без скандалів. Усі погоджуються, що треба щось робити, покращувати життя людей, ухвалювати законі, що будуть відповідати ситуації й потребам суспільства, стежити за дотриманням цих законів тощо. Єдина подоба суперечки сталася між представником «Самопомочі» та позафракційним Павлом Кишкарем. Руслан Сидорович доволі дотепно висловився про існування коаліції: «Коаліція, вона як суслик — всі знають, що вона ніби є, але ніхто її не бачив». А далі апелював до того, що людям не стало краще жити, а за цифрами звітів немає реального покращення. Його опонент заперечив «привязку державної політики до холодильника». Він опосередковано розкритикував «новий курс зі старим обличчям», очевидно, маючи на меті Юлію Тимошенко. До речі, представника її політичної сили у студії не було.

Юрій Береза кілька разів за програму повторював: народні депутати забули, що в країні війна, й не співвідносять із цим потреби держави. А одна з найяскравіших тез радикала Юрія Чижмаря про те, що голосування за ЦВК в тій формі, як воно пропонувалося, є фактом політичної корупції: «Якщо виконання політичного принципу ставиться в умову голосування, тоді це політична корупція». І саме тому Радикальна партія цього не зробила.

У цілому ж розмова у студії млява й відверто не цікава, здається, навіть самому ведучому. Він мало втручається в розмову, хоча зазвичай є повноправним учасником діалогу. Злегка пожвавився лише наприкінці програми, коли дійшли до обговорення, чому виборці голосують за кандидатів у депутати, що демонструють свою непрацездатність або ж відверто їх підкуповують. Але детально виборчу систему обговорити не встигають через брак часу. Як не вдалося підбити підсумки сезону — на це також забракло ефіру. Доволі дивна ситуація: на переливання з пустого в порожнє часу вистачає, але на те, щоб реально зробити висновки, дати глядачеві чітку інформацію про те, що було зроблено, а що ні, які здобутки, які невдачі, — ні. Але відсутність висновків також підсумок: українська політика настільки безжальна й виснажлива, що може збити з пантелику навіть такого досвідченого аналітика, як Віталій Портников. Що вже казати про звичайного виборця.

comments powered by Disqus